Дослідження економічної безпеки і конкурентоспроможності країн

Конкурентоспроможність  товару стає найбільшою тоді, коли ціна споживання матиме тенденцію до мінімізації, а ціна виробництва збільшуватиметься. Це пояснюється тим, що більш конкурентоспроможний товар вимагає додаткових витрат на виробництво, оскільки для його виробництва необхідні інновації, які мають велику вартість. Проте такий товар в експлуатації вимагатиме менших споживацьких витрат, оскільки має велику надійність.

Конкурентні позиції різних фірм і країн визначаються потенціалом конкурентоспроможності. Тому, особливу важливість придбали методи, за допомогою яких було досягнуто  розширеного відтворення: державними (пільгами, дотаціями, протекціонізмом) або ринковими (впровадження нових технологій, інновації, створення сприятливого ринкового середовища і іншими стимулюючими заходами).

Для високого рівня конкурентоспроможності важливо  мати:

- кваліфіковані  кадри, висока заробітна платня  яких створює значний платоспроможний попит, який буде інвестований в економіку;

- підприємців,  які, реалізовуючи свої менеджерські  здібності, створюють нові виробництва  і робочі місця і збільшують  прибуткову частину бюджету;

- сильна  держава, яка створює сприятливі  внутрішні умови для господарської діяльності, функціонування різних ресурсів; направляє результати досягнень від підвищення ефективності суспільної праці на розвиток інфраструктури, охорони здоров'я, науки і т.д.

- ресурси,  ступінь наділеності і вартість  яких, починає виконувати важливу роль.

Конкурентоспроможність  країн оцінюють Всесвітній економічний  форум (Женева), Світовий банк, Європейський форум з проблем управління (Женева), Міжнародний інститут менеджменту  і розвитку (Лозанна). Розглянемо деякі  основні методики оцінки рівня конкурентоспроможності країни.

Рейтинг конкурентоспроможності Міжнародного інституту менеджменту (International Management Development), Лозанна. Для підрахунку рейтингу конкурентоспроможності аналізуються 290 показників. З них, 41 показник використовуються лише як ввідна інформація про країну та в кінцевому рейтингу не відображається. Решта, 249 критеріїв, які знаходять віддзеркалення в кінцевому рейтингу, згрупована у вісім агрегованих чинників: внутрішній економічний потенціал, зовнішньоекономічні зв'язки, державне регулювання, кредитно-фінансова система, інфраструктура, система управління, науково-технічний потенціал, трудові ресурси. Основні чинники конкурентоспроможності  подано у додатку А.

При складанні  рейтингу використовуються два типи даних: достовірні дані (Hard data) і оглядова інформація (Survey data). Достовірні дані –це статистична інформація, що одержується з різних міжнародних і регіональних організацій, приватних і державних інститутів. До цієї групи входять 180 показників, з яких 139 використовуються для підрахунку кінцевого рейтингу, а 41 показник що залишився представляють собою важливу ввідну інформацію про країну, але в кінцевому підрахунку рейтингу конкурентоспроможності не враховуються [66, c. 520].

Оглядова  інформація це дані опиту менеджерів (Executive Opinion Survey). Це всебічний опит, який проводиться серед менеджерів вищої і середньої ланки кожної з 47 країн. Анкета опиту включає 110 різних питань. Респондентам (їх в середньому більше 3 тис. чол.) пропонується оцінити існуючі і очікувані конкурентні умови тієї країни, яку вони представляють. Це дозволяє оцінити чинники, які не знаходять віддзеркалення в статистичних даних, проте є надзвичайно важливими при формуванні національної конкурентоспроможності [56, c.386].

Дані  опиту менеджерів покликані доповнювати достовірні статистичні дані, допомагають сформувати цілісну картину економічної ситуації в країні. Проте дані опиту менеджерів мають все ж таки меншу достовірність, ніж статистичні викладення, тому вводиться спеціальна поправка: вага статистичних даних складає 1, а даних дослідження -0,64, тобто приблизно дві третіх.

Підрахунок  підсумкового рейтингу здійснюється таким  чином. Найскладніший етап – це підрахунок стандартизованого значення для  кожного з 290 аналізованих показників. Методика підрахунку, на жаль, не розкривається, тому її неможливо оцінити з погляду правильності і раціональності.

Після отримання стандартизованого значення для кожного з показників будуються  рейтинги країн по кожному з показників, рейтинги країн по агрегованих чинниках і підчинниках, підсумковий рейтинг країн по конкурентоспроможності, рейтинги країн по привабливості для розміщення виробництв (від простих галузей оброблювальної промисловості до високотехнологічних виробництв) і здійснюється моделювання конкурентоспроможності [53, c.6].

Найбільший  внесок у вивчення конкурентних переваг  і міжнародної конкуренції зробив М.Портер. Йому належить розробка методики оцінки міжнародної конкурентоспроможності відповідно до індексу мікроконкуренто-спроможності (Microeconomic Competitiveness Index -MICI) за допомогою таких чинників, як якість середовища бізнесу і досконалість стратегій підприємств [6, с.46].

Як  було зазначено раніше, згідно теорії Майкла Портера, кластер - це група взаємозв'язаних компаній (постачальники, виробники і ін.), що географічно є сусідами, і пов'язаних з ними організацій (освітні заклади, органи державного управління, інфраструктурні компанії), що діють в певній сфері і взаємодоповнюючих один одного [15, с.234].

Головна теза Портеру полягає в тому, що перспективні конкурентні переваги створюються не ззовні, а на внутрішніх ринках [15,с. 112].

В ході своїх досліджень Майкл Портер проаналізував  конкурентні можливості більше 100 галузей  в десяти країнах. Виявилось, що найбільш конкурентоздатні транснаціональні компанії звичайно не розкидані безсистемно по різних країнах, а мають тенденцію концентруватися в одній країні, а деколи навіть в одному регіоні країни. Це пояснюється тим, що одна або декілька фірм, досягаючи конкурентоспроможності на світовому ринку, поширює свій позитивний вплив на найближче оточення: постачальників, споживачів і конкурентів. А успіхи оточення, у свою чергу, роблять вплив на подальше зростання конкурентоспроможності даної компанії [29, c.118].

У результаті формується „кластер” - співтовариство фірм, тісно зв'язаних галузей, взаємно сприяючих зростанню конкурентоспроможності один одного. Для всієї економіки держави кластери виконують роль точок зростання внутрішнього ринку. Слідом за першим часто утворюються нові кластери, і міжнародна конкурентоспроможність країни в цілому збільшується. Вона тримається саме на сильних позиціях окремих кластерів, тоді як зовні їх навіть найрозвиненіша економіка може давати тільки посередні результати.

Застосування  кластерного підходу стало спробою оцінити порівняльний рівень добробуту країн і перспективи зростання процвітання на найближчі декілька років. У щорічно публікованих Глобальних оглядах конкурентоспроможності (Global Competitiveness Report) пропонуються 2 різних, але взаємодоповнюючих рейтингу. Вони розраховуються з використанням як статистичних даних, так і результатів опитів топ-менеджерів компаній. Найбільш важливими є опитні дані, що одержуються в рамках Огляду думок менеджерів (Executive Opinion Survey), що щорічно проводиться під егідою Всесвітнього економічного форуму (ВЕФ) (у 2005 році було опитано більше 4600 менеджерів).

Перший  рейтинг, що розраховується групою фахівців під керівництвом Дж. Сакса, вимірює  здатність національної економіки  досягти стійкого економічного зростання в середньостроковій перспективі (найближчі 5 років). До 2000 року цей індикатор називався просто «Індекс конкурентоспроможності» і був єдиним, таким, що офіційно розраховувався під егідою ВЕФ. Починаючи з 2000 року, цей показник був перейменований в «Індекс конкурентноздатного зростання» (Growth Competitiveness Index, GCI).

Другий  рейтинг, що розраховується групою фахівців під керівництвом М.Портера (індекс MICI в первинному варіанті теорії М.Портера) і вперше опублікований в огляді за 2000 рік, називався «Індекс поточної конкурентоспроможності» (Current Competitiveness Index, CCI). У 2004 р. цей індекс одержав назву «Індекс ділової конкурентоспроможності» ( The Business Competitiveness Index, BCI). Він відображає ступінь ефективності поточного використання доступного об'єму ресурсів в економіці. Рейтинг BCI розраховується виходячи з двох основних індикаторів: стратегії і діяльності компаній (якість менеджменту і маркетингу, економічна присутність за кордоном, використання інновацій і ін.); національного клімату бізнесу (розвиток фізичної і адміністративної інфраструктури, фінансових ринків, рівень конкуренції в галузях і ін.).

Дослідження економічної безпеки здійснюється за системою критеріїв і показників: ресурсного потенціалу і можливостей  його розвитку; рівня ефективності використання ресурсів, капіталу і праці і його відповідності рівню в найбільш розвинених і передових країнах, а також рівню, при якому погрози зовнішнього і внутрішнього характеру зводяться до мінімуму для конкурентоспроможності економіки, цілісності території і економічного простору, суверенітету, незалежності і можливості протистояння зовнішнім погрозам, соціальної стабільності і умов запобігання і вирішення соціальних конфліктів.

Система показників-індикаторів, що отримали кількісний вираз, дозволяє завчасно сигналізувати про небезпеку і робити заходи по її попередженню.

При цьому  в світовій науці існують різні  підходи до визначення і побудови системи показників-індикаторів  економічної безпеки. Виділимо ті з  них, які заслуговують найбільшої уваги для вивчення і узагальнення досвіду.

Особливе  місце в роботах по розробці системи  показників економічної безпеки  займають праці С.Глазьєва і розроблена ним «методика Глазьєва», що набула широкого поширення в Росії (додаток  Б). На тлі використання даної методики державними органами влади Російській Федерації, дана методика проте  неодноразово піддається критиці і перегляду з боку інших російських учених.

На  думку С.Глазьєва для економічної  безпеки значення мають не самі показники, а їх порогові значення. Порогові значення - це граничні величини, недотримання значень яких перешкоджає нормальному ходу розвитку різних елементів відтворення, приводить до формування негативних, руйнівних тенденцій в області економічної безпеки. З погляду зовнішніх погроз як індикатори можуть виступати гранично допустимий рівень державного боргу, збереження або втрата позицій на світовому ринку, залежність національної економіки і її найважливіших секторів (включаючи оборонну промисловість) від імпорту зарубіжної техніки, комплектуючих виробів або сировини [53, с.6].

Важливо підкреслити, що на думку С.Глазьєва, найвищий ступінь безпеки досягається  за умови, що весь комплекс показників знаходиться в межах допустимих меж своїх порогових значень, а порогові значення одного показника досягаються не в збиток іншим. Наприклад, зниження темпу інфляції до граничного рівня не повинне приводити до підвищення рівня безробіття понад допустиму межу, або зниження дефіциту бюджету до граничного значення - до повного заморожування капіталовкладень і падіння виробництва і так далі [52, c.113].

Іншу  методику дослідження економічної  безпеки пропонують фахівці Інституту  економічного аналізу (ІЕА). В основі їх методики знаходиться поняття  «Економічне зростання». На їх думку, найважливішим чинником, що в значній мірі зумовлює багато економічних і соціальних характеристик країни, є рівень її економічного розвитку, визначуваний, як правило, величиною вироблюваного валового внутрішнього продукту на душу населення [24, c.82].

Відповідно  до цієї концепції виділяються наступні показники економічної безпеки:

• показники економічного зростання (динаміка і структура національного виробництва і доходу, показники об'ємів і темпів промислового виробництва, галузева структура господарства і динаміка окремих галузей, капіталовкладення і ін.);
• показники характеризують природно-ресурсний, виробничий, науково-технічний потенціал країни;
• показники що характеризують динамічність і адаптивність господарського механізму, а також його залежність від зовнішніх чинників (рівень інфляції, дефіцит консолідованого бюджету, дію зовнішньоекономічних чинників, стабільність національної валюти, внутрішню і зовнішню заборгованість);
• показники якості життя (ВВП на душу населення, рівень диференціації доходів, забезпеченість основних груп населення матеріальними благами і послугами, працездатність населення, стан навколишнього середовища і т. д.)

На  концепцію економічного зростання, як головною складовою стійкого розвитку країни і реалізації відповідної  ефективної національної стратегії в області забезпечення економічної безпеки, спираються в своїх роботах і учені Казахстанського інституту стратегічних досліджень при Президентові Республіки Казахстан Торгаєв Р.А. і Берентаєв К.Б.

Торгаєв Р.А. і Берентаєв К.Б. виділяють  декілька груп індикаторів економічної безпеки:

• економічні індикатори, які служать для характеристики тенденцій розвитку вітчизняної економіки – темпи економічного зростання і окремих галузей  виробництв, що склалися, структуру ВВП в цілому і окремих секторів економіки, виробництво і споживання окремих видів продуктів і послуг, ефективність використання виробничих ресурсів і тому подібне
• соціальні індикатори, які відображають рівень соціального розвитку суспільства;
• фінансові індикатори, які характеризують тенденції розвитку грошово-кредитної і податково-бюджетної політики, їх відповідність вимогам економічної безпеки [68, c.19].

За  їх твердженням ця класифікація не претендує на повноту і не відображає ті або інші аспекти проблеми економічної  безпеки. До теперішнього часу не були розроблені які-небудь інтегральні показники економічної безпеки, які могли б дати кількісну оцінку рівня економічної безпеки в цілому. Для побудови таких показників, на думку Торгаєва Р.А. і Берентаєва К.Б, необхідно розробити методи «згортання» окремих  приватних показників так, щоб були враховані динаміки як внутрішньочинникові, так і міжчинникові взаємодії чинників економічної безпеки [68, с. 20].

Американська  модель забезпечення економічної безпеки  будується на відстежуванні 39 показників Системи національних рахунків. Стан економічної безпеки визначається шляхом аналізу системи показників порівняно з відповідними індикаторами.

Центральним показником цієї системи є валовий  внутрішній продукт (ВВП), а також  валовий національний продукт (ВНП). Підраховуються ці показники як в поточних цінах, так і в цінах базового року.

Різниця між ВНП і ВВП полягає в  наступному: ВВП підраховується за так званою територіальною ознакою, це сукупна вартість продукції сфери  матеріального виробництва і  сфери послуг, незалежно від національної приналежності підприємств на території країни; ВНП – це сукупна вартість всього об'єму продукції і послуг незалежно від місцезнаходження національних підприємств (у своїй країні або за кордоном) [40, c.5].