Поняття, предмет і система курсу «транспортне право»

При перевезенні пасажирів перевізник відповідає за шкоду, заподіяну внаслідок смерті пасажира або ушкодження його здоров’я, а також у результаті втрати або пошкодження багажу, якщо подія, внаслідок якої було заподіяно шкоду, сталася під час перевезення і була наслідком вини або недбалості перевізника, його працівників, агентів, які діють у межах своїх службових обов’язків. Перевізник відповідає за нестачу або пошкодження прийнятого до перевезення багажу, а також за прострочення в його доставці, якщо не доведе, що нестача, пошкодження або прострочення в доставці сталися не з його вини. 
За втрату або пошкодження каютного багажу перевізник відповідає лише у випадку, якщо пасажир доведе, що втрата або пошкодження сталися внаслідок наміру або необережності перевізника. Перевізник не відповідає за втрату чи пошкодження грошей, цінних паперів, дорогоцінних металів і виробів із них, коштовностей, прикрас, виробів мистецтва або інших цінностей, за винятком випадків, коли такі цінності були здані на збереження перевізнику, який погодився їх зберігати в безпеці. В останньому випадку перевізник відповідає не вище межі, передбаченої ч. 4 ст. 194 Кодексу торговельного мореплавства України.

Якщо перевізник доведе, що вина або недбалість пасажира стали причиною або сприяли його смерті чи ушкодженню здоров’я, втраті або пошкодженню його багажу, суд, що розглядає справу, може звільнити перевізника від відповідальності повністю чи частково. У випадку смерті пасажира або ушкодження його здоров’я відповідальність перевізника ні в якому разі не може перевищувати 175 000 розрахункових одиниць у відношенні перевезення в цілому, відповідальність за втрату чи пошкодження каютного багажу не може перевищувати 1800 розрахункових одиниць. Кодекс торговельного мореплавства України встановлює межу відповідальності і стосовно інших випадків (відповідно до правил ст. 193, 194 Кодексу торговельного мореплавства України). Перевізник, працівник або агент перевізника не вправі скористатися межами відповідальності, якщо буде доведено, що збиток заподіяно внаслідок дій або упущень перевізника, працівника чи агента перевізника, скоєних або з наміром заподіяти цей збиток, або через самовпевненість із усвідомленням можливого заподіяння збитку. Перевізник і пасажир можуть шляхом точно сформульованої письмової угоди встановити більш високі межі відповідальності, ніж ті, що передбачені. 
Організатор круїзу несе відповідальність за шкоду, заподіяну смертю або ушкодженням здоров’я учаснику круїзу, а також втратою або пошкодженням його речей відповідно до правил ст. 193, 194 Кодексу торговельного мореплавства України. Щодо договору лізингу встановлено спеціальний термін заявлення претензій із приводу несправності судна та інших недоліків щодо його стану, які можуть бути пред’явлені лізингоодержувачем протягом року з дня передачі судна.

При буксируванні власники суден і об’єктів буксирування не несуть відповідальності за недоліки свого судна, якщо доведуть, що вони не могли бути виявлені при проявленні ними належної дбайливості (приховані недоліки). Відповідальність за невиконання обов’язків із договору буксирування та за шкоду, заподіяну при буксируванні судну, що буксирується, або іншому плавучому об’єкту чи майну і вантажу, що знаходяться на ньому, встановлена в ст. 225—227 Кодексу торговельного мореплавства. Початком відповідальності власника буксируючого судна за договором морського буксирування вважається момент прийняття судна, що буксирується, або іншого плавучого об’єкта на буксир у початковому пункті буксирування і закінченням відповідальності — момент поставлення судна, що буксирується, або іншого плавучого об’єкта на швартові чи на якір у кінцевому пункті буксирування. У разі аварійної морської події з судном, що буксирується, або іншим плавучим об’єктом з причини, що не залежить від буксируючого судна, капітан останнього зобов’язаний надати судну, що буксирується, або іншому плавучому об’єкту рятувальні засоби і надавати йому необхідну допомогу доти, доки постраждале судно (об’єкт) не зможе обійтися без рятівника, з відшкодуванням лише фактичних витрат буксируючого судна і без виплати рятувальної винагороди.

Важливим заходом притягнення до майнової відповідальності є морські протести. Якщо в період плавання або стоянки судна мала місце подія, що може бути приводом для пред’явлення судновласнику майнових вимог, капітан із метою забезпечення доказів для захисту прав і законних інтересів судновласників робить у встановленому порядку заяву про морський протест.

Заява про морський протест повинна містити опис обставин події і заходів, вжитих капітаном для забезпечення цілості довіреного йому майна. Морський протест забезпечує фіксацію і наступне доказування фактів, які мають юридичне значення при визначенні підстав та меж відповідальності. 
Морський протест заявляється: у порту України — нотаріусу або іншій посадовій особі, на яку законодавством України покладено здійснення нотаріальних дій; в іноземному порту — консулу України або компетентним посадовим особам іноземної держави у порядку, встановленому законодавством цієї держави. У порту України заява про морський протест робиться протягом двадцяти чотирьох годин із моменту оформлення приходу судна в порт. Якщо подія, що зумовлює необхідність заяви морського протесту, сталася в порту, протест повинен бути заявлений протягом двадцяти чотирьох годин із моменту події. На підтвердження обставин, викладених у заяві про морський протест, капітан судна одночасно з заявою чи в термін не більше семи днів з моменту прибуття в порт або з моменту події, якщо вона мала місце в порту, зобов’язаний подати нотаріусу або іншій посадовій особі (ст. 342 Кодексу торговельного мореплавства України) на огляд судновий журнал і завірений капітаном витяг із суднового журналу. Нотаріус або інша посадова особа (ст. 342 Кодексу торговельного мореплавства України) на підставі заяви капітана, даних суднового журналу, опитування капітана, а в разі потреби — інших свідків зі складу суднового екіпажу складає акт про морський протест і засвідчує його своїм підписом і гербовою печаткою. Прийняття заяви про морський протест від капітанів іноземних суден і складання у таких випадках актів про морський протест може здійснюватися відповідними консульськими представниками іноземних держав в Україні на умовах взаємності. 
Судновласник відповідає за своїми зобов’язаннями майном, що йому належить, на яке згідно з чинним законодавством України може бути накладено стягнення. 

Відповідальність судновласника обмежується межами, передбаченими у ст. 352 Кодексу торговельного мореплавства України щодо вимог, які незалежно від їх правової основи виникли внаслідок: 

1) заподіяння смерті або  ушкодження здоров’я особі, яка  знаходилася на судні, чи втрати  або заподіяння шкоди майну, що  знаходилося на судні;

2) заподіяння у зв’язку  з плаванням або експлуатацією  судна шкоди особам або майну, що не знаходилися на судні.

Якщо шкода заподіяна особою, яка не знаходилася на судні, судновласник, відповідальний за дії і упущення цієї особи, може обмежити свою відповідальність, якщо дія або упущення були пов’язані з судноводінням або управлінням судном, із завантаженням, перевезенням чи вивантаженням вантажу, багажу або ручної кладі чи з посадкою або висадкою пасажирів. 
Відповідальність судновласника не може бути обмежена, якщо доведено, що шкода стала результатом його власної дії з наміром заподіяти таку шкоду або через самовпевненість з усвідомленням можливості її заподіяння. 
Обмеження відповідальності на підставі ст. 349 Кодексу торговельного мореплавства України не застосовується у випадках, передбачених у ст. 351 Кодексу торговельного мореплавства України. 

Встановлено черговість задоволення вимог у ст. 358 Кодексу торговельного мореплавства України, зокрема в переважному порядку задовольняються вимоги щодо трудових взаємовідносин, вимоги щодо ядерної шкоди і забруднення моря, тощо — всього встановлено вісім категорій черговості по задоволенню вимог. Вимоги, зазначені у ст. 358 Кодексу торговельного мореплавства України, відшкодовуються у порядку черговості та у межах кожної черги пропорційно розміру вимог.

Іпотечні заставодержателі набувають пріоритетного права накласти стягнення на судно, що знаходиться під заставою, якщо до моменту настання терміну виконання зобов’язання, забезпеченого іпотекою, воно не буде виконано, за винятком випадків, коли за законом або договором про іпотеку таке право виникне пізніше або може бути здійснено раніше.  
Порядок організації позовної і претензійної роботи на морському транспорті встановлюється Господарським кодексом України в ст. 315, Кодексом торговельного мореплавства України і Правилами перевезень.

Право на заявлення претензій і позовів мають:

1) у разі неподачі судна або подачі його з запізненням — відправник вантажу;

2) у разі втрати вантажу — його одержувач або відправник за умови представлення коносамента;

3) у разі нестачі або пошкодження вантажу — одержувач або відправник за умови подання коносамента, а також комерційного акта або відповідного документа, складеного за правилами, що існують в іноземному порту;

4) у разі прострочення доставки або затримки видачі вантажу — одержувач за умови представлення коносамента;

5) у разі втрати або прострочення доставки багажу — пред’явник багажної квитанції, а у разі нестачі або пошкодження багажу — пред’явник комерційного акту;

6) у разі перебору провізних платежів — відправник або одержувач вантажу за умови представлення коносамента.

Передача іншим організаціям або особам права на заявлення претензій і позовів не допускається, за винятком випадків передачі такого права відправником одержувачу вантажу і навпаки, а також одержувачем або відправником вантажу — органу, до сфери управління якого вони відносяться, транспортно-експедиторській організації чи страховику.

Передача права на заявлення претензії або позову засвідчується переуступним написом на коносаменті, накладній або квитанції. Обставини, що можуть бути підставою для майнової відповідальності перевізника, відправників, одержувачів вантажу і пасажирів, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми. В іноземному порту ці обставини засвідчуються за правилами, що існують у даному порту. Форма актів, порядок їх складання і порядок засвідчення обставин, які не потребують складання актів, встановлюються правилами, що видаються згідно зі ст. 3 Кодексу торговельного мореплавства України.

У разі відшкодування вимог, що випливають із передбачених Кодексом торговельного мореплавства України відносин, на сплачувану суму нараховуються відсотки у розмірі середньої ставки банківського відсотка, що існує в місці знаходження кредитора. 

До вчинення перевізникові вантажу позову, що виникає з морського перевезення вантажу, обов’язковим є заявлення йому претензії. Претензії заявляються перевізнику, який здійснював морське перевезення вантажу, а якщо перевезення не було здійснено, — перевізнику, який згідно з договором морського перевезення вантажу повинен був здійснити перевезення. 
Претензії, що виникають із перевезення багажу, можуть бути заявлені перевізнику чи порту відправлення або призначення на розсуд заявника претензії.

Претензії, що виникають із морського перевезення вантажів у прямому змішаному і прямому водному сполученні, заявляються тому перевізнику, транспортним засобом якого вантажі були доставлені або повинні бути доставлені у порт призначення.

У тих випадках, коли кінцевим пунктом транспортування є залізнична чи автомобільна станція або аеропорт, претензія заявляється відповідному перевізнику за правилами, встановленими для цього виду транспорту. Претензія повинна бути заявлена у письмовій формі. До претензії повинні бути додані документи, що підтверджують її. Перевізні документи подаються в оригіналі. До претензії про нестачу, пошкодження або псування вантажу, крім документів, що підтверджують право на заявлення претензії (ст. 379 Кодексу торговельного мореплавства України), повинен бути доданий документ, що засвідчує вартість відправленого вантажу.  
Претензії до перевізника, що випливають із договору перевезення вантажу, пасажирів і багажу, можуть бути заявлені протягом перших шести місяців строку позовної давності незалежно від того, здійснювалось перевезення у каботажному чи закордонному сполученні.

Перевізник зобов’язаний розглянути заявлену претензію протягом трьох місяців і сповістити заявника про задоволення чи відхилення її, а претензії, що випливають із перевезення у змішаному сполученні, — протягом шести місяців. З дня заявлення перевізнику претензії відлік терміну позовної давності припиняється до одержання відповіді на претензію або закінчення терміну, встановленого для відповіді.

До вимог, що виникають із договору морського перевезення вантажу, застосовується річний строк позовної давності незалежно від того, здійснюється перевезення у каботажному чи закордонному сполученні. 
Зазначений термін обчислюється за загальним правилом із дня настання події, що стала підставою для заявлення вимоги та у відповідності до ст. 388 Кодексу торговельного мореплавства України.

До вимог, що виникають із договорів перевезення пасажирів і багажу, фрахтування судна без екіпажу, фрахтування судна на певний час, лізингу судна, буксирування, надання лоцманських послуг, морського страхування, угод, укладених капітаном судна в силу наданих йому законом прав, зіткнення суден, здійснення рятувальних операцій, застосовується дворічний строк позовної давності. Цей строк обчислюється згідно з вимогами ст. 389 Кодексу торговельного мореплавства України.

За зворотними вимогами (зворотна вимога при солідарній відповідальності), передбаченими ст. 302 Кодексу торговельного мореплавства України, застосовується річний строк позовної давності, обчислюваний із дня сплати відповідної суми.

До вимог про відшкодування шкоди від забруднення з суден і ядерної шкоди застосовується трирічний строк позовної давності. Строк обчислюється з дня, коли потерпілий дізнався або повинен був дізнатися, що йому заподіяна така шкода, але не більше шести років із дня події, що спричинила забруднення, і п’ятнадцяти років — із дня події, що викликала ядерну шкоду. Якщо відповідальність оператора ядерного судна згідно із законодавством держави, що видала дозвіл на експлуатацію такого судна, або спеціальною постановою цієї держави, прийнятою у зв’язку з конкретним інцидентом, застрахована або забезпечена у фінансовому відношенні іншим способом на строк, що перевищує п’ятнадцять років, вимога про відшкодування шкоди задовольняється після закінчення строку, на який відповідальність була фактично забезпечена.

До вимог, для яких строки позовної давності Кодексом торговельного мореплавства України не передбачені, застосовуються загальні строки позовної давності, встановлені цивільним законодавством України, якщо у міжнародних договорах України для цих вимог не встановлені інші строки давності. 
Якщо обчислення суми вимоги залежить від розрахунків у зв’язку із загальною аварією, відлік строку позовної давності зупиняється з дня винесення диспашером постанови про наявність загальної аварії і до дня одержання диспаші (розрахунку загальної аварії згідно зі ст. 265 Кодексу торговельного мореплавства України) заінтересованою особою. Строки позовної давності, встановлені для вимог, передбачених Кодексом торговельного мореплавства України, подовжуються до трьох років у випадку, якщо судно, якого стосуються ці вимоги, протягом строку позовної давності не могли застати у водах України.