Злочини у сфері господарської діяльності

Деякі злочини можуть вчинюватися лише в певний спосіб, що безпосередньо вказаний у диспозиції статті: (наприклад, пошкодження чи знищення майна, заподіяння матеріальної шкоди у ст. 206 “Протидія законній господарській діяльності” та у ст. 228 “Примушування до антиконкурентних узгоджених дій” КК тощо).

Суб’єктами господарських злочинів можуть бути визнані ті фізичні особи, які безпосередньо займаються господарською діяльністю, представляють інтереси господарюючих суб’єктів чи держави в сфері господарської діяльності. Зокрема, суб’єктів господарських злочинів, залежно від притаманним їм обов‘язкових і додаткових властивостей, кола прав і обов’язків, що покладені на них правовими приписами, можна поділити на дві категорії: 1) спеціальні суб‘єкти (наприклад, посадова особа, підприємець, власник, засновник, учасник, уповноважена особа, не власник тощо); 2) будь-яка особа, наділена ознаками суб’єкта злочину, яка порушує або не виконує певні господарські обов‘язки і вимоги. Ознаки суб’єктів господарських злочинів встановлюються за допомогою законодавчих та нормативних актів, інструкцій, наказів, розпоряджень, типових та відомчих функціональних обов’язків, цивільно-правових правочинів тощо.

Суб’єктивна сторона злочинів у сфері господарської діяльності характеризується умисною формою вини, за виключенням злочину, передбаченого ст. 227 “Випуск або реалізація недоброякісної продукції” КК, який може вчинюватись як умисно, так і з необережності. Для деяких складів обов’язковими ознаками суб’єктивної сторони виступають мета (наприклад, мета збуту при виготовлені, зберіганні, придбанні, перевезенні, пересиланні, ввезенні в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї – ст. 199 КК тощо) або мотив (наприклад, корисливі або інші особисті мотиви при розголошенні комерційної або банківської таємниці – ст. 232 КК тощо).

Підсумовуючи викладене, можна зазначити, що під злочинами у сфері господарської діяльності слід розуміти передбачені нормами розділу VII Особливої частини КК посягання на порядок обігу грошей, цінних паперів, інших документів, на системи оподаткування, бюджетного і валютного регулювання, порядок переміщення предметів через митний кордон, порядок зайняття підприємницькою та іншою господарською діяльністю, права і законні інтереси кредиторів і споживачів, добросовісну конкуренцію і антимонополістичну діяльність, а також на порядок приватизації.(10)

Зазначимо, що сучасний стан економіки України ще не повною мірою відповідає еталонному зразку ефективної економічної моделі, що функціонує в умовах вільної конкуренції та верховенства права. За таких умов, законодавцю не вдалося розробити досконалу законодавчу базу для захисту економіки від злочинних посягань.

При визначенні поняття родового об’єкта злочинів у сфері господарської діяльності ми вже згадували щодо його узагальненого характеру, тому спробуємо визначити систему цих злочинів спираючись на видові об’єкти, визначені в залежності від галузі виробництва або виду діяльності.

За такого підходу можна виділити наступні прояви злочинної діяльності у різних галузях економіки України: 1) злочини у сфері державних фінансів; 2) злочини у сфері кредитно-посередницької та банківської діяльності; 3) злочини у зовнішньоекономічній діяльності; 4) злочини у сфері підприємницької діяльності; 5) злочини у сфері споживчого ринку; 6) злочини у сфері приватизації.

Залежно від видового об’єкта злочини у сфері господарської діяльності О. О. Дудоров пропонує класифікувати таким чином: 1) злочини проти порядку обігу грошей, цінних паперів, інших документів (статті 199, 200, 223, 223¹, 223², 224, 232¹, 232² КК); 2) злочини проти системи оподаткування (статті 204, 212, 212¹, 216 КК); 3) злочини проти системи бюджетного регулювання (статті 210, 211 КК); 4) злочини проти системи валютного регулювання (статті 207 і 208 КК); 5) злочини проти порядку переміщення предметів через митний кордон України (ст. 201 КК); 6) злочини проти порядку зайняття підприємницькою та іншою господарською діяльністю (статті 203¹ 205, 209¹, 213 КК); 7) злочини проти прав і законних інтересів кредиторів (статті 218–222 КК); 8) злочини проти добросовісної конкуренції і антимонополістичної діяльності (статті 206, 229, 231, 232 КК)(11).

Запропонована система злочинів у сфері господарської діяльності (за видовим об’єктом) не є ідеалом класифікації, оскільки в її основу покладений досить загальний критерій – галузь господарства, або напрямок господарської діяльності. За безпосереднім об’єктом злочини кожного з системних елементів можуть бути розподілені на більш дрібні видові системи, але їх кількість значно зросте. Наприклад, серед злочинів у сфері підприємницької діяльності можуть бути виділені злочини, що вчиняються суб’єктами господарювання и злочини, що посягають на їх законні права та інтереси, або злочини, пов’язані з порушенням певних правил чи обманом тощо.

Видається, що слід підтримати класифікацію, яка була запропонована В. Я. Тацієм, О. І. Перепелицею та В. М. Киричко, згідно з якою злочини, що вчиняються у сфері господарської діяльності, залежно від безпосереднього об’єкта посягання, можуть бути таких видів:

1. Злочини у сфері кредитно-фінансової, банківської і бюджетної систем  України (статті 199, 200, 201, 210, 211, 212, 212¹, 204 і 216 КК).

2. Злочини у сфері підприємництва, конкурентних відносин та іншої діяльності господарюючих суб'єктів (статті , 203, 203¹, 205, 206, 209, 209¹, 213, 229, 231 і 232 КК).

3. Злочини у сфері банкрутства (статті 218, 219, 220 і 221 КК).

4. Злочини у сфері використання  фінансових ресурсів та обігу  цінних паперів (статті 222, 223¹, 223², 224, 232¹, 232² КК).

5. Злочини у сфері обслуговування  споживачів (стаття 227 КК).

6. Злочини у сфері приватизації  державного та комунального майна (стаття 233 КК)(12).

Відповідно до ст. 112 КПК України, більша частина злочинів у сфері господарської діяльності віднесена до підслідності слідчих ОВС.

2. Злочини у сфері кредитно-фінансової, банківської і бюджетної систем України (статті 199, 200, 204, 210, 211, 212, 212¹, 216 КК).

Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї (ст. 199 КК). При кваліфікації цього злочину слід виходити з того, що він є складним за побудовою об’єкту. Основним безпосереднім об’єктом цього злочину є суспільні відносини, що існують у сфері державних фінансів. Суспільна небезпека цього злочину полягає у тому, що ним порушується встановлений законом порядок формування і функціонування грошової системи України. Додатковим безпосереднім об’єктом виступають відносини в сфері забезпечення порядку переміщення матеріальних цінностей та окремих предметів через митний кордон України, а додатковим факультативним – відносини власності.

Предметом злочину, відповідно до пункту 2 ППВСУ “Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів” від 12 квітня 1996 р. № 6є: підроблена національна валюта України у вигляді банкнот чи металевої монети; підроблена іноземна валюта; підроблені державні цінні папери; підроблені білети державних лотерей. У цьому складі злочину предмет злочину виступає обов’язковою ознакою.

Підробленість – є соціальною ознакою предмета злочину, саме у ній полягає шкідлива для об’єкту злочину властивість цих предметів. Вона може утворювати як повну імітацію грошового знака чи цінного папера, так і істотну фальсифікацію справжніх грошових знаків чи цінних паперів. Якість відтворення грошей чи державних цінних паперів має передбачати такий ступінь графічної та кольорової точності зображання, який дає винній особі підстави вважати можливим їх перебування у обігу (п. 5 ППВСУ “Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів” від 12 квітня 1996 р. № 6). 

Груба підробка грошових знаків чи державних цінних паперів, коли їх невідповідність справжнім примірникам очевидна, а умисел винної особи був спрямований лише на обман окремих громадян, не може кваліфікуватися за ст. 199 КК. За наявності підстав таки дії слід кваліфікувати як шахрайство (п. 7 ППВСУ “Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів” від 12 квітня 1996 р. № 6). 

Національною валютою України визнаються грошові знаки у вигляді банкнот, монет (у тому числі пам’ятних і ювілейних), які випускаються Банкнотно-монетним двором Національного банку України, перебувають в обігу та виступають законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу чи вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, що перебувають в обігу. Грошовою одиницею України, відповідно до статті 99 Конституції України, є гривня, що дорівнює 100 копійкам, яка визнається єдиним законним платіжним засобом на території України. Виключне право на введення в обіг гривні та розмінної монети (емісія), організацію їх обігу та вилучення з обігу належить Національному банку України. 

Під терміном “іноземна валюта” розуміються іноземні грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території іноземної держави; а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу. 

Підроблені грошові знаки (валюта України та іноземна валюта) і державні цінні папери, що вилучені з обігу і не підлягають обміну на грошові знаки, які введено в обіг, а мають лише колекційну цінність, не є предметом злочину, передбаченого ст. 199 КК, тому їх підробка чи виготовлення з метою збуту, а також збут, за наявності необхідних підстав, повинні кваліфікуватись як шахрайство (п. 3 ППВСУ “Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів” від 12 квітня 1996 р. № 6). 

Державні цінні папери – грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між державою (емітентом цінних паперів) та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам. 

Такими є: акції; облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик; облігації місцевих позик; облігації підприємств; казначейські зобов’язання республіки; ощадні сертифікати; інвестиційні сертифікати; векселі Державного казначейства України; приватизаційні папери. В залежності від форми існування, відповідно до ст. 4 Закону України “Про Національну депозитивну систему й особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” від 10 грудня 1997 р., цінні папери можуть випускатися в документарній або бездокументарній формі. 

Державними цінними паперами є цінні папери, які випускаються і забезпечуються державою (абз. 3 п. 2 ППВСУ “Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів” від 12 квітня 1996 р. № 6). 

Не відносяться до державних цінних паперів облігації державних підприємств та цінні папери Національного банку України, зокрема його депозитний сертифікат, оскільки держава не є емітентом цих цінних паперів і не несе зобов’язань за ними.  

Не можуть визнаватись предметом злочину, передбаченого ст. 199 КК підроблені недержавні цінні папери. Виготовлення їх з метою збуту, збут та використання слід кваліфікувати за ст. 224 КК. 

Також не можуть бути предметом цього злочину підроблені документи на переказ, платіжні картки та інші засоби доступу до банківських рахунків. Виготовлення, збут та використання таких предметів утворюють склад злочину, передбачений ст. 200 КК). 

Під білетами державних лотерей слід розуміти документи, які дають право особі, що їх придбала, на участь у господарській операції, яка передбачає розігрування призу за випадковою вірогідністю виграшу. Емітентом випуску таких білетів є держава в особі уповноваженого нею центрального органу державної влади та управління, що здійснює фінансово-кредитну діяльність. Порядок проведення державних грошових лотерей та реєстрації випуску білетів лотерей регламентується Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності з випуску та проведення лотерей, 

Недержавні лотерейні білети не можуть визнаватися предметом цього злочину. Їх підроблення з метою збуту або з метою отримання виграшу слід кваліфікувати як готування до шахрайства, а отримання по ньому виграшу або оплатний збут – як закінчене шахрайство. 

Здійснюючи кваліфікацію цього діяння слід враховувати, що об’єктивна сторона злочину, що передбачений ч. 1 ст. 199 КК, характеризується однією обов’язковою ознакою – діянням у вигляді альтернативних дій: виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту та збуті підроблених предметів, вказаних у диспозиції. З моменту вчинення будь-якої із зазначених дій злочин вважається закінченим. При цьому достатньо, щоб предметом зазначених дій був хоча б один із вказаних у диспозиції ст. 199 КК предметів. 

Під виготовленням розуміються дії, спрямовані на створення будь-якого із зазначених предметів цього злочину (повністю чи частково) тим чи іншим способом. Способи підробки кваліфікуючого значення не мають.  

Підроблення лише цифрового номіналу купюри іноземної валюти у разі спроби її збуту має кваліфікуватися як готування до шахрайства, а при фактичному збуті такої купюри – як шахрайство, оскільки у такій купюрі існує неузгодженість цифрового і буквеного номіналів, що виключає можливість перебування такої купюри у обігу, а самий її збут завжди поєднаний з обманом (п. 8 ППВСУ “Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів” від 12 квітня 1996 р. № 6).