Шпаргалка по "Экономической теории"

 

Капітал - сукупність матеріальних ресурсів, які належать підприємцям і використовуються для створення товарів і послуг та приносять прибуток. Капітал не призначений для поточного споживання, він реалізує себе лише тоді, коли використовується в процесі виробництва.

Утворення капіталу відбувається за 2-х умов:

1. Створення заощаджень, отриманих завдяки стримуванню споживання.

2. Вкладання капіталу у подальше виробництво.

Класифікація

- За джерелами формування: власний або позичковий.

- За тривалістю використання: основний та обіговий.

Капітал постійно змінюється, сучасні зміни в капіталі пов'язані з НТР.

 

Праця - фізичні та розумові здібності людей, рівень освіти, досвід та кваліфікація. Трудові ресурси характеризуються і кількістю, і якістю.

 

Через обмеженість 3-х ведучих факторів виробництва, виникає проблема їх ефективного сполучення та використання. Цю проблему вирішує 4й фактор - підприємництво. Він є рушійною силою виробництва. Функції підприємця: організовує виробництво та поєднує ресурси, приймає господарські рішення, новаторська функція, ризикує.

 

В сучасному суспільстві також виділяють фактор інформації.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5. Суть, класифікація та структура потреб. Закон зростаючих потреб.

 

Потреба -- це нужда в чому-небудь, об'єктивно  необхідному для підтримки життєдіяльності і розвитку людини, колективу, нації, суспільства в цілому; внутрішній збудник активності.

Потреби відбивають внутрішні спонукальні мотиви діяльності людей і утворюють складну систему, яку можна структурувати за різними критеріями. У найзагальнішому вигляді визначають:

-- фізіологічні потреби, зумовлені існуванням і розвитком людини як біологічної істоти (їжа, одяг, житло тощо);

-- соціальні потреби, зумовлені соціальною (суспільною) природою людини (спілкування, суспільне визнання, самореалізація тощо);

-- духовні потреби, зумовлені розвитком людини, як  особистості (творчість, самовдосконалення, самовираження тощо).

Зазначена класифікація є умовною, оскільки фізіологічні, соціальні та духовні потреби переплітаються і взаємодіють між собою, утворюючи цілісну систему.

 

За критерієм нагальності потреб та ієрархічності  взаємозв'язків між ними вирізняється піраміда Маслоу. Виокремлює потреби нижчого порядку (первинні) та вищого порядку (вторинні). Згідно з цим підходом вищі запити  людини не виступають на перший план доти, доки не будуть  задоволені найнагальніші.

Первинні: 1. Фізіологічні. 2.Потреба у безпеці.

Вторинні: 3. Соціальні. 4. Потреба у повазі. 5. Духовні.

 

Всебічне комплексне вивчення системи економічних потреб зумовлює необхідність їхньої класифікації за такими критеріями:

I. За характером виникнення:

-- первинні (базові), пов'язані із самим існуванням людини: їжа, одяг, безпека, житло тощо;

-- вторинні, виникнення та зміна яких зумовлені розвитком цивілізації: модний одяг, комфортне житло, інформація та ін.

II. За засобами задоволення:

-- матеріальні (потреби в матеріальних благах);

-- нематеріальні (духовні потреби).

III. За нагальністю задоволення:

-- першочергові (предмети першої необхідності);

-- другорядні (предмети розкоші).

IV. За можливостями задоволення:

-- насичені, вгамовні (мають чітку межу і можливість  повного задоволення);

-- ненасичені, невгамовні (не можуть бути задоволені  повністю, не мають меж насичення).

V. За участю у відтворювальному процесі:

-- виробничі (потреби у засобах виробництва);

-- невиробничі (потреби у споживчих благах).

VI. За суб'єктами вияву:

-- особисті (виникають і розвиваються у процесі  життєдіяльності індивіда);

-- колективні, групові (потреби групи людей, колективу);

-- суспільні (потреби функціонування та розвитку  суспільства в цілому).

 

Система економічних потреб є складною і постійно  розвивається. Структура потреб, їхній обсяг, способи та рівень  задоволення безперервно змінюються: модифікуються, ускладню- ються, вдосконалюються у процесі історичного розвитку  людської цивілізації.

Закон зростання потреб: З розвитком суспільства та соц.-економ. прогресом зростають та удосконалюються людські потреби, і цей процес є нескінченним.

 

 

20. Власність як економічна категорія. Право власності.

Власність -- це сукупність відносин між суб'єктами  господарювання з приводу привласнення засобів виробництва та його результатів.

Право власності -- це сукупність узаконених державою прав та норм економічних взаємовідносин фізичних і  юридичних осіб, які складаються між ними з приводу  привласнення й використання об'єктів власності.

Завдяки цьому економічні відносини власності набувають характеру правовідносин, тобто відносин, учасники яких  виступають як носії певних юридичних прав і обов'язків.

Право власності визначається 3ма основними правочинностями -- володіння,  користування і розпорядження.

Володіння. Початкова форма власності, яка виражає відносини, пов'язані з наявністю у того чи іншого суб'єкта об'єктів власності з господарським володінням ними. Саме по собі володіння не означає повної власності. Володарем об'єкта може бути як власник, так і не власник (наприклад, орендар).

Користування. Виражає економічні відносини  власності з приводу виробничого чи особистого  використання корисних властивостей її об'єктів відповідно до функціонального призначення останніх.

Розпорядження. Вища і всеохопна категорія прав власності, яка передбачає, що розпорядник об'єкта є його повним власником, отже, має право самостійно вирішувати долю певного об'єкта (використовувати, продавати, обмінювати, здавати в оренду, дарувати, ліквідувати тощо) або делегувати таке право іншим суб'єктам ринкової системи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

8. Економічні системи: суть, структура, типи.

Економ. система - впорядкована сукупність зв'язків між виробниками і споживачами товарів і посліг.

На суч. етапі розрізняють 4 типи економ. систем: 1. Традиційна. 2. Планова або командно-адміністративна. 3. Ринкова. 4. Змішана економіка (поєднання ринкового механізму з силами держави).

Елементи:

1. Форма виробництва.

2. Панівна форма власності.

3. Поділ праці.

4. Продуктивні сили.

5. Соц.-економ. Відносини.

6. Механізм регулювання.

Перехідна економіка - особливий стан національного господарства, за якого одна економ. Система замінюється на іншу, причому тривалість цього переходу може бути різною - від кількох років до століть.

 

 

10. Економічна і соціальна ефективність, показники.

Однойиз важнейших качественных характеристик общественного производства является его социально-экономическаяэффективность. Социальная эффективность - выражает степень удовлетворения личных потребностей общества. Показывает, насколько хозяйственная деятельность направлена на самого человека, отвечает его потребностям. Интегрирующим показателем общественного производства считается часть производства товаров народного потребления в общем объеме производства за определенный период (за год). Большое значение имеет также анализ объема и качества социальных благ, которые получает население страны. Они определяют уровень образования, здоровье, жизненный уровень.

Экономическая эффективность - результативность общественного производства, определяется путем сопоставления его затрат и результата. Е=П/З, где П - стоимость продукта; З - затраты на его создание.

Для оценки эффективности общественного производства используются показатели общественного производства (ВВП, ВНП, ЧНП, НД, ЛД, ДКИ) на душу населения.Система показателей, которые выражают результативность использования отдельных видовт ресурсов: в частности, для труда - производительность труда - количество продукта, изготовленного одним рабочим (или за один человеко-час).

 

 

13. Товар та його властивості, двоякий характер праці.

Товар -- це економічне благо, що задовольняє певну  потребу людини і використовується для обміну (купівлі--

продажу на ринку).

Згідно з класичною теорією найважливішими  характеристиками товару є його споживча вартість і вартість.

Споживча вартість -- це здатність товару задовольняти будь-яку потребу людини.

Оскільки товар задовольняє потреби не самого виробника, а іншої особи, то він має не просто споживчу вартість, а суспільну 

споживчу вартість, тобто є споживчою вартістю для інших.

Вартість товару -- це уречевлена в товарі суспільна  праця виробника.

Вартість проявляється за допомогою зовнішньої форми її відбиття -- мінової вартості.

Мінова вартість є певним кількісним співвідношенням (пропорцією), в якому товар одного роду обмінюється на товар

іншого виду.

Продукт праці стає товаром лише за наявності 2-х невіддільних сторін - споживчої та мінової вартості. Причина цього полягає у втіленні в товарі праці, яка має двоїстий характер. З одного боку, праця товаровиробника виступає у особливій доцільній формі, а з іншого - у вигляді затрат фізичних, розумових сил людини.

В першому випадку виробник виконує конкретні виробничі операції, використовує певні знаряддя праці та матеріали. Результатом діяльності такої праці є створення різноманітних споживчих вартостей. Таку працю називають конкретною.

Інша сторона праці, яка знаходить відображення у витратах праці у фізіологічному значенні - витрати людської робочої сили, незалежно від їх конкретної форми. Таку працю називають абстрактною. Вона створює вартість товару.

 

 

12. Товарне виробництво.

Товарне виробництво - така форма організації суспільного господарства, за якої продукти виробляються не для споживання їх виробниками, а спеціально для обміну, для продажу на ринку.

Риси:

• Відкритість.
• Прийнятність до нововведень.
• Господарські зв'язки через обмін продуктами праці.
• Поділ праці.
• Різноманітність форм.
• Мета - мінова вартість.

2 типи - просте і розвинуте.

Просте - дрібне виробництво індивідуальних самостійних ремісників і селян, що працюють на ринок.

Розвинуте - вищий ступінь товарної організації господарства, заснований на великій приватній власності, найманій праці і машинній індустрії.

 

 

 

 

 

 

 

 

14. Величина вартості товару та фактори, що впливають (модель Маркса). Закон вартості.

Закон стоимости - это объективный закон, регулирующий связи между товаропроизводителями, распределение и стимулирование общественного труда в условиях товарного производства. Согласно данному закону, производство и обмен товаров осуществляются на основе их стоимости, величина которой измеряется общественно необходимыми затратами труда. Свои потребительские свойства товар приобрёл в силу качественной определённости того труда, с помощью которого он изготовлен. Определенный труд, необходимый для изготовления данной потребительской стоимости, мы называем конкретным трудом. Человеческий труд вообще, необходимый для создания любого товара, называется абстрактным трудом. Именно абстрактный труд создаёт стоимость. Труд, производящий товары, может быть сложным (квалифицированным) и простым (неквалифицированным), не требующим особого обучения. Естественной мерой труда является рабочее время. Но стоимость создаётся не просто трудом, а общественным трудом, то есть величина стоимости измеряется не индивидуальными затратами труда того или иного производителя, а общественно необходимыми затратами труда Общественно нормальными (или типичными) условиями производства являются те, при которых создаётся подавляющая часть товаров данного вида. Рынок не признаёт индивидуальных затрат труда. На рынке одинаковые потребительские стоимости будут иметь одну и ту же стоимость - на уровне тех затрат, которые считаются общественно необходимыми, то есть средними в данных условиях. Таким образом, единицей общественно необходимого рабочего времени является час труда, совершаемого при типичных производственных условиях. Следовательно, величина стоимости определяется временем, общественно необходимым для производства данного товара. Маркс вывел следующую математическую зависимость: “ Величина стоимости товара изменяется, таким образом, прямо пропорционально количеству и обратно пропорционально производительной силе труда, находящего себе осуществление в товаре”. Из этого следует, что более производительный труд за данный промежуток времени всегда создаёт большую стоимость, чем менее производительный.