Злочини у сфері господарської діяльності

Не повинні визнаватись аналізованим злочином випадки, коли особа випадково знайшла або іншим чином дізналась про комерційну таємницю (наприклад, відповідну інформацію їй добровільно повідомив працівник господарюючого суб’єкта). Згідно з ч. 3 ст. 162 ГК, особа, яка самостійно і добросовісно одержала інформацію, що є комерційною таємницею, має право використовувати цю інформацію на свій розсуд. 

Злочин у його першій формі побудований як усічений склад і визнається закінченим з моменту вчинення дій, спрямованих на отримання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю. На визнання злочину закінченим не впливає те, чи вдалося винному фактично заволодіти комерційною таємницею, чи використала зацікавлена особа відповідну інформацію, як і те, чи спричинило це істотну шкоду суб’єкту господарської діяльності. 

Під незаконним використанням відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю, розуміється впровадження у виробництво або врахування в інший спосіб під час планування чи здійснення господарської діяльності без дозволу уповноваженої на те особи відомостей, що становлять вказану таємницю. Крім того, використанням комерційної чи банківської таємниці треба вважати її розголошення (у тій частині, в якій воно не охоплюється диспозицією ст. 232 КК) та інші дії, які особа вчиняє за допомогою відповідної інформації або користуючись фактом наявності у неї такої інформації (скажімо, її продаж, обмін на іншу інформацію або матеріальні цінності, висунення майнових або інших вимог до власника комерційної таємниці за повернення або нерозголошення відповідних відомостей, підрив ділової репутації конкурента). З огляду на свій правомірний характер не утворює складу злочину, передбаченого ст. 231 КК, використання комерційної таємниці на підставі договору франчайзингу. 

Злочин, якщо він полягає у формі незаконного використання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю, визнаєтьсязакінченим з моменту спричинення істотної шкоди суб’єктові господарської діяльності.  

У разі поєднання незаконного збирання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю з порушенням таємниці листування та телефонних розмов з використанням спеціальних технічних засобів, вчинене потребує сукупної кваліфікації за статтями 231, 163, 359 КК.

Зокрема, це підтверджує такий приклад: вироком Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 30 вересня 2004 р., О. засуджено: за ч. 2 ст. 15 і ч. 2 ст. 163, ч. 2 ст. 359 та ст. 231 КК України.

Ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 30 листопада  2004 р. вирок змінено. В частині засудження О. за ч. 2 ст. 15 і ч. 2 ст. 163 та  ч. 2 ст. 359 КК вирок скасовано із закриттям провадження по справі. Він вважається засудженим за ст. 231 КК. Суд визнав винним та засудив О. за те, що він будучи офіцером запасу Збройних Сил України, маючи вищу військову радіотехнічну освіту, володіючи навиками і методами військової розвідки, з метою отримання матеріальної винагороди, за рахунок використання своїх знань військової розвідки і радіотехніки, у листопаді 2002 р. отримав пропозицію від невстановленої слідством особи і надав свою згоду за матеріальну винагороду провести незаконний збір інформації, що являє комерційну таємницю стосовно суб’єкта господарської діяльності – приватного підприємства “Агронафтосервіс-СТ”. Для цього О. виготовив радіотехнічний прилад для зняття інформації, який приєднав до телефонної мережі вказаного підприємства, але невдовзі був затриманий.

У касаційному поданні порушується питання про скасування судових рішень та направлення справи на новий судовий розгляд у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону та призначенням йому за скоєння трьох злочинів, два з яких є тяжкі, надто м'якого покарання. На думку автора подання, апеляційний суд безпідставно виключив з обвинувачення О. ставлення в вину злочинів, передбачених ч. 2 ст. 359 та ч. 2 ст. 15 і ч. 2 ст. 163 КК через мовби існуючу відсутність умислу на вчинення цих злочинів.

Заслухавши доповідача, прокурора, який підтримував касаційне подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що подання підлягає задоволенню.(20) 

Питання про наявність або відсутність істотної шкоди (оціночне поняття) вирішується у кожному конкретному випадку з урахуванням розміру завданих збитків, фінансового становища суб’єкта господарювання, сприйняття ним заподіяної шкоди тощо. 

Істотна шкода може бути як матеріальною, так і нематеріальною, охоплювати як пряму дійсну шкоду, так і неодержані суб’єктом господарської діяльності доходи (наприклад, збитки від зниження обсягів реалізації товарів, вимушеного зниження цін (тарифів) на товари (послуги), фінансування витрат, пов’язаних із відверненням шкідливих наслідків використання комерційної таємниці конкурентами, перепрофілюванням виробництва, забезпеченням безпеки господарюючого суб’єкта).

Суб’єкт злочину – фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку.

Суб’єктивна сторона злочину у першій формі характеризується прямим умислом і спеціальною метою – бажанням розголосити або іншим чином використати відомості, що становлять комерційну або банківську таємницю. При незаконному використанні комерційної таємниці не виключається непрямий умисел.  

Розголошення комерційної або банківської таємниці (ст. 232 КК).  Безпосереднім об’єктом злочину є засади добросовісної конкуренції в частині встановленого порядку обігу інформації, яка є комерційною або банківською таємницею, та її захисту, а також права і законні інтереси суб’єктів господарської діяльності, а так само клієнтів банків.  

Предмет – відомості, що становлять комерційну або банківську таємницю. 

Об’єктивна сторона складу злочину характеризується сукупністю трьох ознак: 1) діянням у вигляді розголошення відповідною особою комерційної або банківської таємниці без згоди її власника; 2) наслідками – істотною шкодою суб’єктові господарської діяльності; 3) причиновим зв’язком між діянням і суспільно небезпечними наслідками.

Розголошення комерційної таємниці – це ознайомлення іншої особи без згоди особи, уповноваженої на те, з відомостями, що відповідно до чинного законодавства України становлять комерційну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв’язку з виконанням службових обов’язків (ст. 17 Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції”, ст. 36 ГК). Так само вирішується питання щодо банківської таємниці. Способи розголошення комерційної або банківської таємниці можуть бути різними і на кваліфікацію дій винного за ст. 232 КК не впливають: усно, письмово, із застосуванням засобів зв’язку, повідомленням у засобах масової інформації, наукових статтях, шляхом умисного створення умов для ознайомлення з відповідними документами або предметами тощо.

Злочин визнається закінченим з моменту фактичного заподіяння суб’єктові господарської діяльності істотної шкоди. Суспільно небезпечні наслідки, як обов’язкова ознака об’єктивної сторони, мають бути обов’язково встановлені.

Зокрема, це підтверджує такий приклад: Франківській районний суд  м. Львова, з участю прокурора, адвоката, слідчого розглянувши скаргу О. на постанову слідчого СВ Франківського РВ ЛМУ УМВС України у Львівській області від 26.11.2008 р. про порушення кримінальної справи за фактом вчинення злочину, передбаченого ст. 232 КК України, в якій О. просить скасувати постанову слідчого.

У суді скаржник О. та його адвокат скаргу підтримали та просили її задовольнити. Постанова винесена на підставі заяви генерального директора ТзОВ “Фірма “Техніка монтажу” С., яка вказує на скаржника як такого, що вчинив розповсюдження комерційної таємниці фірми, чим порушив ії права та інтереси. Заслухавши думку прокурора, який вважає, що у задоволенні скарги слід відмовити за безпідставністю, оскільки постанова винесена з дотриманням вимог КПК України, слідчого, пояснення скаржника О. та його адвоката, дослідивши матеріали скарги та матеріали кримінальної справи № 144-2194, суд вважає, що скаргу слід задовольнити.  

З постанови слідчого вбачається, що 27.10.2008 р., невідома особа передала інформацію, яка містить комерційну таємницю ТзОВ “Фірма “Техніка монтажу” без згоди її власника, конкуруючій фірмі “Леотекс”.

Однак, всупереч вимогам ст. 98 КПК з постанови не вбачається, які саме підстави та приводи для порушення кримінальної справи мали місце.

Обов'язковою ознакою для кваліфікації за ст. 232 КК є діяння, що завдало істотної шкоди суб'єкту господарської діяльності. Однак, слідчим у постанові не вказано яку саме істотну шкоду завдано ТзОВ “Фірма “Техніка монтажу”.

Враховуючи зазначені обставини та відсутність достатніх приводів та підстав для винесення оскаржуваної постанови, суд вважає, що постанову про порушення кримінальної справи по факту розповсюдження комерційної таємниці ТзОВ “Фірма “Техніка монтажу” за ознаками складу злочину, передбаченого ст. 232 КК слід скасувати та відмовити в порушенні справи.(21)

Суб’єкт злочину – спеціальний. Ним визнається особа, якій комерційна або банківська таємниця стала відомою у зв’язку з професійною або службовою діяльністю. Крім працівників і засновників суб’єктів господарювання, суб’єктом цього злочину можуть визнаватися працівники банківських установ, нотаріуси, особи, які виконують на даному підприємстві чи в його інтересах свої професійні обов’язки (наприклад, аудитор, адвокат, представник органів із сертифікації продукції), працівники податкових і правоохоронних органів, які мають доступ до комерційної чи банківської таємниці в силу виконуваних службових обов’язків.

Суб’єктивна сторона розглядуваного злочину характеризується умислом та корисливим чи іншим особистим мотивом.

У разі збирання відомостей, що становлять комерційну таємницю або банківську таємницю, за допомогою незаконного проникнення в роботу комп'ютерів або їх мереж, такі дії повинні отримати додаткову кваліфікацію. У цьому випадку буде мати місце сукупність злочинів, передбачених статтями 231 КК України і, наприклад, статтями 361, 362 КК України(22).

4. Злочини у сфері банкрутства (стаття 219 КК). 

Доведення до банкрутства (ст. 219 КК). Основним безпосереднім об’єктом злочину визнаються суспільні відносини, що виникають з приводу забезпечення правопорядку у сфері господарювання відповідно до принципів господарської діяльності. Додатковим безпосереднім об’єктом виступають відносини власності, а додатковим факультативним – відносини сфери оподаткування. 

Доведення суб’єкта господарювання до банкрутства суперечить загальним принципам господарювання і по суті є антиподом законної господарської діяльності.

Суспільна небезпека злочину, передбаченого ст. 219 КК Укрaїни, полягає в заподiяннi матерiальних збиткiв кредиторам i державi внаслiдок неповернення кредитiв та непогашення боргiв, ухиленнявiд сплати податкiв, зборiв, інших обов’язкових платежів, зміни права власностi на майно пiдприємства у разі його приватизації за меншою вартістю тощо. Доведення до банкрутства, позбавляючи працiвникiв рабочих мicць, збiльшуе соціальну напругу у суспільстві, порушує право громадям на працю. 

Як свідчить практика доволі часто мають мiсце випадки, коли неспроможнiсть створюється штучно і умисно з тiєю метою, щоб зменшити загальну суму боргiв i задовольнити лише частково вимоги кредиторiв, несплачувати податки, збори, інші обов’язкові платежі, а також з метою подальшої приватизації суб’єктів господарювання за значно меншою ціною. 

Об'єктивна сторона злочину характеризується наявністю трьох обов’язкових ознак: 1) діяння, спрямованого на створення стійкої фінансової неспроможності (неплатоспроможності) суб’єкта господарської діяльності; 2) наслідків у вигляді стану стійкої фінансової неспроможності та великої матеріальної шкоди державі чи іншим кредиторам; 3) прямого причинного зв’язку між діянням та наслідками.  

Діяння, яким створюється або збiльшується фiнансову неспроможнiсть суб’єкта господарювання, може проявлятися як в активних діях (укладення явно невигiдниx, збиткових угод, реaлiзaцiю продукцїї пiдприємства за умисно заниженими цiнами і навпаки, придбання сировини i матерiaлiв за завищеними цiнами, нераціональне використання грошових коштiв суб’єкта господарювання на потреби, якi безпосередньо не пов’язані з його дiяльнiстю, у тому чиcлi їx привласнення або розтрата тощо), так і в злочинній бездіяльності (умисна несплата податкових внесків з метою застосування до пiдприємства штрафних фiнансових санкцiй, неприйняття заходів по поверненню боргів боржниками суб’єкта господарської діяльності, штучне завiдомо некомпетентне ведення справ суб’єкта господарювання, пов’язане з невиконанням обов’язків по здійсненню управління господарською діяльністю тощо). 

За конструкцією об’єктивної сторони склад злочину є матеріальним, оскільки диспозиція кримінально-правової норми передбачає настання будь-якого з двох наслідків. Перший це стан стійкої фінансової неспроможності суб'єкта господарської діяльності, другий – велика матеріальна шкода державі чи кредиторам. 

Стійкою фінансовою неспроможністю визнається такий стан фінансово-господарської діяльності суб’єкта господарювання, за якого цей суб’єкт не здатен виконувати свої грошові забов’язання перед кредиторами та державою. 

Великою матеріальною шкодою державі чи кредиторам вважається заподіяння їм матеріальних збитків на суму, що перевищує п'ятьсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. 

Злочин вважається закінченим з моменту настання зазначених у диспозиції ст.219 наслідків. 

У разі, коли застосовувані для доведення до банкрутства способи погіршення фінансово-господарського стану суб’єкту господарювання утворюють ознаки самостійних складів злочинів, скоєне слід кваліфікувати за сукупністю злочинів. 

При ухиленні від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів, на базi пiдпpиємства боржника перед бюджетом може бути створений новий суб’єкт господарювання, якому передаються активи, лiквiдне майно i трудовi ресурси.

Старе пiдпpиємство – боржник після цього цілеспрямовано доводиться до стійкої фінансової неспроможності і оголошується банкрутом. При цьому його забов’язання перед бюджетом припиняються. При ухиленні від оподаткування такі процедури умисного банкрутства слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених статтями 219 та 212 КК.

У кримінально-правовій науці зазначається, що в разі, коли доведення до банкрутства супроводжується вчиненням злочину проти власності або злочину у сфері службової діяльності, дії винного потребують кваліфікації за сукупністю, крім ст. 191 КК України, за ст. 364 КК України, за ст. 366 КК України(2), а у випадках настання стійкої фінансової неспроможності внаслідок того, що власник чи службові особи віддавали розпорядження про здійснення нестатутної діяльності, їхні дії, за наявності підстав, утворюють сукупність злочинів і підлягають кваліфікації за статтями 219 та 205 КК України.(3) Якщо цінності було довірено винному і намір його спрямовано на викрадення зазначених цінностей, у результаті чого завдано прямої матеріальної шкоди, то вчинене варто кваліфікувати як викраденння. Доказами тут можуть бути операції з грошовими рахунками організації: перерахування коштів на особисті грошові рахунки, переведення у готівку та вилучення коштів тощо. Якщо ж дії не спрямовано на присвоєння належних організації матеріальних цінностей, їх варто кваліфікувати як зловживання службовим становищем(4).