Статистичне вивчення собівартості продукції

 

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ІНСТИТУТ

КИЇВСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

 

КАФЕДРА ФІНАНСІВ, ОБЛІКУ І АУДИТУ

 

 

 

 

Курсова робота на тему:

СТАТИСТИЧНЕ ВИВЧЕННЯ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ

 

 

 

 

 

 

Виконала: студентка групи ФК - 11

економічного факультету             Кутейко Анна Вікторівна

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Керівник: канд. екон. наук, доцент               Фадєєва Г.М

 

 

 

 

                                          ХАРКІВ-2012

 

ПЛАН

(тема: «Статистичне вивчення собівартості продукції»)

 

 ВСТУП

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ

1.1. Собівартість як економічна категорія

1.2. Шляхи зниження собівартості продукції

1.3. Система показників собівартості продукції

РОЗДІЛ 2 МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ З НОРМУВАННЯ ВИТРАТ НА ПІДПРИЄМСТВІ

2.1. Нормативний метод розрахунку витрат на автотранспортну продукцію

2.2. Нормування витрат на паливо

2.3. Економічний ефект запропонованих розробок

РОЗДІЛ 3 АНАЛІЗ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ ТОВ «САТП – 2001»

3.1. Аналіз змінних та постійних витрат

3.2. Вплив техніко-експлуатаційних показників на собівартість продукції

 

ВИСНОВКИ

СПИКОК ВИКОРИСТАНОХ ЛІТЕРАТУРИ

 

 

ВСТУП

 

 

В умовах ринкових відносин центр економічної діяльності переміщується до основної ланки всієї економіки - підприємства, тому що саме на підприємстві створюється продукція, виконуються роботи, надаються послуги. Найважливішою економічною категорією, що характеризує витрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції є собівартість продукції. Вона є також найважливішим якісним показником роботи підприємства, тому що характеризує рівень використання всіх ресурсів (змінного і постійного капіталу), що знаходяться в розпорядженні підприємства. Товаровиробник повинен прагнути зниження собівартості, оскільки її зниження забезпечує йому додатковий прибуток. У зниженні собівартості суспільство зацікавлене не менш товаровиробників, тому що низька собівартість означає, що виробництво функціонує ефективно і ресурси суспільства використовуються раціонально.

Перехід на новий порядок нормативного регулювання бухгалтерського обліку в зв’язку з розробкою і впровадженням системи Національних стандартів (положень) бухгалтерського обліку спричиняє необхідність використання нового понятійного апарату в управлінському обліку. Цей апарат включає такі основні поняття:

- об’єкт обліку виробничих витрат  – витрати на виробництво, що  групуються за різними ознаками  з метою визначення собівартості  продукції;

- витрати – зменшення економічних  вигід у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення власного капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками);

- витрати майбутніх періодів  – витрати, понесені підприємством  в звітному періоді, але відносяться по часу їх використання у виробництві до наступних звітних періодів;

- собівартість продукції (робіт, послуг) – грошове вираження витрат  підприємства, пов’язаних з виробництвом  та збутом продукції, виконанням  робіт, наданням послуг;

- прямі витрати – економічно  однорідні витрати, що відносяться  на собівартість конкретного  виду продукції прямо, безпосередньо  у відповідності з обґрунтованими  нормами та нормативами;

- непрямі витрати – витрати, що не можуть бути віднесені  до певного об’єкту витрат економічно можливим шляхом;

- основні витрати – витрати, безпосередньо пов’язані з технологічним  процесом виготовлення продукції, та неминучі при будь-яких умовах  та характері виробництва, незалежно  від рівня та форм організації  управління. Вони поділяються на три групи: прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці та інші прямі витрати;

- накладні витрати – витрати, не пов’язані безпосередньо з  технологічним процесом виготовлення  продукції, а утворюються під  впливом певних умов роботи по організації, управлінню та обслуговуванню виробництва;

- витрати періоду – витрати, що не включаються до собівартості  продукції та запасів і розглядаються  як витрати того періоду, в  якому вони були здійснені.

Метою дослідження є розкриття сутності та структури собівартості продукції і розробка методологічних підходів до її зниження.

Для досягнення поставленої мети в процесі дослідження були вирішені наступні завдання:

розглянуто економічну сутність поняття собівартості;

визначено механізм формування собівартості;

обгрунтувано основні шляхи зниження собівартості продукції;

проаналізувано структуру собівартості продукції на прикладі ТОВ «САТП-2001»;

проаналізувано вплив техніко-експлуатаційних показників на собівартість продукції;

розроблена методика формування витрат на автотранспортну продукцію;

надано науково-практичні рекомендації щодо нормування витрат на паливо ТОВ «САТП – 2001»;

надано оцінку економічного ефекту розробок та рекомендацій.

Об’єктом дослідження є процес формування собівартості продукції.

Предметом дослідження виступають методи зниження собівартості продукції.

Гіпотеза: посилення інноваційної діяльності на підприємстві може привести до зниження собівартості продукції.

Для досягнення поставленої мети використані такі загальнонаукові та спеціальні методи: методика «2С70»; аналіз та синтез; статистичний аналіз.

Інформаційною базою дослідження є законодавчі та нормативно-правові акти в сфері бухгалтерського обліку, звітність та документація ТОВ «САТП – 2001», наукові праці вчених та засоби інтернету.

 

 

1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ 

 

1.1 Собівартість як економічна  категорія

 

У процесі господарської діяльності підприємство здійснює витрати (матеріальні, трудові, фінансові). Витрати підприємства складаються із всієї суми витрат на виробництво продукції та її реалізацію. Ці витрати, виражені в грошовій формі, називаються собівартістю й включаються у вартість продукту. Таким чином, собівартість є частиною ціни товару, причому вона відбиває більшу частину вартості продукції й залежить від зміни умов виробництва й реалізації продукції. Собівартість входить до числа особливо значимих показників ефективності господарської діяльності. Вона являє собою витрати підприємства на виробництво й обіг, є основою порівняння витрат і доходів. Якщо не відома собівартість то, як можна визначити прибуток? Або для формування відпускної ціни хіба можна обійтися без собівартості? Собівартість показує, у що обходиться підприємству продукція, яку воно випускає, скільки можна заробити на продажі продукції або яку націнку зробити понад собівартість, тобто вона є основою ціноутворення. Якщо вартість реалізованої продукції більше собівартості, то має місце розширене виробництво. Якщо в процесі реалізації ціна продукції менше собівартості, то не забезпечується навіть просте відтворення. Без перебільшення цей показник найбільше реагує на ситуацію, що складається на підприємствах, у виробництві окремих видів виробів й у цілих галузях.

В економічній літературі часто зустрічається визначення, що досить коротко і ясно виражає поняття собівартості:

Собівартість - це виражені у вартісній формі поточні витрати підприємства на виробництво й реалізацію продукції (робіт, послуг).

У Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку України № 1 собівартість визначається як вартісна оцінка використовуваних у процесі виробництва продукції (робіт, послуг) природних ресурсів, сировини, палива, матеріалів, енергії, основних фондів, трудових ресурсів, а також інших витрат на її виробництво й реалізацію.

При плануванні, обліку й калькулюванні собівартості продукції підприємство має право підсумувати в собівартість також й інші зроблені їм витрати й платежі, безпосередньо не пов'язані з виробництвом і реалізацією продукції. Ці витрати "законодавець" дозволивши відносити на собівартість, і які надалі є складовою частиною формованої ціни товару, тобто будуть компенсовані підприємству споживачем його продукції.

Умовно собівартість продукції, що випускає підприємством, можна розглядати з економічних та юридичних позицій. З економічної точки зору собівартість продукції представляє собою вартісне вираження будь-яких витрат на її виробництво й реалізацію, іменовані витратами. У юридичному розрізі собівартість зроблених підприємством витрат потрібно враховувати тільки тоді коли це дозволяє законодавство.

Як економічна категорія собівартість продукції виконує ряд найважливіших функцій:

1) облік і контроль всіх витрат  на випуск і реалізацію продукції;

2) база для формування оптової  ціни на продукцію підприємства  й визначення прибутку й рентабельності;

3) економічне обґрунтування доцільності  вкладення реальних інвестицій  на реконструкцію, технічне переозброєння  й розширення діючого підприємства;

4) визначення оптимальних розмірів  підприємства;

5) економічне обґрунтування й  прийняття будь-яких управлінських рішень й ін.

Собівартість продукції є не тільки найважливішою економічною категорією, але і якісним показником, тому що вона характеризує рівень використання всіх ресурсів (змінного й постійного капіталу), що перебувають у розпорядженні підприємства. У собівартість входять витрати, зв'язані:

безпосередньо з виробництвом (сировина, матеріали, придбані вироби й напівфабрикати, паливо, енергія й т.д.);

з обслуговуванням виробничого процесу і його управлінням;

з оплатою праці й відрахуваннями у фонд соціального страхування, а також платежі по майновому страхуванню;

з витратами на ремонт основних виробничих фондів;

з амортизаційними відрахуваннями на повне відновлення (реновацію) основних фондів;

з витратами на реалізацію продукції.

Причому слід зазначити, що всі компоненти враховуються по фактичних витратах, незалежно від того, чи зроблені вони в межах установлених діючим законодавством норм або перевищують їх. Тобто ці компоненти є витратами минулої праці вже зробленого. Дана обставина особливо важливо для обґрунтованого оподаткування прибутку.

У вітчизняній теорії й практиці залежно від об'єкта, для якого визначаються витрати, розрізняють наступні види собівартості:

- собівартість всієї продукції, під якою розуміється загальна  сума витрат на її виробництво й реалізацію. При цьому розрізняють повну виробничу собівартість і повну (комерційну) собівартість продукції.

1) повна виробнича собівартість - це загальна сума прямих і  непрямих витрат на виробництво  товарів або послуг.

2) повна (комерційна) собівартість містить у собі повну виробничу собівартість, а також суму вневиробничих (комерційних) витрат.

- індивідуальна собівартість, тобто  собівартість конкретної одиниці  продукції. Визначається винятково  у випадку одиничного виробництва, наприклад при будівництві судна або при виготовленні унікального устаткування.

- середня собівартість - даний показник  може бути розрахований для  окремих підприємств і для  галузей. Визначається як середньозважена  величина й характеризує середні  витрати на одиницю продукції.

П(С)БО № 16 «Витрати» визначає витрати як або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Необхідність у різних класифікаціях витрат, використання різних методів їх збирання й розподілу зростає з ускладненням господарської діяльності підприємства. Вона є передумовою успішної організації планування, обліку, контролю, аналізу та ефективного управління витратами.

В основу наведеної нижче класифікації витрат покладено принцип - різні витрати для різних цілей.

Виділяють три напрями класифікації витрат (рис.1.1):

 

 

Рисунок 1.1 – Класифікація витрат у системі управлінського обліку.

Вичерпані (спожиті) витрати – збільшення зобов'язань або зменшення активів у процесі поточної діяльності для отримання доходу звітного періоду.