Коротка характеристика екскурсії „По древній столиці Київської Русі”

 

 

ЗМІСТ

 

 

ВСТУП

 

Актуальність теми курсової роботи. Історична спадщина належить до найцінніших надбань людства. Вона зосереджує в собі кращі здобутки, є золотим скарбом народу. До нерухомих цінностей належать пам’ятки археології, історії, архітектури та містобудування, монументальної скульптури, до рухомих – скарби музеїв, бібліотек, архівів.

Велику роль у процесі прилучення кожної людини та суспільства в цілому до системи загальнолюдських і етнонаціональних цінностей, колективної історичної пам’яті, соціального досвіду попередніх поколінь відіграють екскурсії.

В умовах розбудови незалежної України відбувається процес вироблення нових орієнтирів та концептуальних підходів до економічного і культурного розвитку держави. Невід’ємною частиною практичного здійснення національного і культурного відродження України є краєзнавчо-екскурсійна справа, головна мета якої – глибоке пізнання історії, багатовікових традицій українського народу.

Екскурсія є важливим засобом вивчення історії рідного краю, залучення широких верств населення, насамперед, учнів, молоді до пізнання історико-культурної спадщини, яку залишили нам попередні покоління.

Екскурсія є організованою формою навчання і одночасно методом навчання. Екскурсії вводять людину у світ нового, раніше невідомого. Без екскурсії неможливо уявити знайомство з пам’ятками архітектури, культури, скульптури. Екскурсії – це також твір мистецтва. Бо вони повинні бути цікавими, захоплюючими, повчальними. Завдяки цьому дослідження організації екскурсії є актуальною темою для всебічного аналізу й розгляду.

Метою курсової роботи є розгляд та аналіз особливостей підготовки і проведення екскурсій на історичну тематику «По древній столиці Київської Русі».

Об’єктом дослідження є екскурсійна діяльність, предметом дослідження є особливості підготовки і проведення екскурсій на історичну тематику.

Основними завданнями, які випливають з мети роботи, є:

• розглянути теорію екскурсійної справи;
• здійснити аналіз екскурсій на історичну тематику, їх суті та особливостей;
• розробити екскурсію „По древній столиці Київської Русі” – м. Києву.

Теоретичною основою даного дослідження стало вивчення й творче переосмислення основних досягнень вітчизняної науки в галузі екскурсійної діяльності.

Інформаційну базу дослідження склали підручники, наукові публікації з обраної тематики, публікації у пресі, матеріали науково-практичних конференцій, власні спостереження.

Методи дослідження. Курсова робота ґрунтується на використанні загальнонаукових та спеціальних методів дослідження. У ході написання роботи використовувалися метод порівняння, системного підходу й аналізу.

Структура роботи. У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, вказуються мета й завдання, конкретизуються методи дослідження. Вирішення основних завдань дослідження, визначених їх метою, здійснено шляхом дослідження проблем, згрупованих у трьох розділах.

Завершують роботу узагальнюючі висновки за результатами дослідження, список використаних джерел та додатки.

 

1 ТЕОРІЯ ЕКСКУРСІЙНОЇ СПРАВИ

 

1.1 Поняття екскурсії

 

Найбільш важливим є поняття та визначення (тлумачення) самого терміну “екскурсія”.

Упродовж останнього століття давалися різні визначення цього терміну, в нього вкладався різний зміст. Перше з них, виходячи з часу публікації: “Екскурсія – це прогулянка, що ставить собі за мету вивчення обумовленої теми на конкретному матеріалі, який доступний спогляданню”. Видатні теоретики екскурсійної справи вважали основними ознаками екскурсій:

1. “Подорожування” та “Моторність” (І. М. Гревс);
2. Вивчення об’єктів у їх природному оточенні (І. О. Рейнике).

Видатний екскурсіоніст В. О. Герд дав більш точне визначення: “Екскурсія – це форма суспільно-освітньої роботи, коли група осіб (екскурсантів) під керівництвом більш знаючої особи (екскурсовода) вивчає тіло або явище в його природному оточенні, відправляється з цієї метою до об’єкту свого вивчення”.

Характеризуючи екскурсії у позашкільній роботі з дітьми в діяльності туристичних установ, Л. Бархаш писав: "Екскурсії – це наочний метод одержання певних знань… шляхом відвідування певних об’єктів (музей, завод, колгосп та ін.) по заздалегідь розробленій темі з спеціальним керівником (екскурсоводом)".

Нарешті, одне з визначень, яке було зроблено в 1970-і роки: "Екскурсія – особлива форма навчальної та позакласної роботи, в якій здійснюється спільна діяльність вчителя-екскурсовода та керованих ним школярів-екскурсантів у процесі вивчення явищ дійсності, які спостерігаються у природних умовах (завод, колгосп, пам’ятки історії, культури, визначні місця, природа тощо) чи спеціально створених сховищах колекцій (музей, виставка); вона служить справі виховання підростаючого покоління”.

Прослідкуємо визначення поняття “екскурсія” у словниках.

Найбільш давнє (1864 р.) зустрічаємо в «Настольном словаре для справок по всем отраслям знания» В. Ф. Зотова та Ф. Толля: “Екскурсія – поїздка з ученою метою; подорож для розваги, вчені пошуки в рукописах, книжках та ін.”.

Трохи пізніше (1882 р.) В. Даль у «Толковом словаре великорусского языка» визначає: «Екскурсія – проходка, прогулянка, вихід на пошук когось, для збирання трав та ін.». 

У «Настольном энциклопедическом словаре» Граната говориться: «Екскурсія (лат.) – подорож з навчальною чи науковою метою» .

У «Малом энциклопедическом словаре» Брокгауза-Ефрона узагальнюються всі визначення, які мали місце раніше: “Екскурсія (лат.) подорож з науковою, виховною чи розважальною метою”.

Більш докладно, ніж в інших, пояснювався термін “екскурсія” у першому виданні Великої Радянської енциклопедії: “Один з видів масової, культурно-просвітньої та навчальної роботи, мета якої – розширення та поглиблення знань підростаючого покоління, робітників та колгоспників шляхом виходу із звичного оточення не тільки для безпосереднього спостереження та дослідження явищ природи та суспільного життя, природних продуктивних сил, процесів... виробництва, фактів культури та побуту тощо, але й для наочного ознайомлення з певними об’єктами (напр. музей, виставка) за заздалегідь складеним планом і, як правило, під спеціальним керівництвом”.

У всіх приведених визначеннях мають місце деякі розбіжності. Це закономірно і пояснюється тим, що протягом більш ніж вікового шляху розвитку екскурсійної справи змінювались вимоги, які ставилися перед екскурсією, і в залежності від цього змінювався, постійно поглиблюючись, її зміст, як явища суспільного життя.

На початковому етапі екскурсія – прогулянка для розваги, далі вона вже переслідує практичні завдання, наприклад, збирання лікарських трав. Далі перед екскурсією ставиться вже наукова мета – вияв експонатів для краєзнавчого музею. Поява навчальних завдань залучила на екскурсії школярів. Пошуки нових форм самоосвіти поставили перед нею освітню мету. Намагання вдосконалити процес виховання, зробити його більш ефективним, перетворило екскурсію на один з видів культурно-освітньої роботи.

За двадцять років (1969-1989) екскурсії збагатилися за змістом, формами та методикою проведення, про що більш детально сказано у працях Б. В. Ємельянова, П. С. Пасічного та ін., і на кінець 1980-х рр. являли собою "цілеспрямований наочний процес пізнання навколишнього світу, процес, який будується на заздалегідь підібраних об’єктах у природних умовах або тих, які знаходяться в цехах промислових підприємств, приміщеннях лабораторій, науково-дослідних інститутів, залах музеїв, виставок-майстерень архітекторів, живописців, скульпторів, графіків тощо. Показ об’єктів проходить під керівництвом кваліфікованого спеціаліста-екскурсовода. Процес сприйняття підпорядкований завданню висвітлення певної теми. Екскурсовод передає аудиторії науково обґрунтоване власне бачення об’єкту, оцінку визначного місця, поняття, історичної події, пов’язаної з зазначеним об’єктом”.

Функції екскурсії слід розглядати як її основні властивості, а саме: інформативну, наукову, просвітницьку, виховну, гуманістичну та культурологічну.

Кожна екскурсія в залежності від теми містить у собі певну наукову інформацію. Основні вимоги до змісту екскурсії – достовірність (вірогідність) та повнота наукової  інформації, викладення її відповідно до сучасних наукових досліджень і сприяння розповсюдженню об’єктивних наукових знань.

Творці екскурсійної теорії підкреслювали, що “екскурсія – одна з форм просвітницької роботи. А всяка просвітницька робота має за мету виховання тих, хто є її об’єктом, будуть це діти чи дорослі” і “основними властивостями екскурсії є освіта та інтелектуальне виховання”.

“Виховна функція екскурсії реалізується у формуванні світогляду, переконань, почуттів, інтересів, способу та стилю мислення, що проявляється в різних видах наступної діяльності учасників екскурсії”.

Зі створенням незалежної Української держави, український народ потребує своєї філософії, основаної на багатстві пройденого народом історичного шляху, його культурі, моралі, і завдання екскурсій всіляко сприяти цьому. Тут велике значення мають гуманістичні функції екскурсій.

На це звертала увагу ще видатний український педагог С. Ф. Русова, підкреслюючи, що “мета їх – дати екскурсантам свідомий погляд на громадське життя в його історичному розвитку та в сучасному становищі, збудить чулість до громадянської психіки, розуміння зв’язку людського життя з природним осередком, придивлятись до творчої діяльності людини в різних напрямках”. Вона підкреслювала, що “нам бракує щирого патріотизму саме через те, що ми занадто мало знаємо свій рідний край, не додивляємось до життя народу ”.

Ці питання залишаються дуже актуальними і тепер, і дуже сучасними є вимоги С. Русової до екскурсій, які слід проводити так, “щоб старовина рідного краю запала у душу й на все життя запалила святу іскру кохання до цих рідних місцин, до землі, де сто віків живе рідний люд. Цього навчитися з книжок не можна, це і є справжнє живе гуманітарне виховання, оперте на свідомім розумінні зв’язку життя народу з природою його країни”.

Перед українським народом нині неосяжна культурна спадщина минулого, культура сучасна, перед якою постає ще величніше завдання: закласти основи нової культури. Завдання екскурсій співвіднести культуру з соціальною історією через культурологічну функцію, яка поєднує в собі організацію дозвілля, відпочинку, спілкування.

Через взаємозв’язок економічної та духовної сфер життя суспільства екскурсії повинні об’єднувати, виховувати людей, саме в цьому полягає їх велике суспільне значення.

 

1.2 Класифікація екскурсій

 

Класифікація екскурсій – це розподіл екскурсій на групи та види, виділення в кожній з них основних рис, які визначають характер її проведення. Це питання привертало увагу вчених-екскурсоводів ще в період становлення екскурсійної теорії. В. О. Герд зробив одну з перших спроб визначення цього питання: “Нашою метою буде розподіл екскурсій на групи та підгрупи, виділення в них тих основних рис, які визначають характер ведення екскурсії, а саме, допомагають керівникові орієнтуватися в усіх питаннях її розробки. Це визначення основних рис обумовлює кілька центральних типів екскурсій, до яких будуть приєднуватись проміжні класифікаційно  невизначені екскурсії".

Б. Є. Райков зробив більш детальну класифікацію екскурсій. В її основу він заклав шість основних ознак, у залежності від  фактичного матеріалу та методичної побудови, які мали місце як основні напрями і зміст екскурсійної роботи у 1920-і роки, а саме:

1. За змістом:

         а) природно-географічні;

         б) гуманітарні;

         в) виробничі.

2. За обсягом матеріалу:

         а) на одну  тему;

         б) на кілька  близьких за змістом тем;

         в) комплексні.

3. За завданням:

         а) дослідницького  типу;

         б) ілюстративного  типу.

4. За логічною побудовою чи структурою:

         а) аналітичні;

         б) синтетичні.  

5. За тривалістю:

         а) одноденні;

         б) одноденні  з ночівлею;

         в) багатоденні.

6. За складом учасників:

         а) шкільні;

         б) дошкільні;

         в) позашкільні.

Подальший розвиток екскурсійної справи та туризму в цілому призвело до значних змін і в класифікації екскурсій. Зникли багатоденні екскурсії. Заходи такого типу сформували самостійну форму – подорожі: за місцевими маршрутами вихідного дня, багатоденні транспортні подорожі, туристичні походи.

Розвиток та збагачення змісту екскурсійної методики визначили неможливим поділ екскурсій на аналітичні та синтетичні. Аналіз і синтез при показі об’єктів використовується у кожній екскурсії. Більш складним став поділ екскурсій за складом учасників.