Поняття, предмет і система курсу «транспортне право»

До допоміжних договорів перевезення можна віднести наступні:

— Договір надання транспортних засобів і пред’явлення вантажу до перевезення, який передбачений ст. 917 Цивільного кодексу України. На підставі цього договору виникають двосторонні правовідносини. Так, перевізник зобов’язаний надати транспортні засоби під завантаження у строк, встановлений договором. Відправник вантажу має право відмовитися від наданого транспортного засобу, якщо він є непридатним для перевезення цього вантажу. Відправник повинен пред’явити у встановлений строк вантаж, який підлягає перевезенню, в належній тарі та (або) упаковці; вантаж має бути також замаркований відповідно до встановлених вимог. Перевізник має право відмовитися від прийняття вантажу, що поданий у тарі та (або) упаковці, які не відповідають встановленим вимогам, а також у разі відсутності або неналежного маркування вантажу. Проте, договірне регулювання цих правовідносин, яке вперше вводиться у Цивільному кодексі, не виключає централізованого визначення подачі транспортних засобів.

— Найбільшою мірою обмежена свобода сторін щодо визначення умов договору завантаження та вивантаження вантажу, який за ст. 918 Цивільного кодексу України повинен відповідати певним правилам, встановленим транспортними кодексами (статутами) та іншими нормативно-правовими актами.

Спеціальне транспортне законодавство (статути, кодекси, що регулюють правовідносини в підгалузях транспорту) також передбачають інші допоміжні транспортні зобов’язання, які забезпечують перевезення, зокрема з очистки вагонів, надання під’їзних шляхів тощо.

Законодавець особливо виділяє:

— Договірні правовідносини, що виникають між різними організаціями, підприємствами різних видів транспорту, які здійснюють перевезення у прямому змішаному (комбінованому) сполученні за єдиним транспортним документом (ст. 913 Цивільного кодексу України).

— Довгострокові договори, за якими перевізник зобов’язується у встановлені строки приймати, а власник (володілець) вантажу — передавати для перевезення вантаж у встановленому обсязі (ст. 914 Цивільного кодексу України). 

Із метою забезпечення виконання договорів перевезення на залізничному транспорті застосовується місячне планування перевезень, яке провадиться на підставі довгострокових договорів на організацію перевезення вантажів і реалізацію замовлень відправників. У разі потреби одночасно з місячним замовленням надаються плани перевезень вантажів по маршрутах (ст.ст. 17, 18 Статуту залізниць України).

— Договір перевезення транспортом загального користування, який є публічним договором і тому перевезення за цим договором здійснюється за зверненням будь-якої особи (ст. 915 Цивільного кодексу України).

— Державний контракт, державне замовлення. Якщо за допомогою державного замовлення держава на договірній (контрактній) основі розміщує державні контракти на надання транспортних послуг серед суб’єктів господарювання, незалежно від їх форми власності, то державний контракт — це договір, укладений державним замовником від імені держави з суб’єктом господарювання — виконавцем державного замовлення, в якому визначаються економічні та правові зобов’язання сторін і регулюються їх господарські відносини (ст. 13 Господарського кодексу України, ст. 6 Закону України «Про транспорт»). 

1.2. Договір транспортного експедирування, за яким одна сторона (експедитор) зобов’язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов’язаних з перевезенням вантажу.

1.3. Договори найму (оренди) на транспорті, до яких належать: 
— Договір найму (оренди) транспортного засобу, предметом якогоможуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби тощо. Договором найму транспортного засобу може бути встановлено, що він передається у найм з екіпажем, який його обслуговує (параграф 5 глави 58 Цивільного кодексу України).

— Договір лізингу транспортних засобів, за яким одна сторона (лізингодавець) передає або зобов’язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування транспортний засіб, що належить лізингодавцю на праві власності на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

1.4. Договори зберігання, які укладаються для забезпечення транспортування. За такими договорами одна сторона (зберігач) зобов’язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності (ст. 936 Цивільного кодексу). Транспортне право розглядає спеціальні види зберігання, які регулюються такими договорами:

— Договір зберігання речей у камерах схову організацій, підприємств транспорту, який має публічний характер.

У зв’язку з цим виділяються два види договорів, за якими,  
по-перше, зберігач-організація, підприємство транспорту здійснює зберігання речей власне в камерах зберігання, по-друге, — надає фізичним особам для використання автоматичні камери зберігання. Останній договір містить у собі елементи договорів оренди і охорони (ст. 972 Цивільного кодексу України).

— Договір зберігання речей пасажира під час його перевезення, предметом якого є ручна поклажа, однією зі сторін є транспортна організація, у веденні якої знаходиться транспортний засіб зі спеціально відведеними місцями для зберігання багажу, а її контрагентом є пасажир (ст. 974 Цивільного кодексу України).

— Договір зберігання автотранспортних засобів в боксах та гаражах на спеціальних стоянках, за яким зберігач зобов’язується не допускати проникнення в них сторонніх осіб і видати транспортний засіб за першою вимогою поклажодавця (ст. 977 Цивільного кодексу України).

1.5. Договори страхування на транспорті. Видами добровільного страхування на транспорті можуть бути: страхування залізничного, наземного (крім залізничного), повітряного, водного транспорту (морського внутрішнього та інших видів водного транспорту); страхування вантажів та багажу (вантажобагажу); страхування цивільної відповідальності власників наземного, повітряного і водного транспорту (включаючи відповідальність перевізника) (ст. 6 Закону України від 7 березня 1996 року «Про страхування»). Видами обов’язкового страхування на транспорті є: особисте страхування від нещасних випадків на транспорті; авіаційне страхування цивільної авіації; страхування відповідальності морського перевізника та виконавця робіт, пов’язаних із обслуговуванням морського транспорту, щодо відшкодування збитків, завданих пасажирам, багажу, пошті, вантажу, іншим користувачам морського транспорту та третім особам; страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів; страхування засобів водного транспорту; страхування відповідальності суб’єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслідків при перевезенні небезпечних вантажів; страхування відповідальності морського судновласника (ст. 6 Закону України від 7 березня 1996 року «Про страхування»).  
Таким чином, договірні зобов’язання на транспорті мають багатогранний характер (див. рис. 8.3.).

У зв’язку з цим див. частину 3 статті 909 і частину 2 статті 910 Цивільного кодексу України.

На окремих підгалузях транспорту договір перевезення пасажира розглядається окремо віддоговору перевезення багажу, а також виділяється договір перевезення пошти і договір перевезення вантажобагажу.

Підставою для віднесення нижченаведених договорів до договорів перевезення є те, що статті Цивільного кодексу, які їх регулюють, законодавець розташував у главі 64 «Перевезення».

Таким чином, правовідносини, що виникають на підставі планування, не можна вважати позадоговірними, бо вони уточнюють правовідносини, які встановлені довгостроковими договорами.

 

 
Рис. 8.3

 

 

8.3. Основні зобов’язання за договорами перевезення

 

Основу правовідносин на транспорті складають договори перевезення. Тому більш детально розглянемо зобов’язання саме за цими договорами.  
Зобов’язання за договором перевезення вантажу. Від імені залізниць і пароплавств договір перевезення вантажу укладають керівники станцій, портів і пристаней, від інших підприємств транспорту — органи цих юридичних осіб, призначені або обрані у відповідності до їх статутів чи положень (ст. 909 Цивільного кодексу України, ст. 307 Господарського кодексу України). 
За своїм змістом договір перевезення вантажу є двостороннім: кожен з його учасників наділений правами і обов’язками. Договір перевезення вважається укладеним з моменту прийняття вантажу перевізником. З цього моменту перевізник несе відповідальність за втрату, пошкодження, псування, прострочку доставки вантажу, а відправник — за несвоєчасну оплату перевезення і зазначення неправильного найменування зданого до перевезення вантажу.

Договір перевезення вантажу укладається між перевізником і відправником, як правило, на користь відсутнього одержувача (третьої особи). За таким договором одержувач набуває право вимагати видачі вантажу, а у разі втрати або пошкодження — відшкодування його вартості. 
Одержувач зобов’язаний прийняти і здійснити перевізні платежі, що не внесені відправником при здаванні вантажу для перевезення. 
Договір перевезення оплатний, оскільки кожна із його сторін має за мету задоволення майнового інтересу.

Внутрішні перевезення здійснюються за плату, яка визначається у відповідності з затвердженими у встановленому порядку тарифами (ст. 916 Цивільного кодексу України, ст. 311 Господарського кодексу України, ст. 7 Закону України «Про транспорт») і не може бути предметом угоди сторін. Розмір плати за перевезення вантажів залежить від ваги, відстані і способу перевезення. 

Як правило, перевізні платежі й додатковий збір нараховуються при укладенні договору перевезення і відправник здійснює попередню оплату транспортної послуги. У випадках, передбачених договором чи транспортними правилами, допускається переведення платежів на одержувача.  
Правові наслідки несплати перевізних платежів у встановлені договором чи правилами терміни полягають у сплаті штрафу на залізничному і річковому транспорті; окрім цього залізниця і річкове пароплавство можуть затримати відправлення вантажів до сплати транспортної послуги, а підприємства повітряного транспорту приймають вантаж для перевезення тільки після здійснення оплати відправником.

У разі, якщо за договором перевезення на морському транспорті сплата за перевезення чи інші послуги була покладена на одержувача, перевізник може не видавати вантаж до виплати відповідних сум (оплата фрахту, оплата за простій, відшкодування витрат перевізника, пов’язаних з вантажем, та ін.). 
Пред’явленням вантажу до відправлення закінчується підготовча стадія укладення договору перевезення вантажу, а приймання вантажу перевізником є фактом, що свідчить про його укладення. Ці зобов’язання можуть бути встановлені окремими договорами: договором надання транспортних засобів і пред’явлення вантажу до перевезення і договором завантаження та вивантаження вантажу.

Доставка вантажу в пункт призначення — основний обов’язок перевізника. Останній повинен забезпечити доставку вантажу у терміни, передбачені транспортним законодавством або угодою сторін. 
Вручення вантажу одержувачеві завершує виконання договору перевезення. Перевізник зобов’язаний повідомити одержувача про час і адресу прибуття вантажу. Порядок повідомлення встановлюється перевізником і узгоджується з одержувачем. Останній зобов’язаний одержати вантаж, який прибув на його адресу. Ця процедура здійснюється шляхом розкредитації документації товарною конторою станції чи порту, яка вносить в перевізні документи відповідні відомості про видачу вантажу, що прибув. 
З моменту видачі вантажу і відповідного про це документального підтвердження припиняється відповідальність перевізника за збереження вантажу, починається перебіг строку позовної давності. 
У залежності від виду транспорту і засобів перевезення можна виділити такі договори перевезення вантажу: договір залізничного перевезення і перевезення внутрішніми водними шляхами, договори повітряних, морських та автомобільних перевезень.

Залізничні перевезення і перевезення внутрішнім водним транспортом поділяються на перевезення місцевого і прямого сполучення. 
Перевезенням місцевого залізничного сполучення є перевезення між станціями однієї залізниці, а перевезенням прямого залізничного сполучення — між станціями різних залізниць.

Перевезенням місцевого сполучення внутрішніми водними шляхами вважається перевезення на суднах порту або пристані в межах закріплених за ними районів діяльності; перевезенням у прямому водному сполученні — між різними портами. Морські перевезення поділяються на каботажні (перевезення між портами України) та міжнародні.

Існує ще один вид перевезення: перевезення вантажів у прямому змішаному сполученні, тобто перевезення вантажів, у якому беруть участь різні види транспорту (насамперед, залізнично-автомобільні, залізнично-водні перевезення). Правовою особливістю договору перевезення вантажу у прямому змішаному сполученні є його оформлення одним транспортним документом на весь шлях слідування від пункту відправки до пункту призначення, незалежно від кількості й виду транспортних організацій, які беруть участь у перевезенні. При здійсненні перевезення у такому сполученні вантаж із одного виду транспорту на інший передається без участі вантажовласника. 
Вантажовідправник укладає договір перевезення у прямому змішаному сполученні з транспортною організацією пункту відправлення. Ця організація виступає представником усіх транспортних організацій, що беруть участь у перевезенні, але різні види транспорту виступають у цьому випадку як самостійні учасники відносин, які виконують зобов’язання кожен на своїй дільниці.

Статути залізниць і внутрішнього водного транспорту передбачають спеціальні норми, які регулюють перевезення у прямому змішаному сполученні.

Усі договори перевезення вантажів укладаються в письмовій формі. При цьому складаються перевізні документи: накладна; при перевезенні багажовантажу — іменна багажна квитанція; документами, що підтверджують наявність і зміст договору морського перевезення вантажу, є рейсовий чартер, коносамент, інші документи.

Зміст перевізних документів та їх форма встановлюються транспортними кодексами і статутами, а також правилами перевезень. 
Зобов’язання за договором надання транспортних засобів і пред’явлення вантажу до перевезення.Кількість вантажу, що пред’являється для перевезення, визначається угодою сторін або планом чи графіком перевезень. 
Відправник вантажу зобов’язаний подати всі відомості стосовно нього: точне найменування за виробничим чи споживчим призначенням і властивості. Окрім цього, відправник повинен своєчасно передати перевізнику всі документи стосовно вантажу, як цього вимагають митні, санітарні та інші адміністративні правила.