Правова охорона екологічних прав громадян

Отже, враховуючи різні позиції  вчених стосовно правової охорони екологічних  прав громадян, маємо можливість дати власне її визначення. На нашу думку, під  правовою охороною екологічних прав громадян слід розуміти правотворчу  діяльність, яка встановлює охоронні норми в статиці, тобто у об’єктивному змісті, та забезпечує міру дозвільної та належної поведінки суб’єктів стосовно навколишнього природного середовища.

Розглядаючи екологічні права громадян як об’єкт правової охорони, вважаємо за потрібне наголосити на тому, що історична ідея екологічних прав спочатку знайшла своє відображення у міжнародно-правових документах, хоча сам термін «екологічні права» не застосовувався. Загальна декларація прав людини не відокремлювала право людини на безпечне навколишнє середовище. Однак разом з правом людини на життя (ст.3) вона передбачала також право кожної людини на такий життєвий рівень, який необхідний для здоров’я (ст.25), котрий у свій зміст включає і безпосередні екологічні характеристики. Міжнародні пакти про права людини містять загальні тези, котрі, безумовно, можна трансформувати й на екологічні права громадян [11, с.326-344].

Необхідно зазначити, що безпосередньо термін «екологічні права» вперше у законодавстві України був закріплений у Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст.9). Далі вони були зафіксовані Конституцією України, що свідчить про їх значимість у системі прав людини. Крім того, екологічні права закріплені у ряді законів України (ст.9) [2]. Як пише О.Л. Дубовик, екологічні права являють собою правові приписи, котрі: а) звернені до законодавця та визначають зміст екологічної політики й інших правових норм; б) формують правозастосовчу практику при впливі на процес прийняття екологічних рішень; в) є інструментом прямого впливу громадян на екологічну політику й практику [16, с.160]. В свою чергу Ю.С. Шемшученко зазначає, що екологічні права громадян – це закріплені в законі і гарантовані правом сукупність юридичних можливостей та засобів, які дозволяють задовольняти потреби громадян у галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки [15, с.42].

На нашу думку, під  екологічними правами громадян треба  розуміти вид суб’єктивних прав, які  визнають міру дозволенної та необхідної поведінки в сфері взаємодії природи, індивіда й суспільства, що забезпечують задоволення їх основних потреб у цій сфері.

Необхідно зазначити, що екологічні права громадян за рівнем правового регулювання поділяють на основні та інші. Перші – фундаментальні (закріплені в Конституції України), другі – в законах України.

І. Основні екологічні права закріплені в Конституції  України, що підкреслює їх фундаментальне значення. Стаття 50 Основного Закону України закріплює право кожного  на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди (ст.50) [2].

ІІ. Інші: по-перше, у законодавстві  України закріплено право на безпечне для життя і здоров’я навколишнє природне середовище, на відміну від  міжнародно-правових актів, де передбачено «середовище, яке дозволяє вести гідне і квітуче життя» або «життя в гармонії з природою», або на відміну від законодавства інших держав, які закріпили в законодавстві в тій чи іншій редакції право на сприятливе навколишнє природне середовище [13, с.70]. Таким чином, право на безпечне для життя і здоров’я навколишнє природне середовище є пріоритетним, можна сказати, фундаментальним, яке закріплюється і гарантується законодавством України. З цього приводу В.І. Андрейцев зазначає, що це право є одним з основних конституційних екологічних прав людини, яке називають правом на екологічну безпеку [17, с.35].

По-друге, право громадян на екологічну інформацію. З урахуванням положень законодавства за своїм змістом  охоплює сукупність відповідних можливостей, які спрямовані на вільний доступ до інформації про стан навколишнього природного середовища (екологічна інформація) та вільне отримання, використання, поширення та зберігання такої інформації, за винятком обмежень, встановлених законом (ст.9) [18]. Крім цього, громадяни мають право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати її усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір; одержувати таку інформацію в установленому порядку (ст.32-37) [19] шляхом звернення з інформаційним запитом до уповноважених на це органів державної влади і місцевого самоврядування. Основними джерелами інформації є: дані моніторингу довкілля, кадастрів природних ресурсів, реєстри, автоматизовані банки даних, архіви, а також довідки, що видаються уповноваженими на те органами державної влади, місцевого самоврядування, громадськими організаціями, окремими посадовими особами.

По-третє, право громадян на участь у публічних слуханнях або  відкритих засіданнях з питань впливу запланованої діяльності на навколишнє природне середовище на стадіях розміщення, проектування, будівництва і реконструкції об’єктів та у проведенні громадської екологічної експертизи (ст.9) [18] передбачає різні форми реалізації цього права, що стосується участі громадян у проведенні громадської екологічної експертизи. Ця експертиза може здійснюватися в будь-який сфері діяльності, що потребує екологічного обґрунтування, за ініціативою громадських організацій чи інших громадських формувань (ст.16) [20]. З метою інформування населення та узгодження дій з іншими об’єднаннями громадян суб’єкти громадської екологічної експертизи оголошують через засоби масової інформації заяву про проведення громадської екологічної експертизи, в якій зазначаються відомості про склад громадського еколого-експертного формування, перелік спеціалістів, залучених до участі в експертизі, об’єкт екологічної експертизи, строки її проведення. З метою врахування вимог Орхуської конвенції ООН про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього середовища, доцільно захищати в судовому порядку відмови засобів масової інформації від опублікування заяви про проведення громадської екологічної експертизи, якщо така відмова не достатньо обґрунтована [15, с. 49].

По-четверте, право громадян на об’єднання в громадські природоохоронні  формування. Принципи реалізації цього  права базуються на положеннях Конституції  України та Закону України «Про об’єднання громадян» від 16 червня 1992 р., а саме: на добровільності громадян об’єднуватися у такі формування; на рівноправності їхніх членів; на єдності екологічних інтересів членів такого формування; на свободі вибору напрямів екологічної діяльності; на спільності реалізації та захисту екологічних прав громадян. Реалізується дане право шляхом волевиявлення певного кола громадян на об’єднання в екологічне формування. Здійснюється це на загальних зборах, де схвалюються мета, завдання такого об’єднання, що в свою чергу фіксується в статуті чи положенні про нього (ст.ст.1,6) [21].

По-п’яте, право громадян на здійснення загального і спеціального використання природних ресурсів. За своїм змістом це право складається  з двох відносно самостійних можливостей  громадян: права загального використання природних ресурсів та права спеціального використання природних ресурсів. Правовими формами таких можливостей є право землекористування, лісокористування, надрокористування тощо.

По-шосте, право громадян на участь у прийняті рішень, пов’язаних із негативним впливом на навколишнє природне середовище. Декілька екологічних прав громадян доцільно об’єднати в групу, яку можна назвати правом на участь у прийнятті екологічно значущих рішень. Це право на участь в обговоренні проектів законодавчих актів, матеріалів щодо розміщення, будівництва і реконструкції об’єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, внесення пропозицій до державних і господарських органів та участь у проведенні громадської екологічної експертизи [13, с.75].

По-сьоме, право на відшкодування шкоди, заподіяної порушенням права на безпечне довкілля. Це активне право особи реалізується шляхом звернення до суду з позовом до державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян про відшкодування шкоди не лише здоров’ю, а й майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище (ст.9) [18]. Про відшкодування шкоди здоров’ю громадян, заподіяної негативним впливом на навколишнє природне середовище, в юридичному значенні прийнято говорити з деякою мірою умовності. Більшість законів, які закріплюють таке право, містять норми бланкетного характеру. Тому з урахуванням прогалин законодавства у цій сфері, особливостей екологічної шкоди, що заподіюється здоров’ю людини (масштабності, латентності, невідтворюваності, віддаленості прояву тощо), в літературі визначається доцільним прийняття спеціального закону про відшкодування шкоди, заподіяної здоров’ю громадян, несприятливим впливом навколишнього природного середовища [22, с. 502].

В свою чергу Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» уперше закріпив екологічні права та обов’язки громадян як правову категорію. Відповідно до ст. 9 Закону кожен громадянин має право на:

- безпечне для життя і здоров’я  навколишнє природне середовище (право на екологічну безпеку);

- участь в обговоренні та  внесення пропозицій до проектів  нормативно-правових актів, матеріалів  щодо розміщення, будівництва та  реконструкції об’єктів, які можуть  негативно впливати на стан  навколишнього середовища, внесення  пропозицій до органів державної влади та місцевого самоврядування, юридичних осіб, які беруть участь у прийнятті рішень із цих питань (право на участь в обговоренні проектів екологічно значущих рішень);

- учать у розробці та здійсненні  заходів щодо охорони навколишнього  природного середовища, раціонального і комплексного використання природних ресурсів;

- здійснення загального та спеціального  використання природних ресурсів;

- об’єднання в громадські природоохоронні  формування;

- вільний доступ до інформації  про стан навколишнього природного середовища (екологічна інформація) та вільне отримання, використання, поширення та зберігання такої інформації, за винятком обмежень, встановлених законом;

- участь у публічних слуханнях  або відкритих засіданнях з  питань впливу запланованої діяльності на навколишнє природне середовище на стадіях розміщення, проектування, будівництва і реконструкції об’єктів та проведенні громадської екологічної експертизи;

- одержання екологічної освіти;

- подання до суду позовів  до державних органів, підприємств,  установ, організацій і громадян про відшкодування шкоди, заподіяної їх здоров’ю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє середовище;

- оскарження в судовому порядку  рішень, дій або бездіяльності  органів державної влади, органів  місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб щодо порушення екологічних прав громадян у порядку, передбаченому законом [18].

Так, екологічні права громадян мають переважно немайновий характер, спрямований на задоволення соціальних, естетичних, оздоровчих, рекреаційних та духовних потреб. Тільки право на здійснення загального і спеціального використання природних ресурсів може мати майновий характер. Екологічні права мають комплексний характер і складають окрему групу прав людини і громадянина [13, с.69]. У російській еколого-правовій літературі пропонується більш коректно говорити про екологічні права, включаючи в цю сукупність усі ті широкі повноваження громадян, їх об’єднань, що безпосередньо пов’язані зі змістом і реалізацією цього права [23, с. 16]. В деякій мірі ми вважаємо такий вислів обґрунтованим, так як право на сприятливе навколишнє природне середовище є фундаментальним, пріоритетним і основним. Отже, від реалізації даного права певною мірою залежить здійснення всіх інших соціальних і екологічних потреб та інтересів.

Повертаючись до визначення правової охорони екологічних прав громадян, необхідно зазначити, що у її підґрунтя  покладені численні правові норми  різних галузей права, тому вважаємо необхідним провести класифікацію галузевих  підвидів правової охорони екологічних прав громадян. Нагадаємо вислів О.Е. Лейста щодо правил проведення будь-якої класифікації: «Перша вимога якісної класифікації полягає в тому, щоб пункти схожості, на підставі яких ми складаємо класи, були важливі в практичному відношенні. Друга вимога якісної класифікації полягає в тому, щоб вона давала нам можливість зробити найбільше тверджень. Та класифікація найкраща, в якій предмети подібні один до одного за якомога більшою кількістю ознак» [27].

Отже, підсумовуючи викладене  вище, треба підкреслити, що екологічні права громадян як об’єкт правової охорони - це суб’єктивні права громадян, які визначають міру дозволеної та необхідної поведінки в сфері забезпечення задоволення їх основних потреб у цій сфері, створюють самостійну групу прав та мають специфічні риси, обумовлені екологічними факторами. Ми з’ясували, що правова охорона екологічних прав – правотворча діяльність, яка встановлює охоронні норми в статиці, тобто у об’єктивному змісті, забезпечує міру дозволеної та належної поведінки суб’єктів стосовно навколишнього природного середовища. У підґрунтя правової охорони екологічних прав громадян покладені численні правові норми різних галузей права, серед яких пріоритетне місце займають норми адміністративного права. Адміністративно-правова охорона поєднує у собі ті основні правила, які спрямовані на збереження та відтворення екологічних прав громадян.

1.3. Особливості адміністративно-правової охорони екологічних прав громадян

В умовах демократичного суспільства  одним із головних завдань, яке постає перед державою, є забезпечення прав громадян, що передбачає морально-політичний і правовий обов'язок держави перед людиною. Органи державної влади, громадські організації покликані захищати інтереси особи, піклуватися про задоволення її потреб, захищати та охороняти громадян від свавілля та зловживань.

На підставі аналізу  наукової літератури стосовно адміністративно-правової охорони екологічних прав громадян зазначимо, що її найчастіше розглядають у контексті розмов про державне управління. Інакше кажучи, адміністративно-правова охорона, як самостійна науково-практична категорія, визнається частиною державного управління [39, с.25]. Так як «адміністрування» походить від латинського «administrum», що означає «підпорядкування», «служба», «управління», то і галузь права, що вивчає державно-управлінські відносини (управлінську діяльність), має назву адміністративне права, а метод регулювання структури управлінських відносин – метод адміністративно-правового регулювання, інструментом втілення якого є владні приписи. Отже, більшість управлінських відносин мали адміністративну-правову форму, а адміністративне право трактувалось як «управлінське право». Тому адміністративно-правову охорону екологічних прав громадян можна охарактеризувати як частину правової системи держави, що регулює відносини у сфері державного управління [10, с.68].