Правова охорона екологічних прав громадян

На жаль, на сьогодні рівень контролю в нашій державі не є відповідним. В Україні існують системи  державного моніторингу стану вод, ґрунтів, атмосферного повітря, а також  системи обліку та контролю викидів, скидів і відходів. Але ця інформація розрізнена. Моніторингом кожного виду складової довкілля та джерела забруднення займається окрема служба, окремий відділ, дані заносяться в окрему програму. В зв’язку з цим пропонується удосконалення системи контролю шляхом наближення до європейських стандартів, а саме розроблення комплексного екологічного контролю, розробки нових технологій контролю та управління, що буде сприяти покращенню результативності даних, належної їх оцінки та прийняття певних рішень про їх усуненню, а це, в свою чергу, призведе до покращення стану адміністративно-правової охорони екологічних прав громадян.

Говорячи про метод адміністративно-правого  примусу, зазначимо, що цей різновид державного примусу використовується як крайній засіб забезпечення і охорони правопорядку у сфері державного управління, тобто виконує охоронну функцію. Адміністративно-примусові заходи застосовуються не тільки як покарання за правопорушення, але і для їх попередження та припинення. У найширшому розумінні адміністративне примушення покликане забезпечувати виконання правил поведінки, виражених в адміністративно-правових нормах [154, с. 299]. Так, до методу адміністративного примусу відносимо метод адміністративного попередження та метод адміністративного припинення. На нашу думку, застосування даних методів повинно здійснюватися на основі усунення причин, що призвели до здійснення правопорушення та максимального недопущення протиправної поведінки з боку певних осіб. При цьому удосконалення потребують застосування таких засобів адміністративно-правової охорони, як: відвідування підприємств, закладів, організацій для виконання профілактичних функцій; безперешкодний вхід у житлове приміщення осіб, які перебувають під адміністративним наглядом; перевірка документів осіб, які викликають підозру у вчиненні правопорушення; вилучення для проведення аналізу продукції, яка призначена для реалізації населенню; тимчасова заборона відвідування певних об’єктів з метою охорони тощо.

Таким чином, постає необхідність посилення ролі адміністративно-правової охорони екологічних прав громадян шляхом вирішення головних проблем цієї охорони, подолання яких надасть змогу не тільки вирішити проблему належної та дієвої охорони екологічних прав громадян і зменшити кількість порушень у зазначеній сфері, але й сприятиме відновленню та покращенню екологічної ситуації в країні.

3.2 Удосконалення ефективності державного управління як передумови забезпечення екологічних прав громадян

У контексті розвитку правового поля вкрай актуальним є вивчення правових відносин між громадянами України та адміністративними установами, які є частиною державної влади. Адміністративне право покликане захищати права особи в публічних відносинах. В основі суб’єктивних публічних прав нескладно побачити гарантії використання особою певної можливості здійснювати юридично значущі дії на власний розсуд у гарантованих відповідними нормами сферах організації і реалізації суспільно важливих людських відносин. Від приватних суб’єктивні права публічного характеру відрізняються тим, що у відносинах, в яких вони формуються і реалізуються, зобов’язаною стороною (крім самого носія цих прав як учасника відносин) є носій публічної влади – суб’єкт владних повноважень. Отже, суб’єктивне публічне право – це визнання можливості отримання певного суспільного блага і водночас відповідна правова форма, що виражає таку гарантію [174, c. 58].

Однак вже зараз можна  зробити певні висновки про те, що причиною багатьох кризових ситуацій в Україні є неефективне державне управління. Загальновідомо, що основне  призначення органів державної  влади полягає у створенні та підтримці умов для забезпечення високого рівня добробуту населення, охорони здоров’я, освіти, особистої безпеки та безпеки навколишнього середовища. Тому ефективність їх діяльності необхідно розглядати через показники тієї діяльності та життєзабезпечення людини, тобто через основні цілі громадян, соціальний добробут [175, c. 332]. Безумовно, аналіз ефективності державного управління повинен бути зосереджений на процесі надання послуг населенню.

У трансформаційний період розвитку суспільства підвищення ефективності державного управління безпосередньо пов’язується з його реформуванням, оптимізацією діяльності всієї управлінської структури. Саме тому метою проголошеної адміністративної реформи є формування такої системи державного управління, яка стане близькою до потреб і запитів людей, підконтрольною народові, прозорою, побудованою на наукових принципах і ефективною [176], а також поетапне створення такої системи державного управління, що забезпечить становлення України як високорозвиненої, правової, цивілізованої європейської держави з високим рівнем життя, соціальної стабільності, культури та демократії (ст.1) [2].

Отже, на шляху забезпечення ефективного державного управління постає вирішення таких проблем, як відповідна організація праці, правильне окреслення існуючих проблем та шляхи їх удосконалення, а також відповідна кваліфікація управлінців. Ефективність системи державного управління залежить від застосування принципів та методів управління, а також сукупності об’єктивних та суб’єктивних чинників: доцільність та економічність використання природних ресурсів; політичної стабільності; матеріальних, соціально-політичних, психологічних, етичних факторів тощо.

Здатність системи управління охопити всю проблему відображає, з одного боку, до якої міри екологічні питання цікавлять суспільство, що пов’язано з тим, яке місце посідають ці питання в його системі цінностей, з іншого боку, вона відображає, в якій мірі дані цінності знаходять адекватне втілення в політичних рішеннях та реальних діях органів виконавчої влади. Не буде помилковим твердження, що оцінка цього аспекту в Україні не може бути високою [147, с. 15]. Щоб створити ефективну систему державного управління, яка може розв’язувати будь-які проблеми суспільства, відповідно до закону необхідне різноманіття, тобто щоб така система була більш різноманітною, ніж суспільство [181, с. 104]. Різноманіття керуючої системи не повинно бути меншим за різноманіття керованої системи, що допомагає запобігти неспроможності враховувати стани об’єктів.

В свою чергу ефективність діяльності органів державної влади повинна оцінюватися за багатьма критеріями, а саме: дотримання законів; поглиблення реформи; розвиток підприємництва; оптимізація структури бюджетних відносин; розвиток освіти; забезпечення зайнятості населення; підтримання іміджу органів влади; політика щодо охорони здоров’я; підтримка в галузі культури [182, с. 194]. Дещо в іншому контексті висловлює свою думку В. Петті, який виокремлює наступні критерії оцінки ефективності державного управління: 1) рівень організаційної роботи; 2) економічні показники; 3) хід економічної реформи; 4) соціальна сфера; 5) соціально-політична ситуація [183, c. 430]. В.Б. Атаманчук до критеріїв оцінки конкретної соціальної ефективності відносить: 1) ступінь відповідності напрямів, зміни і результатів діяльності управлінських структур та посадових осіб параметрам, що визначені функціями і статусом цих структур; 2) законність рішень і дій відповідних органів та працівників. Дотримання законності надає державному управлінню цілеспрямованості і налагодженості; 3) реальність впливу управлінської діяльності на стан і розвиток управлінських об’єктів, що передбачає відображення нагальних проблем, реальний вплив на їх вирішення; 4) глибину врахування і вираження в управлінських рішеннях та діях інтересів, потреб та цілей людей, що і є основною метою державного управління 5) характер і обсяг взаємозв’язків з трудовим колективом, широкими колами людей, що характеризує рівень демократизації управлінської діяльності; 6) авторитетність рішень та дій управлінських структур і посадових осіб; 7) правдивість, доцільність управлінської інформації, яка видається державними органами та службовцями, моральний вплив управлінської діяльності на зовнішнє середовище [184, c.71-85].

Удосконалення державної служби в Україні, підвищення кваліфікації персоналу органів державного управління та органів місцевого самоврядування сьогодні істотно ускладнюється суперечливими явищами в соціальній та економічній сферах. Вони охопили не окремі галузі, регіони, міста, селища, а в цілому всю країну, торкнулися основ життя суспільства, всіх його сторін – економіки, політики, екології, ідеології, соціології [185, c. 420]. Державна кадрова політика має бути спрямована на формування інтелектуального потенціалу кадрів, управління професійною кар’єрою, коригування професійного складу кадрів, раціональне використання їх можливостей та здібностей, створення стратегії управлінської діяльності відповідно до імперативів сучасності, багатоваріантної системи розв’язання кадрових проблем. З цією метою доцільно розробити конкретні програми прийняття державно-управлінських рішень, які дозволять швидко реагувати на зміни суспільного розвитку, а також забезпечувати оптимальність державно-управлінської стратегії керівного складу в умовах глобалізації, розробляти інноваційні проекти з метою забезпечення ефективного державного управління [186, c. 168]. Проте рівень юридичної підготовки працівників Міністерства екології та природних ресурсів залишає бажати кращого, більше того, вони самі відзначають низький рівень юридичної підготовки матеріалів щодо порушень екологічного законодавства. У ході анкетування й опитування працівників управлінь екології та природних ресурсів у Харківській, Запорізький та Донецьких областях з’ясувалося, що 40,9% опитуваних вважають рівень своєї юридичної підготовки недостатнім, у практиці 54,5% респондентів були випадки, коли вони не знали, як необхідно діяти у випадку порушення екологічного законодавства. Незважаючи на явну гостроту проблем юридичного забезпечення діяльності працівників Міністерства екології та природних ресурсів, у випадку виникнення складних, з юридичної точки зору, ситуацій лише 50% опитаних звертаються за допомогою до штатного юриста, 4,5% - до співробітників природоохоронної прокуратури, 36,4% - намагаються вирішити ситуацію самостійно, а 9,1 % використовують інші джерела [187, с.68].

Недоліки та слабкість  управління значною мірою є результатом  трансформаційної кризи – різкого  падіння виробництва, перебоїв у  галузі обміну, розподілу і споживання, валютної кризи у сфері інвестицій, що, в свою чергу, ускладнює вихід із економічної кризи [188, c.107]. Цілком треба погодитися з даним висловом, так як економічні чинники відіграють суттєву роль у визначенні ефективності державного управління. Отже, без фінансових джерел покриття діяльності органів управління не можна говорити про ефективну діючу систему державного управління. Перетворення власності, чітке розмежування її об’єктів на державні, комунальні та приватні, урахування цієї диференціації при розробці та здійсненні соціально-економічних заходів – найважливіша передумова підвищення авторитету органів державної влади всіх рівнів [182, с. 7]. Забезпечення екологічної політики фінансовими ресурсами є ключовою умовою її наповнення практичними діями. Ряд країн використовує трансформування зовнішнього боргу у внутрішній для фінансування природоохоронних заходів. Зокрема, зазначена трансформація здійснювалася у Республіці Польща та Болгарії. Обидві країни виділили обумовлені ресурси в національній валюті на природоохоронні заходи у своїх країнах, а держави-кредитори на зазначену суму скасовують їхню заборгованість. Так, Республіка Польща уклала договори на спрямування частини зовнішнього боргу на природоохоронні заходи із США, Швейцарією, Францією, Норвегією і Швецією на загальну суму 571 млн. доларів США. Для управління цими коштами в Республіці Польща створений Екофонд [187, с. 39]. На нашу думку, в Україні також може бути застосований такий інструмент, як екологічна конверсія зовнішньої заборгованості з метою запобігання розвитку екологічної кризи.

Необхідно зазначити, що стиль функціонування державно-управлінської системи, тобто реальна практика управлінської поведінки конкретних посадових осіб, також має вагомий вплив на ефективність державного управління. Він вимагає відповідного використання форм, методів, засобів і ресурсів держаного управління для досягнення поставленої мети. Стиль функціонування державно-управлінської системи залежить від багатьох чинників: можливостей окремих осіб; рівня організації та функціонування структури управління тощо. І щоб правильно зрозуміти та оцінити його, необхідно враховувати всі елементи. Тому цей критерій вимагає комплексного підходу у розкритті ефективності державного управління [189, с. 50].

Згідно Конституції  України в Україні існує змішаний тип державного правління, що призводить до наявності «дуалізму» виконавчої влади. Тобто повноваження виконавчої влади поділені між Президентом України та Кабінетом Міністрів України. При чому уряд входить до виконавчої влади як складовий елемент системи органів виконавчої влади, а Президент має зв'язок з нею компетеційно, тобто структурно не входячи, поєднаний з нею завдяки наданню йому певних повноважень. Для подальшого удосконалення управлінських відносин потребує визначення місця Кабінету Міністрів у взаємодії з Президентом України, тобто ці аспекти потребують уточнення.

Виходячи з наведеного вище, Україна потребує змін у державному управлінні. Насамперед потрібно перерозподілити  функції та інфраструктуру екологічного управління. Тобто необхідно створити таку систему підготовки й оцінки компетенції державних службовців, яка б дійсно відповідала загальним екологічним цілям держави, серед яких пріоритетне місце займає саме охорона екологічних прав громадян. На майбутнє можливо підготувати Концепцію правового забезпечення модернізації державного управління щодо захисту та охорони екологічних прав громадян.

Слід також додати, що жорстка централізація суспільного життя підвищує організуючу здатність системи управління, адже матеріальні та людські ресурси зосереджуються на якнайшвидшому досягненні поставлених цілей. Вони не завжди є соціально виправданими, оскільки людський чинник ігнорується. Тому об’єктивною закономірністю суспільного розвитку є поєднання централізації та децентралізації, якими забезпечується цілісність та гнучкість [86, с. 21]. У цьому сенсі в країнах, де політичною традицією є недовірливе ставлення до публічної влади , суспільство може вимагати відкритого прийняття рішень, коли населенню дозволяється брати в ньому участь і воно до цього заохочується. Це перш за все стосується США, де розробка політики передбачає формальні процедури конкурсу між зацікавленими сторонами. Консультації між урядовими представниками та зацікавленими сторонами ретельно відрегульовано, і дискусії відбуваються переважно прилюдно. Публічні дискусії забезпечують рівний доступ до інформації всім зацікавленим сторонам та дозволяють висловити свій погляд як тим, хто відстоює природоохоронні позиції, так і представникам промисловості.

В залежності від рівня участі громадськості у обговоренні державницьких рішень виділяються плюралістичні та корпоратистська практики. Так, якщо неурядові організації та науковці, що не мають відношення до державних органів управління, вважають себе захисниками громадських інтересів і діють як незалежні спостерігачі та противага як урядовцям, так і тим сторонам, інтереси яких зачіпаються безпосередньо, то таку практику прийняття рішень називають плюралістською. Навпаки, де правляча еліта традиційно має широку свободу дій у формулюванні політики, основні напрями якої обговорюються відносно вузьким колом зацікавлених сторін, така практика, називається корпоратистською, існує вона в Великобританії, Франції, Німеччині та Японії [147, с. 27]. Для України традиційним залишається переважно корпоратистський підхід до вироблення політичних екологічних рішень. Кожен з підходів має як свої переваги, так і певні недоліки. Від досягнення консенсусу між урядовими органами та суспільством в переважній мірі залежить й кінцевий успіх екологічної політики. Поєднання двох підходів до прийняття екологічних рішень, на нашу думку, буде максимально сприяти досягненню встановлених цілей та завдань екологічної політики. Безумовно, громадськість повинна активно впливати на здійснення екологічної політики, бути належно поінформована стосовно сутності екологічних проблем.