Шпаргалка по "Социологии"

Слабкість середнього класу призводить до гальмування  демократизації суспільних відносин. Досягнення суспільних компромісів стає майже неможливим. За таких умов може сформуватися тенденція до авторитарної диктатури, спрямованої на захист інтересів вищих верств, або до революційної диктатури, яка, спираючись на озброєні маси, прагнутиме задоволення інтересів виключно найбідніших верств.

 

63.Соціальна  мобільність та її види.

Зміна індивідом чи соціальною групою соціальної позиції, місця в  соціальній структурі називається соціальною мобільністю. Цей термін був запроваджений П.Сорокіним на позначення явища пересування індивіда в соціальному просторі.

Горизонтальна мобільність означає пересування людей на тому самому соціальному рівні, зміна статусу на інший, еквівалентний попередньому.

Вертикальна мобільність означає зміну статусу на вищий або навпаки, тобто рух угору-донизу в системі соціальних позицій.

 Мобільність поколінь – це зміна соціального становища дітей як порівняти з батьками.

Низька мобільність  свідчить про велику соціальну нерівність членів суспільства. Інтенсивність  мобільності залежить від кількості статусів, що існують у суспільстві, і від умов, що дають змогу людям пересуватися, а точніше, від міри свободи такого пересування. 

64.Сутність  процесу маргіналізації, особливості  його в Україні.

Індивіди й цілі групи постійно пересуваються як по вертикалі, так і по горизонталі соціальної структури суспільства.

Людина, відірвавшись від  однієї страти, не може знайти себе в іншій. Феномен перебування людини між двома соціальними стратами, зв'язаний із її переміщенням у соціальному просторі, у соціології називається маргінальністю. Маргінал – людина, яка втратила колишній статус і не адаптувалася до нового соціально-культурного середовища. У таку ситуацію, як правило, потрапляє людина або занадто агресивна, або пасивна, або така, що втратила соціальну опору (наприклад, мігрант із села у пошуках роботи в місті чи іммігрант, що шукає в іншій країні ліпшої долі).

Такі пограничні, проміжні стосовно тих чи тих соціальних спільнот прошарки називаються маргінальними.За останніми даними, в Україні середній клас ще не сформований, малочисельний, охоплює близько 20 % населення, Однак дехто з учених твердить, що середні верстви населення уже «становлять хребет українського суспільства». Реально ж середній клас в Україні тільки формується, а тому й соціальна структура українського суспільства перебуває на етапі становлення, вона нестійка, недосконала, отже, й суспільство не можна вважати досить стабільним.

 

65.Трансформація  соціальної структури укр суспільства.

Сучасна структура укр. сусп. є дуже складною, її формування триває, але і сьогодні можна виокремити осн. її елементи: вищий клас професіоналів, адміністратори; технічні спеціалісти середнього рівня; комерційний клас, дрібна буржуазія; кваліфіковані робітники; робітники, що не мають кваліфікації; інженерно-технічні працівники та рядові службовці; науково-технічна та гуманітарна інтелігенція, студенти; особи, що займаются індивідуальною трудовою діяльністю; землероби (фермери, колгоспники).

Тенденції: 1) значно сокорочується частка робітників пром підприємств у соц. структурі.

2) посилюється диференціація роб. класу, значною стає частка представників нових соціальних спеціальностей, зростає роль їх у сусп. виробництві, поглиблюється розшарування робітників за ознаками професійності;

3) зростає чисельність роб. класу, що за змістом праці, за рівнем загальної професійності не поступається інженерно-технічній інтелігенції;

4) має місце подальше підвищення рівня освіти та підвищення рівня кваліфікації працівників;

5) формуються нові класи;

6) помітні зміни відбуваються в соц. структурі селянства.

В Укр. виділяють 7 страт: загальноукраїнська еліта, регіональні та корпоративні еліти, укр верхній середній клас, динамічний середній клас (соціально активні, змогли пристосуватися та мають легальні заробітки), аутсайдери (з низьким рівнем адапт і соц акт), маргінали (антисоціальні установки), криміналітет.

 

66.Сутність, спільність та відмінність понять  “людина”, “індивід”, “особистість”.

людина як природна, діяльна, предметна, свідома та суспільна істота. Соціологічний аналіз потребує розгляду людини з позицій її взаємодії з іншими людьми, соціальними інститутами, соціальною системою загалом тощо.

Поняття "індивід" характеризує людину як відособленого, поодинокого, конкретного представника людської спільності (конкретний учень, студент, викладач, бізнесмен). Поняття "індивідуальність" є похідним від поняття "індивід" і відтворює те неповторне, специфічне, унікальне, своєрідне, чим один індивід відрізняється від іншого. Індивідуалізм - це тип світогляду, за яким індивідуальні інтереси протиставляються суспільним і переважають їх.

особистість - це соціальна характеристика людини через комплекс ознак, яких вона набуває в суспільстві внаслідок залучення її до системи суспільних відносин. Саме тому особистістю не можна народитися, нею можна лише стати в суспільстві. Формування особистості відбувається з часом, коли індивід із пасивного об'єкта перетворюється   на активного суб'єкта суспільних відносин, здійснюючи власну діяльність, набуваючи знань, досвіду, культури, досягаючи певних статусів тощо. До соціальних рис індивіда належать: - соціальні статуси, соціальні ролі, що їх відіграє індивід у суспільстві; - соціальні риси, зумовлені взаємодією з іншими; - почуття, думки, переконання, сформовані під впливом сер.;- соціально визначена мета діяльності; - заг.рівень освіти та культури індивіда; - професійні здатності й уміння; - ідентифікація себе з групою.

 

67.Особистість  як об’єкт і суб’єкт соціальних відносин.

Загальні соц умови  існування активно впливають  на якості особистості  як об’єкта  соціальних  взаємозв’язків та їх діяльного  суб’єкта. Важливим компонентом  впливу на особистість  виступають економічні відносини. Соціокультурне життя  суспільства, в тому  числі політичні та ідеологічні відносини теж виступає компонентом  загальних соціальних умов, причому культура акумулює традиції, що склалися історично в даному суспільстві. Отже особистість виступає об’єктом соціальних відносин, якщо  розглядати її  з точки зору поведінки людини, яка формується під впливом  суспільства та його інститутів, тобто тоді, коли особистість піддається впливу соціуму. Проте полож про те, що поведінка людини соц детермінована і сама вона є об соц відн становлять лише част проблеми взаємодії люд і сусп. Вплив людини на суспільство передбачає  розгляд особистості, як суб’єкта суспільних відносин. Це означає , що людина розглядається, як  активно діюча особа, що здатна  змінювати та впливати на навколишнє середовище. Щоб не бути іграшкою у руках соц сил, люд потр умови, насамперед, знання соц процесів, спцільні зусилля об’єднаних у соц спіл людей (пол., ек, соц, дух передумови).

 

68.Соціологічні  підходи до вивчення особистості  та її ролі в суспільстві.

Особистість вивчається соціологією з позиції  її соціально типових  якостей, як суб’єкта соціальних дій. Існує два підходи щодо вивчення і визначення особистості, це спричинено суперечностями в теоріях розвитку особистості. З точки зору першої  кожна особистість формується та розвивається  відповідно до її природних якостей та здібностей, і  соціальне оточення при цьому відіграє не дуже значну роль. Представники іншої точки зору повністю спростовують природні, внутрішні якості та здібності людини вважаючи, що  особистість – це деякий продукт, який повністю формується в ході соціального досвіду. Але слід зазначити, що це два крайні погляди на процес формування особистості, хоча  практика свідчить, що соціальні фактори формування особистості більш значущі. Можна погодитися з визначенням, яке дав Ядов:“Особистість – це цілісність соціальних якостей людини, продукт суспільного розвитку та включення індивіда в систему соціальних зв'язків у ході активної діяльності та спілкування”. Згідно з цим поглядом особистість розвивається із біологічного організму виключно завдяки різним видам соціального та культурного досвіду.

В процесі задоволення  певних потреб, керуючись певними  цінностями людина змушена виконувати певні ролі. Прихильники теорії ролей (Мертон, Фрейд, Парсонс) вважали, що соціальна роль виступає важливим елементом механізму  взаємодії індивіда з суспільством. Діяльність людини ототожнюється із розігруванням  певних стандартних ролей в стандартних ситуаціях. Кожна роль потребує від актора певної поведінки. Отже, соціальна роль – це те,  що очікують в даному суспільстві від людини, яка займає певне місце в соціальній  системі. Ролева концепція пояснює багато аспектів в соціології особистості, але від неї не можна вимагати всебічного обґрунтованого з’ясування всієї сукупності соціальних функцій індивіда, адже як писав  Сорокін, - роль може стати соціальною лише за наявності соціальної матриці. 

69.Соціологічна  структура особистості.

Під структурою в соціології розуміють побудову чогось, окремі елементи якого складають єдине ціле.. Поширеною є думка, згідно з якою структура особистості - це єдність чотирьох підструктур:

1) біологічно зумовленої підструктури (темпераменту, статевих, вікових властивостей психіки тощо);

2) психологічної підструктури (індивідуальних психологічних особливостей - пам'яті, емоцій, відчуттів, уявлень, почуттів, волі, інтелекту та ін.);

3) підструктури соціального досвіду (набутих емпіричних і теоретичних знань, навичок, умінь, звичок, традицій, норм тощо);

4) підструктури спрямованості особистості (бажань, цілей, ідеалів, мотивів, потреб, прагнень, ціннісних орієнтацій та ін.).

2 підходи до аналізу соц стр особ: нормат і фун-ний. Суть першого полягає в тому, що він шукає ті найсуттєвіші ознаки, яким має відпов особистість в ідеалі. Серед норм ідеалів особистості: світогляд, дух багатство, мораль. Більш конструктивним вваж ф-ний підхід. 3 ел структури: соц спрямованість особистості (потреби, інт, цін, мотиви), включеність у соц середов (соц статуси і ролі), життєвий контроль (с-ма жит планів, цілей, активність).

 

70.Соціальний  статус та соціальні ролі особистості. Соціальний статус – це відносне становище (позиція) індивіда або групи в соціальній системі. Це поняття характеризує місце особистості в системі суспільних відносин, її діяльність в основних сферах життя, та, врешті-решт, містить оцінку діяльності особистості з погляду суспільства, яка проявляється в конкретних кількісних та якісних показниках (зарплата, нагороди, звання, привілеї тощо), а також самооцінку, яка може або не може збігатись з оцінкою суспільства або соціальної групи. Соціальний статус у значенні норми та суспільного ідеалу має великі потенційні можливості при розв'язанні задач соціалізації особистості, оскільки орієнтація на досягнення більш високого соціального статусу стимулює соціальну активність. Серйозну проблему становить правильне усвідомлення особистістю свого соціального статусу. Якщо соціальний статус особистості сприймається неправильно, то людина орієнтується на ворожі його соціальному оточенню зразки по-недінки.

У цьому зв'язку можна  розглянути дві крайності в оцінці особистістю свого соціального статусу. Низька статусна самооцінка, як правило, пов'язана зі слабкою протидією зовнішньому впливу, з конформізмом. Такі люди, як правило, не впевнені у собі, частіше впадають у песимістичний настрій. Висока оцінка, навпаки, частіше пов'язана з активністю, заповзятливістю в своїх силах, життєвим оптимізмом.

Кожен індивід може мати велику кількість статусів, і всі, хто його оточуює, чекають від нього виконання ролей згідно із цими статусами.

 

71.Проблеми  соціалізації особистості в умовах  ринкових відносин.

Складний і тривалий процес включення індивіда до системи соціальних зв'язків та відносин, його активної взаємодії з оточенням, у результаті якої він засвоює зразки поведінки, соціальні норми і цінності, необхідні для його успішної життєдіяльності у даному суспільстві, називається соціалізацією

Соціалізація  особи — це загальний багатогранний процес впливу соціальних умов на життєдіяльність індивіда з метою включення його як дієздатного суб'єкта в систему суспільних відносин. На цей процес впливають різноманітні чинники, основними з яких є такі: сукупність ролей, елементи соціального середовища конкретні події, явища і процеси.

Осн. чинники :

• Сукупність ролей і статусів, що їх пропонує суспільство людині
• Сукупність соціальних інститутів, суспільних організацій, соціальних 
  спільностей, у межах яких індивід виконує свої ролі
• Сукупність соціальних цінностей, норм, знань, звичок, навиків, якостей, 
  котрі людина набуває, щоб реалізувати свої ролі
• Соціальне середовище, яке включає соціальні інститути і технології ви 
  робництва, відтворення і передачі культурних зв'язків
• Конкретні події, соціальні явища і процеси, якими зв'язана   конкретна 
  людина

Агенти соціалізації — це люди та установи, діючі соціальні суб'єкти, за допомогою яких людина соціалізується завдяки процесам навчання, комунікації, прилучення до культури.

• ВНЗ
• Організації
• Дошкільні установи
• Неформальні об’єднання
• Сім’я
• Школа

На певних стадіях  життя людини роль агентів соціалізації виконують:

•       дошкільні  установи,

•       неформальні  організації,

•       навчальні заклади,

•       армія,

•       трудовий колектив.

Деякі інститути соціалізації здійснюють вплив на формування особистості  протягом усього життя. Це — засоби масової інформації, громадська думка. Схвалення оточення, референтної групи необхідне людині для успішної соціалізації.