Статистичне вивчення собівартості продукції

1

2

3

 

Надзвичайна діяльність відбувається нечасто або нерегулярно (стихійне лихо, пожежа, техногенні аварії). Втрати внаслідок таких подій покриваються за рахунок страхового відшкодування та інших доходів від надзвичайної діяльності.

 

1.2 Шляхи зниження собівартості  продукції

 

Собівартість є основою визначення цін на продукцію. Її зниження призводить до збільшення суми прибутку й рівня рентабельності. В умовах переходу до ринкової економіки роль і значення зниження собівартості продукції на підприємстві різко зростають. З економічних і соціальних позицій значення зниження собівартості продукції для підприємства полягає в наступному:

у збільшенні прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, а, отже, у появі можливості не тільки в простому, але й розширеному виробництві;

у появі можливості для матеріального стимулювання працівників і рішення багатьох соціальних проблем колективу підприємства;

у поліпшенні фінансового стану підприємства й зниження ступеня ризику банкрутства;

у можливості зниження продажної ціни на власну продукцію, що дозволяє значною мірою підвищити конкурентоздатність продукції й збільшити обсяг продажів;

у зниженні собівартості продукції в акціонерних товариствах, що є гарною передумовою для виплати дивідендів і підвищення їхньої ставки.

Насамперед необхідно відзначити, що керівники й менеджери підприємства повинні чітко розуміти, що управління витратами виробництва й реалізації продукції з метою їхньої мінімізації на підприємстві є складовою частиною управління підприємством у цілому.

Для рішення проблеми зниження витрат виробництва й реалізації продукції на підприємстві повинна бути розроблена загальна концепція (програма), що повинна щорічно коректуватися з обліком обставин, що змінилися на підприємстві. Ця програма повинна носити комплексний характер, тобто повинен враховувати всі фактори, які впливають на зниження витрат виробництва й реалізацію продукції.

Зміст і сутність комплексної програми по зниженню витрат виробництва залежить від специфіки підприємства, що вiдповiда стану й перспективi розвитку. Але в загальному плані в ній повинні бути відбиті наступні моменти:

комплекс заходів щодо більш раціонального використання матеріальних ресурсів (впровадження нової техніки й безвідхідної технології, що дозволяє більш ощадливо витрачати сировину, матеріали, паливо й енергію; удосконалення нормативної бази підприємства; впровадження й використання більше прогресивних матеріалів; комплексне використання сировини й матеріалів; використання відходів виробництва; поліпшення якості продукції й зниження відсотка браку й ін.);

заходи, пов'язані з визначенням і підтримкою оптимального розміру підприємства, що дозволяють мінімізувати витрати залежно від обсягу виробництва;

заходи, пов'язані з поліпшенням використання основних фондів (звільнення підприємства від зайвих машин й устаткування; надання майна підприємства в оренду; поліпшення якості обслуговування й ремонту основних засобів; забезпечення більшого завантаження машин й устаткування; підвищення рівня кваліфікації персоналу, обслуговуючого машини й устаткування; застосування прискореної амортизації; впровадження більш прогресивних машин й устаткування й ін.);

заходи, пов'язані з поліпшенням використання робочої сили (визначення й підтримка оптимальної чисельності персоналу; підвищення рівня кваліфікації; забезпечення випереджувального росту продуктивності праці в порівнянні із середньою заробітною платою; застосування прогресивних систем і форм оплати праці; удосконалення нормативної бази; поліпшення умов праці; механізація й автоматизація всіх виробничих процесів; забезпечення мотивації високопродуктивної праці й ін.);

заходи, пов'язані з удосконаленням організації виробництва й праці (поглиблення концентрації, спеціалізації, кооперування, комбінування й диверсифікованості виробництва; впровадження бригадної форми організації виробництва й праці; удосконалення організаційної структури управління фірмою й ін.).

Крім того, комплексна програма по зниженню витрат виробництва повинна мати чіткий механізм її реалізації. Варто також підкреслити, що планування й реалізація тільки окремих заходів щодо зниження витрат виробництва хоча й дають певний ефект, але не вирішують проблеми в цілому.

Зниження собівартості продукції приводить до збільшення прибутку підприємства. Пошук шляхів зниження собівартості є одним із пріоритетних напрямків діяльності працівників економічних служб підприємства.

Зниження собівартості продукції виробництва передбачає скорочення витрат на кожен елемент її структури. Розглянемо основні шляхи такого зниження по головним елементним групам собівартості.

1)  Витрати, пов'язані з використанням предметів праці (сировини, матеріалів, палива, електроенергії). Скорочення витрат за рахунок даної групи елементів вимагає, з одного боку, зниження їхньої вартості, з іншого боку - зменшення витрат на одиницю виготовленої продукції, у тому числі через зменшення залишків основного виробництва, їхнього продуктивного використання. Заміна традиційних сировинних матеріалів штучними з наперед запрограмованими властивостями, розмірами, конфігурацією теж сприяють зниженню собівартості. Основними напрямками рішення цієї проблеми є: збільшення продуктивності праці в сферах, де роблять сировинні й паливно-енергетичні ресурси; підвищення якості інженерно-конструкторських розробок на стадії проектування товару; впровадження техніко-технологічних новацій у виробництво, а саме безвідхідних технологій; постійне підвищення кваліфікації працівників; поліпшення організації виробництва й праці.

2)  Витрати, пов'язані з використання предметів праці (основних фондів). Витрати предметів праці входять у собівартість у вигляді амортизаційних відрахувань. Постійне збільшення технічної оснащеності й цін на засоби виробництва обумовлюють зростання абсолютних розмірів амортизації і її питомої ваги в структурі собівартості. Але це зовсім не означає, що розраховуючи на одиницю продукції такі витрати повинні збільшуватися. Все залежить від співвідношення темпів збільшення суми амортизаційних відрахувань й обсягів виробленої продукції. Якщо виробництво продукції буде зростати швидше, те на одиницю товару буде доводиться менша частка амортизації.

Отже, при незмінних інших умовах собівартість одиниці продукції буде зменшуватися.

До основних шляхів попередження випереджального зростання амортизаційних відрахувань відносять: підвищення продуктивності праці в сферах, де створюються засоби праці, що зменшить їхня вартість; поліпшення якості машин, устаткування, споруджень, які дадуть можливість скоротити витрати на підтримку їх у належному робочому стані; зменшення частини вартості пасивної частини основних фондів у їхній загальній вартості; утримання від придбання нового типу машин й устаткування у випадку, коли приріст цін на них перевищує приріст їхньої продуктивності; використання наявної техніки й устаткування з максимально припустимим навантаженням.

3) Витрати на заробітну плату. Скорочення собівартості за рахунок  заробітної плати при збільшенні  її абсолютних розмірів можливо  лише при умовах, коли більш  високими темпами підвищується  продуктивність праці. У противному випадку буде відбуватися «поїдання» господарства. Забезпечити постійний переважний ріст продуктивності праці можна лише шляхом постійного техніко-технологічного відновлення виробництва, удосконалення його організації. Отже, і в цьому випадку науково-технічний прогрес виступає головним фактором рішення проблеми.

4) Витрати, джерелом покриття яких  виступає вартість додаткового  продукту. Такі витрати можна  розділити на витрати обов'язкові (постійно здійснювані будь-яким  підприємством) і витрати непродуктивні. Спосіб зменшення частини обов'язкових витрат (відрахування на соціальне страхування, сплата відсотка за кредит, орендна плата й т.д.) у собівартості власне кажучи той же, що й спосіб зменшення частини амортизації або заробітної плати. Варто враховувати, що кредит здатний прямо сприяти не тільки зменшенню частини властиво відсотка в собівартості продукції, але й скороченню всіх відзначених груп витрат, якщо він береться й розумно використовується для реконструкції, модернізації виробництва. Непродуктивні витрати (штрафи, відшкодування збитків і т.д.), як правило, пов'язані з низькою трудовою й виконавською дисципліною на підприємстві, невиконанням підприємством своїх договірних зобов'язань, несвоєчасним здійсненням платежів, порушенням законів, що регулюють господарську діяльність. Тому зрозумілі заходи боротьби з непродуктивними витратами. Але вони ніколи не дадуть бажаних результатів, якщо не буде по-справжньому задіяний економічний інтерес кожного працівника й усього виробничого колективу не тільки у своєчасному й сумлінному виконанні обов'язків, строгому виконанні підписаних договорів, дотриманні діючого господарського законодавства тощо, а насамперед в інвестиціях у науково-технічні новації.

Основними напрямками зниження собівартості є: удосконалювання техніки, технології й організації виробництва, використання нових видів сировини, більше кваліфікованої робочої сили, застосування більше діючих методів стимулювання працівників, вибір раціональної форми власності.

Головний фактор скорочення витрат на одиницю товару - використання результатів науково-технічного прогресу і застосування нової техніки й технології в першу чергу. Істотним резервом зниження собівартості є більше повне використання наявних ресурсів підприємства, збільшення обсягу виробництва продукції на наявній технологічній базі підприємства. Збільшення обсяг виробництва приводить до зниження собівартості за рахунок скорочення постійних витрат на одиницю продукції

Чим більше у витратах підприємства частка постійних витрат, тим більше значне зниження собівартості може побут досягнутий за рахунок збільшення обсягу виробництва.

Одним з напрямків зниження собівартості є зміна форми власності підприємства з метою підвищення інтересів власників у зниженні витрат на виробництво продукції.

В умовах ринкової економіки істотним фактором зниження собівартості є вільна конкуренція.

У довгостроковому періоді основним напрямком зниження собівартості є підвищення технічного рівня підприємств і кваліфікації кадрів. В Україні першочерговою мірою зниження собівартості виготовлення товарів є збільшення випуску продукції на діючих підприємствах.

 

1.3. Система показників собівартості  продукції.

 

Для аналізу рівня і динаміки зміни вартості продукціївикористовується ряд показників. До них відносяться: кошторис витрат навиробництво, собівартість товарної і реалізованої продукції, зниженнясобівартості порівнянної товарної продукції і витрати на один карбованець товарної  
(реалізованої) продукції.

Кошторис витрат на виробництво - найбільш загальний показник, якийвідображає всю суму витрат підприємства на його виробничоїдіяльності в розрізі економічних елементів. У ній відображені, по-перше,всі витрати основного і допоміжного виробництва, пов'язані з випускомтоварної і валової продукції, по-друге, витрати на роботи і послугинепромислового характеру (будівельно-монтажні, транспортні, науково -дослідні і проектні та ін); по-третє, витрати на освоєннявиробництва нових виробів незалежно від джерела їх відшкодування. Цівитрати обчислюють, як правило, без урахування внутрішньозаводського обороту.

У собівартість товарної продукції включають всі витрати підприємства навиробництво і збут товарної продукції в розрізі калькуляційних статейвитрат. Собівартість реалізованої продукції дорівнює собівартості товарноїза вирахуванням підвищених витрат першого року масового виробництва новихвиробів, що відшкодовуються за рахунок фонду освоєння нової техніки, плюсвиробнича собівартість продукції, реалізованої з залишківминулого року. Витрати, що відшкодовуються за рахунок фонду освоєння нової техніки,включаються до собівартості товарної, але не входять у собівартістьреалізованої продукції. Вони визначаються як різниця між плановоюсобівартістю першого року масового виробництва виробів ісобівартістю, прийнятої при затвердженні цін.

Для аналізу рівня собівартості на різних підприємствах або їїдинаміки за різні періоди часу витрати на виробництво повинніприводиться до одного об'ємом. Собівартість одиниці продукції (калькуляція)показує витрати підприємства на виробництво і реалізацію конкретноговиду продукції в розрахунку на одну натуральну одиницю. Калькуляціясобівартості широко використовується в ціноутворенні, господарському розрахунку,плануванні і порівняльному аналізі.

Показник зниження собівартості порівнянної товарної продукціїзастосовується для аналізу зміни собівартості в часі при порівнянномуобсязі і структурі товарної продукції на тих підприємствах, які маютьстійкий за часом асортимент виробів. Під порівнянної розуміють такупродукцію, що вироблялася серійно або масово у попередньому році.  
До неї відноситься і частково модернізована продукція, якщо ці змінине привели до введення нових моделей, стандартів і технічних умов.

Витрати на один карбованець товарної (реалізованої) продукції - найбільшвідомий на практиці узагальнюючий показник, який відображає собівартістьодиниці продукції у вартісному вираженні невиразно, без розмежування їїщодо конкретних видів. Він широко використовується при аналізі зниженнясобівартості і дозволяє, зокрема, характеризувати рівень і динамікувитрат на виробництво продукції в цілому по промисловості.

Решта зустрічаються на практиці показники собівартості можнапідрозділити за такими ознаками:

- по складу враховуються витрат - цехова, виробнича, повнасобівартість;

- по тривалості розрахункового  періоду - місячна, квартальна, річна,за ряд років;

- за характером даних, що відбивають  розрахунковий період, - фактична  
(звітна), планова, нормативна, проектна (кошторисна), прогнозована;

- за масштабами охоплюваного  об'єкта - цех, підприємство, група підприємств, галузь, промисловість тощо.

 

 

2. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ З НОРМУВАННЯ ВИТРАТ НА ПІДПРИЄМСТВІ 

 

2.1 Нормативний метод розрахунку витрат на автотранспортну продукцію

 

  Своєчасний вплив на рівень виробничих витрат і формування собівартості продукції можливий при такій організації і методології обліку, при якій причини змін собівартості, допущення перевитрат і економія засобів розкривається не тільки шляхом наступного вивчення звітних калькуляцій, але й щоденно в самому процесі виконання плану на підставі первинної документації і поточних облікових записів. Таким вимогам відповідає нормативний метод, який застосовується в різних галузях промисловості.