Перетин концептів "вода" та "інформація" у фразеологічних одиницях

ВСТУП

 

Сучасна лінгвістика  відрізняється інтегративним характером, залучаючи до сфери своїх інтересів  проблеми антропології, когнітології, культурології, психології, етнології  та інших областей знання. Це стає особливо актуальним у зв’язку з тим, що багато питань, пов’язаних із дослідженням розумових процесів і їх мовної репрезентації в контексті етнокультур, потребують подальшого вивчення. Дана робота виконана в руслі комплексного аналізу взаємозв’язку мови, свідомості, культури та перекладу.

Наш час можна сміливо назвати епохою інформаційної революції. Для існування та розвитку цивілізації необхідний обмін інформацією – передача знань, як між окремими членами і колективами суспільства, так і між різними поколіннями. Вода ж, яка є основою будь-якого життя, у свою чергу, є найкращим «носієм інформації», який тільки може існувати. Можна зробити припущення, що семантичні поля «інформація» та «вода» накладаються одне на одного, а отже, певна кількість українських, англійських та німецьких фразеологізмів із компонентами зазначеної семантики проявляють свої властивості у порівнюваних мовах схожим чином, внаслідок чого можна буде зробити висновок про близькість світобачення українців, англійців та німців. Незважаючи на значну кількість наукових розвідок з питань фразеології, у вітчизняному мовознавстві нами не було виявлено досліджень ФО семантичних полів «інформація» та «вода» в аспекті англо-українського та німецько-українського перекладів. Це зумовлює актуальність обраної теми.

Теоретичною основою  дипломної роботи слугували основні положення теорії концептів як предмета лінгвокультурного вивчення, представлені в роботах А. Вежбицької, С.Г. Воркачьова, Т.В. Євсюкової, В.І. Карасика,   Н.А. Красавського, С.Х. Ляпіна, В.А. Маслової, Г.Г. Слишкіна,                 Ю.С. Степанова; концепції «мовної картини світу» і «мовної свідомості»          Ю.Д. Апресяна, Н.Д. Арутюнової, Вільгельма фон Гумбольдта,                            Г.В. Колшанського, Е.С. Кубрякової, Д.С. Лихачьова, С.Є. Нікітіна,               В.І. Постовалова, J. Lyos, F.R. Palmer, A. Weirzbicka та ін.

Об’єктом дослідження є лінгвокультурні концепти «вода» та «інформація» в національній мовній картині світу англійського, німецького та українського народів.

У якості предмета вивчення розглядаються понятійні, образні та цілісні характеристики даних концептів в англійській та німецькій лінгвокультурах та особливості їх відтворення українською мовою.

У роботі ставиться мета комплексного лінгвокультурологічного дослідження концептів «вода» та «інформація» в англійській та німецькій мовній свідомості та з’ясування специфіки перекладу англійських, німецьких ФО, що виражають обидва концепти, українською мовою.

У відповідності до поставленої  мети в роботі розв’язуються наступні завдання:

- визначити теоретичні  засади дослідження концептів;

- проаналізувати понятійні,  образні, ціннісні характеристики  концептів «вода» та «інформація»  в англійській та німецькій  мовній свідомості;

- дослідити вплив міжкультурних  та національно-культурних факторів  на формування фразеологічних зворотів із концептами «вода» та «інформація»;

- виявити труднощі  перекладу зазначених англійських  та німецьких ФО українською  мовою та запропонувати стратегії  їх подолання.

Матеріал дослідження склала суцільна вибірка ФО із концептами «вода» та «інформація», дібрана із фразеологічних словників англійської, німецької та української мов загальною кількістю 255 фразеологічних одиниць.

Вибір методів і прийомів лінгвістичного аналізу пов’язаний зі специфікою об’єкту дослідження і конкретними завданнями. На першому етапі проводиться теоретичний аналіз літератури, критичний аналіз досліджень з даної тематики. На другому етапі із лексикографічних джерел методом суцільної вибірки були дібрані фразеологізми із компонентами, в семантиці яких актуалізовано концепти «вода» та «інформація». На всіх етапах дослідження матеріалу застосовувалися прийоми системного аналізу та синтезу, метод лінгвістичного спостереження та опису.

Методологічною базою  проведеного дослідження є концептуальне  положення про діалектичний взаємозв’язок мови, свідомості та культури, їх взаємної обумовленості.

Теоретичніе значення дослідження полягає в тому, що отримані результати роблять вклад у розробку проблем лінгвістики і лінгвокультурології, розширюючи відомості про базові концепти англійської та німецької лінгвокультур, що створює наукові передумови опису концептосфери англійської та німецької мов.

Практичне значення даної роботи полягає в можливості застосування результатів у лекційних курсах загального мовознавства, лінгвокультурології, лексикології та теорії міжкультурної комунікації, у практиці викладання англійської та німецької мов як іноземної, а також при складанні нових та перевиданні існуючих тлумачних і фразеологічних словників. Результати дослідження було апробовано на V Міжнародній науково-практичній конференції «Фаховий та художній переклад: теорія, методологія, практика» (м. Київ, 6-7 квітня 2012 р.).

Структуру дипломної роботи зумовлено науковою логікою дослідження, його метою та поставленими завданнями. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел              (67 найменувань) та додатків. Загальних обсяг роботи – 96 сторінок.

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ ВИВЧЕННЯ ФРАЗЕОЛОГІЧНИХ ОДИНИЦЬ

1.1 Організація ФО у  сучасному мовознавстві

Сучасний розвиток лінгвістики нерозривно пов’язаний із проблемами вивчення фразеології, котра є одним з чи не найдавніших мовних пластів. Фразеологія – порівняно молода лінгвістична дисципліна, основні поняття, обсяг проблематики й об’єкт вивчення якої ще остаточно не визначені. Це пояснюється передусім великою функціональною, семантичною й структурною різноманітністю одиниць, які вважаються стійкими сполуками слів. Основною одиницею фразеології є фразеологічна одиниця (ФО). Під ФО розуміємо відносно стійку структурно-семантичну єдність лексико-граматичних утворень, що характеризуються стійкістю словникового складу, експресивністю та відтворюваністю. ФО має свою семантику, яка відрізняється від семантики повнозначного слова: фразеологізми семантично багатші за окремі сполучення слів вільного вживання.

Вивчення фразеологізмів як мовних одиниць є прерогативою фразеології, статус якої як науки далекий  від однозначного вирішення. Як правило, фразеологічний рівень розглядається  в мові як проміжний. Він знаходиться на стику лексико-семантичного та синтаксичного рівнів. Невизначеність статусу фразеології пов’язана з відкритим питанням еквівалентності ФО слову, невизначеності самого терміну, предмета даної науки та деякими іншими. До вчених, які не виділяють фразеологію як окрему дисципліну, належать Ш. Баллі, Л.А. Булаховський, В.В. Виноградов. Інші мовознавці, такі як М.Ф. Алефіренко, О.В. Кунін, роблять спробу виділити фразеологію в окремий ієрархічний рівень мови.

Як зазначає М.Ф. Алефіренко, фразеологізми, «з одного боку, характеризуються всіма основними властивостями, притаманними одиницям мови, а з другого, – відрізняються від інших мовних одиниць тільки їм властивими ознаками» [2, с. 18]. На його думку, об’єднувати лексеми і фраземи в один мовний рівень не можна з декількох міркувань:  «… тому що синтагматичні зв’язки фразем і лексем мають не мовний, а мовленнєвий характер, і по-друге, тому що фраземи можуть вступати в синтагматичні відношення з синтаксичними одиницями, і тоді слід було б виділяти й неіснуючий синтаксично-фразеологічний рівень» [2, с. 27].

У сучасній лінгвістиці  не існує єдиного визначення термінів «фразеологія» та «фразеологізм», а  ті, що існують, можуть суперечити одне одному. Більшість мовознавців дотримується широкого визначення терміну фразеологія (гр. phrasis – «вираз, зворот», logos – «слово, вчення»):                1) сукупність фразеологізмів певної мови; 2) розділ мовознавства, який вивчає фразеологічний склад мови. Більш вузьке визначення терміну зустрічаємо у О.В. Куніна: «Фразеологія – це наука про фразеологічні одиниці, тобто про стійкі сполучення слів з ускладненою семантикою, які не утворюються за структурно-семантичними моделями змінних сполучень, що їх утворюють» [36, с. 9].

Не можна залишити поза увагою сам термін «фразеологізм», оскільки він, по-перше, є предметом фразеології як науки, а, по-друге, – об’єктом дослідження. Різні лінгвісти вживають різноманітні терміни (фразеологічна одиниця, фразеологізм, фразема, ідіома, фразеологічний зворот, стійке словосполучення та ін.) на позначення одного і того ж поняття.

Обстоюючи позицію широкого розуміння фразеології, якої дотримувались В.М. Коптілов, О.В. Кунін, М.М. Шанський та інші мовознавці, до її складу залучаємо не тільки власне ФО, або ідіоми, а й прислів’я, приказки, сталі народні порівняння, примовки, бо вони мають ряд спільних ознак, які дозволяють об’єднати ці мовні одиниці в одну систему. До таких спільних ознак відносимо:

1) семантичну цілісність;

2) образність (метафоричність, метонімічність, символічність);

3) автоматичну відтворюваність у мові;

4) іррегулярність семантики  і форми (можлива варіативність,  трансформації);

5) наявність компонентного  складу;

6) переважно індивідуальну  структуру; 

7) національну та семантичну  неповторність; 

8) специфічність зовнішніх  синтаксичних зв’язків;

9) можливу відсутність  внутрішньокомпонентних зв’язків (каламбури, алогічні сталі вислови).

Усі ФО утворюють фразеологічну систему мови. За визначенням     О.В. Куніна, «фразеологічний склад мови має системний характер, у якому фразеологізми пов'язані один з одним і їм властиві певні закономірності як у відношенні їх компонентів між собою, так і у відношенні фразеологічних одиниць між собою» [36, с. 37].

Стійкі словосполучення  дуже різноманітні як у структурному, семантичному, так і у функціональному плані. Внаслідок цього будь-яка систематизація їх у вигляді класифікацій будується залежно від того, які властивості одиниць фразеологізмів піддаються аналізу. У лінгвістичній літературі відомо кілька класифікацій фразеологізмів. Спроби класифікувати ФО були неодноразовими і ґрунтувались на різних критеріях: на можливості співвідносності ФО і вільного словосполучення, на ступені умотивованості значень фразем, на спільності структурних ознак, на спільності        семантики і т.ін.

Перша у мовознавстві спроба систематизувати фраземи з точки зору їх структурно-семантичних особливостей була зроблена Ш. Баллі, який виділив фразеологічні сполучення, серії та єдності [10, с. 8]. Розвиваючи ідеї            Ш. Баллі і досліджуючи проблему на матеріалі російської мови,                 В.В. Виноградов розробив класифікацію, що базується відразу на двох критеріях: ступені спаяності компонентів фразеологічного звороту і ступені вмотивованості значення фраземи значеннями компонентів. За вказаними ознаками вчений виділив три типи фразеологічних одиниць: фразеологічні зрощення, фразеологічні єдності та фразеологічні сполучення [15, с. 17].

Класифікаційна схема  В.В. Виноградова – важливий етап у становленні фразеологічної теорії. Але в процесі вивчення фразеологічного фонду багатьох мов стали очевидними її вразливі місця, зокрема нечіткість критерію умотивованості значення, неможливість застосувати його до всіх одиниць, залучених до категорії фразеологічних єдностей тощо. Як пояснює М.П. Кочерган, дана класифікація ґрунтується на критерії семантичної аналітичності фразеологізму [30, с. 151].

Зберігши три основні  класи фразеологічних одиниць за схемою В.В.Виноградова, М.М. Шанський виділив  четвертий класс – фразеологічні вирази, до яких належать «такі стійкі у своєму складі і вживанні фразеологічні звороти, які не тільки є семантично подільними, але й складаються цілком зі слів із вільним значенням» [55, с. 78].

М.М. Шанський звернув  увагу на функціонування зворотів, які не можна віднести до жодної з груп, виділених академіком Виноградовим: прислів’я, приказки, афоризми, складені найменування. Він назвав їх фразеологічними виразами, підкресливши, що сполучення такого типу часто складаються зі слів із вільним значенням, але, як і фразеологічні звороти, вони не створюються в процесі спілкування, а відтворюються в готовому вигляді. Автор розмежував фразеологічні вирази за функціональним призначенням і виділив фразеологічні вирази комунікативного характеру (прислів’я, приказки, афоризми) і фразеологічні вирази номінативного характеру: на даному етапі, трудові успіхи, палії війни [55, с. 89].

Існує кілька класифікацій фразем за джерелами походжень.              Л.А. Булаховський виділяє такі типи: 1) прислів’я і приказки; 2) професіоналізми; 3) усталені вислови з анекдотів, жартів тощо; 4) цитати з Біблії; 5) переклади іншомовних висловів; 6) крилаті вислови письменників; 7) влучні вирази видатних людей [13, с. 122].

О.В. Кунін також виділяє декілька груп англійських ФО на основі їх походження: 1) власне англійські ФО; 2) міжмовні запозичення, тобто ФО, які запозичені з іноземних мов шляхом того чи іншого виду перекладу; 3) внутрішньомовні запозичення, тобто ФО, які запозичені з американського варіанту англійської мови; 4) ФО, що запозичені в іншомовній                 формі [36, с. 40]. Однак ця класифікація у даного автора не є домінуючою.

Узагальненою класифікацією  фразеологізмів за джерелом походження є розподіл В.М. Мокієнка фразем на дві  групи – природні та умовні. Перша  група – фразеологізми, що виникають  самостійно в різних мовах і відображають явища природи, тваринний та рослинний світ, фізичний та психічний стани людини; до другої належать сполучення, що обумовлені специфікою національного розвитку і відображають факти матеріальної та духовної культури того чи іншого народу [44, с. 163].