Злочини у сфері господарської діяльності

Суб'єкт злочину спеціальний – фізична осудна особа, що досягла 16- річного віку з числа громадян – засновників (учасників) суб’єктів господарської діяльності та службових осіб суб’єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, до компетенції яких входить обов’язок захисту інтересів суб’єкта господарювання та запобігання його фінансовій неспроможності. 

Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною формою вини. Ставлення винної особи до передбачених диспозицією кримінально-правової норми наслідків може бути як умисним, так і необережним. У разі необережного ставлення службової особи до діяння, що призвело до стійкої фінансової неспроможності та завданої великої матеріальної шкоди, вчинене слід кваліфікувати за ст. 367 КК як службову недбалість.

Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони доведення до банкрутства є мотив і мета. Зокрема, це підтверджує такий приклад: колегія суддів Судової палати Верховного Суду України у кримінальних справах розглянула в судовому засіданні в м. Києві 16 жовтня 2007 р. касаційну скаргу голови правління АКБ “Базис” К. на постанову Вовчанського районного суду Харківської області від 15 серпня 2006 р. та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 12 жовтня 2006 р. на постанову прокурора Вовчанського району Харківської області від 23 травня 2006 р. про відмову в порушенні кримінальної справи щодо директора СБК “Білий Колодязь” Б. та головного бухгалтера А. за відсутністю в їх діях складу злочину, передбаченого ст. 219 КК.

У касаційній скарзі К. ставить питання про скасування вказаних судових рішень і направлення справи на новий судовий розгляд. Свої доводи мотивує неповнотою і необ'єктивністю прокурорської перевірки та судового розгляду.

Заслухавши доповідь судді ВС України, перевіривши матеріали, на підставі яких було відмовлено в порушенні справи, та матеріали судового розгляду, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає її необґрунтованою Як убачається з матеріалів перевірки, голова правління АКБ “Базис” К. звернулась до прокуратури з приводу порушення щодо Б. і А. кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого ст. 219 КК. При цьому, К. не вказала жодних даних, які б свідчили про наявність у вказаних осіб умислу на вчинення з корисливих мотивів чи іншої особистої заінтересованості або в інтересах третіх осіб дій, що призвели до стійкої фінансової неспроможності СБК. Не встановлено таких даних і проведеною прокуратурою перевіркою. 

В результаті перевірки заяви К. було встановлено, що СКБ “Білий Колодязь” отримав 17 березня 2003 р. у АКБ ”Базис” і частково не повернув кредит у розмірі 250 тис. грн. Вказаний кредит було використано для посіву сільськогосподарських культур, які загинули внаслідок несприятливих погодних умов, що підтверджено повідомленням Харківського обласного центру з гідрометеорології. Торгово-промисловою палатою України вказані обставини були визнані форс-мажорними. Тому господарським судом Харківської обл. СБК “Білий Колодязь” визнано банкрутом і відкрито ліквідаційну процедуру. але не було встановлено обставин, які б свідчили про умисне доведення до банкрутства.

Доводи К. були предметом перевірки судами першої та апеляційної інстанції і обґрунтовано визнані безпідставними з наведенням у рішеннях докладних мотивів.(5) 

Мотиви вчинення злочину вказані у диспозиції кримінально-правової норми: 1) корисливі мотиви; 2) інша особиста заінтересованість; 3) інтереси третіх осіб. 

Метою вчинення злочину є створення стану стійкої фінансової неспроможності суб’єкта господарської діяльності.

5. Злочини у сфері використання фінансових ресурсів та обігу цінних паперів (статті 222, 223¹, 223², 224, 232¹, 232² КК).

Шахрайство з фінансовими ресурсами (ст. 222 КК). Особливістю основного безпосереднього об’єкта злочину є те, що ним виступає фінансова діяльність держави та суб’єктів господарської діяльності. Суспільна небезпека злочину полягає у тому, що шахрайство з фінансовими ресурсами знижує ефективність функціонування фінансово-кредитної системи держави як важливого джерела фінансування економічного росту і виконання соціальних програм, позбавляє фінансової допомоги тих суб’єктів господарювання, які її насправді потребують, а також у поставлені власника в стан загрози заподіяння майнової шкоди прагненням особи досягти успіху в господарській діяльності ризикуючи не своїми, а чужими грошима. Додатковим безпосереднім об’єктом злочину можуть виступати відносини сфери оподаткування та відносини власності. 

Предметом злочину потрібно вважати грошові кошти, які неправомірно отримуються у вигляді субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків через надання, зазначеної у диспозиції кримінально-правової норми завідома неправдивої інформації. 

Носії різноманітної неправдивої інформації, що надається особами фінансовим установам, потрібно розглядати як знаряддя або засобивчинення злочину. 

Кваліфікуючи злочин за об’єктивною стороною потрібно виходити з того, що вона характеризується виключно активними діями, а саме:наданням вказаними у ч. 1 ст. 222 КК особами у будь-якій формі органам державної влади, органам влади Автономної Республіки Крим чи органам місцевого самоврядування, банкам, іншим кредиторам (кредитним установам, різним фондам, підприємствам та іншим суб’єктам господарської діяльності – юридичним особам чи громадянам-підприємцям, громадянам, а також будь-яким іншим кредиторам, що визначені Законом України від 12 липня 2001 р. “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”(1)) – завідомо неправдивої інформації з метою одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг з податків.

Відповідно до абз. 3 п. 21 ППВСУ “Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності” від 25 квітня 2003 р. № 3(2), завідомо неправдива інформація – це така інформація, яка могла бути або стала підставою для прийняття рішення про надання відповідному суб’єкту субсидії, субвенції, дотації, кредитів чи пільг щодо податків (коли не зазначено в документах, наданих банку для одержання кредиту, що є інший неповернутий кредит , або завідомо неправдиво вказано мету використання коштів, які особа має намір одержати як дотацію, субсидію, субвенцію тощо). 

Завідомо неправдива інформація, надана органам державної влади, місцевого самоврядування, іншим кредиторам, за своїм змістом повинна бути такою, що обумовлює можливість прийняття рішення про надання кредитів, пільг щодо податків, субсидій, субвенцій, дотацій. Така інформація може стосуватись будь-яких сторін господарської діяльності суб’єкта господарської діяльності чи громадянина-підприємця. 

Завідомо неправдива інформація може стосуватися фінансової платоспроможності суб’єкта господарської діяльності, прибутковості господарських операцій, цільового призначення одержаних коштів, строків виконання зобов’язань, страхових гарантій тощо. 

Дотації, субсидії і субвенції – це, як правило, види грошової допомоги, яка надається державою в особі її центральних чи місцевих органів влади за рахунок коштів державного чи місцевих бюджетів, а також допомога, що надається суб’єктами господарської діяльності, різними фондами, в тому числі благодійними, і окремими громадянами за рахунок власних коштів суб’єктам господарської діяльності, громадським організаціям, об’єднанням громадян тощо. Дотації, субсидії і субвенції можуть надаватись і в натуральній формі.  Дотація – це вид грошової допомоги, яка надається, як правило, збитковим підприємствам з боку держави з метою покриття затрат, що не покриваються виручкою від реалізації виробленої продукції, тобто підприємствам, планові затрати на виробництво продукції чи надання послуг у яких перевищують доходи від реалізації виробленої продукції і наданих послуг. 

Субсидія – це підтримка, допомога, що надається без будь-яких конкретних умов і незалежно від фінансового стану суб’єктів, яким вона надається. Як правило, субсидії надаються для стимулювання певної діяльності чи виробництва певної продукції, підтримання підприємницької діяльності взагалі. 

Субвенція – це допомога, що надається для фінансування певних конкретних програм, проектів, що схвалюються суб’єктами, які надають допомогу. На відміну від дотації і субсидії, субвенція підлягає поверненню у разі використання наданої допомоги не за її цільовим призначенням. 

Кредит – це позика в грошовій чи товарній формі, надана кредитором на умовах повернення у певний строк і, як правило, із виплатою відсотків за користування нею. Вид кредиту, з метою одержання якого надається завідомо неправдива інформація, для кваліфікації дій за ст. 222 КК значення не має.  Кредит розподіляється на фінансовий кредит, товарний кредит, інвестиційний податковий кредит та кредит під цінні папери, що засвідчують відносини позики.

Відповідно до ч. 2 п. 21 ППВСУ від 25 квітня 2003 р. № 3 злочин, передбачений ч. 1 ст. 222 КК, належить до злочинів з формальним складом і вважається закінченим з моменту надання винною особою завідомо неправдивої інформації, незалежно від того, чи одержані в результаті таких дій субсидії, субвенції, дотації чи кредити. 

Надання завідомо неправдивої інформації щодо певних фактів, яка не враховується і не впливає на прийняття рішення про надання дотації, субсидії, субвенції, кредиту, пільг щодо податків, складу злочину, передбаченого ст. 222 КК, не утворює, але за певних обставин може бути кваліфікована за статтями 358, 366 КК. Наприклад:Хустський районний суд Закарпатської області, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу про обвинувачення О. у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 222, ч. 1 ст. 366 КК України, встановив, що підсудний О., будучи засновником ПП “Долина” та займаючи в даному підприємстві посаду директора, являючись службовою особою, протягом 2005–2006 рр. вчиняв службове підроблення, складаючи завідомо неправдиві довідки і на підставі таких довідок, згідно кредитної угоди отримав кредит в сумі 5000 грн. для придбання оргтехніки, платежі та відсотки за користування вказаним кредитом не здійснював і за ним рахується заборгованість в сумі 6073 грн.  У судовому засіданні доводи органу досудового слідства про те, що О. вчинив шахрайство з фінансовими ресурсами, як засновник суб'єкта господарської діяльності, не знайшли свого підтвердження і тому його за пред'явленим обвинуваченням у вчиненні злочину передбаченого ч. 1 ст. 222 КК України слід виправдати, через відсутність в його діях даного складу злочину.(3) 

Якщо, з метою одержання дотації, субсидії, субвенції чи кредиту подається завідомо неправдива інформація про стійку фінансову неспроможність як підставу одержання кредитів, дотацій, субсидій, субвенцій чи пільг щодо податків, або такою інформацією приховується стійка фінансова неспроможність суб’єкта господарювання, вчинене, відповідно до абз. 4 п. 21 ППВСУ від 25 квітня 2003 р. № 3 має кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених статтями 222, 218 чи 220 КК. 

При кваліфікації шахрайства з фінансовими ресурсами необхідно відмежовувати його від розкрадання чужого майна. Розмежувальними ознаками зазначених злочинів є ознаки їх суб’єктивної сторони – зміст та момент виникнення умислу, мотив, мета. Відповідно до п. 23 ППВСУ від 25 квітня 2003 р. № 3 як розкрадання чи замах на розкрадання майна дії мають кваліфікуватися у разі, коли на момент надання відповідної завідомо неправдивої інформації з метою одержання субвенцій чи кредитів у особи був намір їх не повертати або ж привласнити одержані кошти, тобто був умисел на обернення одержаних коштів на свою користь. Якщо винна особа, подаючи завідомо неправдиву інформацію, мала намір привласнити кошти, одержані як субсидія, субвенція, дотація чи кредит, її дії треба кваліфікувати як готування до розкрадання чи замах на розкрадання чужого майна, а у разі фактичного обернення одержаних коштів на свою користь чи на користь інших осіб – як закінчене розкрадання.  

Кошти чи майно, одержані суб’єктом господарської діяльності як кредити, дотації, субсидії чи субвенції, переходять у його власність з моменту їх фактичного одержання. Якщо після їх одержання у службової особи суб’єкта господарської діяльності, який їх отримав, виникає умисел на їх привласнення, то привласнення одержаних коштів (майна) має кваліфікуватися як розкрадання майна цього суб’єкта господарської діяльності.  

Якщо з метою розкрадання кредитних коштів створюються фіктивні підприємства, за наявності підстав такі дії підлягають кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених статтями 190 та 205 КК. Фіктивне підприємництво у подібних випадках виступає способом вчинення злочину, передбаченого ст. 190 КК. Якщо у особи, яка надала неправдиву інформацію, був умисел на привласнення лише частини одержаних кредитних коштів, а іншу частину вона мала намір повернути, її дії утворюють сукупність розкрадання та шахрайства з фінансовими ресурсами за статтями 190 та 222 КК.

Підроблення документів та службове підроблення (внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей і надання таких документів органам державної влади, органам місцевого самоврядування, банкам та іншим кредиторам) кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених ст. 222, 358 чи 366 КК. 

Одержання пільг щодо податків в результаті надання громадянином-підприємцем чи службовою особою суб’єкта господарської діяльності завідомо неправдивої інформації податковим органам є одночасно і ухиленням від сплати податків, відповідальність за яке передбачена ст. 212 КК. Тому, враховуючи ступінь суспільної небезпеки шахрайства з фінансовими ресурсами та ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів, вчинений у такий спосіб злочин пропонується кваліфікувати наступним чином. Якщо, розмір несплаченого податку, збору чи обов’язкового платежу не перевищує однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, вчинене слід кваліфікувати за ч. 1 або 2 ст. 222 КК. Коли несплачена сума дорівнює значному або великому розмірові коштів, що визначені приміткою до ст. 212 КК, вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених  ч. 2 ст. 222 та ч. 1 або 2 ст. 212 КК. 

Якщо ж сума умисно несплачених податків, зборів, інших обов’язкових платежів в п’ять тисяч і більше разів перевищує установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян, тобто утворює особливо великий розмір коштів, що фактично не надійшли до бюджетів чи державних цільових фондів, дії винного мають кваліфікуватися лише за ч. 3 ст. 212 КК. Оскільки злочин, передбачений ч. 3 ст. 212 КК, є більш тяжким, ніж злочин, передбачений ч. 2 ст. 222 КК, тобто вони співвідносяться як загальна та спеціальна норми.