Перетин концептів "вода" та "інформація" у фразеологічних одиницях

Отже, ФО як одиниці перекладу  не тільки несуть інформацію про реальну (позамовну) дійсність (предмети, явища, ситуації), але також несуть інформацію про власну будову того мовного коду, до якого належать. Саме цей факт робить ФО непрозорими з точки зору їх інтегрованого мовного значення та проблемними з боку адекватної актуалізації в силу еквівалентної розбіжності.

РОЗДІЛ 2

КОНЦЕПТ ЯК КЛЮЧ ДО РОЗУМІННЯ КАРТИН СВІТУ РІЗНИХ НАРОДІВ

2.1 Концепт  як базова категорія когнітивної  лінгвістики

У когнітивній лінгвістиці  першорядне значення приділяється вивченню природи концепту, будь-яка спроба чого призводить до усвідомлення факту існування цілого ряду понять і термінів. До них відносять поняття та значення.

У латинській мові слово conceptus – це «накопичення; зачаття; плід, зародок». Споріднене слово conceptio означає «з'єднання, сума, сукупність; зачаття; словесне вираження». Українське слово поняття є вдалою калькою з лат. conceptus.

Повноправне використання терміну концепт у вітчизняних наукових працях з лінгвістики починається тільки у 80-х роках минулого сторіччя з перекладів англомовних авторів. У роботі Н.Д. Арутюнової термін концепт наділяється власним статусом [7, с. 7]. Вживання цього терміну пов'язувалося з розширенням предметного поля лінгвістики за рахунок взаємодії з філософією і психологією. З підвищенням інтересу до проблеми «людина в мові» інтерпретація терміну концепт стала орієнтуватися на «сенс, який існує в людині і для людини, на інтер- та інтрапсихічні процеси, на означування й комунікацію» [34, с. 147].

Перегляд традиційного логічного  змісту концепту і його психологізація пояснюються також потребами когнітивної лінгвістики, зосередженням уваги на співвіднесенні лінгвістичних даних з психологічними, оскільки оперування категорією поняття в класичному представленні виявилося явно недостатнім [9, с. 12].

Як це часто буває у випадку з поняттями високого ступеня абстракції, дати чітке пояснення концепту надзвичайно складно, і найчастіше він залишається невизначуваним і сприймається інтуїтивно.

В.І. Карасик пропонує вважати концепти первинними культурними утвореннями, виразом об'єктивного змісту слів, які мають сенс і тому трансльовані в різні сфери буття людини, зокрема, в сфери понятійного, образного та діяльнісного освоєння світу [27, с. 102].

З.Д. Попова та І.А. Стернін, відображаючи концепцію воронезької теоретико-лінгвістичної наукової школи, розуміють концепт як глобальну розумову одиницю, яка представляє собою квант структурованого знання. Сучасні наукові дані переконливо підтверджують реальність існування концептів, а саме той факт, що реальність мислення не спирається на      слова [49, с. 18].

Різні визначення дозволяють виділити такі інваріантні ознаки концепту:

1) мінімальна одиниця людського  досвіду в його ідеальному  уявленні, яка вербалізується за  допомогою слова і має польову  структуру; 

2) основна одиниця обробки, зберігання та передачі знань, яка має рухливі межі та конкретні функції;

3) соціальність, обумовленість асоціативного  поля прагматикою; 

4) основний осередок культури.

Отже, концепти представляють світ у голові людини, утворюючи концептуальну  систему, а знаки людської мови кодують у слові зміст цієї системи. Відсутність єдиного визначення пов'язана з тим, що концепт має складну, багатовимірну структуру, яка включає, крім понятійної основи, соціо-психокультурну частину, що не стільки мислиться носієм мови, але переживається ним; до її складу входять асоціації, емоції, оцінки, національні образи й конотації, притаманні даній культурі.

Концепт є багатовимірним, в ньому  можна виділити як раціональне, так  і емоційне, як абстрактне, так і  конкретне, як універсальне, так і етнічне, як загальнонаціональне, так і індивідуально-особистісне. Концепт – «поняття, занурене в культуру» (за Н.Д. Арутюновою). Він містить емотивність і конотації. Він є аксіологічним за своєю природою, має «ім'я» / «імена» в мові [8, с. 127].

У нашій роботі ми будемо спиратися  на визначення концепту            О.С Кубрякової, тому що вважаємо його найбільш ємним та точним. «Концепт – це одиниця свідомості та інформаційної структури, що відображає людський досвід; а також «оперативна одиниця пам'яті, всієї картини світу, квант знання» [32, с. 90]. Отже, ми розглядаємо концепт як ментальну одиницю, яка відображатиме певний фрагмент реальності і сприятиме категоризації об'єктів дійсності. Оскільки навколишня дійсність і способи її відображення в людській свідомості можуть бути різні, то й концепти є неоднорідними за своєю суттю.

Лінгвісти, звертаючись до проблеми концептів, оперують, як правило, мовними  одиницями, перш за все – лексичними. Найчастіше представлення концепту в мові приписується слову [14, с. 10]. Слово отримує статус імені концепту – мовного знаку, який передає зміст концепту найбільш повно й адекватно. Однак при розгляді сутності поняття «концепт» досить спірним є питання про його облігаторну вербалізацію.

Багато лінгвістів вважають, що вербалізація концепту факультативна, але при цьому, як правило, підкреслюють перевагу лексикалізованих або фразеологізованих концептів для лінгвістичного аналізу. «Приховані категорії, звичайно, є, поняття можуть існувати навіть і без їх представлення за допомогою слів. Але, по-перше, наявність слова (окремої лексичної одиниці) служить прямим свідченням існування поняття, а за його відсутністю є в кращому випадку непрямим свідченням. По-друге, при людському спілкуванні недостатньо «мати» поняття, важливі також засоби передачі його іншим людям» [8, с. 294].

В.І. Карасик пише про  те, що «ми говоримо про наявність  імен концептів у тому випадку, якщо концептуалізована сфера осмислена  в мовній свідомості та отримує однослівні позначення» [27, с. 130]. Але в цьому випадку не менш складним є питання про співвідношення концепту зі значенням вербальної одиниці. Ряд дослідників розглядають ці феномени як синонімічні, інші підкреслюють, що дані феномени зіставні, але не тотожні.

Інколи терміном «концепт» називають лише зміст поняття. В цьому випадку термін «концепт» стає синонімічним терміну «сенс». У той час як термін «значення» стає синонімічним терміну «обсяг поняття». Значення слова – це той предмет або предмети, до яких це слово правильно, відповідно до норм даної мови, застосовано, а концепт – це сенс слова [53, с. 398].

Концепт хоча і співвідноситься  зі значенням слова, не дорівнює йому, хоча місцем «проживання» і концепту, і значення слова є свідомість. Значення слова відображає чуттєвий, фізичний, географічний, історичний та соціальний досвід людини, набуття в процесі освоєння навколишнього світу мовної форми.

Те, що ми не можемо поставити  знак рівності між значенням слова  і вербально репрезентованим  концептом, пояснюється суб'єктивною і ситуативної природою значення. Залежно від ситуації, особистих уподобань або знань ми вибираємо одне з багатьох значень слова.

Говорячи про концепт, ми можемо наголосити лише на його багатоаспектності, яка виражається в тому, що він  може бути представлений різними  словами, складовими семантичного поля концепту, за якими завжди залишається невербальний досвід людини та людства. Він може, як і значення, змінюватися, але це не обумовлено ситуативними факторами. Його трансформація пов'язана, швидше, зі зміною ціннісних уявлень людини, якості умов навколишнього середовища, отриманням нових знань про явища природи, процеси, предмети і т.ін.

Зміна концепту має більш  постійний і стійкий характер. Значення не стільки змінюється, скільки  переключається з одного на інше для  адекватного вживання того чи іншого слова. Концепт накопичує свій зміст протягом усього часу існування людства, він не зникає повністю і не позбувається набутих компонентів. Значення з часом застаріває, зникає, знаходить іншу звукову форму і т.ін.

І значення, і поняття можуть бути репрезентовані тільки через мовну форму, на відміну від концепту. Поняття має універсальний, багато в чому науковий характер, значення – ситуативний і персональний, а концепт – національний характер через призму персонального. Значення найчастіше закріплені в тлумачних словниках, поняття – в термінології, концепти – у свідомості народу.

Концепт, як правило, співвідноситься  більш ніж з однією лексичною  одиницею, і логічним завершенням  подібного підходу є його співвіднесення з планом вираження всієї сукупності різнорідних синонімічних (лексичних, фразеологічних і афористичних) засобів, які описують його в мові.

У нашому дослідженні  ми розглядатимемо перетин, або перехрещення, двох концептів: «вода» та «інформація» – на матеріалі фразеологічних одиниць англійської та німецької мов. Для того, щоб краще зрозуміти змістовні характеристики даних фразем, було б логічним розпочати з аналізу однієї із ключових лексем аналізованих ФО, що є дуже давньою.

2.2 Етимолого-культурологічні  особливості концепту «вода»

Необхідною частиною лінгвокультурологічного  опису концепту виступає етимологічний  аналіз. Вивчення походження слів, що об'єктивують той чи інший концепт, має величезне значення для виявлення його змістовних характеристик. Як зазначає Ю.С. Степанов, вихідна форма (етимологія) є одним із компонентів, який робить концепт фактом культури [52, с. 43]. «Внутрішня форма, або етимологічна ознака, або етимологія відкривається лише дослідникам і дослідниками. Але це не означає, що для тих, хто користується даною мовою, цього шару змісту концепту взагалі не існує. Він існує для них опосередковано, в якості основи, на якій виникли і тримаються інші верстви значень» [52, с. 48]. Етимологічний аналіз, на думку дослідника, виявляє «особливі відносини наступництва форми та змісту, завдяки яким щось зі старої стадії концепту стає знаком у його новій стадії» [52, с. 61]. За визначенням A.A. Потебні, «внутрішня форма слова є відношенням змісту думки до свідомості; вона показує, якою уявляється людині її власна думка» [Цитовано за: 52, с. 91].

У даному дослідженні  ми використовуємо такі авторитетні етимологічні словники: The Concise Oxford Dictionary of English       Etymology [63], The Oxford Dictionary of English Etymology [64], Etymological Dictionary of the English Language [58], Etymologrsches Worterbuch der deutschen Sprache [67].

Згідно з даними етимологічних  словників, лексеми «water» та «Wasser» входять до складу споконвічної лексики, у фонді якої вони відносяться до найстародавнішої генетичної групі слів – індоєвропейської. Індоєвропейськими називають слова, що виникли в епоху існування індоєвропейської етнічної спільності та перейшли після її розпаду (кінець епохи неоліту) до стародавніх мов цієї мовної сім'ї. В етимологічних словниках вказано загальний індоєвропейський корінь, який слугував базою для утворення більш пізніх мовних знаків зі значенням «вода». Від індоєвропейської бази *[a]ued- (*ud-, *uet'-/*ut'-) виникли такі слова індоєвропейських мов: стародавня англійська – wæter; готська – watō; стародавні східнонімецькі – waззar; старослов’янська – вода; старосаксонська – watar; староскандинавська – vat; староіндійська – uda (у множині «води», «хвилі»); грецька – hydor; давньоруська – unds, sans, udan.

Праіндоєвропейська мова була мовою так званого «активного типу, або активного ладу» – тобто імена в ній мали розподілятися на два класи. До активного класу відносились імена, що позначають предмети, для яких є характерною життєва активність: люди, тварини; дерева, особливо плодові; рухливі активні органи людського тіла (рука, нога, око, зуб тощо); активні та персоніфіковані явища природи (сяюче денне небо, небесні світила, вітер, гроза, блискавка, дощ), а також абстрактні поняття, персоніфіковані як сили (доля, щастя, благо). До неактивного ж класу відносились імена, що позначають неактивні предмети: плоди дерев, неактивні явища природи; частини ландшафту (небесне склепіння, гори, камені); внутрішні органи людського тіла (серце, печінка тощо). Два протиставлені класи деякою, незначною за обсягом, мірою перетиналися: виділявся, мабуть, клас предметів, які вважалися в одному їх прояві як активні й тоді позначалися іменами активного класу (потік, річка, вода як божество), а в іншому їх прояві – як неактивні, і в цьому випадку вони позначалися іменами неактивного класу (стояча вода).

Вода як неактивний початок, як «річ», представлена ​​індоєвропейським коренем *uot'ort – «вода»: хет. uatar «вода», грец. υδως, ст.-інд. udakam, udnah, ст.-англ. wæter; вода як активна сутність і як божество представлена ​​коренем *Нар – «вода, річка»: ст.-інд. apah «води (часто священні)»; вода як активна сутність позначалася також і похідними від першого, споконвічно неактивного кореня: лат. unda «хвиля», літ. vanduo, рос. вода. Отже, поняття активності, на думку Ю.С. Степанова, має бути розчленоване на «активність агенса», «активність справжнього діяча», з одного боку, і «активність інструменту», «інструментальну активність» – з іншого [52, с. 199].

Дані «Історико-етимологічного словника сучасної англійської мови»  М.М. Маковського [41] вказують на співвідношення лексеми «water» з     інд.-єв. *Uedh – «плести»: вода як плетіння. Згідно міфопоетичної традиції, вода, як і вогонь, може бути верхньою, небесною (пор. поняття небесних морів: рос. «влага» та ст.-інд. Svargah «небо») і нижньою. Вода і вогонь можуть бути внутрішніми, животворящими і зовнішніми, що відносяться до Хаосу. У зв'язку з цим необхідно взяти до уваги поняття живої та мертвої води. Протиставлення «жива (нова)» і «мертва (стара)» вода знаходить відображення в мовах: пор. інд.-єв. *Uet- «вода», але лат. vеtus «старий»;  інд.-єв *Аі (нім. діал. Au) «вода» та інд.-єв. *nau- «мертвий» і *nau- «новий».

Всі індоєвропейські  народи вважали воду культовим явищем. Воді приписувалися властивості  морального очищення (древній культ  обмивання). Будучи символом родючості та запліднення, вода в стародавньому язичницькому мисленні ототожнювалася з жінкою і всіляко шанувалася древньою індоєвропейською людиною [20, с. 269; 42, с. 44]. З цим життєво і психологічно важливим для стародавньої людини природним явищем були пов'язані різні обряди та ворожіння, наприклад, ворожіння по воді, за течією річки тощо.