Використання ігрових форм навчання в середній школі

ЗМІСТ

 

ВСТУП 3

РОЗДІЛ І. ТВОРЧІ МОЖЛИВОСТІ УЧНІВ 5

1.1 Роль гри у формуванні особистості 5

1.2. Класифікація ігор 8

РОЗДІЛ ІІ. ВИКОРИСТАННЯ ІГРОВИХ ФОРМ НА УРОКАХ СВІТОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ 17

2.1. Використання ігрових форм навчання в середній школі 17

2.2. Ігрові форми навчання у старших класах 25

ВИСНОВКИ 34

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 36

 

ВСТУП

 

Цікава гра підвищує розумову активність дитини, і вона може вирішити більш важче завдання, ніж на занятті. Але це не означає, що заняття повинні проводитися тільки у формі гри. Гра – це тільки один із способів, і вона дає гарні результати тільки в сполученні з іншими: спостереженнями, бесідами, читанням, тощо.

У грі в учнів виробляються звички зосереджуватися, думати самостійно, розвиваються увага, потяг до знань. Захопившись, учні не помічають, що вчаться, орієнтуються у незвичайних ситуаціях, поповнюють запас уявлень, понять, розвивають фантазію. Навіть найпасивніші включаються у гру з великим бажанням, докладаючи зусиль, щоб не підвести товаришів по грі.

Ігрові уроки добре уживаються із "серйозним" навчанням. Включення їх у навчання робить процес цей цікавим, створює в учнів бадьорий робочий настрій, полегшує подолання труднощів у засвоєнні навчального матеріалу. Ігрові дії підтримують і посилюють інтерес учнів до предмета.

У ході дидактичної гри учаснику необхідно максимально мобілізувати знання, досвід, уяву. У процесі гри виробляється вміння думати системно, шукати нові ідеї. Гра на уроці вимагає, щоб її учасники віддавали їй свою енергію, розум, витримку, самостійність. Вона стає напруженою роботою і через добровільні зусилля веде до задоволення.

На уроці вчитель має  зацікавити учнів, привернути увагу. У  таких випадках на допомогу приходять  дидактичні ігри. Багато методистів досліджували використання ігор на уроках, зокрема: А.І. Богосвятська, С.В. Бусел, О.О. Ісаєва, О.А. Каніболоцька, Є.А. Пасічник, І.А. Хроменко, В.П. Шашина, П.М. Щербань та ін.

Предметом дослідження стали літературні твори, запропоновані для вивчення школярам у ігровій формі.

Об‘єктом дослідження в даній курсовій роботі виступають ігрові методи навчання на уроках світової літератури.

Мета курсової роботи полягає у дослідженні ігрових форм на уроках світової літератури в основній школі.

Поставлена мета дає можливість визначити наступні завдання:

• визначити основні психолог-педагогічні особливості учнів основної школи;
• з’ясувати особливості використання гри в методиці викладання світової літератури;
• розглянути класифікації ігор гри;
• розглянути основні методики проведення літературної гри;
• висвітлити основні моменти використання літературних ігор на уроках cвітової літератури;
• розробити конспект з використанням ігрових форм на уроці Світової літератури у середній та старшій школі.

Структурно дана курсова робота складається з вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел.

 

РОЗДІЛ І. ТВОРЧІ МОЖЛИВОСТІ УЧНІВ

1.1 Роль гри у формуванні особистості

 

З давніх-давен в Україні  будь-які зібрання дітей супроводжувалися ігровою діяльністю. Змагалися у  стрільбі з луків, метанні сніжок, катанні на санчатах, лижах, ковзанах. Народна виховна мудрість емпірично  передбачала розв’язання важливих технологічних завдань формування особистості дитини. Зокрема засобами народної гри виводили маленьку людину з її реального побутового повсякденного  життя, запобігали складання стереотипів  сумніву й недовіри до своїх сил. Через гру дитині надавалася змога  заявити оточенню про свій позитивний потенціал. Саме у грі вправи активізували рухливість, розвивали ініціативність. Пізнавальну активність і самостійність  дітей, викликали в них позитивні  емоції.

З переходом із умов гри  до умов навчальної  діяльності настає в житті дитини переломний момент. Нове становище дитини в суспільстві  визначається тим, що навчання для неї  стане віднині обов’язковим.

За результат свого  навчання дитина нестиме відповідальність перед вчителем, школою й своєю  сім’ю. Тепер дитина мусить дотримуватись  однакових для всіх школярів правил. І тут на допомогу учням і вчителям знову приходить гра. Сьогодні гра  контролюється системою суспільного  виховання. У грі при цьому  існує суб’єктивна свобода для  дитини. Тут діти мають змогу самостійно розподіляти ролі, контролювати один одного, стежити за точністю виконання  того чи іншого завдання. Тут дитина виконує роль, яку взяла на себе, враховуючи свій досвід. Гра стає сьогодні школою соціальних відносин для кожної дитини. Під час гри дитина ознайомлюється з великим діапазоном людських почуттів й взаємостосунків, вчиться розрізняти добро і зло. Завдяки грі у  дитини формується здатність виявляти свої особливості, визначати, як вони сприймаються іншими, й з’являється потреба  будувати свою поведінку з урахуванням  можливої реакції інших .

Формування учня самостійною, ініціативною, вдумливою особистістю, буде успішним, якщо вчитель потурбується про це з першого проведеного  уроку. Одним з найперспективніших шляхів виховання активних учнів, озброєння  їх необхідними вміннями і навичками  є впровадження активних форм і методів  навчання. Серед яких провідне місце  займають навчальні ігри.

У дитячі роки гра є основним видом діяльності людини. За її допомогою  діти пізнають світ. Без гри дітям  жити нудно, нецікаво. Буденність життя  може викликати у них захворювання. В грі діти перевіряють свою силу, спритність, у них виникають бажання  фантазувати, відкривати таємниці і  прагнути чогось прекрасного. За вмілого  застосування гра може стати незмінним  помічником педагога.

Гра дарує щохвилинну радість. Задовольняє актуальні невідкладні  потреби, а ще формує у дітей властивості, вміння, здібності, необхідні їм для  виконання соціальних. Професійних, творчих функцій у майбутньому. І скрізь, де є гра, панує здоров’я, радість дитячого життя.

Ігрова позиція – могутній засіб виховного впливу на дітей.

В.Ф. Шаталов зазначає «Придивіться чи не дуже рано згасає наш педагогічний інтерес до ігор, які вірою і правдою завжди служили і покликані служити розвиткові кмітливості та пізнавальної цікавості дітей на всіх, без винятку, вікових рівнях, Відомо, що ті діти, з яких на уроці й слова не витягнеш, в іграх активні. Вони можуть повернути хід гри так, що деякі відмінники тільки руками розведуть. Їхні дії відзначаються глибиною мислення сміливого, масштабного, нестандартного»[8, c. 116].

У процесі гри в учнів  виробляється звичка зосереджуватися, самостійно думати, розвивати увагу. Захопившись грою, діти не помічають, що навчаються, до активної діяльності залучаються навіть найпасивніші учні. Плануючи урок, учитель має спланувати і дібрати ігри, які були б цікаві й зрозумілі.

В грі формується багато особливостей особливості дитини. Виробляється спритність. Витримка, активність. Гра – це школа  спілкування дитини. Гра тільки здається легкою. А насправді вона потребує, щоб дитина яка грається віддавала  грі максимум своєї енергії, розуму, витримки, самостійності.

Гра є найприроднішою і  найпривабливішою діяльністю для молодших школярів. Це К.Д. Ушинський писав  “зробити серйозне заняття для дитини цікавим – ось завдання початкового навчання. Кожна здорова дитина потребує діяльності і до того ж серйозної діяльності. З перших ж уроків привчайте дитину полюбити свої обов’язки й знаходити приємність в їх виконанні” [14, c. 59].

Саме в іграх розпочинається невимушене спілкування дитини з  колективом класу, взаєморозуміння  між учителем і учнем.

У процесі гри в дітей  виробляється звичка зосереджуватися, працювати вдумливо, самостійно, розвивається увага, пам’ять, жадоба до знань. Задовольняючи  свою природну невсипущу потребу  в діяльності, в процесі гри  дитина «добудовує» в уяві все, що недоступне їй в навколишній дійсності, у захопленні не помічає, що вчиться  – пізнає нове, запам’ятовує, орієнтується в різних ситуаціях, поглиблює раніше набутий досвід, порівнює запас уявлень, понять, розвиває фантазію.

 У грі найповніше  проявляються індивідуальні особливості,  інтелектуальні можливості, нахили, здібності дітей.

Задовольняючи дитячу допитливість, залучити їх до активного пізнання оточуючого світу, оволодіти способами  пізнання зв’язків між предметами та явищами допоможе гра.

Значення гри неможливо  вичерпати й оцінити розважально-реактивними  можливостями. У тому і є її феномен, що, будучи розвагою, відпочинком, вона здатна перерости в навчання, у творчість, у терапію, у модель типу людських відносин і проявів у праці.

Гру як метод навчання, передачі досвіду старших поколінь молодшим люди використовують вже довгий час. Так, Н.П. Наволокова зауважує, що "у давніх Афінах процес виховання й навчання здійснювався в дусі змагань: діти постійно змагалися з гімнастики, у танцях, музиці, малюванні, стверджувались і відшліфовували свої кращі якості" [9, с.30]. Широке застосування гра знаходить у народній педагогіці, у дошкільних і позашкільних установах.

У шкільні роки провідним  видом діяльності дитини стає навчання, проте гра залишається важливим засобом творчого пізнання навколишнього  життя. Б.Г.Ананьєв зауважує, що "багато спеціалістів у сфері дитячої психології завжди недооцінювали ігрові моменти в школі. Вони перетворили гру у вікову форму діяльності, специфічну для дитини з першого року життя до початку систематичного навчання. А між тим гра як особлива форма діяльності має свою історію розвитку, що охоплює всі періоди людського життя. У підлітковому і юнацькому, молодому і середньому, навіть у літньому віці існують різноманітні види її виявлення" [1, с.20]. Отож, варто не відмовлятись від гри у процесі навчання, а правильно добирати форми її реалізації, опираючись на вікові особливості учнів.

1.2. Класифікація  ігор

 

Сучасні вчителі, "організовуючи  навчальну й виховну діяльність учнів, обов’язково використовують ігрову позицію", яка є "могутнім засобом не тільки виховання дітей, а й саморегуляцією діяльності педагога" [23, с.14]. У наш час школа робить ставку на активізацію та інтенсивність навчального процесу, ігрова діяльність використовується в таких випадках:

• як самостійні елементи в технології для засвоєння поняття, теми та навіть розділу навчального предмета;
• як елемент більш загальної технології;
• як урок або його частини (ознайомлення, контроль);
• як технологія позакласної роботи.

Гра – діяльність, яка  не може обмежуватись чіткими рамками  та суворими правилами. Незважаючи на це кожна гра включає "три основні  етапи:

• підготовчий (формулюється мета гри, відбирається навчальний зміст, розробляється сценарій, готується обладнання, розподіляються ролі, проводиться інструктаж тощо);
• безпосереднє проведення гри;
• узагальнення, підведення результатів" [9, с.31].

Зважаючи на те, що у навчанні гра виконує дидактичну функцію, кожен елемент, компонент мають  бути детально продуманими і виправданими. Саме тому В. Коваленко та П. Підкастий виділяють такі компоненти гри:

• ігрова задумка;
• правила;
• ігрові дії;
• дидактичні завдання (пізнавальний зміст);
• обладнання;
• результат гри [9, с.31].

Якщо порівняти структури  звичайних та дидактичних ігор, то бачимо наявність дидактичних завдань  у останніх. Цей компонент науковцями було виокремлено для підкреслення її навчальної функції.

"Педагогічна гра на  уроці не самоціль, а засіб  навчання й виховання. Її не  можна плутати з розвагою, розглядати  як заняття, від якого маємо  втіху заради втіхи. Педагогічна  гра – це вид перетворювальної  творчої діяльності, тісно пов'язаний  з іншими видами начальної  роботи", – пише Щербань П.М. [23, с.17].

На відміну від ігор взагалі, педагогічна гра має  істотну ознаку – чітко поставлену мету навчання й відповідні їй педагогічні результати, які можуть бути обґрунтовані, виділені в явному вигляді й характеризуються навчально-пізнавальною спрямованістю. "В основу навчально-педагогічної гри покладено загально ігрові елементи: психолого-педагогічну проблему; наявність ролей, ситуацій, в яких відбувається реалізація; дії, якими реалізується роль; різноманітні ігрові елементи" [23, с.29]. Ігрова форма занять створюється на уроках за допомогою ігрових прийомів і ситуацій, що виступають як засіб спонукання, стимулювання до навчальної діяльності.

Реалізація ігрових прийомів і ситуацій при визначеній формі занять відбувається за такими основними напрямами:

• дидактична мета ставиться перед учнями у формі ігрового завдання;
• навчальна діяльність підкоряється правилам гри;
• навчальний матеріал використовується в якості її засобу;
• у навчальну діяльність уводиться елемент змагання, що переводить дидактичне завдання в ігрове;
• успішне виконання дидактичного завдання пов'язується з ігровим результатом.

Гра – школа професійного та сімейного життя, школа людських відносин. Але від звичайної школи  вона відрізняється тим, що людина під  час гри навчається і навіть не підозрює про це. У звичайній школі  неважко вказати джерело знань  – вчитель – особа навчальна. Процес навчання може вестися у формі монологу (учитель пояснює, учень слухає) і у формі діалогу (або учень ставить запитання вчителеві, якщо він чогось не зрозумів й у стані своє розуміння зафіксувати, або вчитель опитує учнів з метою контролю). Натомість у грі немає джерела знань, що пізнається легко, немає учнів. Процес навчання розвивається мовою дій, учаться й учать усі учасники гри в результаті активних контактів один з одним. Гра здебільшого добровільна й бажана. У такому разі вона викликає необхідні емоційні умови для всебічного гармонійного розвитку особистості. Ігрове навчання ненав'язливе, адже спрямоване на встановлення контакту між її учасниками.