Поняття, предмет і система курсу «транспортне право»

Водночас відправник зобов’язаний забезпечити транспортабельність вантажу: повинні бути виконаними зафіксовані у правилах перевезення окремих видів вантажів вимоги стосовно тари. Це має велике значення для забезпечення зберігання вантажів, а також для виконання навантажувально-розвантажувальних робіт і раціонального використання засобів перевезення. 
При прийманні вантажів, для яких встановлений вид тари і упаковки, вимоги зводяться до того, щоб вона забезпечувала повне зберігання вантажу при перевезенні. При прийнятті до перевезення вантажу з порушенням правил стосовно тари чи упаковки на перевізника може бути покладена відповідальність за пошкодження або втрату вантажу під час транспортування. 
Суттєвою умовою договору, яка має велике правове значення, є визначення ваги вантажу. Розрахунок перевізної плати при укладенні договору перевезення і видача вантажу одержувачу як завершальна стадія договору пов’язані з визначенням ваги вантажу.

Вага вантажу може бути визначена відправником і перевізником окремо або разом. Правове значення участі представника перевізника у визначенні ваги вантажу полягає у підтвердженні достовірності ваги, яка вказана відправником у накладній. Якщо перевізник приймає вантаж без перевірки його ваги, то він несе відповідальність за зменшення ваги при видачі вантажу, якщо не буде доведена наявність обставин, які впливають на цю відповідальність. 
Спосіб визначення ваги встановлений транспортними статутами, кодексами і правилами перевезень. Про спосіб визначення ваги повинно бути зазначено в перевізних документах, і він (спосіб) повинен бути ідентичним як при прийнятті, так і при видачі вантажу.

Одним із заходів, що забезпечує збереження вантажів при перевезенні, є його маркування, яке полягає в нанесенні на вантаж надписів та умовних знаків для визначення належності вантажу і його особливостей. 
Маркування є важливою умовою прийняття вантажу для перевезення, і тому ця процедура ретельно відображена в транспортному законодавстві. 
Виконання правил маркування вантажів значною мірою забезпечує їх збереження, а у разі втрати перевізних документів дає можливість встановити їх належність та пункт призначення. Маркування вантажу здійснюється відправником і незалежною транспортною організацією.

Зобов’язання за договором завантаження та вивантаження вантажу.Обов’язки сторін по навантаженню і розвантаженню розподіляються таким чином:

• навантаження і розвантаження здійснюється засобами транспортних організацій на складах і шляхах загального користування, які знаходяться у віданні транспортних організацій;

• навантаження і розвантаження здійснюється засобами відправників і одержувачів у місцях незагального користування, за межами вантажних станцій, портів, пристаней, на під’їзних шляхах і пристанях відправників і одержувачів.

Особливості навантаження і розвантаження регламентовані правилами перевезення вантажів залізничним, автомобільним, повітряним, морським і річковим транспортом. Окрім цього, транспортне законодавство встановлює нормативні строки навантаження і розвантаження вантажів. У деяких випадках термін, протягом якого вантаж повинен бути навантажений чи вивантажений, може бути визначений угодою сторін. Початком терміну навантаження і розвантаження вважається момент надання засобів перевезення для навантаження чи розвантаження. Задля боротьби з нераціональним використанням засобів перевезень практично на всіх видах транспорту (крім повітряного) існує система санкцій (у вигляді штрафів) за несвоєчасне виконання навантажувально-розвантажувальних робіт.

Однією з умов збереження вантажу при перевезенні є його правильне розміщення, улаштування і кріплення при навантаженні. Відповідальність за це покладається на сторону, яка здійснює навантаження. Але вказівки перевізника відносно завантаження, кріплення і сепарації вантажу обов’язкові для юридичних і фізичних осіб, які виконують вантажні роботи (зокрема ст. 146 Кодексу торговельного мореплавства України).

Після закінчення вантажних робіт одержувачем вантажу засоби перевезення повинні бути очищені, а в необхідних випадках, на вимогу перевізника, помиті і піддані дегазації, дезинсекції або дезинфекції. Якщо ці заходи не будуть здійснені, транспортна організація має право відмовитися від прийняття неочищених засобів перевезень і стягнути з одержувача вантажу штраф за їх простій з цього приводу.

Зобов’язання за договором експедирування. З перевезенням вантажів тісно пов’язане експедиційне обслуговування (ст.ст. 929—935 глави 65 Цивільного кодексу України, ст. 316 Господарського кодексу України) Закон України «Про транспортно-експедиторську діяльність» від 01.07.2004 р.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов’язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов’язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов’язання, пов’язані з перевезенням, у т. ч. додаткові послуги експедитора (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Правове регулювання зобов’язань з експедирування поширюється також на випадки, коли обов’язки експедитора виконуються перевізником. 
Договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі. Відносини по транспортно-експедиційному обслуговуванню регулюються цим договором, а також вимогами спеціальних актів, які регламентують порядок і умови надання подібних послуг.

Права і обов’язки сторін за договором експедиції полягають в зобов’язанні експедитора здійснити доручені операції і обов’язку клієнта сплатити встановлену плату за ту чи іншу послугу. Операції, які доручені експедитору, можуть бути різними: підготовка та відправлення вантажів, проведення взаєморозрахунків, контроль за проходженням і одержанням вантажів та інше, але у будь-якому договорі експедиції до них належать укладення договору перевезення або завершення договору перевезення і дії, що сприяють цим операціям. Клієнт повинен видати експедиторові довіреність, якщо вона є необхідною для виконання експедиторських обов’язків.

Зобов’язання за договором перевезення пасажира та багажу. Основні зобов’язання за цим договором наведені в ст. 910 Цивільного кодексу України. Детально відносини з перевезення пасажирів і багажу регламентуються в транспортних статутах, кодексах і правилах, які діють на залізничному, автомобільному, повітряному, морському і річковому транспорті. Зокрема, пасажир зобов’язується не тільки сплатити встановлену за проїзд плату, а й виконувати правила користування транспортними засобами.

Договір перевезення пасажира є оплатним, оскільки пасажир сплачує перевізнику встановлену плату, і двостороннім, оскільки кожна із сторін має як права, так і обов’язки: пасажир має право на перевезення, але зобов’язаний сплатити за проїзд плату, а перевізник має право на отримання плати, але зобов’язаний надати послугу (виконати перевезення). 
Документом, що свідчить про укладення цього виду договору, є квиток на проїзд. Виключенням є легкове немаршрутне таксі, де укладання договору здійснюється в усній формі пасажира з водієм, а сплата за проїзд здійснюється після надання транспортної послуги.

У квитку на проїзд вказуються основні умови договору: пункт призначення, ціна послуги, дата і час її виконання, назва станції (пункту) відправлення транспортного засобу та інше.

На повітряному транспорті видаються іменні квитки і у разі їх передачі іншим особам такий договір вважається недійсним.

Безквитковий проїзд не породжує жодних прав і обов’язків. Перевізник зобов’язаний надати пасажиру вказане у квитку місце. У виняткових випадках у разі ненадання місця у вагоні згідно з придбаним квитком транспортна організація зобов’язана надати пасажиру за його згодою місце в іншому вагоні, можливо, і вищої категорії, але без додаткової оплати. Якщо пасажиру надається місце нижчої категорії, йому повертається різниця вартості проїзду. 
У випадках, якщо пасажир відмовляється здійснити поїздку і своєчасно повертає квиток, йому компенсується вартість проїзного квитка з утриманням у деяких випадках певної суми. Перевезення пасажира повинно бути здійснено у визначений термін, що передбачений розкладом, але за його порушення перевізником транспортне законодавство відповідальності не передбачає. 
Разом із пасажиром на один квиток можуть перевозитися діти до 5 років, транспортне законодавство передбачає можливість зупинки пасажира з продовженням терміну дійсності квитка. Серед послуг, які повинна надати транспортна організація, законодавство передбачає облаштування залів чекання, камер схову, багажних і вантажних сховищ, кімнат для тривалого відпочинку, кімнат для матері і дитини; забезпечення поїздів трьохразовим чаєм, інші послуги. Деякі особливості мають зобов’язання з перевезення багажу. Багаж необхідно відрізняти від ручної поклажі, яка не приймається перевізником, а лише допускається до перевезення під особисту відповідальність пасажира. Перевезення багажу здійснюється за умови оформлення спеціального договору між перевізником та особою, з якою транспортна організація уклала договір перевезення. За цим договором перевізник зобов’язується доставити багаж у пункти призначення й видати його правомочній особі, а пасажир зобов’язується сплатити за це встановлену плату. Даний договір є двостороннім і вважається укладеним із моменту здачі пасажиром відповідного майна перевізнику. Перевезення багажу оформляється видачею пасажиру багажної квитанції, а перевезення багажу здійснюється у тому ж транспортному засобі, у якому їде пасажир. Оплата за багаж здійснюється при його здачі перевізнику і визначенні його ваги. Пасажир зобов’язаний своєчасно отримати багаж, доставлений у пункт призначення, де він безкоштовно зберігається протягом 24 годин. За подальше зберігання пасажир повинен сплатити відповідну грошову суму.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тема 9. Загальні питання юридичної відповідальності у транспортному праві

 

9.1. Поняття та види правопорушень на транспорті.

 

Транспортні злочини. Правопорушення на транспорті мають загальні родові ознаки злочинів і проступків і класифікуються, як і в інших галузях суспільної діяльності. Вони поділяються на:

• кримінальні злочини;

• адміністративні проступки;

• цивільно-правові делікти;

• дисциплінарні проступки.

Усі види правопорушень на транспорті мають деякі спільні ознаки:

• Об’єктом цих правопорушень є суспільні відносини у сфері безпечної роботи транспорту або суспільна безпека. Суспільна безпека в якості об’єкта цих правопорушень означає сукупність відносин, що забезпечують охорону життя і здоров’я людей, матеріальних цінностей, навколишнього природного середовища, безаварійну роботу транспорту в цілому.

• Наслідками таких правопорушень часто бувають аварії, катастрофи, нещасні випадки з людьми, що спричинюють шкідливі наслідки для здоров’я і майна людей, навколишнього природного середовища або викликають загрозу для них. Часто в результаті транспортних правопорушень не витримується графік руху транспортних засобів, затримка перевезення вантажів і пасажирів, дезорганізується робота транспортних підприємств.

Суспільна небезпека цих правопорушень має два аспекти:

по-перше, виникає небезпека життю та здоров’ю людей;

по-друге, спричиняється матеріальна шкода або виникає її загроза, і разом з цим, порушується безпечне функціонування самого транспорту.

Особливістю транспортних правопорушень є те, що шкода особі або майну завдається в основному при порушенні правил використання джерел підвищеної небезпеки, а також шляхом порушення правил безпеки. Це дає підстави виділити транспортні правопорушення у відокремлену самостійну групу. Як свідчить аналіз, всі транспортні правопорушення мають єдиний родовий об’єкт, багато загального в ознаках об’єктивної і суб’єктивної сторін, усі вони скоюються у певній сфері діяльності як результат взаємодії людини з транспортним засобом.

Чинне кримінальне законодавство містить у собі групу норм, які передбачають відповідальність за злочинні посягання на безпеку руху і експлуатацію різних видів транспорту. У Кримінальному кодексі України законодавець виділяє їх в окремий розділ «Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту». Крім того, деякі склади злочинів передбачають зв’язок з транспортом як кваліфікуючу ознаку. Згідно з чинним Кримінальним кодексом України систему транспортних злочинів утворюють наступні склади злочинів:

Стаття 276. Порушення правил безпеки руху або експлуатації залізничного, водного чи повітряного транспорту;

Стаття 277. Пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів;

Стаття 278. Угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна;

Стаття 279. Блокування транспортних комунікацій, а також захоплення транспортного підприємства;

Стаття 281. Порушення правил повітряних польотів;

Стаття 282. Порушення правил використання повітряного простору;

Стаття 283. Самовільне, без нагальної потреби, зупинення поїзда;

Стаття 284. Ненадання допомоги судну та особам, що зазнали лиха;

Стаття 285. Неповідомлення капітаном назви свого судна при зіткненні суден;

Стаття 286. Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами;

Стаття 287. Випуск в експлуатацію технічно несправних транспортних засобів або інше порушення їх експлуатації;

Стаття 288. Порушення правил, норм і стандартів, що стосуються убезпечення дорожнього руху;

Стаття 289. Незаконне заволодіння транспортним засобом;

Стаття 290. Знищення, підробка або заміна номерів вузлів та агрегатів транспортного засобу;

Стаття 291. Порушення чинних на транспорті правил;

Стаття 292. Пошкодження об’єктів магістральних нафто-, газо- та нафтопродуктопроводів.

Підкреслимо, що основною умовою віднесення зазначених складів злочинів до цієї групи є єдиний їх родовий об’єкт: суспільні відносини в сфері безпечної роботи транспорту або суспільна небезпека. 
Деякі з названих норм мають бланкетні диспозиції; для з’ясування того, які правила руху чи експлуатації транспорту були порушені, необхідно звернутись до нормативних актів, чинних на залізничному, повітряному, водному та автомобільному транспорті (наприклад, Правил дорожнього руху; Статуту автомобільного транспорту; Правил технічної експлуатації залізниць; Інструкції з руху потягів та маневрової роботи на залізницях; Правил технічної експлуатації метрополітену; Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними і охорони; Кодексу торговельного мореплавства України; Статуту внутрішнього водного транспорту; Правил технічної експлуатації суден; Повітряного кодексу України; Положення про організацію та забезпечення польотів повітряних суден цивільної авіації літерними та підконтрольними рейсами; інших статутів, правил, положень, інструкцій та наказів Мінтранспорту та керівників департаментів).