Злочини у сфері господарської діяльності

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 28 Марта 2014 в 22:25, доклад

Краткое описание

Дані злочини розташовані у розділі VII “Злочини у сфері господарської діяльності” (статті 199–233 Особливої частини КК України). Після ухвалення нового КК України розділ його Особливої частини, присвячений злочинам у сфері господарської діяльності, постійно доповнювався новими складами, які зараз складають 88 % від загальної кількості його статей.

Прикрепленные файлы: 1 файл

злочини у сфері госодарської діяльності.doc

— 612.50 Кб (Скачать документ)

Як виготовлення підроблених грошей, державних цінних паперів та білетів державних лотерей мають кваліфікуватися і дії особи, яка свідомо придбала підроблені гроші, державні цінні папери чи білети державних лотерей з метою їх наступного збуту і для надання їм більшої подібності до справжніх і внесла до них додаткові підробки, які створювали можливість перебування їх в обігу (абз. 1 п. 12 ППВСУ “Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів” від 12 квітня 1996 р. № 6). 

У разі виготовлення з метою збуту підроблених бездокументарних державних цінних паперів, коли їх підробка чи використання здійснюється шляхом втручання в роботу автоматизованої електронно-обчислювальної системи, вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 199 та ст. 361 КК. Якщо таки дії вчиняються з метою заволодіння чужим майном, їх потрібно додатково кваліфікувати ще і за ст. 190 КК. 

Під зберіганням зазначених у диспозиції ч. 1 ст. 199 КК предметів слід розуміти вчинення будь-яких умисних дій, пов’язаних з фактичним володінням такими предметами, незалежно від місця їх знаходження і тривалості зберігання: тримання при собі (в одязі, валізі тощо), поміщення у будь-яке вибране і відоме особі місце. 

Придбання зазначених у диспозиції ч. 1 ст. 199 КК предметів полягає в умисному отриманні їх будь-яким способом: купівля, обмін, одержання в подарунок чи як оплати боргу, одержання як оплати за надані послуги чи виконану роботу, виграш в азартні ігри, одержання в позику, привласнення знайдених таких предметів тощо. 

Під перевезенням слід розуміти будь-які дії з переміщення підробленої національної валюти України, іноземної валюти, державних цінних паперів чи білетів державних лотерей будь-яким транспортом з одного місця в інше як на території України, так і за її межами. Спосіб транспортування зазначених предметів, відстань, на яку їх перевезено, не мають значення. Не є перевезенням зазначених предметів їх перенесення (переміщення) з одного місця в інше без використання транспортних засобів. Такі дії мають кваліфікуватися як зберігання зазначених предметів. 

Пересилання підробленої національної валюти України, іноземної валюти, державних цінних паперів чи білетів державних лотерей полягає у переміщенні зазначених предметів у просторі без участі відправника шляхом відправлення поштою або посильним. При цьому злочин вважається закінченим з моменту передачі відправлення із зазначеними предметами у відділок зв’язку або посильному.  

Під ввезенням в Україну підробленої національної валюти України, іноземної валюти, державних цінних паперів чи білетів державних лотерей слід розуміти переміщення зазначених предметів із-за кордону на територію України будь-яким транспортом. Якщо поза митного контролю або з приховуванням від нього через митний кордон переміщуються частково підроблені державні цінні папери або підроблені монети, виготовлені з дорогоцінних металів, вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 199 та 201 КК. 

Під збутом підробленої національної валюти України, іноземної валюти, державних цінних паперів чи білетів державних лотерей слід розуміти будь-яке їх умисне відчуження: використання як засобу платежу, продаж, розмін, обмін, дарування, передачу в борг і в рахунок боргу, програш в азартних іграх тощо (п. 10 ППВСУ “Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів” від 12 квітня 1996 р. № 6). Як збут слід кваліфікувати і дії особи, яка отримала такі предмети випадково, але після виявлення факту підробки вирішила їх позбутися без матеріальних втрат для себе. 

У разі використання зазначених предметів як засобу платежу, розрахунку чи обміну, цінності у власників фактично вилучаються шляхом обману, тому такі дії слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 199 та 190 КК.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується двома обов’язковими ознаками: виною у формі прямого умислу та спеціальною метою. Зміст умислу при вчиненні цього злочину полягає в усвідомлені особою суспільно-небезпечного характеру вчинюваного діяння і бажанні діяти таким чином. 

Виготовлення підроблених грошей чи державних цінних паперів може бути кваліфіковане за ст. 190 КК лише за наявності в діях винної особи мети збуту. Метою злочину виступає прагнення до відчуження (випуску в обіг) предметів, зазначених у диспозиції статті. Відсутність такої мети вказує на відсутність складу злочину, передбаченого ст. 199 КК. Мотиви злочину можуть бути різними і на кваліфікацію злочину не впливають. 

Суб’єкт злочину загальний – фізична, осудна особа, що досягла 16-річного віку.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 199 КК), є вчинення передбачених ч. 1 ст. 199 КК дій повторно, за попередньою змовою групою осіб, або у великому розмірі. 

Повторним вважається вчинення будь-якої із передбачених ч. 1 ст. 199 КК дій особою, яка раніше вчинила такі ж дії, незалежно від того була ця особа судима за попередній злочин чи ні. Визначною є умова, що судимість, у разі засудження особи, має бути не знятою і не погашеною і не минули строки давності, якщо особа за попередній злочин не була судимою. 

Вчиненими за попередньою змовою групою осіб дії, передбачені ч. 1  ст. 199 КК, вважаються у разі їх вчинення двома або більше особами, які заздалегідь, до початку вчинення, домовились про спільну участь у злочині. При цьому не має значення, яку роль виконував кожен із співучасників. Вчиненим за такою ознакою злочин буде і тоді, коли одна особа заготовлювала папір, фарби, друга - виготовляла підроблені предмети, а третя їх перевозила, зберігала або збувала.  

Великим розміром підробленої національної валюти України у виді банкнот чи металевої монети, іноземної валюти, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї вважається сума у гривневому еквіваленті, відповідно до їх номіналу, яка у двісті і більше разів перевищує встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян. 

Особливо кваліфікованими ознаками, відповідальність за які передбачена ч. 3 ст. 199 КК вважається вчинення передбачених ч. 1 ст. 199 КК дій організованою групою чи в особливо великих розмірах. 

Понятті організованої групи викладене у ч. 3 ст. 28 КК. У разі вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 199 КК, групою осіб, яка має ознаки злочинної організації, матиме місце сукупність злочинів, передбачених ч. 3 ст. 199 та ч. 1 ст. 255 КК. 

Особливо великим розміром вважається такий, коли сума підробки у чотириста і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Незаконні дії з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, обладнанням для їх виготовлення (ст. 200 КК). Основним безпосереднім об’єктом злочину є відносини, що існують в сфері кредитно-фінансової системи. Суспільна небезпека злочину полягає у порушенні встановленого порядку функціонування банківської системи України.Факультативними безпосередніми об’єктами виступає власність, а також безпека електронно-обчислювальних систем та комп’ютерних мереж. 

Предметом злочину є безпосередньо зазначені у диспозиції статті підроблені документи на переказ, підроблені платіжні картки, інші підроблені засоби доступу до банківських рахунків.  

Відповідно примітки до ст. 200 КК під документами на переказ слід розуміти документ в паперовому або електронному виді, що використовується банками чи їх клієнтами для передачі доручень або інформації на переказ грошових коштів між суб’єктами переказу грошових коштів (розрахункові документи, документи на переказ готівкових коштів, а також ті, що використовуються при проведенні міжбанківського переказу та платіжного повідомлення та ін.). Такими документами є: платіжні доручення, розрахункові чеки, платіжні вимоги, акредитиви, меморіальні ордери, клірингові вимоги тощо. 

Платіжна картка – це спеціальний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу грошей з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування грошей зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання грошей у готівковій формі в касах банків, пунктах обміну іноземної валюти уповноважених банків та через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором. 

Поняття інших засобів доступу до банківських рахунків дається у Законі України “Про платіжні системи та переказ грошей в Україні” від 5 квітня 2001 року. Ними вважаються документи або предмети, за виключенням документів на переказ та платіжних карток, за допомогою яких особа одержує доступ до банківського рахунку і може здійснювати операції з грошовими коштами, які на ньому розміщені. До таких засобів можуть бути віднесені дорожні та іменні чеки. 

Підробленість є фізичною ознакою предмета цього складу злочину, її відсутність виключає визнання засобу доступу до банківських рахунків предметом злочину. Зокрема, це підтверджує такий приклад: вироком Очаківського міського суду Миколаївської області від 2 жовтня 2007 р., О. був засуджений за ч. 2 ст. 190 КК та ч. 4. ст. 191 КК. О. визнаний винним у тому, що у період з 25.06.2001 р. по 19.06.2006 р., працюючи начальником Очаківського відділення ЗАТ комерційний банк "Приват Банк" і являючись службовою особою, заволодів майном банку на загальну суму 156 775 грн. Одночасно, одержуючи від клієнтів банку платіжні картки, що поверталися банку, або передавалися для здійснення розрахунків, користуючись наявністю на рахунках цих карток коштів, через банкомати отримав гроші на загальну суму 53 130 грн., та використав їх на власні потреби. За ч. 2 ст. 200 КК О. було виправдано.

У апеляції прокурор просить вирок відносно О. в частині виправдання за ч. 2 ст. 200 КК скасувати та постановити свій вирок, визнавши О. винним у вчиненні цього злочину. У апеляції та доповненнях до неї засуджений О. просить вирок відносно нього скасувати та постановити свій вирок, визнаючи себе винним лише у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК, або скасувати вирок та направити справу на дослідування.

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Миколаївської області, вважає, що прохання прокурора про визнання О. винним у вчинені злочину, передбаченого ст. 200 КК, є безпідставним. Зі змісту диспозиції цієї статті вбачається, що предметом злочину є підроблені документи на переказ, платіжні картки чи інші засоби доступу до банківських рахунків. Як вбачається з матеріалів кримінальної справи, О. не підроблював ніяким чином кредитні картки. Ці картки є дійсними, достовірними і це ніким не оскаржується. Будь-яких даних про те, що кошти потерпілих з банківських рахунків знімались за допомогою підроблених карток або інших документів, у справі немає. Про це не ставить питання і банк. У цій частині рішення суду першої інстанції про відсутність в діях О. складу злочину, передбаченого ст. 200 КК є обґрунтованим і вірним.(1) 

Перелік перерахованих у диспозиції ст. 200 КК предметів є вичерпним, тому не можна визнати предметом даного злочину зазначеного у назві статті – “обладнання” для їх виготовлення. До того ж, підроблення, як основна форма об’єктивної сторони злочину, не уявляється як засіб впливу на такий предмет як “обладнання”. 

Об’єктивна сторона злочину характеризується однією обов’язковою ознакою, а саме діянням у вигляді підробки будь-яких засобів доступу до банківських рахунків, а також придбання, зберігання, перевезенні, пересилання з метою збуту підроблених документів на переказ чи платіжних карток, їх використання чи збута. 

З моменту вчинення будь-якої із перерахованих дій злочин є закінченим. Під підробкою слід розуміти як виготовлення (створення), так і фальсифікацію дійсних (справжніх) засобів доступу до банківських рахунків. Спосіб підробки засобів доступу до банківських рахунків залежить від того, на якому матеріальному носієві інформації вони існують: паперовому, електронному чи іншому. Платіжні картки виготовляються, як правило, на пластикових носіях інформації. Підробка може здійснюватись з використанням спеціального технічного обладнання або комп’ютерної техніки, а також в інший спосіб, коли йдеться про паперові носії інформації. 

Про виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання та збут підроблених документів на переказ чи платіжних карток див. особливості кваліфікації ст. 199 КК. При цьому предметом таких діянь можуть бути вже підроблені документи на переказ чи платіжні картки, що виготовлені на паперовому, пластиковому чи іншому матеріальному носієві інформації. 

Використанням підроблених документів на переказ чи платіжних карток є їх пред’явлення за прямим призначенням як дійсних з метою переказу грошей із відповідного рахунку платника без його згоди на будь-який інший рахунок чи одержання за підробленими документами на переказ готівкових грошових коштів або отримання доступу до банківської інформації. 

Суб’єктивна сторона злочину характеризується двома обов’язковими ознаками – виною у формі прямого умислу та метою збуту підроблених документів на переказ, платіжних карток та інших засобів доступу до банківських рахунків. Мотиви можуть бути різними і на кваліфікацію дій за ст. 200 КК не впливають. Разом з тим, корисливий мотив може свідчити про наявність у діях винного ознак шахрайства. У разі фактичного заволодіння чужим майном шляхом використання підроблених засобів доступу до банківських рахунків дії винного слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 200 та 190 КК. 

Суб’єктом злочину є фізична осудна особа, що досягла 16-річного віку. 

Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його повторно або за попередньою змовою групою осіб. 

Повторним треба вважати вчинення будь-якого діяння, вказаного у диспозиції ст. 200 КК, особою, яка раніше вчинила будь-яке із таких діянь, незалежно від того була вона судима за попередній злочин чи ні. Визначною є умова, що судимість, у разі засудження особи, має бути не знятою і не погашеною і не минули строки давності якщо особа за попередній злочин не була судимою. 

Як вчинені за попередньою змовою групою осіб мають кваліфікуватися діяння двох чи більше осіб, які заздалегідь домовились про спільне вчинення злочину. При цьому може мати місце і розподіл ролей: одна особа вчинює підробку документів на переказ, інша їх збуває або використовує для незаконного заволодіння чужими грошовими коштами.  

Информация о работе Злочини у сфері господарської діяльності