Злочини у сфері господарської діяльності

Виготовлення із доброякісної сировини (матеріалів) недоброякісних (фальсифікованих) алкогольних напоїв чи тютюнових виробів та їх реалізація, у тому числі випуск на товарний ринок, може кваліфікуватися за ст. 227 КК, якщо їх вартість перевищує триста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто якщо реалізація недоброякісних алкогольних напоїв чи тютюнових виробів вчинена у великих розмірах. 

Передбачені ч. 2 та 3 ст. 204 КК дії можуть вчинюватись під прикриттям легально створеного чи придбаного суб'єкта підприємницької діяльності – юридичної особи. Оскільки види діяльності, відповідальність за які передбачена ст. 204 КК, є незаконними, то створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності — юридичних осіб для прикриття таких видів діяльності має додатково кваліфікуватися і за ст. 205 КК за наявності в діях особи усіх інших необхідних ознак передбаченого цією статтею складу злочину. 

Передбачені ч. 2 та 3 ст. 204 КК дії можуть поєднуватись із легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом. Тоді, за наявності підстав, дії особи повинні кваліфікуватися за відповідними частинами статей 204 та 209 КК. 

Незаконне виготовлення алкогольних напоїв або тютюнових виробів, поєднане з використанням незаконно виготовлених, одержаних чи підроблених марок акцизного збору або незаконним використанням чужого знака для товарів чи послуг, фірмового (зареєстрованого) найменування, маркування товару, додатково кваліфікується за ст. 216 чи ст. 229 КК. 

Якщо з отриманого від такої діяльності прибутку (об’єкт оподаткування) не сплачуються податкові внески і розрахована сума несплаченого податку, збору чи обов’язкового платежу, з утвореного в такий спосіб об’єкту оподаткування, буде у тисячу, три тисячі, п’ять тисяч і більше разів перевищувати неоподатковуваний мінімум доходів громадян, вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 204 та відповідною частиною ст. 212 КК.

Порушення законодавства про бюджетну систему України (ст. 210 КК). Основним безпосереднім об’єктом цього злочину слід визнавати суспільні відносини, що забезпечують встановлений законодавством порядок виконання державного та місцевих бюджетів, порядок використання фінансових ресурсів держави для забезпечення функцій, здійснюваних органами державної влади України та органами місцевого самоврядування. Додатковими безпосередніми об’єктами можуть визнаватися відносини власності, авторитет органів влади, адодатковими факультативними – законні права та інтереси громадян, відносини сфери оподаткування. 

Диспозиція даної кримінально правової норми є бланкетною, тобто розкриття ознак цього складу злочину не можливе без використання положень інших нормативних актів. Основним з них є Бюджетний кодекс України (БК). Ним визначається структура бюджетної системи, принципи та правові засади її функціонування, а також основи бюджетного процесу та міжбюджетних відносин. 

Бюджетна система України є сукупністю державного бюджету та місцевих бюджетів. Під бюджетом розуміється план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду. Зведений бюджет України включає показники Державного бюджету України, зведеного бюджету Автономної Республіки Крим та зведених бюджетів областей та міст Києва і Севастополя. Місцевими бюджетами визнаються бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах та бюджети місцевого самоврядування (бюджети територіальних громад, сіл, міст та об'єднань). 

Суспільна небезпека злочину полягає у порушення планів використання фінансових ресурсів, що призводить до розбалансованості системи державних фінансів та економіки.  

Предметом злочину визнаються бюджетні грошові кошти, що включаються у бюджети всіх рівнів незалежно від джерела їх формування, у сумі, яка у тисячу і більше разів перевищує встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян. 

У тих випадках, коли бюджетні кошти були предметом декількох порушень законодавства про бюджетну систему, а великий розмір таких коштів утворюється лише як результат підсумовування відповідних показників цих порушень, розглядати останні як один продовжуваний злочин можна тільки за наявності єдиного умислу на порушення законодавства про бюджетну систему. 

Згідно з БК, бюджетними мають також визнаватися власні надходження бюджетних установ (плата за послуги, за аренду майна, подарунки, гранди тощо), які включаються до відповідних бюджетів, плануються і затверджуються у їх складі. 

Предметом злочину мають визнаватися виключно бюджетні грошові кошти. Незаконне нецільове використання інших об’єктів державної або комунальної власності (приміщень, споруд, обладнання тощо) складу цього злочину не утворює і у передбачених законом випадках має кваліфікуватися як службові злочини за ст. 364 чи 365 КК. 

Також не відносятьсядо предмету злочину, передбаченого ст. 210 КК, позабюджетні грошові кошти, нецільове їх використання, за наявності вказаних в законі підстав, має кваліфікуватися як службові злочини за статтями 364 та 365 КК. 

Проект закону про Державний бюджет України розробляє Кабінет Міністрів України, він же подає його до Верховної Ради України і після прийняття закону забезпечує його виконання. Безпосередньо у складі Кабінету Міністрів України ці функції виконує Міністерство фінансів України. Обслуговування Державного бюджету покладене на Державне казначейство України. 

Міністерству фінансів України і Державному казначейству України доручено забезпечити згідно із законодавством казначейське обслуговування бюджетів. Державний бюджет виконується за розписом, який затверджується Міністерством фінансів України, відповідно до бюджетних призначень. Міністр фінансів України протягом бюджетного періоду забезпечує відповідність розпису державного бюджету України встановленим бюджетним призначенням. Місцевий бюджет виконується за розписом, який затверджується керівником місцевого фінансового органу, який протягом бюджетного періоду забезпечує відповідність розпису місцевого бюджету встановленим бюджетним призначенням. 

Діяння, що вчиняються всупереч цим встановленим призначенням утворюють об’єктивну сторону злочину.

Форми об’єктивного прояву злочину безпосередньо визначені у диспозиції статті: а) використання бюджетних коштів усупереч їх цільовому призначенню; б) використання бюджетних коштів в обсягах, що перевищують затверджені межі видатків; в) недотримання вимог щодо пропорційного скорочення видатків бюджету; г) недотримання вимог щодо пропорційного фінансування бюджетів усіх рівнів. 

Дві перших форми злочинної діяльності вчиняються шляхом активних дій. Третя і четверта форми можуть вчинятися як шляхом дії, так і шляхом бездіяльності.  

За конструкцією об’єктивної сторони склад злочину формальний і злочин вважається закінченим після вчинення будь-якої з незаконних дій чи бездіяльності з предметом злочину.

Тобто закінченням злочинного використання бюджетних коштів необхідно вважати в той час, коли відбудеться рух коштів, що підпадають під ознаки предмету злочину, з бюджетного рахунку на поточний рахунок відповідного підприємства. Про що свідчить відмітка штампу казначея “Оплачено” та рух коштів на рахунках. Особа, надавши платіжне доручення до казначейства, розраховує на безперешкодне перерахування коштів отримувачеві, зазначеному в цьому документі(9). Якщо цей факт не відбувся з причин, які від неї не залежали, йдеться про закінчений замах на злочин, відповідальність за який передбачена ст. 210 КК України. В цьому випадку дії особи слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 15 та ст. 210 КК України. У випадку надання до казначейства підробленого платіжного доручення необхідна додаткова кваліфікація за ст. 366 КК України(10). 

Усі форми порушення законодавства про бюджетну систему тісно взаємопов'язані. При вчиненні будь-якого із зазначених у диспозиції ч. 1 ст. 210 КК порушень, як правило, в ньому одночасно містяться й ознаки решти порушень. Наприклад, непропорційне скорочення видатків бюджету при його дефіциті, як і використання бюджетних коштів усупереч їх цільовому призначенню, як правило є водночас і непропорційним фінансуванням видатків бюджету. 

Використання бюджетних коштів усупереч їх цільовому призначенню – це витрачання їх на цілі, що не відповідають бюджетним призначенням, встановленим Законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет, виділеним бюджетним асигнуванням або кошторисам доходів і витрат. Нецільовим використанням бюджетних коштів є їх витрачання у будь-якій формі (грошовими коштами, шляхом взаємозаліків та розрахунків векселями, наданням податкових пільг чи товарного кредиту) всупереч призначенням, що визначені для цих коштів відповідними кошторисами доходів і видатків, рішенням органів влади або укладеними з кредиторами договорами. Тобто фінансування за рахунок бюджетних коштів видатків, взагалі не передбачених видатковими статтями затвердженого бюджету, або ж фінансування одних статей за рахунок інших статей видатків. 

Також вважається нецільовим використанням бюджетних коштів направлення бюджетних коштів на банківські депозити; придбання різноманітних активів (валюти, цінних паперів, іншого майна) з метою отримання прибутків або наступного продажу; здійснення за рахунок бюджетних коштів внесків у статутний фонд іншої юридичної особи чи надання їй благодійної допомоги тощо.  

Як використання бюджетних коштів не відповідно до цільового призначення повинно кваліфікуватись і їх використання з порушенням визначеного законодавчими актами порядку цільового використання. Наприклад, з метою захисту вітчизняного товаровиробника забороняється підприємствам, установам і організаціям, які фінансуються з бюджету незалежно від форм власності, використовувати бюджетні кошти на придбання обладнання, техніки, промислових та продовольчих товарів імпортного виробництва.

Нецільовим використанням коштів слід вважати і випадки, коли: а) з відповідного місцевого бюджету здійснюються видатки, які згідно з БК мають проводитися з іншого бюджету; б) бюджетні кошти, отримані як субвенції, використовуються не за цільовим призначенням; в) бюджетні кошти витрачаються за кодами економічної класифікації видатків, що не відповідають змісту проведеної операції.

У випадках, коли бюджетні кошти усупереч їх цільовому призначенню використанні службовими особами на будівництво чи ремонт належного їм на праві приватної власності житла, благоустрій земельних ділянок, оплату навчання в навчальних закладах їхніх дітей тощо, вчинене слід кваліфікувати як злочин проти власності за ст. 191 КК. 

Використання бюджетних коштів у обсягах, що перевищують затверджені межі видатків, – це фінансування окремих або всіх видаткових статей бюджету в розмірах, що перевищують ті, які затверджено бюджетом. Таке фінансування може здійснюватися за рахунок додаткових, понад визначені, надходжень до бюджету внаслідок збільшення його доходної частини, а також за рахунок використання коштів, призначених на фінансування інших видатків бюджетів. 

Як використання бюджетних коштів у обсягах, що перевищують затверджені межі видатків, треба розглядати, наприклад, збільшення бюджетних призначень по загальному та спеціальному фонду Державного бюджету України на оплату праці працівників бюджетних установ за рахунок зменшення інших видатків, на капітальні видатки за рахунок зменшення бюджетних призначень на поточні видатки, затвердження кошторисів і планів асигнувань, а також здійснення видатків у сумі, що перевищує затверджені бюджетні призначення.  

Якщо понаднормативне фінансування здійснюється за рахунок бюджетних коштів, призначених для фінансування інших видатків, у діях винної особи вбачається одночасно використання бюджетних коштів усупереч їх цільовому призначенню. Ця обставина на кваліфікацію злочину не впливає, але сприяє більш точному визначенню об’єктивної сторони. 

Недотримання вимог щодо пропорційного скорочення видатків бюджету полягає у повному чи частковому неприйнятті рішень про пропорційне скорочення видатків бюджету у разі необхідності, що встановлюється чинним бюджетним законодавством. Недотриманням вимог щодо пропорційного скорочення видатків бюджету може, зокрема, визнаватися: а) неприйняття рішень про пропорційне скорочення видатків за всіма видатковими статтями бюджету в разі зменшення надходжень до нього; б) неподання органам, що затвердили бюджет, пропозицій щодо прийняття рішень про пропорційне скорочення видатків бюджетів у передбачених законодавством випадках; в) скорочення видатків не за всіма, а лише за окремими статтями видатків бюджету в разі зменшення надходжень до нього; г) прийнятті рішення здійснювати фінансування у попередньому обсязі; д) неприйнятті керівником бюджетної установи рішення про внесення змін до кошторису і плану асигнувань тощо. 

Недотримання вимог щодо пропорційного фінансування видатків бюджетів усіх рівнів полягає в непропорційному фінансуванні визначених бюджетом статей видатків: фінансування в повному обсязі одних статей видатків при одночасному зменшенні його обсягу за іншими статтями або взагалі не фінансування окремих статей; недодержання строків фінансування видатків за окремими статтями, що призводить до заборгованості, наприклад, по виплаті пенсій, заробітної плати тощо. 

Видання керівником бюджетної установи наказу про використання бюджетних коштів усупереч їх цільовому призначенню або в обсягах, що перевищують затверджені межі видатків має розглядатися як умисне створення умов для вчинення злочину і, відповідно, кваліфікуватися як готування до злочину (ч. 2 ст. 210 КК). 

Порушення порядку проведення операцій з бюджетними коштами у великих розмірах, здійснене у формах, які у статтях 210 і 211 КК прямо не передбачені (наприклад, закупівля товарів без проведення визначених законом процедур або з порушенням порядку їх проведення), має кваліфікуватися як злочин у сфері службової діяльності (ст. 364 КК). 

Суб'єкт злочину спеціальний, ним може бути визнана лише службова особа, наділена правом розпоряджатися бюджетними коштами, у тому числі відповідні службові особи підприємств, установ та організацій, фінансування яких здійснюється за рахунок бюджету (це: розпорядники бюджетних коштів, керівники органів державної виконавчої влади, начальники структурних підрозділів міністерств, відомств, голови міст Києва та Севастополя, обласних, районних, міських державних адміністрацій та їх заступники, сільські, селищні та міські голови, службові особи місцевих фінансових органів, керівники бюджетних установ). Саме повноваження щодо розпорядження бюджетними коштами беруться до уваги при визначенні суб’єкту злочину. Нехтування цими положеннями можуть призвести до помилок в кваліфікації.