Дослідження економічної безпеки і конкурентоспроможності країн

Загальним правилом впливу інтеграційних процесів на змінні контролю є посилення тенденцій  економічного розвитку, що мають місце при наявності позитивної динаміки (позитивного абсолютного приросту) середніх значень змінних, відповідно до мультиплікаційного ефекту буде відбуватися її посилення, причому тим у більшому ступені, чим більшими значенням вона характеризувалася з початку. З огляду на це,  показники доцільно використовувати наступні показники:

• реальне споживання (РС);
• реальні інвестиції в основний капітал (І);
• промислове виробництво (ПВ);
• торговельний оборот (ТО);
• зайнятість населення (ЗН).

Загальну характеристику показників економічного зростання на різних етапах інтеграції  подано у табл. 2.1.

Таблиця 2.1

Характеристика показників економічного зростання на різних етапах інтеграції

Етап	РС	І	ПВ	ЗН	ТО
Зняття  торговельних обмежень	+				+
Митний  союз	+	+	+		+
Валютний  союз				+	+

 

 

Найбільш перспективним  є реалізація другого етапу, тобто  встановлення митного союзу (див.табл.2.1). Звідси можна зробити висновок про  необхідність використання неторгових шляхів активізації інтеграційної  взаємодії, зокрема різних форм виробничого кооперування.

Отже, розробка конкретних напрямів стратегії  забезпечення конкурентоспроможності України повинно перш за все базуватися на оцінках конкурентних позицій  України. Аналізувати потрібно перш за все позиції країни спираючись на всесвітньо визнані методики, порівнюючи їх, а також активно застосовувати власні методики, що розробляються вітчизняними науковцями.

У 2010 році Україна вперше увійшла до щорічного  рейтингу конкурентоспроможності країн  Інституту розвитку менеджменту в Лозанні і посіла у ньому 46-е місто посеред 55 країн світу 2011. За даними року позиції України в цьому рейтингу послабшали, вона посіла 57 місце посеред 59 країн. Детально аналізуючи компоненти індексу можна дійти висновку, що найбільш сильні позиції Україна має саме за чинником "Інфраструктура". Конкурентоспроможні країни отримують величезну користь від розгалуженої інфраструктурної бази. Більшість має ефективні мережі розподілу і вдосконалені системи транспортних коридорів, в яких часто мають потребу країни, що розвиваються. Коло галузей, що мають відношення до інфраструктури економіки, визначається по-різному в різних країнах.

Факторний аналіз інфраструктур включає 108 критеріїв, розділених на 5 складових:  основна  інфраструктура, технологічна інфраструктура, наукова інфраструктура, охорона здоров'я і навколишнє середовище, освіта. Для оцінки чинника використані як статистичні показники, так і дані опиту.

Факторний аналіз інфраструктури окремих країн  у 2010 р. подано у табл.2.2 [32, c.14].

 

Таблиця 2.2

Факторний аналіз інфраструктури окремих країн  у 2010 р.

Місце	Країни	Наукова інфраструктура	Технологічна  інфраструктура	Основна інфраструктура	Охорона здоров'я і навколишнє середовище	Освіта
1	США	1	1	2	20	12
2	Швейцарія	7	4	8	1	7
3	Сінгапур	8	2	1	14	11
4	Японія	2	16	18	9	22
5	Швеція	6	3	17	4	3
41	Болгарія	53	35	42	43	39
42	Турція	47	49	43	28	47
43	Румунія	46	45	38	46	41
44	Колумбія	45	47	44	31	52
45	Росія	24	51	37	52	40
46	Казахстан	32	54	27	54	37
47	Україна	37	38	46	56	38
48	Аргентина	55	48	56	36	46
49	Філіппіни	54	31	55	44	53
50	Індія	29	41	41	51	55
51	Бразилія	50	50	52	42	49

 

Україна посідає 47 місце (див. табл.2.2). За показником "Наукова інфраструктура" Україна посіла 37 місце. Даний показник розглядає конкурентоспроможність середовища для наукових досліджень і винаходів.

За  показником "Технологічна інфраструктура" Україна посідає 38 –місце. Критерій "Технологічної інфраструктури" описує стан телекомунікацій і використання Інтернету в економіці. Лідируючі країни у області конкурентоспроможності активно використовують сучасні технології збору і обробки інформації. Компанії цих країн виробили передові технології, які ефективно використовують (наприклад, інноваційні кластери). Розробка подібних технологій цілком може фінансуватися державно-приватними підприємствами.

Аналізуючи  результаті дослідження конкурентоспроможності країн світу за версією Інституту розвитку менеджменту в Лозанні слід відзначити, що Україна займає доволі сильні та стабільні позиції, порівняно з іншими показниками по Україні, саме за факторами наука, технологія і освіта. На нашу думку це свідчить про сталий розвиток цих категорій. Факторний аналіз ефективності уряду окремих країн у 2010 р. подано у табл.2.3 [32, с.15].

Таблиця 2.3

Факторний аналіз ефективності уряду окремих  країн у 2010 р.

Місце	Країна	Державні  фінанси	Фіскальна політика	Інституційне  середовище	Законодавство про бізнес	Соціальна інфраструктура
1	Сінгапур	11	4	1	1	9
2	Гонконг	3	1	12	2	17
3	Швейцарія	10	2	3	9	14
4	Данія	6	43	2	3	5
5	Австралія	19	11	6	6	3
19	Малайзія	28	10	13	30	42
20	Австрія	33	46	10	14	11
21	Ізраїль	39	19	24	16	28
22	Таїланд	30	5	41	29	37
23	Індія	32	9	29	32	45
24	Казахстан	20	30	28	41	26
25	Великобританія	46	33	26	22	19
26	Йорданія	55	16	22	13	29
27	Німеччина	45	50	19	23	10
31	Росія	4	27	39	53	50
53	Україна	26	36	53	54	56

 

Проте слід зазначити і негативні сторони, а саме дуже низьку ефективність українського уряду (53- місце серед 56 країн). Не варто  наголошувати на взаємозв’язок між  усіма складовими індексу. Україна у 2003-2010 р. мала приріст реального ВВП на рівні 7,4 %, тому і місце яке країна посіла у 2010 р. було досить адекватним макроекономічному становищу країни, її потенціалу, та активності бізнесу навіть за негативних показників ефективності уряду. Однак з часом чинник «Ефективність уряду» відіграв негативну роль і України втратила 9 позицій.

На  сьогоднішній день стає очевидним, що саме менш розвинуті країни зазнають найбільш відчутних та руйнівних  наслідків кризи. Це стосується і  України, яка після десяти років неперервного економічного зростання обсягів ВВП, зіткнулася із серйозними економічними потрясіннями (табл. 2.4).

Таблиця 2.4

Валовий внутрішній продукт України за 2000-2010 роки

Рік	Валовий внутрішній продукт України, млн. грн.	Валовий внутрішній продукт України у розрахунку на одну особу, грн.
2000	170070	3436
2001	204190	4195
2002	225810	4685
2003	267344	5591
2004	345113	7273
2005	441452	9372
2006	544153	11630
2007	720731	15496
2008	948056	20495
2009	913345	19832
2010	1082569	23600

Складено за матеріалами: [42, c.86]

Результати  дослідження показали, що протягом досліджуваного періоду валовий  внутрішній продукт України з  року в рік збільшувався. Динаміка зміни даного показника наступна: за 2001-2008 роки валовий внутрішній продукт  України зростав на 20,1 %, 10,6 %, 18,4 %, 29,1 %, 27,9 %, 23,3 %, 32,5 % та      32,5 % відповідно, у 2009 році спостерігається зменшення на 3,7 %, а у 2010 році знову відбулось зростання даного показника на 18,5 %. Відповідно, аналогічна ситуація спостерігається щодо обсягу валового внутрішнього продукту України у розрахунку на одну особу.

Фінансово-економічна криза у нашій державі настала  у результаті дії як зовнішніх (це насамперед світова фінансово-економічна криза, яка розпочалася у другій половині 2008 року), так і внутрішніх чинників (передусім, макроекономічна криза в Україні, яка значною мірою зумовлена наявними диспропорціями в економіці, прив’язкою гривні до долара, високим ступенем доларизації економіки) [54, с. 13].

Якщо  проаналізувати місце України за всіма чинниками ГІК, то можна також виділити позиції за якими існують істотні переваги (рис. 2.1).

 

Рис. 2.1 Позиції України за результатами рейтингу ГІК 2011 р.

 

Так місце  України  за чинником «Вища та професійна освіта»-53місце (за кількістю студентів прийнятих до ВНЗ -17 місце; за якістю освіти -44 місце), за чинником «Інновації» - 65 місце (умови для інноваційного розвитку -40 місце, якість науково-дослідних інститутів -60 місце). При цьому слід зазначити, що найгіршим показником серед усіх чинників ГІК щодо України є «Громадські інститути». Цей чинник включає показники щодо ефективності усіх гілок влади та взаємодії влади та громадськості.

Проаналізувавши місце, яке Україна займає в світових рейтингах конкурентоспроможності можна відзначити, що ринкове середовище, що формується в Україні, характеризується невизначеністю, нечіткістю правового забезпечення діяльності господарських структур, нерозвиненістю ринкової і інформаційної інфраструктур, відсутністю ефективних умов для технологічного трансферту, частковою втратою власного науково-технічного потенціалу, занепадом системи освіти при достатньо високому потенціалі, недостатнім соціальним захистом населення, і як наслідок, низькою міжнародною конкурентоспроможністю (рис. 2.2). Це обумовлено як об'єктивними причинами, так і відсутністю дієвого механізму управління конкурентоспроможністю на всіх рівнях.

Рис. 2.2. Порівняння по деяким країнам за рівнем ГІК у 2000 р. та 2011р.

 

Методики  ВЕФ та Інституту розвитку менеджменту у м. Лозанна відносно розрахунку міжнародної конкурентоспроможності країн дає чітке уявлення про економічну діяльність в різних державах і відповідному потенціалі для їх прискореного розвитку. Проте слід зазначати деякі особливості використання цих методик щодо аналізування переваг та недоліків вітчизняної економіки.

У Звіті глобальної конкурентоспроможності  присутній суб’єктивний чинник. Має місце диспропорція у розподілі анкет що суттєво впливає на результати рейтингових оцінок. Так у країнах Східної Європи та країнах колишнього СРСР  більше половини анкет заповнюються  представниками компаній зі штатом від 100 до 500 працівників, у той час у США 43 % анкет заповнюється представниками компаній зі штатом 1000 та більше працівників. А це впливає на кваліфікованість оцінки соціально-економічного розвитку країни.