Шпаргалка по "Социологии"

 

12.Платон та Аристотель як попередники соціологічної науки.

Видатний давньогрецький філософ Платон (427—347 р. до н. е.) – представник ідеалізму – висунув завершену систему політичного устрою суспільства, яку обгрунтував у творах «Політик», «Держава», «Закони». Він вважав, що душі кожної людини притаманні три компоненти: розум, афекти і прагнення, але їх співвідношення в кожної людини різні. Перемога розуму над пристрастями досягається через навчання і виховання. А що не кожна людина може побороти свої пристрасті, то необхідними стають держава та закони. Держава має на основі закону забезпечити природжені потреби людей, наділити громадян матеріальними благами, організувати виховання та розвиток душі й тіла, згуртувати людей і захищати їх своїми засобами. Головне зло суспільства – людський егоїзм, що породжується комерціалізацією людських відносин.У побудові ідеального типу держави Платон виходив з учення про душу й етику.

Найвищий щабель у  суспільстві Платон відводить тій  верстві людей, у діях яких домінує  розум, розсудливість, хто здатний  споглядати істину.

Другий щабель платонівської  держави мають займати воїни-охоронці. Представниками третього щабля платонівської ієрархії є ті, що займаються виробництвом і розподілом матеріальних благ (ремісники та землероби). Значно досконалішим є вчення Арістотеля (384-322 р. до н. е.) – геніального учня Платона, найвидатнішого давньогрецького ученого, усебічно освіченої людини з видатними інтелектуальними здібностями, вихователя Олександра Македонського.Сенс життя людини, за Арістотелем полягає в досягненні вищого блага через діяльність. Не самі властивості людини роблять її ліпшою, це досягається через діяльність, у процесі якої ці властивості розкриваються.

Арістотель започатковує знання про соціальне управління, його завдання, про спосіб життя. Зазначаючи, що спосіб життя значною мірою  залежить від того, що людина розуміє  під благом, Арістотель вирізняє такі його види: брутальний, державний і споглядальний.

Арістотель вивчав проблеми дозвілля і вільного часу, розглядаючи їх як невід'ємну складову життя людини. Дозвілля, на думку Арістотеля, – це не просто вільний час, а час, заповнений різноманітними заняттями – філософським умоспогляданням, іграми та вправами, забавами, мистецтвом, музикою, бесідами та спілкуваннями, що породжують відчуття приємності та задоволення. Така організація дозвілля є досить коштовною, а тому багатство сприяє змістовноуіу дозвіллю. Але в будь-якому дозвіллі важлива поміркованість. Нерозумне користування ним ганьбить людину.Кількість і якість дозвілля залежать також і від форм державного устрою.

Велику роль у житті  та діяльності людей Арістотель призначав  спілкуванню, через яке люди тільки й можуть здійснювати спільну діяльність. Спілкування з іншими допомагає людині стати «суспільною твариною», тобто набути тих якостей, які споріднюють людей. Водночас через спілкування формуються національні, професійні та інші особливості.

 

13. Розвиток соціології в період середньовіччя.

Аврелій Августин (раннє середн) вивчав людство як Боже творіння. Бог наділив людину душею і тілом, які споч перебували в гармонії. Але внаслідок гріха тіло вийшло з покори й перетв душу на свою служницю. 2 види любові: чуттєва і духовна.

Данте і Петрарка. Гуманізм - система поглядів, яка визнає цінність людини як особистості, її права, проголошує принципи рівності, свободи, справедливості як норми взаємин між людьми.

Томас Мор та Томмазо Кампанелла (соціалісти-утопісти) проповідували ідеї соціальної рівності, братерства, взаємодопомоги, які можливі лише за умов суспільної власності.

Макіавеллі, стверджуючи, що суспільство розвивається не за волею Бога, а за природними принципами, уважав матеріальний інтерес, спрямований на примноження власності, основним. Вл інтерес переважає турботи про честь і гідність, жодна форма правління не є ідеальною, придатною для всіх обставин. Політик «лев» і «лисиця».

Бекон вважає, що людей об’єднує справедливість, яка полягає в тім, щоб не робити іншому того, чого не бажаєш собі. Ідея захисту від несправедливості шляхом законів.

Ж. Боден визначальним чинником розвитку суспільства вважає географічне середовище, яке зумовлює особливості життя людей, їхні інтелектуальні якості. Жителі півночі - фізично міцні, але не дуже розумні, жителі півдня - фізично слабкі, відлюдні, скупі, а жителі помірної зони поєднують і силу, і розум.

 

14. Передумови появи соціології як самостійної науки.

Поява соціології була викликана  розвитком суспільства та розвитком соц. думки. Основними передумовами цього були такі такі фактори: 1. Соц.-екон.: індустріальна революція, ринок вільної праці, урбанізація, розвиток торгівлі з витікаючими звідси наслідками для способу життя та новими сусп. відносинами. 2. Соц.-політ.: панування буржуазних верств, влада капіталу, демократизація. 3. Інтелектуальні: філософські ідеї епохи Просвітництва з її духовними орієнтирами (гуманізм, раціоналізм, свобода особистості).

Важливими інтелектуальними джерелами появи соціології виявилися знання, здобуті в межах інших наук, які були певним плацдармом, базою для нової науки. Завдяки Ф. Бекону, що обґрунтував емпіричний метод, та Р. Декарту, який орієнтувався на раціональне пізнання, нова наука отримала пізнавальні інструменти.

Теоретичні  передумови виникнення соціології як самостійної науки. Соціологія як самостійна наука виникла через те, що в суспільних науках, що існували, виникли проблеми, які неможливо було вирішити в рамках цих наук за допомогою наявних методів.

 

15. Основні періоди та етапи становлення і розвитку соціології як науки.

В процесі становлення соціологічної науки виділяють три основні етапи.

Перший етап характеризується науковою діяльністю О.Конта, Г. Спенсера, К. Маркса та ін. Як наслідок, вже на даному етапі виникають самостійні напрямки соціологічних знань, такі як позитивна соціологія, соціологія еволюціонізму, матеріалістична соціологія. Вихідним у розвитку соціології на даному етапі став позитивізм О. Конта. Він називав соціологію соціальною фізикою і вважав, що вона має запозичувати у природничих наук об’єктивність, здатність піддаватися перевірці, доказовість. Саме точність, практичне використання даних стали відправними ознаками розвитку соціологічної науки

Другий етап характеризується домінуванням ідеї про принципову відмінність законів суспільного розвитку від законів природи, про своєрідність соціологічних методів пізнання. Цю думку відстоювали на зламі 19 і 20 сторіччя М. Вебер, Г. Зіммель, Е. Дюркгейм.

Третій етап починається з другої половини 20 сторіччя. У цей період усвідомлюється необхідність синтезу теорії і практики, розвиваються спеціальні соціологічні теорії. Значний внесок у розвиток соціології на даному етапі зробили американські соціологи Г. Парсонс, Р. Мертон та ін.

 

16. О.Конт – засновник соціології. Обґрунтування О.Контом необхідності науки про суспільство.

Термін соціологія вперше запропонував і вперше використав у 1824 р. в своїх листах О. Конт. Заслуга О. Конта полягає насамперед в тому, що він обгрунтував необхідність наукового підходу до вивчення суспільства, виділення соціології в якості самостійної науки. Конт вважав, що соціологія є наукою особливою, яка відповідає новому соціальному порядку в індустріальній Європі — наукою, яка повинна використовувати прийоми спостереження, експерименту і порівняння.

О. Конт запропонував свою класифікацію наук. Він розмістив  їх у відповідності з:

•       історією їх виникнення,

•      розвитку і залежності одна від одної,

•      ускладненням їх предмету,

•      зростанням складності явищ, які вони вивчають.

За логікою О. Конта, наступною сходинкою має бути окрема наука про найбільш складний життєвий організм — суспільство. Так у цій класифікації з'являється спочатку «соціальна фізика», якій пізніше Конт дає назву «соціологія».

О. Конт вивів закон трьох стадій його розвитку чи трьох різних теоретичних станів:

•       теологічного,

•      метафізичного,

•       наукового (позитивного).

Соціологію він поділяв  на дві основні частини:

• Соціальна статика (анатомія суспільства, теорія суспільного порядку, найкращої організації суспільства, досягнення соціальної гармонії (консенсусу)).
• Соціальна динаміка (позитивна теорія суспільного розвитку)

 

17. Позитивістська соціологія О.Конта

Контівський варіант  соціології наз.позитивізмом через  те, щоспрямована вона булла не на руйнацію, а на созіданіє(творення), а марксистська наз. Критичною,бо спрямована вона булла на знищення існуючого сус-ва. Для Конта головною булла стабілізація сус-ва.

У дослідженнях позитивісти  використовували спостереження, порівняльний і історичний методи та експеримент.

Позитивістське соціологічне спрямування не визнавало ні ідеалізму, ні матеріалізму, а виходило з тези, що все справжнє позитивне знання можна отримати лише як результат дослідження окремих спеціальних наук чи їх синтетичного об'єднання, і що сама лише філософія не може претендувати на вичерпне дослідження реальності.

Позитивне знання — це знання, засноване не на умоглядності, а на спостереженнях та експериментах.

Позитивізм орієнтувався на емпіричне обгрунтування теорій, які б мали таку ж доказовість, як і природничо-наукові; на факти і з'ясування того, як саме, а не чому саме відбуваються ті чи ті події та процеси. Конт уважав, що суспільствознавство має грунтуватися на фактах, досліджуючи соціальні явища емпірично та аналітично, як це робить природознавство. Завдяки цьому воно зможе відійти від абстрактних структур і стати «позитивним», тобто здатним позитивно вирішувати суспільні проблеми. Постійно порівнюючи науку про суспільство з природознавством, Конт називав її соціальною фізикою.

Розуміючи соціологію як комплексну, складну науку, мислитель  вибудовував класифікацію наук, починаючи від найпростішої до найскладнішої. Ця класифікація в його інтерпретації була такою: математика > астрономія > фізика > > хімія > фізіологія > соціальна фізика (соціологія).

 

18 Зміст статики” та “динаміки” контівської соціології.

Саму соціологію О. Конт поділяв на дві основні частини:

1)     соціальну статику,

2)     соціальну динаміку.

Соціальна статика, за Контом, — це, по суті, анатомія суспільства, теорія суспільного порядку, найкращої організації суспільства, досягнення соціальної гармонії (консенсусу).

Суспільство він порівнює з живим організмом, що має різні  органи, які виконують свої специфічні функції. О. Конт особливо виділяє родину, державу і релігію як те, що відіграє найважливішу роль у забезпеченні органічної єдності суспільства.

Соціальна динаміка О. Конта — це позитивна теорія суспільного розвитку. Конт іменував вторинними (наприклад, клімат, раса, приріст населення, поділ праці), безумовний пріоритет він віддавав первинним — духовним, розумовим.

Тобто, соц. Статика вивчає структуру сус-ва, а також ф-цію соц.інститутів. Ад\ динаміка соц. – це процеси соц. змін.

Соц статика вивчає суспільство в стані цілісності та рівноваги його елементів. Соц динаміка досліджує суспільство у розвитку та за переходу від одного стану до іншого.

 

19. Еволюціоністська соціологія Г.Спенсера.

Величезний внесок здійснив в соціологію Г.Спенсер. Його вважають засновником  школи органічної аналогії. Він порівнював суспільство з біологічним організмом. Напр.- економіка це те саме, що обмір  речовин в організмі, сусп.-кровообіг, уряд-головний мозок. Основним законом соц. розвитку Спенсер вважав закон виживання найбільш пристосованих індивідів. Фун-ії природного відбору виконує економічна конкуренція. Він ввів в науку поняття соціологічний інститут, виділив його різні види.

Предметом дослідження Г.Спенсера стало вивчення таких соціальних інститутів, як сім'я, політика, економіка  та релігія. Досліджуючи окремі соціальні  інститути суспільства, їх функції, роль у суспільстві, він розуміє  саме суспільство як цілісну структуровану систему, що підпорядкована об'єктивним законам еволюційного розвитку.

Він поділяв суспільства на:

•       прості,

•       складні,

•       подвійно і

•       потрійно складні.

 

20. Вчення Г.Спенсера про соціальні інститути.

Величезний внесок здійснив в соціологію Г.Спенсер. Його вважають засновником школи органічної аналогії. Він порівнював суспільство з  біологічним організмом. Він ввів в науку поняття соціологічний інститут, виділив його різні види. Саме сукупність взаємодіючих інститутів утворює цілісну соціальну організацію – суспільство. Вчений відокремлює і аналізує шість типів соціальних інститутів: домашні, обрядові, політичні, церковні, професійні, промислові. Завдяки розвитку соціальних інститутів у суспільстві відбувається еволюція стосунків між людьми внаслідок еволюції знань, мови, моралі, зростання інтелектуального потенціалу суспільства.

Таким чином, в працях Г.Спенсера зазнали розвитку ідеї суспільного прогресу, структурування суспільного життя.