Шпаргалка по "Экономической теории"

-- певне місце в соціумі.

За формою організації підприємств розрізняють:

-- індивідуальне (одноосібне володіння);

-- товариство (партнерство);

-- корпорація.

24. Попит та пропонування. Їх еластичність. Ринкова рівновага, ціна рівноваги.

Термін "попит" в економічній науці означає  платоспроможну потребу у певному товарі.

Попит на той чи інший товар (послугу) залежить від ціни: збільшення ціни на будь-який товар зумовить зменшення величини попиту на нього, і, навпаки, зменшення ціни сприятиме підвищенню попиту.

Нецінові чинники попиту:

-- кількість покупців;

-- доходи споживачів;

-- очікування споживачів;

-- ціни на супутні товари;

-- кліматичні умови.

 

Пропозиція -- це обсяг товарів та послуг, який виробники хочуть і можуть поставити на ринок за різною ціною за певний

проміжок часу.

Зміст закону пропозиції полягає в тому, що чим вища ціна, тим більше товару за такою ціною товаровиробники готові запропонувати на ринок упродовж певного проміжку часу, і навпаки, чим нижча ціна, тим менше товарів виробник бажатиме і зможе поставити на ринок.

Нецінові фактори впливу на пропозицію:

- технологічний прогрес;

- зміна цін на ресурси;

- зміна цін на споріднені товари;

- очікування підприємців.

 

Здатність однієї економічної змінної реагувати на  зміни, що відбулися в іншій економічній змінній, називають

еластичністю.

Еластичність попиту за ціною (ED ) показує, на скільки відсотків зміниться обсяг попиту, якщо ціна зміниться на один

відсоток. Якщо зміна ціни на 1 % викликає зміну обсягу попиту, що перевищує 1 %, то це свідчить про наявність еластичного  попиту (ED > 1). Якщо зміна ціни на 1 % зумовлює меншу зміну обсягу  попиту, то має місце нееластичний попит (ED < 1). Якщо зміна ціни на 1 % зумовлює таку саму зміну попиту на 1 %, то наявна одинична еластичність попиту (ED = 1). Якщо зміна ціни не впливає на зміну обсягу попиту, має місце абсолютно нееластичний попит (ED = 0). Якщо нескінченно мала зміна ціни призводить до  нескінченного зростання обсягу попиту, існує абсолютно еластичний 

попит (ED -»оо).

 

Фактори, що впливають на цінову еластичність попиту:

- Значимість товару для споживача. Товари, без яктіх споживач не може обійтися, нееластичні за ціною. Товари першої необхідності нееластичні, а предмети розкошів --  еластичні.

- Наявність і доступність товарів-субститутів. Чим більша кількість товарів-субститутів доступна споживачеві, тим

еластичнішим буде попит на товар-субститут, ціна якого  змінюється, і навпаки.

- Значимість товарів-комплементів у загальній  структурі споживання. Так, зростання цін на електроенергію

може вплинути на скорочення споживчого попиту на  електричні насоси більшою мірою, ніж на мастильні матеріали для

насосів.

- Фактор часу. У довгостроковому періоді попит на товари еластичніший, ніж у короткостроковому.

 

Еластичність пропозиції -- це чутливість пропозиції до змін, що відбуваються в ціні товару, який підприємець готовий

поставити на ринок. На поведінку підприємця стосовно зміни обсягу товарів, що

пропонуються на ринок, впливає насамперед ціна. Цінова  еластичність пропозиції визначається як відношення відсоткової

зміни обсягу пропозиції до відсоткової зміни ціни товару. На еластичність попиту впливають також фактор часу і 

взаємозамінність факторів виробництва (зростання ціни на один із факторів, який можна замінити іншим, дешевшим, зумовлює скорочення витрат підприємця і збільшення пропозиції).

 

Ситуація на ринку, коли підприємці пропонують за певною ціною стільки товарів, скільки споживачі готові купити, 

називають ринковою рівновагою.

 

Рівноважна ціна PN -- це ціна, за якої внаслідок дії  конкурентних сил продавці пропонують стільки товарів, скільки 

покупці готові купити. Якщо ціна підніметься вище  рівноважного рівня, то утвориться надлишок запропонованих товарів.

Якщо ж ціна опуститься нижче рівноважного рівня, то утвориться дефіцит товарів на ринку.

Ціна рівноваги -- не просто ціна, в якій урівноважуються  закупівлі й продажі. Ціна рівноваги означає, що 

покупці зорієнтовані продовжувати здійснювати закупівлю 

товарів у тих обсягах, у яких виробники погоджуються 

продовжувати постачати їх на ринок.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

21. Типи, види, форми власності.

 

Найскладнішою проблемою економічної науки є проблема форм власності. Існують два підходи до класифікації форм 

власності: вертикально-історичний і горизонтально-структурний.

Вертикально-історичний підхід визначає історичні форми власності, які зароджуються у процесі тривалої еволюції 

суспільства, і зміни однієї форми власності іншою: Первіснообщинна, Рабовласницька, Феодальна, Капіталістична.

Для первіснообщинної форми власності характерні однакові права всіх членів общини на панівний об'єкт власності --  землю, а також на засоби праці й результати виробництва.

Рабовласницька форма власності характеризується  абсолютною концентрацією прав власності рабовласника на  засоби виробництва, результати праці й на працівника (раба).

Феодальна власність передбачає абсолютні права власності феодала на землю й обмежені права на працівника (селянина-

кріпака).

Капіталістична власність характеризується  зосередженням прав власності підприємця на засоби та результати праці і відсутністю власності на найманого робітника, який має  особисту свободу.

 

Горизонтально-структурний підхід визначає класифікацію економічних форм власності, а також її види і типи.

Умовами і критеріями означеної класифікації є рівень  розвитку продуктивних сил, характер поєднання працівника із засобами виробництва, ступінь правочинностей суб'єкта на ресурси, результати й управління виробництвом, механізм  розподілу доходу тощо.

Існує два основних типи власності: приватна і суспільна.

Приватна власність -- це такий тип власності, коли  виключне право на володіння, користування і розпорядження  об'єктом власності та отримання доходу належить приватній  (фізичній чи юридичній) особі.

Приватна власність в усіх її формах є потужним фактором розвитку суспільства, оскільки стимулює у власника 

підприємницьку ініціативу, інтерес до збільшення особистого, а отже, й суспільного багатства, надає йому економічну свободу вибору, певний статус у суспільстві, самоповагу, право успадкування, утверджує реальну майнову відповідальність тощо.

Суспільна власність означає спільне привласнення засобів виробництва і його результатів. Суб'єкти суспільної власності

відносяться один до одного як рівноправні співвласники. У цих умовах основною формою індивідуального привласнення стає розподіл доходу, а мірою його розподілу -- праця.

Суспільна власність існує у двох формах: державній і  колективній.

Державна власність -- це така система відносин, за якої абсолютні права на управління і розпорядження власністю

здійснюють органи (інститути) державної влади. Державна власність поділяється на загальнодержавну і 

муніципальну (комунальну).

 

Власність необхідна державі для виконання економічних, соціальних і оборонних функцій. Об'єктами державної власності

є природні ресурси (земля, її надра, ліси, води, повітряний простір), енергетика, транспорт, зв'язок, дороги, навчальні  заклади, заклади національної культури, фундаментальна наука, оборонні та космічні об'єкти тощо.

 

Муніципальна (комунальна) власність -- це власність, яка перебуває в розпорядженні регіональних державних органів

(області, міста, району тощо).

 

Кооперативна власність -- це об'єднана власність членів окремого кооперативу, створена на добровільних засадах для

здійснення спільної діяльності. Кожен член кооперативу має однакові права на  управління та дохід, який розподіляється відповідно до внесеного паю і трудового вкладу членів кооперативу.

 

Власність трудового колективу -- спільна власність,  передана державою чи іншим суб'єктом у розпорядження колективу

підприємства (на умовах викупу чи оренди), яка  використовується відповідно до чинного законодавства. Колективна власність

 

Змішана власність поєднує різні форми власності --  приватну, державну, колективну, кооперативну та інші, в тому числі й власність іноземних суб'єктів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

22. Відносини власності в Україні та необхідність їх реформування. Роздержавлення та приватизація. Особливості приватизації на сучасному рівні.

 

Відносини власності утворюють певну систему, що містить у собі три види відносин:

-- відносини з приводу привласнення об'єктів власності;

-- відносини з приводу економічних форм реалізації об'єктів власності (тобто одержання від них доходу);

-- відносини з приводу господарського використання об'єктів власності.

Власник може сам використовувати свій об'єкт власності в господарських цілях. У такому випадку він одночасно виступає

у двох іпостасях (особах): як власник і як суб'єкт  господарювання. Нині, коли виробництво надзвичайно ускладнилось і 

набуло значного суспільного характеру, головною особою  господарського життя стає не власник, а суб'єкт, який використовує для виробництва чужу власність на правах оренди, лізингу,  концесії, кредиту. Таким чином, з'являється два суб'єкти: суб'єкт-власник і суб'єкт господарювання, які розподіляють  повноваження та функції.

Відносини власності виявляються через суб'єкти та  об'єкти власності.

Об'єкти власності -- це все те, що можна привласнити чи відчужити:

-- засоби виробництва в усіх галузях народного господарства;

-- нерухомість (будинки і споруди, відокремлені водні  об'єкти, багаторічні насадження тощо);

-- природні ресурси (земля, її надра, ліси, води тощо);

-- предмети особистого споживання та домашнього вжитку;

-- гроші, цінні папери, дорогоцінні метали та вироби з них;

-- інтелектуальна власність, тобто духовно-інтелектуальні, інформаційні ресурси та продукти (твори літератури і 

мистецтва, досягнення науки і техніки, відкриття, винаходи, інформація, комп'ютерні програми, технології тощо);

-- культурні та історичні цінності;

-- робоча сила.

Суб'єкти власності -- це персоніфіковані носії відносин власності:

-- окрема особа (індивідуум) -- людина як носій майнових і немайнових прав та обов'язків;

-- юридичні особи -- організації, підприємства, установи, об'єднання осіб усіх організаційно-правових форм;

-- держава в особі органів державного управління,  муніципалітети (органи місцевого управління та самоврядування).

 

В Україні в результаті реформування відносин власності на основі роздержавлення й приватизації склались і законодавчо

закріплені такі форми власності:

-- приватна;

-- колективна;

-- державна.

Допускається також існування змішаних форм власності, власності інших держав, власності міжнародних організацій та

юридичних осіб інших держав.

В результаті проведення політики роздержавлення і  приватизації в Україні останніми роками суттєво змінилась структура форм власності. На зміну монопольному пануванню державної власності прийшов реальний поліформізм власності, якій створив  об'єктивну основу для формування й ефективного розвитку ринкової  економіки в країні. На початок 2004 р. частка об'єктів недержавних форм власності становила в країні більше 85 %.

 

 

35. Постійні й змінні витрати. Граничні величини.

Витрати фірми в короткостроковому періоді поділяються на постійні, змінні, сукупні, середні та граничні.

Постійні (умовно постійні) витрати (FC) мають місце незалежно від зміни обсягів виробництва (затрати на утримання будівель, адміністративного персоналу, орендна плата тощо).