Дослідження економічної безпеки і конкурентоспроможності країн

Таким чином, ВНП відрізняється від ВВП на суму так званих витрат (дохід найнятих робітників, рентний дохід, позиковий відсоток, прибуток корпорацій) чинників від використання ресурсів даної країни за кордоном (переведений в країну прибуток від вкладеного за кордоном капіталу, що є там власності, заробітна плата громадян, що працюють за кордоном) за мінусом аналогічних вивезених з країни доходів іноземців [40, c.6].

Дана  модель забезпечення економічної безпеки  не прийнятна для України з  ряду причин. Перша і основна причина  – різний рівень забезпеченості ресурсами. Друга причина криється у відмінностях менталітету. Третя – в підході визначення рівня загрози економічній безпеці, в Україні вважають загрозою будь-яку причину, що змінює рівень відстежуваного показника до вказаних порогових критичних значень.

Таким чином, існують різні методики дослідження  конкурентоспроможності та економічної  безпеки держави. Проте, слід зазначити, що практичне їх втілення здійснюється нажаль тільки закордонними фахівцями. Українські вчені тим не менш дуже активно працюють над вітчизняними методиками оцінки конкурентоспроможності і економічної безпеки задля їх практичного втілення на державному рівні враховуючи особливості української економічної моделі.

 

 

 

 

1.3. Теоретичні аспекти впливу  глобалізації на стан міжнародної конкурентоспроможності

 

Останніми роками важливою характеристикою середовища, в якому формуються й реалізуються економічні стратегії суб’єктів  різного рівня, стає становлення  та розвиток глобальної економіки. Глобалізація веде до формування єдиного середовища здійснення виробничо-господарських, фінансових та управлінських операцій, яке керується умовами кон’юнктури глобального рівня. Це певною мірою розмиває межі національних суспільних систем та може суттєво порушувати принцип їхньої органічності (рис. 1.2).

Серед основних джерел глобалізації науковці виділяють:

- лібералізацію  міжнародної торгівлі (в чому чи не визначальну роль відіграло поширення умов ГАТТ/СОТ, за якими нині здійснюється близько 95 % усіх світових торговельних оборотів), що обумовила стрімке зростання обсягів та диверсифікацію географії міжнародних потоків товарів і послуг;

- лібералізацію  міжнародних фінансових потоків, розвиток надпотужних транснаціональних корпорацій, формування глобального фінансового ринку;

- технологічний прогрес у сфері транспорту, електроніки, телекомунікацій, інших галузях;

- розвиток  і вдосконалення засобів комунікації, що сприяло інтенсифікації інформаційного обміну, підвищенню прозорості інформаційних потоків, усуненню перешкод на його шляху, а також уніфікації соціально-культурного простору;

- мобільність  населення, підтримане як технологічним прогресом, так і посиленням інформаційно-культурного обміну.

Рис. 1.2. Структуризація глобалізаційного процесу

 

У теорії міжнародної економіки, на відміну від менеджменту та маркетингу, категорія „міжнародна конкурентоспроможність країн” є однією з найменш досліджених. Серед вітчизняних і зарубіжних вчених не існує єдиної думки щодо сутності цього поняття та його співвідношення з низкою інших взаємопов’язаних однопорядкових категорій, таких як конкуренція, конкурентні переваги, конкурентні позиції і конкурентний статус держави. Окремі з них навіть стверджують, що конкурують на світовій арені не країни, а фірми, а в умовах глобалізації конкуренція між державами взагалі зникає, що позбавляє сенсу досліджувати конкурентоспроможність країн. Але навіть за умов посилення тенденції регіоналізації, інтеграції та глобалізації у світовій економіці конкурентна боротьба між країнами не тільки не зникає, а навпаки загострюється, набуваючи нових форм свого прояву. Як відомо, міжнародна конкурентоспроможність країн знаходить відображення в процесі міжнародних економічних відносин. Звідси випливає, що еволюцію економічної думки стосовно конкурентоспроможності країн необхідно розглядати, насамперед, у контексті теорій міжнародної торгівлі.

Обґрунтування причин зовнішньої торгівлі країн їх міжнародної спеціалізації  та конкурентної вигоди від торгівлі з іноземними державами вже багато століть є предметом досліджень вчених-економістів.

Таблиця 1.2

Еволюція теорії й міжнародної  конкурентоспроможності країни

Теорії	Конкурентні переваги
Теорія  меркантилізму  (Т. Мен, А. Монкретьєн та ін.)	Протекціоністська політика держави
Теорія  абсолютних переваг (А.Сміта)	Абсолютні рівні витрат виробництва
Теорія  відносних переваг (Д. Рікардо)	Відносні рівні витрат виробництва
Теорія  співвідношення факторів (Е. Хекшер Б. Олін)	Відмінність у факторах виробництва і їх ефективне  застосування
Еволюційна  теорія (Й. Шумпетер)	Інновації та підприємництво
Теорія  конкурентних переваг (М. Портер)	Продуктивність  у використанні факторів на різних стадіях конкурентоспроможності
Теорія  глобального випередження конкурентів  (Г. Хамел, К. Прахалад)	Ключові компетенції,інтелектуальне лідерство

 

Проведене дослідження дає змогу зробити висновок, що кожна із попередніх теорій доповнювала наступну факторами, від яких залежала можливість ефективної участі країн у міжнародних економічних відносинах та підвищення її конкурентоспроможності. Отже, як і класичні, так і сучасні теорії розглядають міжнародну конкурентоспроможність, здебільшого, з позиції торгівлі, що істотно знижує їх практичне значення. На наш погляд, поєднання еволюційної теорії Й. Шумпетера, ділової моделі А. Сливоцького, П. Кругмана та теорії глобального випередження конкурентів Г. Хамела, К. Прахалада може найкращим чином пояснити високу конкурентоспроможність розвинених країн світу.

На наш погляд, можна зробити  висновок стосовно об’єктивних передумов, які виникають для того, щоб  міжнаціональні економічні відносини породжували гострі протиріччя між інтересами різних держав. Важливо, що ігнорувати ці протиріччя неможливо, оскільки від наслідків конкурентної боротьби залежить якісне розв’язання країнами внутрішніх проблем зайнятості, підвищення конкурентоспроможності національної економіки, досягнення вищих темпів економічного зростання та забезпечення економічної і політичної стабільності. З цієї точки зору винятково важливим є визначення поняття «конкурентоспроможна економіка», яке дасть важливий орієнтир для державної політики, спрямованої на зміцнення позиції національної економіки на світовому ринку, зростання економічної могутності країни та забезпечення безпеки в жорстких умовах міжнародної конкуренції.

У роботах багатьох вчених-економістів  та авторитетних міжнародних організацій зустрічаються різні трактування щодо конкурентоспроможності національної економіки і конкурентоспроможності країни. Як можна переконатися, різні вчені характеризують конкурентоспроможність залежно від об’єкта і предмета свого дослідження (Додаток В).

Конкурентоспроможність  країни виявляється у здатності  досягти високих темпів економічного зростання, забезпечити постійне збільшення реальної заробітної плати, просувати  на світовий ринок конкурентоспроможні  фірми та передбачає наявність сильної конкурентоспроможної економіки, представленої високопродуктивними кластерами, котрі поліпшують якість товарів і послуг, забезпечують створення нових робочих місць у майбутньому. Здатність адаптуватися до змін, що відбуваються на світовому ринку, базується на таких економічних факторах як інвестиційні, інноваційні, виробничі потужності та інші. Проте їх дія повинна поєднуватись із політичними та соціальними факторами, які теж впливають на функціонування національної економіки на світовому ринку.

Розглядаючи характер економічної поведінки  суб’єктів господарювання, особливості  організації діяльності фірм, їх управління, процес розробки стратегії на ринку, тобто детермінанти, що мають значний  вплив на успіх національних компаній в умовах гіперконкуренції, необхідно враховувати й інші елементи, котрі не відносяться до економіки, але їх сукупність і характеризує державу, націю як складну систему економічних і неекономічних факторів.

Конкурентоспроможність  обов’язково необхідно досліджувати в динаміці, бо успіх національної економіки не може оцінюватися тільки з точки зору становища країни в певних сферах. Адже всі сектори національної економіки не завжди конкурентоспроможні на світовому ринку, а ті фірми і галузі, які є лідерами нині, в довгостроковому періоді можуть цю перевагу втратити, поступаючись зарубіжним конкурентам.

Важливою  ознакою конкурентоспроможності країни є її здатність пристосуватися до змін у світовому попиті та структурі  виробництва. Для цього необхідно, щоб у країні існували економічні механізми, які відповідають за створення необхідних факторів виробництва, сприятливого інвестиційно-інноваційного клімату та просування вітчизняних виробників на світові ринки. Необхідно постійно підтримувати найсприятливіші умови для функціонування цих економічних механізмів.

Господарські суб’єкти пов’язані між собою товарними  і грошовими потоками, тимчасовими  зобов’язаннями, що регулюють швидкість  цих потоків. Значна кількість господарських  зв’язків, які утворюють економічні комунікації, призводить до необхідності узгодження усієї системи загальних, приватних пропорцій бізнесу та економічних інтересів, а саме - збалансованості економічної системи, що визначає її конкурентоспроможність на ринку. Хоча узгодження економічних інтересів якоюсь мірою відносне і передбачає можливість відхилення від рівноваги. Ці відхилення впливають на характер і динаміку бізнесу.

Враховуючи  все вище перелічене, можна узагальнити, що конкурентоспроможність країни характеризується наявністю в ній механізмів формування умов і засобів, які сприяють вирішенню завдань загальнонаціональної безпеки, економічного розвитку та підвищення рівня життя населення. Країна, в якій не тільки ефективна економіка, а й неекономічні інститути з, погляду їхнього впливу не економічні процеси в державі, може вважатись конкурентоспроможною і володіти значним потенціалом не тільки в конкурентних перевагах, але і в перевагах, пов’язаних з особливістю функціонування політичної, культурної, соціальної системи.

На наш погляд, необхідно провести умовну межу між категоріями "конкурентоспроможна економіка" та значно ширшими поняттями "конкурентоспроможна країна", "конкурентоспроможна нація", адже у багатьох працях ці поняття вживаються як синоніми. Отже, міжнародна конкурентоспроможність країни - це здатність країни займати і утримувати стійкі позиції на певних сегментах світового ринку при наявності потужного економічного потенціалу, який забезпечує динамічне зростання економіки на інноваційній основі; розвинутої системи ринкових інститутів; володінні значним інтелектуальним капіталом та інвестиційними ресурсами; здатністю гнучко реагувати на зміни світової кон’юнктури та, відповідно до цього, диверсифікувати своє виробництво, максимально забезпечуючи реалізацію національних інтересів заради безпеки економічної та високих стандартів життя населення.

Конкурентоспроможність нації - це утвердження й зростання вагомості у світовому співтоваристві інтелектуального потенціалу держави, яка забезпечує високі темпи економічного зростання на основі нововведень.

Ідеї  конкурентоспроможності національної економіки мають велике практичне  значення під час розроблення  програм щодо вдосконалення конкурентних переваг країни, розвитку її експертної бази в довгостроковому періоді на національному і регіональному рівнях. Концепція конкурентоспроможності для української економіки - необхідна умова виходу із кризового стану та розв’язання проблем національної безпеки. Тільки висока конкурентоспроможність вітчизняної економіки як на внутрішньому, так і на світових ринках, здатна підняти українську економіку, закласти основи для росту життєвого рівня громадян.

 

РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ І  ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ КРАЇН В  УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

 

 

2.1. Аналіз рівня міжнародної конкурентоспроможності національної економіки

 

Трансформаційний період розвитку економіки триває понад десятиліття. Проте, все ще не вирішений ряд завдань, які були визначені на початку реформ. Перш за все, це формування конкурентного середовища, інтеграція в світову економіку і підвищення добробуту населення. Практика ринкових реформ показує, що більшість вітчизняних суб'єктів опинилися не готові до світових форм і методів конкуренції. Внаслідок цього Україна має слабкі конкурентні позиції на міжнародному ринку: питома вага вітчизняного експорту в світовому складає тільки 0,2 % [4, с.18].

В умовах глобалізації забезпечення конкурентоспроможності повинно бути імперативом економічної  політики країни, що прагне посісти  своє місце в міжнародному поділі праці на стратегічних напрямах, з  точки зору на національні інтереси.

Завдання  оцінки конкурентоспроможності економіки  країни, розробки, виконання програм  та політики її підвищення офіційно інституціолізовані в багатьох країнах. Зокрема, національні  ради з конкурентоспроможності підзвітні  президенту або прем’єр-міністру у США, Ірландії, Греції, Хорватії, Данії, Росії. У Польщі, Словенії, Сполученому Королівстві, Фінляндії, Франції, Чехії в національних міністерствах створюються відповідні управління або спеціальні міжміністерські комітети, які розробляють національні стратегії конкурентоспроможності або операційні програми. Фактично, постійна робота державних органів цих країн з оцінки конкурентоспроможності власних економік обумовили посилення та зміцнення геоекономічного потенціалу цих країн. Наглядним приміром того що ці оцінки спрямовані перш за все у практичний бік є: Лісабонська стратегія ЄС (з 2003 р.), конкурентні ініціативи країн АСЕАН, політика «полюсів конкурентоспроможності» у Франції, Стратегія розвитку науки й інновацій на період до 2015 р. в Росії, Національний довгостроковий план науково-технічного розвитку Китаю до 2020 р., програма кластерного розвитку Казахстану, науково-технічна політика Японії.