Злочини у сфері господарської діяльності

Дії осіб, які взяли участь у легалізації (відмиванні) доходів, одержаних злочинним шляхом, як організатори, підбурювачі або пособники, якщо вони не є одночасно співвиконавцями цього злочину, належить кваліфікувати за відповідними частинами статей 27 і 209 КК (п. 20 ППВСУ “Про практику застосування судами законодавства про кримінальну відповідальність за легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом” від 15 квітня 2005 р. № 5). 

Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, визнається вчиненою у великому розмірі, якщо предметом злочину були кошти або інше майно на суму, що перевищує шість тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. 

Особливо кваліфікуючі ознаки легалізації грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом (ч. 3 ст. 209 КК), – вчинення злочину організованою групою або в особливо великих розмірах. 

Поняття організованої злочинної групи визначено ч. 3 ст. 28 КК. 

Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, визнається вчиненою в особливо великому розмірі, якщо предметом злочину були кошти або інше майно на суму, що перевищує вісімнадцять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. 

При розмежуванні злочинів, відповідальність за які передбачена статтями 198 і 209 КК, необхідно виходити насамперед із їх предмета. Предметом першого є будь-яке майно, одержане злочинним шляхом, другого – лише майно, одержане внаслідок вчинення предикатного діяння, за яке положеннями КК передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не менше трьох років, а також майно, одержане злочинним шляхом на території інших держав. Визначальним фактором у розмежуванні цих злочинів є мета. Згідно зі ст. 209 КК метою вчинення дій із коштами або іншим майном є надання їх походженню легального статусу, а для дій, передбачених ст. 198 КК, не вимагається надання такого статусу майну. Якщо дії, відповідальність за які встановлена цією статтею, вчиняються з метою надання майну легального статусу, вони підлягають кваліфікації за ст. 209 КК.

Суб’єктом злочину, склад якого передбачено в ст. 198 КК, є лише особа, котра не одержувала майна злочинним шляхом, а за ст. 209 КК – як особа, яка одержала кошти чи інше майно злочинним шляхом, так і та, котра заздалегідь пообіцяла вчинити передбачені цією статтею дії для легалізації коштів чи майна, одержаних внаслідок вчинення предикатного діяння (п. 17 ППВСУ “Про практику застосування судами законодавства про кримінальну відповідальність за легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом” від 15 квітня 2005 р. № 5).

Порушення порядку здійснення операцій з металобрухтом (ст. 213 КК). Основним безпосереднім об’єктом злочину є відносини, що виникають у процесі здійснення операцій з металобрухтом, порядок проведення яких регламентуються Законом України “Про металобрухт” від 5 травня 1999 року. Суспільна небезпека злочину полягає в порушенні встановленого законом порядку зайняття господарською діяльністю, пов’язаною з проведенням незаконних операцій зі стратегічною та енергозберігаючою сировиною для металургійного виробництва. Додатковим безпосереднім об’єктам злочину можуть виступати відносини власності, а додатковимфакультативним – відносини сфери оподаткування. 

Предметом злочину є металобрухт, а саме непридатні для прямого використання вироби або частини виробів, які за рішенням власника втратили експлуатаційну цінність внаслідок фізичного або морального зносу і містять у собі чорні або кольорові метали чи їх сплави, а також вироби з металу, що мають непоправний брак, залишки від виробництва та обробки чорних і кольорових металів та їх сплавів.  

Предметом злочину слід вважати як побутовий так і промисловий металобрухт, а також приміщення та споруди для розташування незаконних пунктів прийому, схову та збуту металобрухту.  

Об’єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 213 КК, полягає: а) у здійсненні операцій з брухтом кольорових і чорних металів без державної реєстрації або без спеціального дозволу (ліцензії), одержання якого передбачено законодавством; б) наданні приміщень та споруд для розташування незаконних пунктів прийому, схову та збуту металобрухту; в) організації незаконних пунктів прийому, схову та збуту металобрухту.  

Під операціями з металобрухтом слід розуміти заготівлю, переробку і металургійна переробка брухту чорних і кольорових металів. 

Заготівлею слід вважати збирання, купівлю та реалізацію металобрухту. 

Переробкою слід вважати доведення будь-яким способом металобрухту до стану, який відповідає встановленим стандартам нормам і правилам.  

Металургійною переробкою слід вважати переплавку металобрухту в металургійних агрегатах з дотриманням відповідних умов та технологій з метою зміни структури металу та доведення його до стандартів певного виду металопродукції із визначеними технологічними та експлуатаційними властивостями. 

Під здійсненням операцій з металобрухтом без державної реєстрації слід розуміти здійснення таких операцій особою, не зареєстрованою як суб’єкт підприємництва, з метою отримання прибутку безпосередньо самостійно та систематично (не менше ніж три рази протягом одного календарного року) і на власний ризик.  

Під здійсненням операцій з металобрухтом без спеціального дозволу (ліцензії) слід розуміти їх здійснення зареєстрованими як суб’єкти підприємництва громадянами-підприємцями та юридичними особами без одержання ліцензії на здійснення таких операцій або з порушенням умов ліцензування. 

Ліцензування господарської діяльності – це видача, переоформлення та анулювання ліцензій, видача дублікатів ліцензій, ведення ліцензійних справ та ліцензійних реєстрів, контроль за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов, видача розпоряджень про усунення порушень ліцензійних умов, а також розпоряджень про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування.

Під ліцензійними умовами закон розуміє встановлений з урахуванням вимог законів вичерпний перелік організаційних, кваліфікаційних та інших спеціальних вимог, обов’язкових для виконання при провадженні видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню (абз. 7, 8 ч. 1 ст. 1 Закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” від 1 червня 2000 р.). 

Для кваліфікації злочину за ст. 213 КК встановлення факту здійснення операцій, що зазначені у диспозиції статті є обов’язковим.

Зокрема, це підтверджує такий приклад: вироком Баришівського районного суду Київської області Б. засуджено за ч. 1 ст. 213 КК до штрафу. Ухвалою апеляційного суду Київської обл. розмір призначеного штрафу зменшено.

Б. визнано винуватим у тому, що він 17 грудня 2006 р. у с. Корніївка Баришівського району Київської області без державної реєстрації та спеціального дозволу (ліцензії), одержання якого передбачено законодавством, здійснював операції з металобрухтом чорних металів, а саме, придбав у О. металевий паливний бак від трактора та непридатні для використання запасні частини від мотоцикла за 26 грн., у С. – побутовий металобрухт в рахунок боргу останнього, у А. – два непридатних металевих балони за 80 грн.

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на безпідставність засудження Б. з огляду на те, що той збирав металобрухт для власних побутових потреб, що не потребує отримання спеціального дозволу (ліцензії) чи державної реєстрації, просить судові рішення щодо останнього скасувати, а його самого – виправдати.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги захисника, колегія суддів вважає, що у задоволенні касаційної скарги слід відмовити. Висновки суду про винуватість Б. у вчиненні інкримінованого злочину відповідають фактичним обставинам справи, підтверджуються належно оціненими судом доказами і є обґрунтованими. Твердження захисника у касаційній скарзі про те, що діяльність Б. по придбанню побутового металобрухту не потребує отримання спеціального дозволу (ліцензії) чи державної реєстрації, є безпідставними.

Так, сам засуджений Б. визнав, що придбав металобрухт в А. та О. по 50 коп. за кілограм, а в С. – у рахунок боргу коштів, які останній у нього позичав. Покази Б. узгоджуються з показаннями свідків С., А. та О., які показали, що вони продали Б. за готівку, а С. в рахунок боргу, металобрухт.

Зазначеними доказами підтверджується факт вчинення Б. операцій з металобрухтом, який він скуповував у населення, що відповідно до ч. 4 ст. 1 Закону України “Про металобрухт” від 5 травня 1999 р. є заготівлею, яка згідно вказаного Закону провадиться на підставі спеціального дозволу (ліцензії). Посилання захисника на ч. 7 ст. 4 Закону України “Про металобрухт” є неспроможними, оскільки спеціального дозволу не потребує діяльність щодо збирання та реалізації побутового брухту чорних або кольорових металів, а в даному випадку Б. не збирав, а придбав металобрухт в обмін на еквівалентну суму коштів та боргових зобов’язань, що вказує на заготівлю металобрухту.

За таких обставин суд обґрунтовано визнав, що Б. вчинив незаконні операції з брухтом кольорових та чорних металів і правильно кваліфікував його дії за ч. 1 ст. 213 КК України. Призначене йому покарання відповідає вимогам закону.(15) 

Протиправне надання приміщень та споруд для розташування незаконних пунктів прийому, схову та збуту металобрухту полягає наданні можливості одній чи декілька особам використовувати приміщення або споруду для розташування у них незаконного приймального пункту. Лише спеціалізоване металургійне переробне підприємство, яке здійснює операції з металобрухтом на підставі ліцензії, має право відкривати приймальні пункти в будь-яких регіонах України без обмежень. 

Під організацією незаконних пунктів прийому, схову та збуту металобрухту слід розуміти: а) відкриття пунктів прийому, схову та збуту металобрухту спеціалізованими або спеціалізованими металургійними переробними підприємствами без вказівки їх у ліцензії; б) відкриття пунктів прийому, схову та збуту металобрухту без наявності облаштованої земельної ділянки для здійснення операцій з брухтом кольорових металів та їх сплавів площею не менш як 500 м2, з брухтом чорних металів та їх сплавів – не менш як 1000 м2, яка повинна мати бетонне або тверде покриття; в) відкриття пунктів прийому, схову та збуту металобрухту фізичними особами, фізичними особами – суб’єктами підприємницької діяльності, не спеціалізованими підприємствами. 

Згідно зі ст. 4 Закону України “Про металобрухт” до спеціалізованих підприємств (cуб’єктів підприємницької діяльності усіх форм власності) відносяться такі, що здійснюють операції з металобрухтом, мають спеціальне технологічне брухтопереробне та вантажопідйомне обладнання, вагове господарство, складські приміщення, кваліфікований персонал, забезпечують згідно із законодавством протипожежну, екологічну та радіаційну безпеку і контроль якісного складу металобрухту, та які отримали відповідні ліцензії. 

До спеціалізованих металургійних переробних підприємств відносяться такі, що відповідають вимогам визначеним для спеціалізованого підприємства, мають виробниче обладнання і технологію для металургійної переробки брухту та відходів металів, пов’язану зі зміною структури металу, його хімічного складу, та які пройшли атестацію у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади з питань промислової політики. 

До приймального пункту спеціалізованого або спеціалізованого металургійного переробного підприємства відносяться виробничі підрозділи спеціалізованого або спеціалізованого металургійного підприємства, на базі яких проводяться операції по збиранню, заготівлі та переробці металобрухту. Приймальний пункт повинен мати вагове та інше обладнання, відповідну ділянку з твердим покриттям, які необхідні для приймання та зберігання металобрухту, кваліфікований персонал. 

Склад злочину за конструкцією об’єктивної сторони є формальним і вважається закінченим з моменту вчинення зазначених у диспозиції кримінально-правової норми дій 

Суб’єктом злочину визнається фізична осудна особа, що досягла 16 років, як фізична так і службова особа, Дії службових осіб, за наявності в них ознак зловживання владою чи службовим становищем або перевищення влади або службових повноважень, повинні додатково кваліфікуватися і за статтями 364 або 365 КК.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною формою вини, а саме прямим умислом. Мотиви і мета порушення порядку здійснення операцій з металобрухтом можуть бути різними і на кваліфікацію злочину не впливають. 

Кваліфікованим видом порушення порядку здійснення операцій з металобрухтом, визнається вчинення дій, передбачених ч. 1 даної статті, особою, раніше судимою за злочин, передбачений ч. 1 чи 2 ст. 213 КК, і судимість з якої не була знята чи погашена в установленому законом порядку.

Незаконного використання знака для товарів і послуг, фірмового найменування, кваліфікованого зазначення походження товару (ст. 229 КК). Основним безпосереднім об’єктом злочину є встановлений законодавством порядок охорони і використання знаків для товарів і послуг, фірмових найменувань та кваліфікованих зазначень походження товару як засобів індивідуалізації учасників господарського обороту, товарів і послуг. Додатковими безпосередніми об’єктами виступають права та законні інтереси споживачів, засади добросовісної конкуренції.  

Предмет злочину: 1) знак для товарів чи послуг; 2) фірмове найменування; 3) кваліфіковане зазначення походження товару. 

Знаки для товарів чи послуг – це позначення, за якими товари або послуги одних осіб відрізняються від товарів чи послуг інших осіб. Такі знаки призначені для ідентифікації (індивідуалізації) товарів і послуг, для розрізнення сервісу підприємств. Крім основної (розпізнавальної), знаки для товарів і послуг виконують інші функції: вказують на походження товарів або послуг на їхню певну якість, рекламують товари і послуги, надаючи споживачам відповідну інформацію про них. Предметом злочинувиступають знаки для товарів чи послуг, які: 1) зареєстровані в Україні; 2) охороняються без реєстрації на підставі міжнародних договорів, учасником яких є Україна; 3) визнані у встановленому порядку добре відомими. 

Фірмове найменування – це найменування суб’єкта господарювання (юридичної особи або громадянина-підприємця), під яким він бере участь у господарському обороті. Громадянин-підприємець має право заявити як фірмове (комерційне) найменування своє прізвище або ім’я (ст. 159 ГК). На відміну від ГК, ЦК 2003 р. передбачає, що правом на комерційне (фірмове) найменування володіє лише юридична особа, яка є підприємницьким товариством. Право на фірму дозволяє індивідуалізувати юридичну особу або фізичну особу-підприємця серед інших учасників ринкових відносин, відрізнити один суб’єкт господарювання від іншого, є складовою його ділової репутації.