Поняття, предмет і система курсу «транспортне право»

1.3. Вантажобагаж — це поняття, яке використовується у залізничному законодавстві і означає вантаж, що перевозиться в пасажирських і поштово-багажних поїздах (ст. 1 Закону України «Про залізничний транспорт» від 4 липня 1996 року).

1.4. Пошта як об’єкт транспортування — це сукупність поштових відправлень та закритих поштових речей.

1.5. Пасажири є особливим об’єктом транспортування, які водночас належать і до суб’єктного складу правовідносин на транспорті.

2. Транспортні засоби:

2.1. Залізничні транспортні засоби — це залізничний рухомий склад (вагони всіх видів, локомотиви, моторейковий транспорт) і контейнери (ст. 1 Закону України «Про залізничний транспорт» від 4 липня 1996 року).

2.2. Повітряні судна — літальні апарати, що тримаються в атмосфері за рахунок їх взаємодії з повітрям, відмінної від взаємодії з повітрям, відбитим від земної поверхні, і здатні маневрувати в тривимірному просторі (див. ст. 15 Повітряного кодексу України від 4 травня 1993 року). До повітряних суден на- 
лежать: літаки, аеростати, вертольоти, надлегкі повітряні судна (моторні), планери.

Законодавство України не містить легального визначення загального поняття багажу. Дефініція, що пропонується, побудована через узагальнення визначень вантажу у нормативно-правових актах, які регулюють різні підгалузі права. Такі визначення містяться у підрозділі А розділу 1 «Конвенції про полегшення міжнародного морського судноплавства», (Лондон, 9 квітня 1965 року); пункті 2 «Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту», затверджених Постановою Кабінету міністрів України від 18 лютого 1997 р. № 176; статті 1 Закону України «Про залізничний транспорт» від 4 липня 1996 року; пункті 2 «Положення про взаємодію в контрольованій зоні аеропортів та авіапідприємств щодо забезпечення авіаційної безпеки», затвердженого Наказом Міністерства транспорту України від 16 квітня 1997 р. № 140.

Див. підрозділ А розділу 1 «Конвенції про полегшення міжнародного морського судноплавства», (Лондон, 9 квітня 1965 року); пункт 1.6 «Правил перевезення пошти автомобільним транспортом», затверджених Наказом Міністерства зв’язку України, Міністерства транспорту України від 12.03.97 року № 32/76 ); пункт 1.1 «Правил перевезення пошти та експлуатації поштових вагонів на залізницях України», затверджених Наказом Міністерства зв’язку і Міністерства транспорту України від 20.03.97 року № 26/90.

Загальне визначення транспортних засобів містить стаття 1 «Конвенції про транзитну торгівлю внутрішньоконтинентальних держав» від 8 червня 1965 року.

Легальні визначення наведених видів повітряних суден у пункті 2.1 «Правил видачі свідоцтв авіаційному персоналу в Україні», затверджених Наказом Міністерства транспорту України 07.12.98 р. № 486.

2.3. Морські та річкові судна. Найбільш загальним визначенням поняття «судно» є його розуміння як «плавуча інженерна споруда, що використовується або може бути використана як засіб для перевезення вантажів і пасажирів та виконання інших робіт на воді» . Найближче за змістом до визначення транспортних засобів водного транспорту поняття «торговельне судно», яке «... означає самохідну чи несамохідну плавучу споруду, що використовується: 1) для перевезення вантажів, пасажирів, багажу і пошти, для рибного чи іншого морського промислу, розвідки і добування корисних копалин, рятування людей і суден, що зазнають лиха на морі, буксирування інших суден та плавучих об’єктів, здійснення гідротехнічних робіт чи піднімання майна, що затонуло в морі…» Проте торговельне судно може використовуватися для виконання робіт, які явно не належать до транспортування: «… 2) для несення спеціальної державної служби (охорона промислів, санітарна і карантинна служби, захист моря від забруднення тощо); 3) для наукових, навчальних і культурних цілей; 4) для спорту; 5) для інших цілей» (Ст. 15 Кодексу торговельного мореплавства України, 23 травня 1995 року). Для морських торговельних перевезень в основному використовуються такі типи суден: пасажирські судна, судна, призначені для круїзів, суховантажні судна (суховантажі), танкери, контейнеровози тощо.

2.4. Рухомий склад автомобільного транспорту, до якого належать: вантажні автомобілі і автомобільні причепи різної вантажопідйомності (бортові, самоскиди, фургони, цистерни, автомобілі і автомобільні причепи з ізотермічними та іншими спеціалізованими кузовами), автомобілі підвищеної прохідності, автомобілі-тягачі з напівпричепами, автобуси різних типів і легкові автомобілі, включаючи таксомотори.

2.5. Трубопроводи, які поділяються на магістральні і промислові трубопроводи (ст. 1 Закону України «Про трубопровідний транспорт» від 15 червня 1996 р.).

3. Шляхи сполучення:

3.1. Залізничні шляхи сполучення — залізничні мережі, лінії, колії, перехрещення, мости та їх обладнання, залізничні станції, платформи тощо).

3.2. Повітряні шляхи сполучення — повітряні траси і місцеві повітряні лінії, повітряні коридори для перетинання державного кордону, встановлені та невстановлені маршрути польотів, аеродроми, лінійні та зовнішні станції технічного обслуговування, аеронавігаційна система (системи зв’язку, навігації, спостереження/організації повітряного руху (системи CNS/ATM) у цивільній авіації) та інші комунікації, що забезпечують життєдіяльність та безпеку польотів.

3.3. Водні шляхи сполучення — траси, переправи, канали, глибоководні судноплавні шляхи, фарватери та їх навігаційне обладнання, порти, пристані, причали, бази-стоянки тощо.

3.4. Автомобільні шляхи сполучення — траси, магістралі, дороги, зупинки, стоянки, станції, служби міжнародних автомобільних перевезень, пункти автомобільного сервісу, автопорти (автотермінали).

3.5. Особливе місце займають трубопроводи, які є водночас транспортними засобами і шляхами сполучення.

Необхідно зазначити, що транспортне право не розглядає усю сукупність правовідносин на транспорті, а тільки ті правовідносини, до матеріального змісту яких належить саме транспортна діяльність. Так, власне факт участі транспортного підприємства чи організації в певних правовідносинах не дає підстави вважати таку діяльність транспортною. Прикладом цього можуть бути відносини підряду на капітальне будівництво, кредитні відносини та інші, де однією із сторін може бути транспортне підприємство чи організація. За матеріальним змістом такі відносини фактично не стосуються транспортування. 
Так, не можуть бути віднесеними до предмета транспортного права зобов’язання, що виникають на підставі ст. 68 Повітряного кодексу України «Про виконання авіаційних робіт». Наприклад, аерофотозйомка, авіаційно-хімічні роботи, використання гелікоптерів на будівництві висотних споруд здійснюються на підставі договору на виконання цієї роботи або разової заяви юридичної чи фізичної особи, узгодженої з органом державного регулювання діяльності авіації України.

У цьому випадку послуги у вигляді польотів повітряного судна не мають самостійного значення, а являють собою лише один із засобів виконання робіт, для чого договір і укладається. Подібні відносини повинні регулюватися нормами договору підряду, що передбачений главою 61 Цивільного кодексу України.

Проблемним є визначення юридичної природи відносин, що виникають у зв’язку з користуванням трубопроводами. У порівнянні з відносинами, що виникають у зв’язку з іншими перевезеннями, ці відносини мають подібний матеріальний зміст (транспортування), але можуть мати зовсім іншу юридичну природу. Так, транспортування з використанням магістральних трубопроводів матеріально є не тільки перевезенням, а й постійним протягом довгого часу розподілом продукції споживачам за попередньою домовленістю. Це суттєво впливає на юридичний зміст правовідносин, що виникають у зв’язку з такою діяльністю.

 
Рис. 8.2.

Експлуатація трубопроводів, як це випливає зі ст. 16 Закону України «Про трубопровідний транспорт» від 15.05.1996 р., є постачанням споживачам продукції, яке по суті об’єднує у собі поставку і транспортування. Тому, на наш погляд, при відсутності у суб’єктному складі цих відносин саме перевізника (матеріально і юридично відокремленої транспортної організації або установи) відносини повинні регулюватися нормами договору поставки як окремого виду договору купівлі-продажу, що регулюється статтею 712 Цивільного кодексу України.

Правовідносини, що виникають у зв’язку з використанням трубопроводів постають правовідносинами на трубопровідному транспорті лише за умови укладення багатосторонніх договорів між організацією — постачальником (відправником) продукції, транспортною організацією, у володінні (або управлінні) якої знаходиться трубопровід, та споживачами (отримувачами) продукції, які розташовані по трасі цього трубопроводу. 
Аналогічно перевезення пошти, якщо вони здійснюються транспортними засобами, що належать органам зв’язку, не складають матеріальний зміст правовідносин на транспорті. А у випадку, коли пошта перевозиться транспортною організацією за окремими договорами з органами зв’язку, ми будемо мати справу з економічно відокремленим напрямком діяльності транспортного підприємства, що регулюється договором перевезення, який породжує зовсім інші за юридичною природою зобов’язання.  
Проте до правовідносин на транспорті, які вивчає наука транспортного права, необхідно віднести зобов’язання, що ґрунтуються на договорах оренди транспортних засобів: рухомого складу залізниць, морських та річних суден, повітряного, автомобільного транспорту. Усі вони укладаються з приводу використання засобів перевезення і, незважаючи на те, що мають іншу правову природу у порівнянні з договорами перевезення, міцно пов’язані з транспортуванням. Тому договір найму (оренди) транспортного засобу, який регулюється ст. 798—805 Цивільного кодексу України, в юридичній літературі має назву «фрахтування». Схожу назву має договір чартеру (фрахтування) як різновид договору перевезення (ст. 912 ЦК, ст. 61 ПК України, ст. 22 Статуту залізниць України, затвердженого Постановою КМУ від 6 квітня 1998 р.), який в літературі також називають «рейсовий чартер». Він має складний юридичний зміст, який поєднує ознаки як договору перевезення (його предметом є доставка об’єкта транспортування до пункту призначення), так і договору найму (фрахтівнику надається певна місткість транспортного засобу).  
Отже, матеріальний зміст правовідносин на транспорті істотно пов’язаний з їх юридичним змістом.

 
8.2. Юридичний зміст транспортних правовідносин

 
Юридичний зміст правовідносин — це зафіксовані у правових нормах суб’єктивні права та юридичні обов’язки сторін.  
Правовідносини виникають, змінюються і припиняються на підставі юридичних фактів. Юридичними фактами, що породжують правовідносини на транспорті, є:

• юридичні акти — це перш за все договори про надання транспортних послуг, а також певною мірою плани перевезень (ст. 8 Закону України «Про залізничний транспорт»);

• акти управління;

• певні правопорушення в сфері транспортної діяльності.

За своєю природою акти управління принципово не відрізняються від адміністративних актів, що мають місце в інших галузях господарства і тому докладно не розглядаються у даному посібнику. Аналізу деліктів на транспорті спеціально присвячена тема № 4. Тому зосередимо основну увагу на аналізі юридичного змісту саме цивільно-правових договірних відносин на транспорті.

До договірних правовідносин на транспорті належать відносини, що виникають і змінюються на підставі таких договорів:

1.1. Договори перевезення — це основний вид договорів, які регулюють транспортну діяльність.

Частина 1 статті 908 Цивільного кодексу України передбачає, що такий договір має бути засвідчений відповідним письмовим документом . Загальні умови перевезення визначаються міжнародними угодами, законами України та низкою спеціальних нормативних актів. Основним законом, який містить загальні положення щодо перевезення, є Цивільний кодекс України.  
Стаття 908 Цивільного кодексу передбачає можливість визначення умов перевезення самим договором. Проте на практиці це положення має суттєві обмеження, що обумовлені специфікою транспортної діяльності, яка матеріально є складним технологічним процесом, а юридично набуває все більш публічно-правового характеру. Фактично сторони визначають умови конкретного виду перевезення лише в межах норм транспортного законодавства, які позбавляються диспозитивного характеру і набувають імперативності. 

Основними видами договору перевезення є:

— Договір перевезення вантажу, за яким одна сторона (перевізник) зобов’язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов’язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (ст. 909 Цивільного кодексу України).

— Договір перевезення пасажира та багажу , за яким одна сторона (перевізник) зобов’язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу — також доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов’язується сплатити встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу — також за його провезення (ст. 910 Цивільного кодексу України).

— Договір чартеру (фрахтування), за яким одна сторона (фрахтівник) зобов’язується надати другій стороні (фрахтувальникові) за плату всю або частину місткості в одному чи кількох транспортних засобах на один або кілька рейсів для перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти або з іншою метою, якщо це не суперечить закону та іншим нормативно-правовим актам (ст. 912 Цивільного кодексу України).