Коротка характеристика екскурсії „По древній столиці Київської Русі”

Методика показу – більша частина методики за обсягом і складністю підготовки та здійснення. Вона складна тим, що оригінальна, і на відміну від методики розповіді не застосовується у жодній з інших форм освітньо-виховної роботи. Тому виключено запозичення методичних прийомів з інших методик.

Спираючись на багаторічний практичний досвід професійних екскурсійних кадрів країни, відомий радянський екскурсовод Б. В. Ємельянов у своїх працях: „Основы экскурсоведения” (1981, 1983 рр.), „Методика подготовки  проведения экскурсий” (1980 р.), „Профессиональное мастерство экскурсовода” (1986 р.), „Экскурсоведение” (2000 р.) систематизував і сформулював основні методичні прийоми показу і розповіді, методику або технологію підготовки нової екскурсії тощо.

 

 

 

2 ЕКСКУРСІЇ НА ІСТОРИЧНУ ТЕМАТИКУ, ЇХ СУТЬ ТА ОСОБЛИВОСТІ

 

2.1 Особливості підготовки екскурсії на історичну тематику

 

Підготовчий етап екскурсії на історичну тематику починається з визначенням теми, мети та завдання екскурсії. Вірно сформульована мета має виключно важливе значення. Їй підпорядковується все, що буде показано та про що йтиме розповідь у ході екскурсії.

Метою екскурсії на історичну тематику може бути виховання громадянської свідомості, сприяння формуванню національної ідеї, ідеї державності України, відповідальності за історичний спадок, моральне, естетичне виховання тощо.

Крім загальної мети, звичайно, обумовлюється і конкретне завдання, яке можна визначено так: “Познайомити з історією якогось міста чи об’єкта і т.д.”.

Мета та завдання екскурсії визначають актуальність теми, а саме того, що покладено в її основу, на чому будується показ та розповідь. Вірне визначення теми відображується найрішучішим чином на змісті екскурсії та методиці її проведення. Важливо, щоб тема розкривалась уже у назві екскурсії. Слід уникати назв – особливо це характерно для позаміських екскурсій, які визначають маршрут екскурсії: “Черкаси-Умань”, “Київ-Канів”. Краще назвати “Шевченків край”.

Для визначення теми та мети екскурсії вирішальне значення мають екскурсійні об’єкти.

Об’єктами екскурсії, як правило, бувають  пам’ятки історії та культури, експозиції музеїв та виставок, пам’ятки природи, інженерні споруди, місця, пов’язані з перебуванням відомих людей тощо. В Україні нині на державному обліку зареєстровано понад 132 тис. пам’яток, серед яких:

історичних – майже 56 тис.;

археологічних – майже 70 тис.;

пам’яток культури – більше 6,5 тис.

У музеях знаходиться майже 10 млн. експонатів.

Екскурсійні об’єкти класифікуються за:

• змістом: однопланові – твір живопису, будинок, рослина та багатопланові – пам’ятка архітектури та мистецтва, інженерна споруда, які одночасно є й історичними пам’ятками; архітектурні ансамблі та ін.
• за функціональним призначенням:  основні – ті, без яких неможливо розкрити зміст екскурсії; додаткові – пов’язані з локальними подіями, окремими епізодами та фактами, вони допомагають у розкритті змісту, теми в цілому;
• за ступенем збереження: збережені повністю – об’єкти, які потерпіли значних змін, але збереглися у своїй основі  (Кирилівська церква у Києві); перебудовані (Золоті ворота у Києві, Спаський собор у Чернігові); реконструйовані, відтворені заново (Свято-Успенський собор та комплекс Михайлівського Золотоверхого монастиря у Києві, П’ятницька церква у Чернігові);
• не збереглися, але демонструються як пам’ятні місця.

Добір об’єктів, особливо якщо їх дуже багато, справа досить складна. Він проводиться на основі значення об’єкту для розкриття теми екскурсії. При цьому бажано, щоб об’єкти однієї з екскурсій не дублювалися в іншій, але це бажання не може відноситись до багатопланових об’єктів. Так, Софія Київська може фігурувати в екскурсіях на різні теми: як визначна історична пам’ятка, як шедевр давньоруського зодчества ХІІ ст., як видатна  архітектурна споруда.

Існують й інші критерії оцінок при відборі об’єктів для показу. При цьому враховується пізнавальна цінність об’єкту, його популярність, що є дуже принадним фактором для екскурсантів, екзотичність, яка іноді пов’язана з легендою, виразність, неповторність – наприклад, міст ім. Є. О. Патона у Києві, і, нарешті, місце розташування.

Слід прагнути до широкого та багатопланового показу об’єктів і уникати включення в екскурсію схожих об’єктів, які не несуть суттєвої нової інформації по темі.

Дуже важливим етапом підготовки є вивчення та накопичення матеріалу екскурсії: екскурсовод повинен знати по темі якнайбільше. Не слід старатися та намагатися весь зібраний матеріал включити в екскурсію. Не випадково знання екскурсовода іноді порівнюють з айсбергом, дев’ять десятих якого знаходиться під водою і лише десята частина піднімається над поверхнею. Одна десята – ті знання, які екскурсовод повідомляє групі, решта – знання по темі, які можливо використати в інших варіантах екскурсій. Не слід забувати, що будь-яка екскурсія з часом удосконалюється, змінюється й її зміст: “непотрібне” сьогодні може знадобитися завтра. Не слід забувати і про питання, які можуть задати екскурсанти і на які завжди треба бути готовим дати вичерпну відповідь.

Після визначення екскурсійних об’єктів слід їх ретельно вивчити. В одних випадках можна починати з натурного огляду, в інших – зі знайомства з літературою. Практика визначає, що попередній огляд пам’ятки доцільний лише у випадку, коли екскурсовод має хоча б мінімальну інформацію про неї. Не слід обмежуватись лише енциклопедичною чи краєзнавчою літературою, а тим більше відомостями, які вміщені в путівниках, рекламних проспектах, популярних статтях тощо, при тому, що вони бувають необхідні, особливо на початковому етапі ознайомлення з пам’яткою. Екскурсоводу необхідно ретельне вивчення наукової літератури з необхідними виписками, конспектуванням. При цьому слід враховувати тему, мету та завдання екскурсії, відбираючи з великої кількості матеріалу у першу чергу той, який безпосередньо буде використаний у майбутній екскурсії.

Під час огляду пам’ятки в натурі слід звернути увагу на її розташування в навколишньому ландшафті чи забудові, встановити, чи збереглося історичне середовище, яке оточувало пам’ятку в період її спорудження, була вона перебудована чи реставрована, чи змінилося її функціональне призначення. Слід знати матеріал, з якого споруджено будівлю чи пам’ятник, обставини його будівництва, прізвище архітектора чи скульптора, задум створення, пов’язані з ним історичні події тощо.

Якщо йдеться про історичну споруду, екскурсоводу слід точно встановити, що, коли і як відбулося у різних її частинах, бо йому це може знадобитися під час ведення екскурсії для мовного відтворення історичних подій, використанні прийому локалізації.

 

2.2 Технологія проведення екскурсії на історичну тематику

 

Проведення екскурсій на історичну тематику вимагає корективів текстів їхнього проведення (як контрольного, так і індивідуального), методичної розробки, інших матеріалів. А нові теми - це і є важливий напрямок екскурсійної діяльності, її закономірність.

В основі проведення екскурсії на історичну тематику лежить принцип: від показу до розповіді. Наявність показу, його роль є основою екскурсії. У практиці одержали поширення наступні прийоми показу:

• попередній огляд;
• екскурсійний аналіз;
• зорова реконструкція й монтаж;
• локалізація подій;
• зорове порівняння;
• показ наочного приладдя.

Екскурсоводу, крім цих прийомів, необхідно володіти методикою показу об’єктів по ходу руху автобуса й методикою показу меморіальної дошки. Попередній огляд дає можливість направити увагу туристів на об’єкт, що триває не більше 1,5-2 хв., не супроводжується розповіддю екскурсовода й звичайно використовується при показі панорами міста, архітектурного ансамблю, мальовничого ландшафту й т.д.

Екскурсійний аналіз - це прийом показу, за допомогою якого відбувається детальне спостереження об’єкта в цілому або окремих його частинах. Об’єкт, що  сприймається у цей момент  зорово, подумки розчленовується на складові частини для більш глибокого вивчення їхніх властивостей.

Існують наступні види екскурсійного аналізу:

• мистецтвознавчий;
• історичний;
• природнонауковий;
• виробничо-економічний.

Прийом зорової реконструкції необхідний для уявного відновлення первісного обсягу об’єктів. Даний прийом використовується при показі: пам’ятних місць, де відбувалися знаменні події; будівель і місць, пов’язаних з життєдіяльністю видатних особистостей. За окремими збереженими деталями екскурсовод відновлює первісний вигляд об’єкта. Якщо будівля взагалі не збереглася, екскурсовод може використовувати наочні приладдя: фотографії, схеми, репродукції картин і т.д.

Одним з варіантів методичного прийому реконструкції є прийом зорового монтажу, коли об’єкт створюється шляхом підсумовування зовнішнього вигляду декількох будівель або декількох пам’ятників, а також їхніх окремих елементів, частин.

Прийом локалізації подій - це спосіб показу історичної події, явища в точній локальній обстановці, у якій вони протікали.

Прийом зорового порівняння ґрунтується на порівнянні об’єктів по подібності або розходженню між ними.

Показ наочного приладдя дозволяє заповнити відсутній зоровий ряд або більш конкретно сприйняти екскурсійний об’єкт і пов’язані з ним події. У тригодинний екскурсія не повинне використовуватися більше 15 наочних приладь. Наочні приладдя повинні бути чіткими, ясними, акуратно виконаними.

Розміри схем, малюнків, фотографій повинні бути: 18 х 24 см, 24 х 30 см. Наочні приладдя можна класифікувати в такий спосіб:

• природні посібники: колекції комах, мінералів;
• окремі рослини й т.д.;
• образотворчі: карти, схеми, листівки, малюнки й т.д.;
• технічні засоби: діапозитиви, кінофільми й т.д.

Показ об’єкта по ходу руху вимагає попередньої підготовки екскурсантів. При показі меморіальної дошки читати напис на ній, якщо вона перебуває в межах видимості екскурсантів, не рекомендується.

Всі перераховані прийоми показу окремо майже не застосовуються й в екскурсії завжди тісно пов’язані з розповіддю. Засобами показу екскурсійних об’єктів є розповідь і жест. Головна особливість жесту на екскурсії полягає в тому, що він не пов’язаний з розповіддю, а є складовою частиною показу об’єкта.

В екскурсії жести мають найрізноманітніший зміст: вертикальний і вільний рух руки, перерахування по пальцях, рух вказівного пальця по колу, убік об’єкта, рух однієї руки, схрещування рук та ін. Жест несе значеннєве й емоційне навантаження. В екскурсійній практиці прийнята наступна класифікація жестів: основна група - жести вказівного характеру. Вказівний жест може бути прямим, дугоподібним, ламаним і вироблятися в різних напрямках: знизу нагору, зверху вниз, ліворуч, праворуч і навпаки. Жест-вказівка звичайно спрямований убік об’єкта; ілюстративні жести дають уявлення про межі об’єктів, що оглядаються, розміри показуваної території. Жест немов окреслює об’єкт, зупиняється на окремих деталях; підкреслюючі (просторові) жести дають наочне уявлення про розміри й форму екскурсійних об’єктів; реконструюючі жести допомагають зорово відновити незбережені частини будівель, споруджень і т.д.; спонукальні жести дозволяють екскурсоводу правильно розміщати групу біля екскурсійного об’єкта; наочні жести дають можливість правильно демонструвати посібники; емоційні жести виражають емоції екскурсовода, його психологічний стан у момент проведення екскурсії. Невід’ємна частина екскурсії - розповідь екскурсовода. Стосовно показу вона вторинна, підлегла показу. Розповідь має наступні особливості: залежність розповіді від руху екскурсійної групи. Поза маршрутом і поза конкретними об’єктами показу екскурсійна розповідь не існує; переконливість розповіді підтверджується за допомогою зорових доказів; послідовність представлення об’єктів визначає послідовність і логічність розповіді; обмеженість розповіді в часі й за підтемами. Ліміт часу визначається рядом обставин: кількістю й збереженістю об’єктів; далекістю об’єктів один від одного історико-художньою цінністю об’єктів. Прийоми розповіді повинні співвідноситися із прийомами показу. Завдання будь-якого прийому розповіді - забезпечення кращого з’ясування екскурсантами суті демонстрованих об’єктів.

Існує кілька прийомів розповіді:

• прийом цитування;
• прийом коментування;
• характеристика об’єкта;
• бесіда;
• прийом питань і відповідей.

Цитування - це введення в розповідь цитат з художніх творів, історичних документів, мемуарів. Прийом уживається, коли цитований уривок збігається з конкретним екскурсійним об’єктом і доповнює зорові враження туристів.

Коментування використовується в тих екскурсіях, у яких об’єкт показується в русі, змінюється під час спостереження. При характеристиці екскурсійних об’єктів підкреслюється їхня специфіка, приводяться найбільш характерні їхні особливості.