Злочини у сфері господарської діяльності

1. Загальна характеристика злочинів в сфері господарської діяльності.

Дані злочини розташовані у розділі VII “Злочини у сфері господарської діяльності” (статті 199–233 Особливої частини КК України). Після ухвалення нового КК України розділ його Особливої частини, присвячений злочинам у сфері господарської діяльності, постійно доповнювався новими складами, які зараз складають 88 % від загальної кількості його статей. Причому сім норм увійшли до Кодексу вже після введення його в дію, а понад двадцять зазнали змін, що є свідченням все ще триваючого процесу подальшого реформування нормативної бази щодо кримінальної відповідальності за злочини у сфері господарської діяльності (зокрема, одні з останніх змін і доповнень до розділу VII Особливої частини КК стосуються змісту статей 209 та 209¹ КК, що внесені Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом” від 18 травня 2010 року).

У своїх нових постановах Пленум Верховного Суду України неодноразово давав роз’яснення спірних питань застосування кримінально-правових норм про відповідальність за злочини у сфері господарської діяльності. Зокрема, слід згадати ППВСУ “Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності” від 25 квітня 2003 р. № 3, “Про деякі питання застосування судами України адміністративного та кримінального законодавства у зв’язку з набранням чинності Законом України від 22 травня 2003 р.,“Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів” від 8 жовтня 2004 р. № 15, “Про практику застосування судами законодавства про кримінальну відповідальність за легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом” від 15 квітня 2005 р. № 5, “Про судову практику у справах про контрабанду та порушення митних правил” від 3 червня 2005 р. № 8.

Також чимало змін було внесено ЗУ "Про внесення змін до деяких зоконодавчих актів України що до гуманізації відповідальності за правопорушення у сфері господарської діяльності" від 15 листопада 2011 р.

Вивчення слідчої та судової практики з цієї категорії кримінальних справ та аналіз спеціальної і загальної юридичної літератури свідчать про те, що у працівників ОВС виникають суттєві складнощі при кваліфікації різних злочинів у сфері господарської діяльності, пов’язані з недосконалістю чинного кримінального законодавства, різними тлумаченнями кримінально-правових понять. Зокрема, останнім часом науковці достатньо багато полемізували навкруги визначення поняття родового об’єкту злочинів у сфері господарської діяльності. Родовим об’єктом злочинів у сфері господарської діяльності, зокрема визначали:

- нормальну господарську діяльність;(1)

- суспільні відносини у сфері  економіки (економічної діяльності);(2)

- весь конгломерат відносин, що  складаються в процесі руху  коштів, речей, прав, дій у сфері  цивільного обороту країни;(3)

- існуючу систему господарювання; (4)

- суспільні відносини, що утворюють  систему господарювання; (5)

На користь системи господарювання, як родового об’єкту господарських злочинів, схиляється також і В.О. Навроцький, але, конкретизуючи при цьому, що система господарювання включає в себе: 1) сукупність галузей виробництва і праці, в яких створюється суспільний продукт, та в яких відбувається його розподіл та обмін. Це промисловість, сільське господарство, транспорт, зв’язок, торгівля, обслуговування тощо; 2) принципи, на основі та з використанням яких функціонують окремі галузі виробництва, праці та народне господарство в цілому.(6)

Очевидно, що судження науковців з приводу родового об’єкта далеко не однозначні. Ця неоднозначність обумовлюється невідповідністю окремих положень закону про кримінальну відповідальність положенням чинного господарського законодавства. Зокрема, Господарській кодекс України (ГК) визначає предметом свого регулювання господарські відносини, що витікають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання, а також між цими суб’єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання (ст. 1). Під господарською діяльністю у ГК (ст. 3) розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Разом з тим, відповідно до ст. 4 цього Кодексу, фінансові відносини, що виникають у процесі формування бюджетів усіх рівнів, взагалі не можуть бути предметом регулювання ГК. Тобто, діяльність, пов’язана з формуванням бюджетів та їх виконанням (мобілізація, розподіл, перерозподіл й використання) не вважається господарською.(7) Однак, злочини, що вчиняються у сфері державних фінансів, зокрема,  ухилення від сплати податків (ст. 212), ухилення від повернення виручки в іноземній валюті (ст. 208), порушення законодавства про бюджетну систему України (ст. 210), перебувають у розділі “Злочини у сфері господарської діяльності” Особливої частини КК.

Зазначена вище колізія положень КК і ГК дали обґрунтовану підставу Н.О. Гуторовій, яка досліджувала проблеми кримінально-правової охорони державних фінансів, визначити родовим об’єктом розглядуваних злочинів державні фінанси як сукупність відносин, які складаються у процесі фінансової діяльності держави щодо мобілізації, розподілу, перерозподілу й використанню централізованих та децентралізованих грошових коштів суспільного призначення.(8)

Наведені факти є безумовним свідченням того, що злочини, вчинювані в сфері формування та виконання бюджетів усіх рівнів мають стати предметом подальших наукових досліджень для вирішення проблеми встановлення їх місця в системі Особливої частини КК.

Про те, за існуючого стану законодавства, родовим об’єктом злочинів в сфері господарської діяльності можна визначити суспільні відносини, що виникають в процесі виробництва всією сукупністю галузей господарства суспільного продукту, його розподілу та обміну, виконання робіт та надання послуг вартісного характеру, а також в процесі формування та виконання бюджетів від результатів господарювання.

Наведене визначення поняття родового об’єкта виглядає дещо узагальненим через зазначені обставини, тому, для більшої конкретизації в залежності від галузі виробництва або виду діяльності, в господарських злочинах виділяють ще и видові об’єкти, за якими і визначається їх система. Як окремі напрямки або галузі, що потребують кримінально-правового захисту від злочинних проявів можна визначити наступні групи суспільних відпочин, що існують в межах всієї сфери господарювання: суспільні відносини у сфері кредитно-посередницької та банківської діяльності; суспільні відносини зовнішньоекономічній діяльності; суспільні відносини у сфері підприємницької діяльності; суспільні відносини у сфері приватизації; суспільні відносини у сфері державних фінансів; суспільні відносини у сфері споживчого ринку.

Особливістю при кваліфікації злочинів в сфері господарської діяльності є їх розгалужена суспільна небезпека, що проявляється у здатності завдавати шкоди декільком об’єктам одночасно. Наприклад, злочин у сфері підприємницької діяльності (ст. 203¹ КК) може вчинятися с одночасним ухиленням від сплати податків (ст. 212 КК). Таке одночасне завдання шкоди двом або більше видовим об’єктам потребує сукупної кваліфікації злочинів.

На рівні безпосереднього об’єкта, у разі завдання суспільно-небезпечним діянням шкоди основному та додатковому об’єктам, кваліфікуюче значення має лише шкода, що завдається основному безпосередньому об’єкту, суспільна небезпека від завдання шкоди додатковому об’єкту вважається нею врахованою і тому сукупної кваліфікації таке діяння не потребує. Наприклад, при ухиленні від сплати податків додатковим безпосереднім об’єктом завжди виступають відносини власності, але злочин кваліфікується лише за відповідною частиною ст. 212 КК.

При кваліфікації господарських злочинів слід враховувати тенденцію сучасної економічної злочинності до розповсюдження не лише в економіці, а ще й у владі та політиці, яка втягує у сферу своїх інтересів державний апарат, проникає у сфери влади та управління. Але шкода цим відносинам заподіюється не кожного разу і тому авторитет органів влади та управління виступає факультативним безпосереднім об’єктом і у разі поєднання з основним безпосереднім об’єктом, вчинене потребує сукупної кваліфікації.

Майже половина злочинів в сфері господарської діяльності мають бланкетні диспозиції. Правильна кваліфікація цих злочинів неможлива без звернення до інших законодавчих та нормативних актів, за допомогою яких розкриваються об’єктивні і суб’єктивні ознаки цих злочинів. У необхідних випадках слід обов‘язково звертатися до положень ГК, Митного кодексу України, Законів “Про банкрутство”, “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності”, “Про захист прав споживачів” та інших.

Із загальної кількості злочинів, про які йдеться у розділі VII Особливої частини КК, більше половини є предметними, тобто такими, що містять вказівку на наявність предмета злочину безпосередньо у диспозиції статті. В таких випадках, предмет злочину набуває значення обов’язкової ознаки складів цих злочинів і підлягає обов’язковому встановленню та доведенню. Відсутність предмета злочину в такому разі свідчить про відсутність складу злочину. В деяких випадках предмет злочину законодавцем пов’язується с наслідками злочину та розглядається як поріг криміналізації діяння. Наприклад, при контрабанді предметом злочину, зокрема, виступає товар у великому розмірі, його вартість повинна перевищувати тисячу неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. При ухиленні від сплати податків їх несплачена сума має відповідати значному розмірові (тисяча і більше неоподатковуваних мінімумів доходів громадян) тощо. У разі вчинення продовжуваного злочину, виникають суттєві труднощі у встановленні фізичних параметрів предмета злочину, оскільки такий соціальний показник як неоподатковуваний мінімум доходів громадян є вкрай нестабільним.

Тому, при кваліфікації предметного господарського злочину, коли предмет злочину формується не одночасно, а протягом певного часу, потрібно розподіляти загальний час на періоди, в яких закон визначав неоподатковуваний мінімум доходів громадян тією чи іншою сумою, підрахувати їх кратність, відповідно, за кожний період, після чого скласти і встановити остаточний розмір.

Наприклад, підприємець, починаючи з липня 2003 р. і до січня 2007 р. ухилявся від сплати податків. За три з половиною роки він не сплатив державі податкових внесків на загальну суму 69 000 гривень. На кінець грудня 2006 р. неоподатковуваний мінімум доходів громадян відповідав розмірові соціальної податкової пільги і складав 175 гривень. Значний розмір несплачених податків, необхідний для наявності складу злочину, передбаченого ст. 212 має складати суму, що у 1000 і більше разів, перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Якщо ми почнемо встановлювати кратність неоподатковуваних мінімумів доходів громадян щодо 69000 гривень, виходячи із останнього розміру цього критерію – 175 грн., то у нас вийде, що сума несплачених податків перевищую неоподатковуваний мінімум доходів громадян лише у 394 рази. Цього замало для визнання виявленого ухилення від оподаткування злочином. Але, ситуація буде зовсім іншою, якщо ми застосуємо усі розміри критеріїв оціночних понять, які, відповідно до закону, діяли протягом усього часу послідовно до несплачених сум.

Встановлено, що у 2003 р. розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян дорівнював 17 грн., а підприємцем було не сплачено податків на суму 9000 грн., яка у 529 разів перевищувала неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

У 2004 р. розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян вже дорівнював 60 грн. 50 коп., було не сплачено податків на суму 18000 грн., що у 292 рази разів перевищувала неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

У 2005 р. розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян дорівнював 131 грн., було не сплачено податків на суму 20000 грн., що у 152 рази перевищувала неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Нарешті, у 2006 р., коли розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян дорівнював 175 грн., було не сплачено податків на суму 22000 грн., що у 125 разів перевищувала неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Таким чином, насправді, за час тривання злочину, у періоди дії різних критеріїв оціночних понять, була несплачена сума (69000 грн.), яка у 1098 разів (529+292+152+125) перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Тобто, предмет складу злочину встановлений. Саме таким чином рекомендує встановлювати оціночні поняття “значний, великий, особливо великий розмір” колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України у своїй Ухвалі від 8 листопада 2007 року на вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 травня 2006 р. по справі Ч.(9)

На теперішній час (2012 р.) один неоподатковуваний мінімум доходів громадян для встановлення шкоди спричиненої злочином становить 50% від прожиткового мінімуму для працездатної особи (тобто 1073 грн : 2= 536 грн. 50 коп. Див. Податковий кодекс України).  

За конструкцією об’єктивної сторони злочини в сфері господарської діяльності переважно складаються із злочинів з матеріальним складом, обов’язковими ознаками яких є діяння (дія або бездіяльність), суспільно небезпечні наслідки та безпосередній причинний зв’язок. Цей показник значно зросте, якщо узять до уваги кваліфіковані та особливо кваліфіковані склади решти господарських злочинів.

Як вже зазначалось, однією з особливостей чинного закону про кримінальну відповідальність є те, що він в деяких складах злочинів фактично ототожнює фізичні ознаки предмета злочину з наслідками, як ознакою об’єктивної сторони.

В якості оціночних понять у деяких злочинів визначає КК значний, великий та особливо великий розміри: (“бюджетні кошти” у ст. 210 “Порушення законодавства про бюджетну систему України” та ст. 211 “Видання нормативно-правових або розпорядчих актів, які змінюють доходи і видатки бюджету всупереч встановленому законом порядку”; “грошові кошти” у ст. 212 “Ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів)” тощо). З одного боку ці оціночні поняття розглядаються як фізичні характеристики предмета злочину, а з другого – розміри заподіяної матеріальної шкоди. Але наслідки злочину полягають не лише у заподіянні матеріальної шкоди і тому зміст цих понять все ж неоднаковий. Разом з тим, зазначена раніше методика встановлення фізичних параметрів предмета злочину є цілком прийнятною і для встановлення розміру заподіяної майнової шкоди.