Злочини у сфері господарської діяльності

Кваліфіковане зазначення походження товару – це позначення, яке включає назву місця та географічне зазначення походження товару і підлягає реєстрації у встановленому законом порядку. Йдеться про назву географічного місця (країни, населеного пункту, місцевості або іншого географічного об’єкта), яка вживається для позначення товару, що походить з цього місця і має певні якості, репутацію та інші характеристики, зумовлені (виключно або головним чином) характерними для даного місця природними умовами чи людським фактором або їх поєднанням (наприклад, мінеральні води “Миргородська”, “Трускавецька”, “Баранівська порцеляна”). Не є предметом розглядуваного злочину: 1) просте зазначення походження товару; 2) кваліфіковане зазначення походження товару, пов’язане з географічним місцем в іноземні державі, якщо право на це зазначення не охороняється у відповідній іноземній державі. 

З об’єктивної сторони злочин характеризується сукупністю трьох ознак: 1) діянням у вигляді незаконного використання предметів, альтернативно вказаних у ч. 1 ст. 229 КК, або іншого порушення права на знак для товарів і послуг, фірмове найменування або кваліфіковане зазначення походження товару; 2) суспільно небезпечними наслідками – матеріальною шкодою у значному, великому або особливо великому розмірі; 3) причиновим зв’язком між вказаним діянням та наслідками. 

Використанням знака для товарів чи послуг визнається: 1) нанесення його на будь-який товар, упаковку, в якій міститься товар, вивіску, пов’язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням знака з метою пропонування для продажу, продаж, імпорт та експорт; 2) застосування знака під час пропонування та надання будь-якої послуги; 3) застосування його в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет, у т. ч. у доменних іменах (іменах, що використовуються для адресації комп’ютерів і ресурсів в Інтернеті). Таким же чином має вирішуватися питання про використання фірмового найменування.

Використанням знака для товару чи послуги визнається і застосування його у формі, що відрізняється від зареєстрованого знака лише окремими елементами, що не змінюють в цілому відмітності знака. Наприклад, це позначення, які є схожими настільки, що їх можна сплутати із зареєстрованими раніше знаками, добре відомими знаками або фірмовими найменуваннями, які належать іншим особам (скажімо, Panasonix або Panaslonic замість Panasonic, Smirnov замість Smirnoff, Neecafe замість Nescafe, Адміральське замість Адміралтейське, Bel-a-med замість Blend-a-med).

Використанням зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару визнається: 1) нанесення його на товар або етикетку; 2) нанесення на упаковку товару, застосування в рекламі; 3) запис на бланках, рахунках та інших документах, що супроводжують товар.

Зокрема, це підтверджує такий приклад: за вироком суду О. визнано винуватим і засуджено за те, що він у 2005 р., незаконно використовуючи словесне позначення фірмового найменування “Озлем”, без відома власника і керівника ПП “Озлем”, без відповідної реєстрації відкрив у приміщенні по вул. К. Маркса, 48, у м. Шепетівці Хмельницької області, туристичну філію з назвою “Філія туристичної фірми “Озлем” та займався туристичною діяльністю, тим самим спричинивши своїми діями ПП “Озлем” матеріальну шкоду на загальну суму 172371 грн. 

Ухвалою апеляційного суду Хмельницької області вирок щодо О. змінено, його дії перекваліфіковано з ч. 2 ст. 229 на ч. 1 ст. 299 КК. У касаційній скарзі захисник П. просить судові рішення щодо О. скасувати, кримінальну справу направити на новий судовий розгляд, посилаючись на те, що його підзахисного безпідставно засуджено, оскільки він не використовував фірмового найменування. Крім того, висновок суду про розмір шкоди, спричиненої ПП “Озлем”, не ґрунтується на доказах, зібраних у справі.

Висновок про доведеність винуватості О. у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 229 КК, суд зробив на підставі доказів, досліджених у судовому засіданні, і детально викладених у вироку та ухвалі апеляційного суду. Посилання захисника П. на те, що винність його підзахисного О. у вчиненні інкримінованого злочину, не доведено, є безпідставними. Так, сам О. визнав наявність на фасаді орендованого ним приміщення рекламної вивіски “Філія туристичної фірми “Озлем”, що підтверджуються свідками та документами. Посилання в касаційній скарзі захисника П. на те, що судом не правильно визначено розмір шкоди, спричиненої ПП “Озлем”, є необґрунтованими, та спростовуються доказами, наведеними в ухвалі апеляційного суду.

Керуючись статтями 394-396 КПК України, колегія суддів ухвалила: касаційну скаргу захисника П. залишити без задоволення, а вирок Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області щодо О. – без зміни.(16) 

Незаконнимпередусім є таке використання знака для товару чи послуги, яке здійснюється без дозволу на те власника свідоцтва на знак. При цьому слід враховувати те, що власник має право дати будь-якій особі дозвіл на використання знака на підставі ліцензійного договору. Також незаконним слід вважати використання знака без дозволу тієї особи, яка лише подала заявку для проведення внутрішньодержавної або міжнародної реєстрації знака і поки що відповідний документ не отримала. Порушенням права на знак для товарів чи послуг в плані відповідальності за ст. 229 КК є і використання знаку без згоди власника свідоцтва у доменних іменах, а також посягання на право власника відповідного свідоцтва проставляти поряд із знаком попереджувальне маркування, яке вказує на те, що цей знак зареєстрований в Україні. 

Використання кваліфікованого зазначення походження товару визнається незаконним у таких випадках: 1) використання здійснюється особою, яка не має свідоцтва про право на його використання; 2) зазначення використовується, хоч товар не походить із зареєстрованого для цього географічного місця (навіть якщо справжнє місце походження товару або географічне зазначення його походження використовується у перекладі або супроводжується словами: «вид», «тип», «стиль», «марка», «імітація» тощо); 3) використання вводить в оману споживачів щодо походження товару та його особливих властивостей або інших характеристик, а також тоді, коли використання щодо неоднорідних товарів завдає шкоди репутації зареєстрованого зазначення або неправомірним використанням його репутації; 4) використання як видової назви.

Використання фірмового найменування є незаконним у разі, коли воно здійснюється без дозволу уповноваженої особи, що може призвести до змішування з діяльністю іншого суб’єкта господарювання, який має пріоритет на використання цього найменування. Чинний ЦК не містить заборони на реєстрацію таких найменувань юридичних осіб, які є подібними до вже зареєстрованих настільки, що їх можна сплутати, і які здатні ввести в оману споживача. Використання особою подібного фірмового найменування, що призводить до змішування з діяльністю іншого суб’єкта господарювання, може розглядатись як господарське правопорушення (ст. 4 Закону “Про захист від недобросовісної конкуренції”).

Злочин визнається закінченим з моменту заподіяння матеріальної шкоди у значному розмірі, тобто, коли її розмір у двадцять і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (примітка до ст. 229 КК). Матеріальна шкода у даному разі включає як пряму дійсну шкоду, так і упущену (втрачену) вигоду (скажімо, у зв’язку з послабленням на ринку попиту на оригінальні товари, які виробляються та реалізуються власником знака на товар; втратою ділової репутації суб’єктом господарювання, оскільки незаконне використання на товарах значно нижчої якості викликає у споживачів негативне ставлення і до товарів, позначених справжніми знаками; тощо). 

Суб’єкт злочину – фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку. Особливо кваліфікований склад злочину передбачає за суб’єкта злочину службову особу. 

Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною формою вини. 

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 229 КК) є: повторність; вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб; заподіяння матеріальної шкоди у великому розмірі (її розмір перевищує у двісті і більше разів неоподатковуваний мінімум доходів громадян). 

Особливо кваліфікуючими ознаками (ч. 3 ст. 229 КК) є: вчинення злочину службовою особою з використанням службового становища; організованою групою; заподіяння матеріальної шкоди в особливо великому розмірі (її розмір у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян).

У разі незаконного нанесення знаку для товарів чи послуг чи фірмового найменування на диски (матеріальні носії), виготовлені з порушенням законодавства, що регулює їх виробництво, експорт та імпорт, вчинене слід кваліфікувати за сукупністю статей 229 та 2031 КК.

Злочин, передбачений ст. 229 КК, слід розмежовувати із злочином, передбаченим ст. 192 КК (“Заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою”). При цьому, основний критерій розмежування їх юридичних складів полягає у характеристиці предмета злочину та злочинних наслідків(17). Так, предметом злочину, передбаченого ст. 192 КК, може бути: 1) майно приватної, державної або комунальної власності; 2) грошові кошти, які фізична особа зобов’язана сплатити приватній установі, державі або комунальній організації за надані їй послуги, а предметом злочину, передбаченого ст. 229 КК, – знак для товарів і послуг, фірмове найменування, кваліфіковане зазначення походження товару як засоби індивідуалізації учасників господарського обороту, товарів і послуг, що є об’єктами права інтелектуальної власності.

Злочин, передбачений ст. 229 КК, слід розмежовувати із злочином, передбаченим ст. 361 КК (“Несанкціоноване втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), автоматизованих систем, комп'ютерних мереж чи мереж електрозв’язку”). Основним критерієм розмежування їх юридичних складів є обстановка вчинення злочину. “Зокрема, обстановкою, яка при порушенні права на зазначені засоби індивідуалізації, що є об’єктами права інтелектуальної власності, виступає обов’язковою ознакою складів злочину, передбаченого ст. 229 КК, є мережа Інтернет”(18). Як позначення, наділені функціями визначення адресації комп’ютерів і ресурсів в Інтернеті можуть використовуватися фірмові найменування, кваліфіковані зазначення походження товару та позначення, тотожні чи подібні (схожі) до знака для товарів і послуг настільки, що їх можна сплутати. Тому порушення права на ці засоби індивідуалізації, що використовуються для адресації комп’ютерів і ресурсів в Інтернеті як доменні імена та здійснюється шляхом незаконного втручання в роботу ЕОМ (комп’ютерів), систем і комп’ютерних мереж, статтею 229 КК не охоплюється, у зв’язку з чим потребує додаткової кваліфікації за ст. 361 КК(19). 

Незаконного збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю (ст. 231 КК). Безпосереднім об’єктом злочину є засади добросовісної конкуренції в частині встановленого порядку обігу інформації, яка є комерційною або банківською таємницею, та її захисту, а також права і законні інтереси суб’єктів господарської діяльності, а так само клієнтів банків.  

Предмет – відомості, що становлять комерційну або банківську таємницю.

Комерційною таємницею можуть визнаватися відомості, пов’язані з виробництвом, технологією, управлінням, фінансовою та іншою діяльністю суб’єкта господарювання, що не є державною таємницею, розголошення яких може завдати шкоди інтересам суб’єкта господарювання. Склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, спосіб їх захисту визначаються суб’єктом господарювання згідно із законом (ст. 36 ГК). Відповідно до постанови КМУ від 9 серпня 1993 р. № 611 “Про перелік відомостей, які не становлять комерційної таємниці”, не вважаються комерційною таємницею: установчі документи, документи, що дозволяють займатися підприємницькою чи господарською діяльністю та її окремими видами; інформація за всіма встановленими формами державної звітності; дані, необхідні для перевірки обчислення і сплати податків та інших обов’язкових платежів; відомості про чисельність і склад працюючих, їхню заробітну плату в цілому та за професіями й посадами, а також наявність вільних робочих місць; документи про сплату податків і обов’язкових платежів; інформація про забруднення навколишнього природного середовища, недотримання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що завдає шкоди здоров’ю, а також інші порушення законодавства України та розміри заподіяних при цьому збитків; документи про платоспроможність; відомості про участь посадових осіб підприємства  

За своїм змістом комерційна таємниця може охоплювати інформацію як виробничого або технічного характеру (технології, секрети виробництва тощо), так і дані економічного спрямування (наприклад, стосовно ринків збуту, тактики і результатів проведення переговорів, планів розвитку і власної безпеки суб’єкта господарювання).

Банківська таємниця – це інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнтові. Перелік інформації, яка визнається банківською таємницею, дається у ст. 60 Закону України “Про банки і банківську діяльність”.

Правила зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці затверджені Постановою Правління Національного банку України від 14 липня 2006 р. № 267. 

З об’єктивної сторони вчинення злочину можливе у двох формах: 1) дії, спрямовані на отримання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю; 2) незаконне використання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю, якщо це спричинило істотну шкоду суб’єктові господарської діяльності.  

Під діями, спрямованими на отримання відповідних відомостей, розуміється пошук і добування будь-яким, у т. ч. злочинним, способом відомостей, які становлять комерційну або банківську таємницю (наприклад, викрадення відповідних документів або предметів, їх купівля, виготовлення копій документів, прослуховування телефонних розмов, перлюстрація поштової кореспонденції, візуальне спостереження та підслуховування усних розмов (у тому числі за допомогою застосування спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації), фотографування, кіно- або відеозйомка, проникнення до комп’ютерних систем, підкуп працівників підприємств-конкурентів).