Поняття, предмет і система курсу «транспортне право»

Лізингоодержувач зобов’язаний підтримувати судно у справному стані і нести витрати, пов’язані з його утриманням та ремонтом.  
Ризик випадкової загибелі або випадкового пошкодження судна переходить на лізингоодержувача після передачі судна.

Лізингоодержувач вправі відмовитися від договору лізингу судна і вимагати відшкодування збитків, якщо лізингодавець не передав судно лізингоодержувачу протягом обумовленого договором лізингу судна терміну або якщо внаслідок вказаних у ч. 2 ст. 218 Кодексу торговельного мореплавства України недоліків судно не може бути використано лізингоодержувачем відповідно до договору лізингу судна. Лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу судна і вимагати повернення судна, якщо лізингоодержувач не вніс лізингової плати протягом трьох місяців після настання терміну платежу.

У разі повернення судна лізингодавець має право на частину лізингової плати, належної за користування судном. Внески, сплачені лізингоодержувачем у рахунок договірної ціни, підлягають поверненню лізингоодержувачу. 
Лізингоодержувач зобов’язаний повернути лізингодавцю судно в тому стані, в якому він його одержав, з урахуванням нормального зносу. У разі погіршення стану судна лізингоодержувач відшкодовує лізингодавцю спричинені збитки. Зроблені лізингоодержувачем удосконалення на судні, якщо їх можна відділити, можуть бути вилучені лізингоодержувачем, у разі незгоди лізингодавця останній відшкодовує їх вартість лізингоодержувачу. 
За договором морського буксирування власник одного судна зобов’язується за винагороду відбуксирувати інше судно чи плавучий об’єкт на певну відстань або буксирувати його протягом певного часу чи для виконання маневру. 
Кожна із сторін договору морського буксирування зобов’язана завчасно привести своє судно або інший плавучий об’єкт у стан, придатний для виконання передбачених договором морського буксирування робіт. 
Буксирування поділяється на два види — портове і міжпортове буксирування (ввід у порт або вивід з порту суден та інших плавучих об’єктів, виконання маневрів судна тощо, або з одного порту до іншого). Договір портового буксирування може бути укладено в усній формі, а договір міжпортового буксирування укладається у письмовій формі. Договір повинен містити умови про порти (пункти) відправлення і призначення, про час буксирування, про права і обов’язки сторін, про відповідальність за порушення договору, про особливості об’єктів, що буксируються і можуть впливати на безпеку буксирування, про інші обставини, які сторони вважають за необхідне обумовити окремо. Буксирування між портами України може здійснюватися виключно суднами під прапором України.

Особливим видом зобов’язань на морському транспорті є зобов’язання, які виникають у зв’язку з майном, яке затонуло 
в морі. Цей вид зобов’язань виникає з позадоговірних підстав, встановлених Кодексом торговельного мореплавства України. Право на майно, що затонуло у внутрішніх водах або у територіальному морі України, а також відносини, що виникають у зв’язку з цим майном, визначаються законодавством України. Щодо майна, яке затонуло у відкритому морі, а також до вантажів та речей, що знаходяться на них, застосовується законодавство держави, під прапором якої плавало судно.

Майно, що затонуло, — це судна або інші плавучі засоби, що зазнали катастрофи, будь-які споруди, здатні здійснювати плавання, літальні апарати, їх уламки, обладнання, вантажі та інші предмети незалежно від того, знаходяться вони на плаву чи під поверхнею води, опустилися на дно чи викинуті на мілководдя або на берег. Особливе правове регулювання застосовується щодо відносин з приводу:

а) підняття, віддалення або знищення військового майна;

б) підняття майна культурного характеру, археологічного або історичного значення.

Власник майна, що затонуло, зобов’язаний:

— повідомити про це найближчий морський порт України протягом одного року з дня, коли майно затонуло (якщо він має намір підняти це майно);

— негайно повідомити про те, що сталося, (коли майно, що затонуло, створює перешкоду судноплавству, морським промислам, гідротехнічним або іншим роботам, загрожує життю або здоров’ю людей чи забрудненням навколишнього природного середовища), найближчий порт і на вимогу останнього віддалити або знищити це майно у встановлений портом термін.

Порт зобов’язаний: 

— за погодженням із заінтересованими державними органами встановити достатній при даних обставинах термін для підняття майна, порядок проведення таких робіт і довести це до відома власника майна;

— повідомити про майно Державну інспекцію охорони Чорноморського (Азовського) моря, Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України;

— вчинити інші дії, передбачені ст. 120—127 Кодексу торговельного мореплавства України.

Власник майна, що затонуло, втрачає право на нього у випадку, якщо не зробить заяви або не підніме майно у встановлені терміни, передбачені ст. 122, 123 Кодексу торговельного мореплавства України, і це майно стає державною власністю. Майно, підняте портом згідно зі ст. 124 Кодексу торговельного мореплавства України, а також майно, підняте портом внаслідок того, що воно становило безпосередню загрозу безпеці судноплавства, життю і здоров’ю людей або забрудненням навколишнього природного середовища (ст. 123 Кодексу торговельного мореплавства України), може бути затребуване його власником протягом двох років з дня, коли майно було фактично піднято. Випадково підняте майно, що затонуло, повинно бути здане найближчому морському порту України. У цьому разі особі, яка доставила майно у розпорядження порту, виплачується винагорода у розмірі однієї третини вартості цього майна.

Правове регулювання відносин страхування на морському транспорті здійснюється у відповідності до Закону України «Про страхування» та Кодексу торговельного мореплавства України. За договором морського страхування страховик зобов’язується за обумовлену плату (страхову премію) у разі настання передбачених у договорі небезпечностей або випадковостей, яких зазнає об’єкт страхування (страхового випадку), відшкодувати страхувальнику або іншій особі, на користь якої укладено договір, понесені збитки. Наявність і зміст договору морського страхування можуть бути доведені виключно письмовими доказами. Об’єктом морського страхування може бути будь-який пов’язаний з мореплавством майновий інтерес, як-то : судно, у тому числі і таке, що будується, вантаж, фрахт, плата за проїзд, орендна плата, очікуваний від вантажу прибуток і вимоги, що забезпечуються судном, вантажем і фрахтом, заробітна плата, інші види винагороди капітана, інших осіб суднового екіпажу, цивільна відповідальність судновласника і перевізника, а також ризик, взятий на себе страховиком (перестрахування). Об’єкт страхування повинен бути вказаний у договорі морського страхування.

Договори морського страхування із страхувальниками-резидентами та договори обов’язкового страхування пасажирів від нещасних випадків, що виникають під час морського перевезення, укладаються страховиками, які визнані такими відповідно до законодавства України, одержали в установленому порядку ліцензії на здійснення цього виду страхування і є членами Морського страхового бюро. Морське страхове бюро здійснює координацію діяльності страховиків у галузі страхування морських ризиків та представляє їх інтереси у міжнародних об’єднаннях страховиків. Морське страхове бюро створено в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.  
Страхування здійснюється на загальних правилах з урахуванням вимог ст. 239—276 Кодексу торговельного мореплавства України.

6.3. Претензійно-позовна діяльність на морському транспорті

Однією з підстав виникнення зобов’язань на морському транспорті є відповідальність власника судна по відшкодуванню забруднення, заподіяного внаслідок витоку з його судна або скиду з судна нафти чи інших речовин, шкідливих для здоров’я людей або живих ресурсів моря (далі: забруднюючі речовини), за винятком випадків, передбачених ст. 306 Кодексу торговельного мореплавства України.

Шкода від забруднення — це шкода, заподіяна за межами судна забруднюючими речовинами морському середовищу, узбережжю або будь-яким іншим об’єктам (суднам, рибопромисловим знаряддям тощо). Вона включає також вартість розумних заходів, вжитих будь-якою особою для відвернення або зменшення шкоди від забруднення, а також вартість збитків, заподіяних внаслідок вжиття таких заходів.

Власник судна не відповідає за шкоду від забруднення, якщо доведе, що ця шкода трапилася внаслідок: 1) дії непереборних сил; 2) воєнних дій, ворожих дій або народних заворушень; 3) поведінки третіх осіб, які діяли з наміром заподіяти шкоду; 4) несправності вогнів та інших навігаційних засобів, що є наслідком недбалості або інших неправомірних дій властей, які відповідають за підтримання цих засобів у належному стані; 5) аварійного скидання господарсько-фекальних вод або сміття внаслідок неприйняття їх портом у встановлений термін після своєчасного подання судном відповідної заяви. Якщо власник судна доведе, що шкода від забруднення моря виникла повністю або частково внаслідок наміру або недбалості потерпілого, то залежно від ступеня вини потерпілого розмір відшкодування повинен бути зменшений чи у відшкодуванні потерпілому повинно бути відмовлено. Коли шкода від забруднення спричинена витоком або скидом забруднюючих речовин із кількох суден, власники цих суден разом відповідають за весь збиток, якщо неможливо визначити відповідальність кожного судновласника окремо. Відповідальність власника судна за шкоду від забруднення внаслідок витоку або скиду забруднюючих речовин з його судна обмежується розміром, встановленим у ст. 308 Кодексу торговельного мореплавства України. Власник судна, що перевозить як вантаж наливом понад 2000 тонн нафти, повинен застрахувати або іншим способом забезпечити (шляхом отримання банківської або іншої гарантії) свою відповідальність за шкоду, заподіяну від можливого забруднення. Позов про відшкодування збитків від забруднення нафтою може бути вчинений безпосередньо страховику або іншій особі, яка надала забезпечення відповідальності власника судна. Судно, що перевозить як вантаж наливом більше 2000 тонн нафти, повинно мати відповідне дійсне свідоцтво, яке підтверджує забезпечення відповідальності власника судна за заподіяну шкоду від забруднення нафтою відповідно до ст. 309 Кодексу торговельного мореплавства України. Умови і порядок видачі, перевірки і визнання такого свідоцтва встановлюються Міністерством транспорту України відповідно до статті 3 Кодексу торговельного мореплавства України.

До відповідальності за заподіяну шкоду від забруднення застосовуються ст. 350, 354, 355, 356, 357 Кодексу торговельного мореплавства України. Оператор ядерного судна відповідає за ядерну шкоду, заподіяну внаслідок ядерного інциденту з ядерним судном, крім випадків, зазначених у ч. 1 ст. 316 Кодексу торговельного мореплавства України.

Ядерна шкода означає шкоду, заподіяну особі або майну радіоактивними властивостями або поєднанням радіоактивних властивостей з токсичними, вибуховими та іншими небезпечними властивостями ядерного палива і радіоактивних продуктів ядерного судна або їх відходів, а також витрати, здійснені з метою відвернення шкоди або зменшення її розміру. Якщо поряд з ядерною заподіяна інша шкода, яка не може бути відокремлена від ядерної, то вся заподіяна шкода визнається ядерною. Оператором ядерного судна є юридична або фізична особа, уповноважена державою, під прапором якої плаває судно, експлуатувати ядерне судно, або держава, яка безпосередньо експлуатує таке судно. Оператор ядерного судна зобов’язаний компенсувати ядерну шкоду, якщо не доведе, що шкода виникла внаслідок воєнних дій, ворожих дій або народних заворушень, непереборних сил природи. Оператор ядерного судна, який компенсував ядерну шкоду, вправі заявити про регресну вимогу: 1) особі, яка навмисно заподіяла ядерну шкоду; 2) особі, яка здійснювала операцію з підняття затонулого ядерного судна без згоди на це оператора або держави, під прапором якої плавало судно, якщо шкода є наслідком винних дій такої особи.

Декілька операторів ядерних суден, що спільно заподіяли ядерну шкоду, відповідають солідарно. Однак відповідальність оператора ядерного судна, проти якого вчинено позов про компенсацію ядерної шкоди в повному обсязі, не може перевищувати межі, встановленої в ч. 1 ст. 318 Кодексу торговельного мореплавства України.

При заподіянні ядерної шкоди ядерним судном, на експлуатацію якого на момент ядерного інциденту не було видано дозволу державою, під прапором якої плавало судно, відповідальність покладається на власника ядерного судна. У цьому разі обмеження відповідальності оператора ядерного судна на підставі ст. 318 Кодексу торговельного мореплавства України не застосовується. Ядерне судно повинно мати відповідне дійсне свідоцтво, яке підтверджує, що відповідальність оператора ядерного судна у разі ядерної шкоди забезпечена згідно зі ст. 318 Кодексу торговельного мореплавства України. Умови і порядок видачі, перевірки і визнання такого свідоцтва встановлюються Міністерством транспорту України на підставі ст. 3 Кодексу торговельного мореплавства України.

Позов про компенсацію ядерної шкоди може бути вчинений безпосередньо до страховика або іншої особи, яка надала фінансове забезпечення оператору ядерного судна.

При вчиненні позову про компенсацію ядерної шкоди до оператора ядерного судна страховик або інша особа, яка надала фінансове забезпечення оператору, має право взяти участь у судовому процесі. Основні засади відповідальності на транспорті визначені Кодексом МТУ, положеннями зобов’язального, деліктного права та умовами договорів про морські перевезення. 

Щодо перевезення вантажу слід зазначити, що відповідальність перевізника вантажу виникає з моменту приймання вантажу до перевезення і закінчується в момент його видачі.

За втрату, нестачу або пошкодження вантажу, викликані діями або упущеннями під час навантаження, розміщення, вивантаження або здавання вантажу, перевізник несе відповідальність за правилами ст. 176 Кодексу торговельного мореплавства України.

За збитки, що є результатом втрати або пошкодження вантажу, перевізник несе відповідальність у таких розмірах:

1) за втрату і недостачу вантажу  — у розмірі дійсної вартості  втраченого вантажу і вантажу, якого не вистачає;

2) за пошкодження або псування вантажу — у сумі, на яку знизилась вартість вантажу.

Перевізник також повертає одержаний ним фрахт, якщо він не входить у ціну втраченого вантажу або вантажу, якого не вистачає.

Дійсна вартість втраченого вантажу і вантажу, якого не вистачає, визначається згідно зі ст. 182 Кодексу торговельного мореплавства України. 
За простій судна внаслідок непред’явлення або несвоєчасного пред’явлення вантажу, затримки навантажувально-розвантажувальних робіт, що проводяться засобами відправника або одержувача вантажу, чи інших затримок з вини відправника або одержувача вантажу відповідальність несе відправник або одержувач вантажу згідно з договором морського перевезення вантажу. Штраф за контрсталійний час суден стягується в безспірному (безакцептному) порядку після подання відправнику або одержувачу вантажу розрахунку сталійного часу і суми штрафу.