Злочини у сфері господарської діяльності

Про це свідчить такий приклад: 20 травня 2008 р. у м. Севастополь колегія суддів військового апеляційного суду Військово-Морських Сил України розглянула у судовому засіданні матеріали закритої кримінальної справи щодо С. по апеляції прокурора. Було встановлено, що 31 березня 2008 р. постановою військового прокурора Одеського гарнізону порушена кримінальна справа відносно С. за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 210 КК України, яку С. оскаржив до військового місцевого суду Одеського гарнізону. 11 квітня 2008 р. суддя військового місцевого суду Одеського гарнізону задовольнив скаргу С. та скасував зазначену постанову військового прокурора, відмовивши у порушенні кримінальної справи.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, думку заявника та його представника, колегія суддів вважає, що апеляція задоволенню не підлягає з таких підстав. Кримінальну справу порушено щодо колишнього начальника фінансової служби Одеського інституту Сухопутних військ С., який 28 грудня 2006 р. перерахував 289977,49 грн. бюджетних коштів за кошторисом 2006 р. у Пенсійний фонд та Фонди соціального страхування у залік майбутніх платежів, термін сплати яких настає протягом 2007 року. При цьому було проігноровано положення БК, що не забороняють розпорядникам бюджетних коштів здійснювати платежі у залік майбутніх платежів.

Із матеріалів провадження видно, що С. були перераховані бюджетні кошти загального фонду кошторису інституту за 2006 р. на цільові виплати в Пенсійний фонд та Фонди соціального страхування в 2007 р., тобто на цілі передбачені кошторисом. Таке використання бюджетних коштів, як правильно вказав суддя суду першої інстанції, не є нецільовим. Крім того, С. не був начальником військового навчального закладу або керівником державної бюджетної установи і, згідно зі ст. 21, 22 Бюджетного кодексу, п. 1.4 Положення про фінансове господарство військової частини Збройних Сил України, п. 1.2 Тимчасового положення з бухгалтерського обліку у Збройних Силах України, не являвся розпорядником бюджетних коштів.

З урахуванням цих даних суддя правильно вказав у постанові, що прокурор помилково визнав С. розпорядником коштів Державного бюджету України та суб’єктом цього злочину.(11) 

Суб’єктами злочину можуть визнаватись й службові особи суб’єктів господарської діяльності – юридичних осіб небюджетної сфери, якщо одержані як дотації, субсидії чи субвенції бюджетні кошти витрачаються ними не відповідно до їх цільового призначення. За наявності в діях таких осіб ще й ознак шахрайства з фінансовими ресурсами вчинене треба кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених статтями 210 та 222 КК. 

Службові особи органів Державного казначейства, які сприяли використанню бюджетних коштів усупереч їх цільовому призначенню або в обсягах, що перевищують затверджені межі видатків, мають притягуватись до кримінальної відповідальності як пособники за ч. 5 ст. 27 та ст. 210 КК. 

Суб’єктивна сторона злочину характеризується наявністю умисної вини у вигляді прямого умислу, оскільки склад злочину є формальним. Ставлення до наслідків, що перебувають за межами складу злочину, у вигляді заподіяння шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, або інтересам юридичних осіб, або державним чи громадським інтересам (невиплата пенсій, заробітної плати, припинення роботи підприємства, заподіяння збитків суб'єктам господарювання неоплатою випущеної за державним замовленням продукції, ненадання дотацій, субсидій тощо), може проявлятись як в умислі, так і в необережності. У разі порушення бюджетного законодавства з необережності, вчинене належить кваліфікувати як службову недбалість за ст. 367 КК. 

Кваліфікованими видами порушення законодавства про бюджетну систему є вчинення передбачених ч. 1 ст. 210 КК діянь: а) повторно; б) за попередньою змовою групою осіб; в) щодо бюджетних коштів у особливо великих розмірах.

Повторним є вчинення будь-якого діяння, передбаченого ч. 1 або ч. 2 ст. 210 КК, особою, яка раніше вчинила одне або декілька таких діянь, незалежно від їх послідовності та наявності чи відсутності судимості за них. Визначним є те, що судимість має бути не знятою чи непогашеною, і не минули строки давності притягнення до кримінальної відповідальності за перший злочин. 

Вчиненим за попередньою змовою групою осіб треба вважати таке порушення законодавства про бюджетну систему, в якому брали участь незалежно від виконуваної ролі, попередньо домовившись про його вчинення, принаймні дві службові особи, що є суб'єктами даного злочину. У разі, коли у порушенні законодавства про бюджетну систему брали участь особи, що не мають ознак суб’єктів цього злочину (співучасть спеціального та загального суб’єкта), їх дії слід кваліфікувати за ст. 210 з посиланням на ст. 27 КК. 

Особливо великим розміром бюджетних коштів, відповідно примітці до ст. 210 КК, вважається сума, що в три тисячі разів і більше перевищує встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян. 

Видання нормативно-правових або розпорядчих актів, які змінюють доходи і видатки бюджету всупереч встановленому законом порядку (ст. 211 КК). Безпосереднім об’єктом злочину слід визнавати суспільні відносини, що забезпечують встановлений законодавством порядок видання нормативно-правових або розпорядчих актів, пов’язаних з виконанням державного та місцевих бюджетів.Додатковими об’єктами можуть визнаватися відносини сфери оподаткування, законні права та інтереси громадян, авторитет органів влади. 

Предметом злочину визнаються нормативно-правові або розпорядчі акти, які змінюють доходи і видатки бюджету всупереч встановленому законом порядку стосовно бюджетних грошових коштів, що включаються у бюджети всіх рівнів незалежно від джерела їх формування, у сумі, яка у тисячу і більше разів перевищує встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян.  

Відповідно до БК та інших законодавчих актів, під нормативно-правовими актами, які змінюють доходи і видатки бюджету всупереч встановленому законом порядку, треба розуміти офіційні письмові документи (постанови, накази, інструкції, роз’яснення тощо), що містять одну чи декілька обов’язкових для виконання правових норм (правил поведінки), розрахованих на невизначене коло фізичних та юридичних осіб і неодноразове застосування, незалежно від строку їх дії (постійні чи обмежені певним часом). 

Розпорядчі акти – це персоніфіковані акти, що видаються службовою особою і дія яких поширюється на визначене коло осіб та мають разове застосування (накази, розпорядження). Такі акти можуть стосуватись незаконного звільнення конкретних платників податків від сплати податків, надання пільг зі сплати податків чи надання дозволу використати бюджетні кошти не за цільовим призначенням або у розмірах, що перевищують затверджені межі видатків тощо. 

Під видатками слід розуміти, передбачені бюджетом планові витрати грошових коштів (фінансування, виплати, надання фінансової допомоги тощо). 

Доходами вважаються бюджетні надходження грошових коштів (податкові внески, доходи від власності та підприємницької діяльності, адміністративні збори та платежі, суми штрафів та штрафних санкцій, доходи від капіталу тощо). 

Важливе значення має при визначенні предмета злочину його юридична ознака – незаконність виданих актів, тобто їх невідповідність чинному законодавству. Якщонормативно-правові або розпорядчі акти, які змінюють доходи і видатки бюджету не суперечать чинному законодавству, вони не можуть визнаватися предметом цього складу злочину. Про це, зокрема, свідчить такий приклад: 25 грудня 2006 р. Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області, розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляцією Б. на постанову Івано-Франківського міського суду від 23 жовтня 2006 року, встановила: вказаною постановою скаргу Б. на постанову начальника СВ УСБ України в Івано-Франківській області про порушення кримінальної справи щодо службових осіб Івано-Франківського головного управління земельних ресурсів за ознаками злочину передбаченого ч. 2 ст. 211 КК, – залишено без задоволення.

У своїй постанові суд вказав, що начальником СВ СБУ прийнято законне та обґрунтоване рішення і підстав для скасування постанови не встановлено. Не погоджуючись з постановою суду, Б. у своїй апеляції вказує, що суд допустив неповноту з’ясування обставин справи та порушив норми КПК. Зокрема вказує, що в діях працівників управління земельних ресурсів відсутні ознаки складу злочину, передбачені ст. 211 КК, а тому в слідчого не було підстав для порушення кримінальної справи. Крім цього Б. зазначає, що наказ № 124, який він видав і на підставі видання якого було порушено кримінальну справу, прийнятий у суворій відповідності до нормативних актів і ніяким чином не порушував порядку, встановленого бюджетним законодавством. Просить постанову суду та слідчого скасувати.

Заслухавши доповідь судді, прокурора, представника скаржника Б., перевіривши матеріали справи, мотиви і доводи апеляції, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню.

Залишаючи скаргу без задоволення, міський суд належно не врахував вимог ч. 2 ст. 94 КПК України і не перевірив, відповідало чи ні, положенням БК видання службовими особами управління земельних ресурсів нормативного акту, який змінює доходи та видатки бюджету? Крім цього, судом не дано власної належної оцінки щодо наказу № 124, оскільки на підставі незаконності саме його видання і було порушено кримінальну справу.(12) 

З об’єктивної сторони злочин характеризується лише активними діями, які безпосередньо зазначені у диспозиції кримінально-правової норми.  

Під виданням нормативно-правових актів треба розуміти: а) підписання службовою особою, наділеною відповідними повноваженнями, актів, які містять приписи, обов’язкові для виконання необмеженим колом об’єктів управління (фізичних та юридичних осіб); б) затвердження службовою особою своїми наказами актів (постанов, правил, порядку, інструкцій, роз’яснень тощо), прийнятих (схвалених, рекомендованих) колегіальними дорадчими органами (колегіями міністерств, центральних відомств), рішення яких впроваджуються керівниками відповідних органів виконавчої влади, оскільки саме вони несуть персональну відповідальність за виконання завдань і здійснення функцій, покладених на ці органи. 

Під виданням службовою особою розпорядчих актів, якими змінюються доходи і видатки бюджету слід розуміти власноручне складання, прийняття і підписання таких документів службовою особою, а також затвердження ними актів, прийнятих колегіальними органами  

Видання нормативно-правових або розпорядчих актів, які змінюють доходи й видатки бюджету всупереч встановленому порядку, визнається злочином, якщо предметом таких дій були бюджетні кошти у великих розмірах, тобто такі, що в тисячу і більше разів перевищували неоподатковуваний мінімум доходів громадян. 

Закінченим злочин вважається з моменту видання зазначеного в диспозиції ч. 1 ст. 211 КК нормативно-правового чи розпорядчого акта, незалежно від наслідків, які перебувають за межами складу злочину. 

Якщо видання нормативно-правових або розпорядчих актів, які змінюють доходи й видатки бюджету всупереч встановленому законом порядку поєднується з використанням бюджетних коштів всупереч їх цільовому призначенню або в обсягах, що перевищують затверджені межі видатків вчинене належить кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених статтями 210 та 211 КК. 

Заподіяння шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, або інтересам юридичних осіб, або державним чи громадським інтересам внаслідок виконання незаконно виданих нормативно-правових чи розпорядчих актів, які змінюють доходи й видатки бюджетів, повинно одержувати самостійну кримінально-правову оцінку і кваліфікується за ст. 364 КК. 

Суб’єктом злочину є службова особа органів виконавчої влади та їх структурних підрозділів, наділена правом видавати чи затверджувати своїми наказами або нормативно-правові акти, якими конкретизуються, змінюються або роз’яснюються порядок і підстави формування доходної та витрачання видаткової частин бюджетів нижчестоящих бюджетних установ та організацій, а також будь яка службова особа – розпорядник бюджетних коштів, яка видає розпорядчий акт. 

Видання нормативних актів службовими особами, які не мають на це права, повинно кваліфікуватися залежно від заподіяної шкоди за ст. 364 КК. 

Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною виною: службова особа усвідомлює, що нормативно-правовий чи розпорядчий акт, який нею видається (затверджується), незаконно змінює доходи або видатки бюджету всупереч встановленому законом порядку і бажає видати (затвердити) такий акт. Мотиви й мета незаконного видання нормативно-правового чи розпорядчого акту, яким змінюються доходи й видатки бюджету всупереч установленому законом порядку, можуть бути різними і на кваліфікацію діяння не впливають. 

Якщо відповідний акт видано службовою особою через необережність (наприклад, через неправильне розуміння положень бюджетного чи податкового законодавства), вчинене може розцінюватись як службова недбалість (ст. 367 КК). 

Кваліфікуючі ознаки. Злочин вважається вчиненим повторно, якщо винна службова особа раніше вчиняла такі самі дії, незалежно від наявності чи відсутності судимості за них за умови, що судимість не знята або не погашена і не минули строки давності притягнення до кримінальної відповідальності. 

Бюджетними коштами в особливо великому розмірі вважається сума, яка у три тисячі разів та більше перевищує встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян.  

Ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) (ст. 212). Безпосереднім об'єктом злочину є встановлений чинним законодавством порядок сплати юридичними особами, ах відокремленими підрозділами і фізичними особами податків, зборів (обов'язкових платежів), що входять у систему оподаткування, який забезпечує формування дохідної частини державного та місцевих бюджетів, а також державних цільових фондів.

Предметом злочину є грошові кошти, які повинні бути сплачені до бюджетів або державних цільових фондів у вигляді податків, зборів (обов'язкових платежів), що входять в систему оподаткування і введені у встановленому законом порядку. Умисне ухилення від сплати обов'язкових платежів, які не входять в систему оподаткування, кримінальну відповідальність за ст. 212 не тягне. Сказане стосується, зокрема: відрахувань до державних та інших цільових фондів, які не передбачені Законом України «Про систему оподаткування» і мають своїм джерелом виключно прибуток підприємств, що залишається після сплати всіх податків і зборів (наприклад, платежів до фонду соціального захисту інвалідів, внесків до фондів соціального страхування — від нещасних випадків, на випадок безробіття, з тимчасової втрати працездатності). Ухилення від сплати інших (крім пенсійних) страхових внесків, вилучених наразі із системи оподаткування, має кваліфікуватись не за ст. 212 (відсутній належний предмет цього складу злочину), а залежно від особи платника і за наявності до цього підстав, за ст. 364 або ст. 192.