Злочини у сфері господарської діяльності

Якщо юридична особа  діє на підставі підроблених установчих документів, але зі справжнім документом про реєстрацію, внесено в єдиний реєстр, то, фактично, створення підприємства мало місце і дії винних слід кваліфікувати як фіктивне підприємництво.

В іншому варіанті – суб’єкт підприємництва діє з використанням підроблених документів про реєстрацію і така діяльність пов’язана з отриманням доходу у великих розмірах, тому винна особа притягається до відповідальності за ч. 1 ст. 202 КК.

За наявності ознак відповідних складів злочинів ці дії можуть кваліфікуватись за статтями 190, 222, 358 (366) КК із посиланням у разі необхідності на ч. 2 чи ч. 3 ст. 15 КК. Такою ж повинна бути кваліфікація у тому разі, коли винні особи для вчинення злочину проти власності або шахрайства з фінансовими ресурсами використовують реквізити ліквідованих підприємств. 

Протидія законній господарській діяльності (ст. 206 КК).  Основним безпосереднім об’єктом злочину є встановлений порядок здійснення господарської діяльності, покликаний забезпечити стабільність господарського обороту, свободу підприємництва і дотримання засад добросовісної конкуренції, права і законні інтереси підприємців. Додатковими безпосередніми об’єктами виступають право власності, життя і здоров’я особи, встановлений порядок здійснення службовою особою своїх повноважень.  

Обов’язковою ознакою розглядуваного складу злочину є потерпілий – це особа, яка здійснює законну господарську діяльність, контролює її і яка здатна самостійно прийняти рішення або істотно вплинути на прийняття рішення про припинення або обмеження такої діяльності, про укладення чи неукладення угоди (наприклад, громадянин, який займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, фермер, керівник приватного підприємства, особа, яка входить до складу виконавчого органу господарського товариства). Господарська діяльність, якій протидіє винний, має бути законною. 

Об’єктивна сторона злочину полягає у діях винного, які характеризуються поєднанням двох складових. По-перше, це протиправна вимога, зміст якої визначений альтернативно і включає в себе вимогу: а) припинити займатися господарською діяльністю; б) обмежити таку діяльність; в) укласти угоду, виконання якої здатне заподіяти матеріальну шкоду або обмежити законні права чи інтереси того, хто займається господарською діяльністю; г) не виконувати укладену угоду, що може потягти за собою такі ж негативні наслідки. По-друге, це погроза насильства над потерпілими чи близькими йому особами або погроза пошкодження чи знищення їхнього майна. Під особами, близькими для потерпілого, потрібно розуміти близьких родичів та інших осіб, життя, здоров’я та благополуччя яких не є байдужим для потерпілого. Погроза насильством визнається ознакою основного, кваліфікованого, та особливо кваліфікованого складів злочину. Обидві складові мають бути встановлені при кваліфікації злочину. Зокрема, це підтверджує такий приклад: суддя Кролевецького районного суду Сумської області розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кролевці скаргу Б. на постанову старшого дільничного інспектора міліції Кролевецького РВ УМВС від 2 лютого 2008 р. про відмову в порушенні кримінальної справи, встановив: 16 січня 2008 р. Б. звернувся до прокуратури Кролевецького району з повідомленням про злочин, передбачений ч. 3 ст. 206 КК, ознаки якого вбачаються в діях А.  – директора підприємства Сумської облспоживспілки Кролевецький ринок і директора ПСК “Гермес” в одній особі. У своєму повідомленні Б. скаржиться, що А. не дає можливості йому займатися підприємницькою діяльністю – виготовляти та реалізовувати на місцевому ринку “Хот-доги”. З цією метою від відключив від кіоску Б. електропостачання, не пропускає до торгівельної точки його самого та заборонив касиру брати з Б. гроші за користування торгівельним місцем.

Будучи опитаним, А. пояснив, що він, як директор ринку отримав приписання від держінспектора з охорони праці О. та майстра УЕГГ Кролевецького району С. звільнити територію ринку від пересувних торгових точок, укомплектованих газобалонними установками, до оформлення відповідних документів (припис № 67 від 29.08.2007 р.). У цьому приписі було вказано, що ГДУ для приготування “Хот-догів”, відповідно до вимог технічних умов та газового господарства повинне бути укомплектоване 5 літровими балонами зрідженого газу а власник пересувної торгової точки повинен мати дозвіл органів Держнаглядохоронпраці на початок роботи та використання зрідженого газу і пройти навчання та перевірку знань по правилам безпечного користування газом та експлуатації ГДУ для приготування “Хот-догів”. Вказані вимоги він довів до відома Б., але той не поспішав їх виконувати і вимусив його від’єднати від торгівельної точки електропостачання та в інший спосіб заважати Б. і далі порушувати правила безпеки праці та протипожежної безпеки. При цьому він не яких погроз не висловлював. 

2 лютого 2008 р. старшим дільничним інспектором міліції Кролевецького РВ УМВС винесена про відмову в порушенні проти А. кримінальної справи у зв’язку з відсутністю в його діях ознак складу злочину, передбаченого ст. 206 КК України. З постановою від 2 лютого 2008 р. Б. не згодний, а тому змушений звернутися до суду зі скаргою про її скасування.

Суд, керуючись ст. 236 і, 236² КПК України,  постановив: у скасуванні постанови старшого інспектора міліції Кролевецького РВ УМВС України в Сумській області від 2 лютого 2008 р. про відмову в порушенні кримінальної справи за скаргою Б. відмовити.(14)

Злочин визнається закінченим з моменту пред’явлення однієї з вказаних вимог, поєднаних з відповідною погрозою, незалежно від того, чи вдалося винній особі змусити потерпілого вчинити або не вчинити бажані для неї дії.

Вимога припинення зайняття господарською діяльністю означає вимогу негайно або через деякий час повністю припинити таку діяльність (ліквідувати юридичну особу – суб’єкт господарювання, продати іншій особі належні потерпілому корпоративні права тощо).

Вимога обмежити господарську діяльність може полягати у примушуванні потерпілого, зокрема, до: припинення певного напряму господарської діяльності; зменшення обсягу продажу товарів, припинення або обмеження ділових зв’язків з іншими суб’єктами господарської діяльності тощо.

Вимога укласти угоду, виконання якої може заподіяти матеріальну шкоду або обмежити законні права чи інтереси того, хто займається господарською діяльністю, охоплює примушування до укладання цивільно-правових, трудових договорів та інших угод, які пов’язані із встановленням, зміною або припиненням прав і обов’язків учасників господарського обороту.

Угодою, укласти яку вимагає винний, може бути, примушування до укладення правочину щодо купівлі або продажу товарів за завищеними або заниженими цінами; до економічно невигідного кредитного договору або правочину з тим суб’єктом господарювання, з яким потерпілий не бажає мати справи тощо.

Вимоги, перераховані у ст. 206 КК, розглядаються як протидія законній господарській діяльності лише за умови відсутності у вчиненому ознак вимагання. Наприклад, вимаганням, а не протидією законній господарській діяльності потрібно визнавати поєднану з відповідною погрозою вимогу безоплатно передати іншій особі корпоративні права, належні потерпілому, або фіктивно зарахувати на роботу особу і незаконно виплачувати їй грошові кошти начебто у вигляді зарплати.

Погроза насильства над потерпілим або близькими йому особами як спосіб протидії законній господарській діяльності означає погрозу негайно або у майбутньому застосувати фізичне насильство. Погроза пошкодження чи знищення майна має місце у тому разі, коли вона стосується: 1) майна, яке належить потерпілому або його близьким на праві приватної власності; 2) майна, що перебуває в їхньому віданні чи під їх охороною. Фактичне знищення або пошкодження майна в процесі протидії законній господарській діяльності залежно від тяжкості суспільно небезпечних наслідків потребує кваліфікації за ч. 2 або ч. 3 ст. 206 КК.

Злочин, передбачений ч. 1 ст. 206 КК, визнається закінченим з моменту пред’явлення однієї із вказаних вимог, поєднаних з відповідною погрозою, незалежно від того, вдалося чи ні винній особі змусити потерпілого вчинити або не вчинити бажані для неї дії.

Суб’єктом злочину визнається фізична осудна особа, що досягла 16-річного віку. Частина 3 ст. 206 КК передбачає спеціального суб’єкта – службову особу.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом та спеціальною метою: домогтися припинення господарської діяльності або її обмеження, укладання угоди чи її не виконання

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 206 КК) є: 1) повторність; 2) вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб; 3) погроза вбивства чи тяжких тілесних ушкоджень; 4) застосування насильства, що не є небезпечним для життя і здоров’я; 5) пошкодження чи знищення майна.

Особливо кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 3 ст. 206 КК) є: 1) вчинення злочину організованою групою; 2) використання службовою особою службового становища; 3) застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров’я; 4) заподіяння великої шкоди; 5) спричинення інших тяжких наслідків.

Матеріальна шкода вважається великою, якщо вона у п’ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Під тяжкими наслідками розуміють заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, заподіяння смерті або доведення до самогубства.

Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом (ст. 209 КК). Суспільна небезпека злочину полягає в тому, що утворення у тіньовому секторі економіки та послідуюче введення, у легальну господарську та підприємницьку діяльність “брудних” коштів підриває існуючий баланс в економіці, сприяє зростанню інфляції, підриває засади добросовісної конкуренції, а також завдає матеріальної шкоди бюджетам та державним цільовим фондам через ненадходження до них податкових внесків. 

Безпосереднім об’єктом злочину визнаються суспільні відносини у сфері функціонування державної фінансової системи як гаранта недопущення залучення в економіку «брудних» коштів. Додатковим об’єктом є засади добросовісної конкуренції, нормальна господарська діяльність та відносини сфери оподаткування. 

Україна встановила кримінальну відповідальність за легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, відповідно, до Конвенції Ради Європи про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом, від 17 грудня 1997 року. У розвиток цих міжнародних зобов’язань було прийнято Закон “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом” від 28 листопада 2002 р. З питань кваліфікації злочину ПВСУ була прийнята постанова “Про практику застосування судами законодавства про кримінальну відповідальність за легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом” від 15 квітня 2005 р. № 5. 

Предметом злочину є грошові кошти та інше майно, а також права на майно та кошти, здобуті в наслідок вчинення протиправного суспільно небезпечного діяння (злочину), яке передувало легалізації (відмиванню) доходів.

Під доходами слід розуміти будь-яку економічну вигоду, одержану внаслідок вчинення суспільно небезпечного діяння, що передує легалізації (відмиванню) доходів, яка може складатися з матеріальної власності чи власності, що виражена в правах, а також включати рухоме чи нерухоме майно та документи,  які підтверджують право на таку власність або частку в ній (п.1 ч. 1 ст. 1 Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом” від 18 травня 2010 р.).

Такими слід визнавати будь-які грошові кошти у національній або іноземній валюті (готівкою або безготівкові), будь-яке інше майно (предмети матеріального характеру – споруди, земельні ділянки, будинки, коштовності, цінні папери, тощо), що має вартість, а також право на майно або грошові кошти.

В розумінні предмета цього злочину під поняттям “кошти” розглядають гроші в національній або іноземній валюті як готівкою, так і у безготівковій формі.  

До іншого майна належать будь-які речі або сукупність речей, які здатні задовольняти потреби людей і брати участь у цивільному обігу.  

Обов’язковою ознакою предмета злочину є вказівка законодавця на його злочинне походження.

До внесення змін в КК Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом” від 18 травня 2010 р. (набрав чинності 20 серпня 2010 р.), у примітці до ст. 209 КК щодо злочинів, від яких можуть походити кошти та майно, визнані предметами даного злочину, містилось обмеження за ступенем суспільної небезпеки (у розумінні джерел походження предмету цього злочину, законодавцем з загального ряду були виключені предикатні злочини (суспільно небезпечні діяння), за вчинення яких передбачене покарання менше ніж три роки позбавлення волі). З набрання чинності вказаним законом, були посилена кримінально-правова протидія легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом. Наразі, в незалежності від ступеня суспільної небезпеки, а лише для визнання предикатного злочину слід довести, вчинення діяння, за яке КК передбачено покарання у виді позбавлення волі.

Предикатним діянням визнається, згідно примітки до ст. 209 КК діяння, вчинене за межами України, якщо воно визнається суспільно небезпечним протиправним діянням, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, за кримінальним законом держави, де воно було вчинене, і є злочином за Кримінальним кодексом України та внаслідок вчинення якого незаконно одержані доходи. 

Водночас, з кола предикатних суспільно небезпечних діянь, виключені злочини, передбачені статтями 212, 2121 та 207 КК, оскільки не можуть вважатись одержаними внаслідок вчинення предикатного діяння кошти або інше майно, якими особа не заволоділа (які не отримала) шляхом вчинення злочину, а які вона, навпаки, незаконно утримала, приховала, не передала державі за наявності обов’язку це зробити (абз. 1 п. 10 ППВСУ “Про практику застосування судами законодавства про кримінальну відповідальність за легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом” від 15 квітня 2005 р. № 5). 

Також не повинні визнаватись предметом легалізації контрабандно ввезені в Україну товари та інші предмети, якщо вони були одержані (здобуті) за межами України не злочинним шляхом, а придбані законно (п. 10 ППВСУ “Про практику застосування судами законодавства про кримінальну відповідальність за легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом” від 15 квітня 2005 р. № 5). 

Не є предметом легалізації кошти, одержані як субсидії, субвенції, дотації чи кредити внаслідок надання неправдивої інформації органам державної влади чи місцевого самоврядування, банкам або іншим кредиторам, оскільки ці кошти одержують офіційно (легально) і тому не містять ознак предикатного злочину (абз. 4 п. 10 ППВСУ “Про практику застосування судами законодавства про кримінальну відповідальність за легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом” від 15 квітня 2005 р. № 5).