Шпаргалка по "Социологии"

Конфл теор На противагу функціоналістським підходам, виділяє в суспільстві не консенсус, не збалансованість мотивів та взаємних інтересів, а боротьбу різних груп і напрямків, яка й формує існуючі соціальні структури й відносини. Козер Головна ідея америк. дослідника полягає у прагненні обгрунтувати позитивні функції соціального конфлікту в суспільній життєдіяльності, його корисність у справі оновлення соціальних систем. Конфлікт дозволяє за допомогою необхідних для його вирішення реформ та інтегративних зусиль привести соціальний організм у відповідність умовам, що змінилися. Значний внесок у розробку “теорії конфлікту” зробив нім Дарендорф. Конфлікт, на думку Р. Дарендорфа, народжується з того, що одна група або один клас протистоять “тиску” або пануванню протилежної їм соціальної сили. конфлікт є зворотною стороною будь-якої інтеграції і тому він так само неминучий у суспільстві, як інтеграція соціальних інститутів.

Необхідно спрямувати їх розвиток у певне русло, щоб  не зруйнувати всю систему, а вести її до плавної еволюції. Для цього конфлікти слід максимально формалізувати, тобто вивести їх на поверхню суспільного життя і зробити предметом відкритих дискусій

Символічний інтеракціонізм (взаємодія). 20-ті Термін “символічний” означає, що ця соціологічна школа робить акценти на “сутності”, яку викладають діючі особи (“актори”), коли вступають у взаємодію, тобто “інтеракцію”. Засновник сим. Інт.  ам Мід у своїх теор побудовах виходив з того, що суспільство можна пояснити тільки шляхом розгляду принципів поведінки людей. Усі ці прояви поведінки, на його думку, мають своїми витоками загальні соціальні символи.

 

33. Витоки української соціології, їх характерні риси.

1) Витоки соціологічних  ідей з прадавніх часів до  середини XIX ст. Базою розвитку укр соц думки є Київська Русь. Самобутня думка на Русі формувалася під впливом античної та візантійської філософії. Провідною ідеєю цього історичного періоду була ідея об'єднання всього східного слов'янства в єдину незалежну державу. Так, перший митрополіт Київської Русі Іларіон зазначив у своїй праці «Слово про закон та благодать», що рівноправ'я народів є запорукою величі Русі.

Важливий внесок у  розвиток соціальної думки в Україні  в XVII-XVIIIст. зробила Києво-Могилянська академія. Викладачі та випускники цього навчального закладу відіграли значну роль у становленні вітчизняної культури. Вершиною розвитку просвітництва й гуманістичних традицій академії стала соціальна філософія видатного мислителя, поста, мандрівного філософа й просвітника Г. Сковороди (1722 – 1794). У своїх філософських працях він підкреслював проблему справедливої рівності людей, права кожної особи на свободу та щастя.

2) Наступний етап розвитку  соціальної думки в Україні  збігається з періодом кризи  феодально-кріпосницької системи  в Росії. У 1846 р. і було створено Кирило-Мефодіївське товариство. За допомогою цього товариства слов'янських народів та формування розповсюджувалися ідеї звільнення всіх слов”янських народів та формування слов'янської федеративної республіки.

3) Розвиток української соціологічної думки наприкінці XIX та XX столітті.  В цей період відомими були такі укр. діячі як М.Драгоманов, М.Грушевський, Б.Кістяківський, В.Липинський. Вони зробили значний внесок в розвиток соціологічної думки в Україні.

 

34. Особливості і змість основних етапів становлення соціології  в Україні

Соц. думка в Україні  розвивалася такими відомими людьми: Володимиром Мономахом, Ярославом  Мудрим, Сковородою та іншими з появою сусп. (протосоціологія в Україні).

З появою соц. як науки  в Європі починається її становлення в Укр. (середина ХІХ ст.). Тодішні дослідники були спочатку громадськими діячами, а вже потім соц. Вони в основному трансформували погляди Конта, Спенсера, Маркса, хоча окремі оригінальні ідеї висловлювалися.

Умовно  в історії виникнення та розвитку соц.думки в Україні можна виділити такі 4 етапи:

1. простосоціологічний( з 19ст.- до 2пол. 19ст.)
2. кін. 19- 20-ті роки 20ст—це ознайомлення з зх. соціологією і використання її для пізнання реалій в Україні.
3. 20-60-ті роки 20ст.—це безплідність соціолгії в рад. Союзі
4. з 60.-рр розвиток лише конкретних соціологічних досліджень.
5. З к.80-рр.-соц.самостійність, суттєво переглядається роль соціології, проводяться масштабні соціологічні дослідження. У 2001 році вийшов указ президента України “Про розвиток соціологічної думки в Україні”.

 

35. Соціально-філософські ідеї М.Драгоманова.

Одним із тих, хто закладав підвалини української соціології, був М.П.Драгоманов (1841–1895). Він першим використав поняття “соціогія” у  своєму курсі лекцій для студентів  Київського університету. Драгоманов, як і інші провідні вчені того часу, намагався знайти точне соціальне пояснення історичних явищ.

Соціологію він розумів як універсальну науку і, на його думку, багато які  самостійні науки мали б стати  її розділами. Не були винятками ні історія, ні політична економія, ні науки про державу. Прагнення теоретичного синтезу галузей суспільствознавства, зближували М. П. Драгоманова з класиками західноєвропейської соціології О.Контом та Г. Спенсером.

М. П. Драгоманов розглядав соціальний прогрес як поступовий розвиток ідей, виступав проти централізації влади як способу політичного і національного гноблення, розробив програму культурно-національної автономії. Він відстоював право українського народу на розвиток національної культури.

Розуміння М. Драгомановим залежності прогресу як такого від розвитку суспільної організації свідчить про безпосередній зв'язок його ідей зі спенсерівською теорією еволюції та розвитку людського суспільства.

(( Учений розрізняв такі види прогресу: технічний, науковий,культурний.))

 

36. Соціологія радянського періоду та її криза.

у становленні та розвитку соціологічної думки безпосередньо  в Україні в післяреволюційний  час можна виділити чотири періоди. І після 1917 р. до початку 30-х років ІІ 30-50, ІІІ — 50-80, ІV — із сер 80-х до наших днів.

Соціологічна думка  в післяреволюційний період розвивалася під впливом ідей марксизму. Виникає соціальна інженерія — один із різновидів прикладної соціології на підприємстві.

В 20-х роках у СРСР було зроблено спробу створити нову соц науку. Було зібрано певний фактичний матеріал з проблем праці, однак як самостійна наука соціологія так і не інституювалася. Розвиток соціологічної науки стримувався насамперед через політичні обставини. Теорії зарубіжних соціологів, їхні рекомендації піддавалися нещадній та часто несправедливій критиці. У теоретичних дискусіях соціологію почали співвідносити з марксизмом, а її теорію ототожнювати з історичним матеріалізмом.

У 30-ті роки — період репресій і терору — марксизм остаточно став єдиною ідеологічною основою нашого суспільства, а історичний матеріалізм — соціологією марксизму. Відтак соціологічні дослідження вже не вкладалися в рамки філософської теорії і були винесені за її межі. Це й стало теоретичною передумовою розгрому і повного занепаду соціології в СРСР. Тоталітарному режиму не потрібні були соціологічні дослідження, бо вони, спираючись на точні факти, суперечили пропаганді так званих соціалістичних досягнень.

 Період 30-х - кінця 50-х років характеризувався браком інтересу до проблем соціології, особливо теоретичних і методологічних. Причинами цього була, як уже зазначалося, невдала спроба створити особливу, «марксистську» соціологію, а також недостатній зв'язок соціологічних знань із сусп практикою.Вітчизняна соціологія в цей час була в цілковитій ізоляції від світової науки..

За «хрущовської відлиги» в кінці 50-х на початку 60-х pp. роз починається відродження соціології: У цей час проводяться соціологічні дослідження впливу НТП на соціально-професійний склад робітників, їх ставлення до праці. Широкого розвитку набуло соц планування.

Від 1968 року соціологія розвивається в Україні як окрема наука

У середині 80-х років з початком революційного оновлення суспільства усвідомлюється нагальна потреба в соціологічних дослідженнях, змінюється ставлення до соціології, суттєво переглядається багато усталених у радянській науці поглядів на суспільство. Це зумовлювалося передовсім необхідністю наукового осмислювання сучасних трансформаційних соціальних процесів. 90-ті роки в розвитку української соціології позначені інституціалізацією її як однієї з провідних суспільних наук.

 

37. Роль М.Грушевського у розвитку соціологічної науки.

М. Грушевський- історик світового  масштабу. Намагався дати відповідь  на пит.: що таке людське суспільство? Якими є закони його розвитку і пргресу?

Соціологічні погляди Михайла Грушевського формувалися під впливом класичного позитивізму та соціології О. Конта, Е. Дюркгейма, етнології та психології В. Вундта. Аналізуючи соціальні факти та соціальну еволюцію в минулому, Грушевський вбачає вирішальну роль у змінах людського життя через конкуренцію індивідуалістських і колективістських тенденцій та їх періодичне чергування. Боротьба цих двох тенденцій зумовлює ритм соціальної еволюції

М. С. Грушевський розкрив структурні зміни в суспільстві, які відбуваються в період спеціалізації праці, коли сама людина стає іншою і її стосунки, взаємодії також набувають зовсім іншого характеру. Громадянство (суспільство) вчений розглядав як організовану людськьку множинність.

Підходи М. Грушевського базуються  на принципах органічного синтезу  головних факторів розвитку людського суспільства: біологічного, психологічного соціального. Дослідження історичних різновидів суспільності автор «генетичної соціології» прагнув розгорнути на українському етнокультурному матеріалі. Він сподівався суто соціологічними методами дослідити чималі етнографічні здобутки українознавства, тим самим приєднавши «слов'янський матеріал» до набутків європейської соціології, підкреслюючи водночас його специфіку. З цією метою залучалася спадщина відомих українських етнографів. Слід зазначити, що М. Грушевський, незважаючи на деяку ідеалізацію українства, був одним із небагатьох громадських діячів революційних часів початку XX ст., який прагнув розробити наукові засади політичної соціології.

 

38. Проблеми розвитку сучасної укр. соціології.

Нестача спеціалістів, недостатній  рівень викладання (америк переконані, що с є важл інструментом ефект  управл, запобіг конфліктам, прогнозування  розв сусп). Виконання завдань його поліпшення гальмується низкою орг та методичних причин. К-ть год  у навч планах різних непроф вузів для викладання соц є меншою за стандарт. Програми викладання розробляються вузами самостійно, їх недоліки: відсутність концептуальності, фрагментарність, довільний вибір тематики. Багато викладачів не мають ні баз освіти, ні досвіду. Вузи погано орг самост роботу студентів. Відсутність ек підтримки є причиною того, що майже не діє соц асоціація України, припинилось видання газети соціологів. Державі бракує коштів на соц дослідж, у приватних службах працюють некваліфік, на власні інтереси.

Необхідне справді наукове застосування соціології в різних галузях суспільного  життя, очищене від намагань маніпулювати громадською думкою під прикриттям так званих «соціологічних досліджень».

Проблеми:1.організаційно-методичні; 2. погана самост.роб. студентів; 3. якість викл.у вузах; 4.нові пріорітети; 5. комерціалізація; 6. фін.забезп.; 7. припина видання газети соц. «Укр.оглядач» часопису «Філос.і соц.думка»

 

39. Соціологія В. Парето.

Відомий італійський соціолог рубежу XIX—XX ст. Вільфредо Парето (1848—1923) вважав соціологію синтезом різних спеціальних суспільних дисциплін, її мета — вивчення людського суспільства загалом. Метод, за допомогою якого Парето мав намір дослідити загальні принципи влаштування, функціонування і зміни суспільства, він назвав логіко-експериментальним. Парето пропонував користуватися тільки емпірично обґрунтованими судженнями, суворо дотримуючись логічних правил при переході від спостережень до узагальнень. Ціннісні, в тому числі етичні, елементи в теорії, на його думку, завжди спричиняють викривлення, фальсифікацію фактів і тому підлягають усуненню. Парето прагнув пояснити природу, особливості та соціальні функції ідеології в сучасному йому світі, вважаючи, що ідеологія — це суто словесні покрови, демагогічні хитрування, яким надана теоретична форма з метою маскування нелогічного характеру дії. їх створюють для прикриття справжніх спонукальних мотивів дій, закорінених в ірраціональних сферах людської психіки.

Він поділив  сусп. На еліту(рушійна сила сусп.) і  нееліту.

 

40. Соцологія В. Липинського

Історик, політолог, соціолог В'ячеслав Липинський (1882— 1931), зосередившись  на проблемах держави і права, стверджував, що життєвість кожної держави зумовлена особливістю взаємовідносин між провідними верствами суспільства і народом. Ці особливості реалізуються через різні типи державного устрою — класократію, демократію, охлократію. Найраціональнішою він вважав класократію, розуміючи під поняттям «клас» осіб, наділених однією суспільною функцією. Демократію В. Липинський критикував за те, що її використовують для ослаблення основ дисципліни і порядку в державі, внаслідок чого держава перетворюється на інструмент реалізації приватних інтересів певних соціальних груп, що спричиняє її руйнацію. Малопродуктивна, за словами В. Липинського, й охлократія, в ній неможливий жодний вияв свободи та самодіяльності громадян, а суспільство мало чим відрізняється від військово-бюрократичного ордену. Запорукою існування й розвитку нації він вважав національну державу.

Люди за Липинським поділ. На---воїни і невоїни. Монарх->воїн.