Аналіз формування та використання виручки від реалізації продукції підприємства

Якщо з виручки відрахувати  вартість спожитих у виробництві  засобів виробництва, то залишається  знову створена живою працею вартість, тобто доход підприємства, який складається  з фонду оплати праці робітників сфери матеріального виробництва і чистого доходу.

Чистий доход (прибуток) –  це різниця між виручкою від продажу  продукції, послуг (без ПДВ і акцизів) і вартістю спожитих у виробництві  засобів виробництва, а також  фондом оплати праці працівників  сфери матеріального виробництва. При цьому вартість спожитих засобів  виробництва та фонд оплати праці  з нарахуваннями складають витрати  підприємства по виробництву продукції, які отримують форму собівартості.

Отже, якщо виручка, що надходить, перевищує затрати підприємства по виробництву та продажу продукції (собівартість), то підприємство отримує  прибуток.

Отриманий підприємством  прибуток є результатом кругообігу засобів, вкладених у підприємство, і належить до власних фінансових ресурсів підприємства. Але отриманий  прибуток не залишається повністю в  розпорядженні підприємства, його значна частина у вигляді відповідних  податків вилучається державою до бюджету. Причому вилучення в підприємств  цієї частини прибутку до бюджету  виконується першочергово, у відповідності  до діючих законодавчих актів. У цьому  виявляється державний вплив  на вибір напрямів і обсягів використання прибутку (доходу) підприємства. Так  виникають фінансові відносини  підприємства з державою з приводу  розподілу чистого доходу (прибутку).

Прибуток, що залишається  в розпорядженні підприємства, розподіляється на його розсуд. Оскільки цей прибуток є багатоцільовим джерелом фінансування потреб підприємства, він використовується ним на накопичення та споживання, тобто на створення резервів, виробничий розвиток, на соціально-культурні потреби, на матеріальне стимулювання робітників підприємства і т.д. Пропорції у розподілі прибутку на накопичення і споживання визначають перспективи розвитку підприємства.

Для отримання додаткових джерел фінансових ресурсів підприємство може притягувати на основі повернення запозичені кошти: довгострокові кредити  банків, облігаційні позики та ін. Джерелом повернення цих запозичених коштів є прибуток підприємства.

Для отримання додаткових доходів підприємство може придбати також цінні папери інших підприємств  і держави, вкладати кошти в статутний  капітал знов створюваних підприємств, або розташувати вільні кошти  на депозитних рахунках у банках, вступаючи  в даному випадку у взаємовідносини  з відповідними суб'єктами господарювання.

Здійснюючи господарську діяльність, підприємство самостійно фінансує всі свої витрати у відповідності  до виробничих планів, розпоряджається  існуючими фінансовими ресурсами, вкладаючи їх у виробництво з  метою отримання продукції та прибутку.

У цей же час, використовуючи власні фінансові ресурси для  розвитку виробництва й для отримання  прибутку, підприємство бере участь і  в формуванні різноманітних державних  позабюджетних фондів, що підтверджує  наявність розподільчих процесів на підприємстві, пов'язаних із використанням  його фінансових ресурсів.

У цілому функціонування підприємства як господарюючого суб'єкта передбачає його виробничу діяльність з метою  виробництва продукції та отримання  прибутку, участь у формуванні державного і місцевого бюджетів, а також  централізованих позабюджетних  фондів на відповідному рівні, з одного боку, і вирішення питань розвитку виробництва та збільшення його ефективності, з іншого.

1.2. Виручка від реалізації  продукції, товарів , робіт, послуг

Підприємство як господарюючий  суб'єкт для здійснення своєї  господарської діяльності повинно  мати як відповідні обсяги основних виробничих фондів, так і обігових активів, а  в їх складі – грошових коштів. Їх формування проводиться за рахунок різних джерел. Згідно з Господарським кодексом України, джерелами формування майна підприємств і грошових коштів є: грошові та матеріальні внески засновників; доходи від реалізації продукції та інших видів діяльності підприємств; доходи від випуску і продажу цінних паперів; доходи від здачі майна в оренду; надходження від роздержавлення та приватизації власності; безкоштовні та благодійні внески, пожертвування організацій, підприємств і громадян; кредити банків і інші джерела .

Основним видом доходів  підприємств, одержаних у процесі  їх виробничої діяльності, є виручка (доход) від продажу продукції, товарів, послуг і від інших видів діяльності. Вона являє собою суму грошових коштів, отриманих підприємством від продажу продукції, товарів, послуг в оцінці за діючими цінами (тарифами). В підприємствах торгівлі, громадського харчування, матеріально-технічного постачання замість категорії "виручка" від продажу продукції, послуг використовується категорія "товарообіг".

Продаж продукції та надходження  виручки – це остання завершальна  стадія кругообігу коштів підприємства.

Виручка, яка поступила, використовується для придбання сировини, матеріалів і т.п., необхідних для здійснення нового циклу виробництва, на утворення  амортизаційного фонду, який відображає знос основних засобів, що використовуються в процесі виробництва, на оплату праці робітників, на сплату податків та платежів до бюджету і в централізовані позабюджетні фонди, на погашення кредитів банку та відсотків по них, на сплату різного роду пені, штрафів та ін.

Виручка від реалізації продукції  розраховується у діючих цінах. В  умовах радикальної зміни управління економікою обсяг виручки від  реалізації продукції перетворюється на важливий показник фінансово-господарської  діяльності. Тому підприємство повинно  бути зацікавленим не стільки у збільшенні кількісного обсягу продукції, що випускається, скільки у збільшенні обсягу реалізованої продукції (з врахуванням скорочення залишків нереалізованої продукції).

Це означає, що повинні  вироблятися такі вироби та товари, які відповідають вимогам споживачів та користуються більшим попитом. Для  цього, в свою чергу, необхідно вивчати  ринкові умови господарювання та можливості розміщення виробленої продукції  на ринку шляхом розширення обсягів  її реалізації. З розвитком підприємництва і підвищенням конкуренції зростає  відповідальність підприємств за виконання  прийнятих на себе зобов'язань. Таким  чином, показник виручки від реалізації продукції відповідає вимогам комерційного розрахунку і, в свою чергу, сприяє розвитку підприємницької діяльності.

Своєчасне надходження виручки  – важливий момент в господарській  діяльності підприємства. По-перше, виручка  від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг є для підприємства основним регулярним джерелом надходження  коштів. По-друге, процес кругообігу коштів підприємства завершується реалізацією  продукції і надходженням виручки, що означає відшкодування витрачених на виробництво грошових коштів і  створення необхідних умов для відновлення  наступного кругообігу.

Від надходження виручки  залежить стійкість фінансового  стану підприємства, стан його оборотних  засобів, своєчасність розрахунків  з бюджетом, позабюджетними фондами, банками, постачальниками підприємства. Несвоєчасне надходження виручки  може призвести до затримки розрахунків, сплати штрафів, впровадження економічних  санкцій, що в кінцевому підсумку означає не лише втрати прибутку, але  й затримки в роботі.

Отже, виручка є основним джерелом відшкодування затрат на виробництво  і продаж продукції, оплати рахунків постачальників за матеріальні цінності, сплати податків до бюджету, погашення  довгострокових кредитів банку і  відсотків по них, на сплату пені і  штрафів.

Виручка, яка поступила, використовується для придбання сировини, матеріалів і т.п., необхідних для здійснення нового циклу виробництва, на утворення  амортизаційного фонду, який відображає знос основних засобів, що використовуються в процесі виробництва, на оплату праці робітників, на сплату податків та платежів до бюджету і в централізовані позабюджетні фонди, на погашення кредитів банку та відсотків по них, на сплату різного роду пені, штрафів та ін.

На розмір виручки від  реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) впливають наступні фактори (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Фактори впливу на розмір виручки.

Прямий вплив на розмір виручки здійснює обсяг (кількість) реалізованої продукції, який залежить від обсягу виробництва товарної продукції, та рівень відпускних цін, який залежить від якості і споживчих  властивостей продукції.

В сучасних умовах за способом встановлення ціни поділяються на фіксовані, регульовані та вільні.

Фіксовані ціни встановлюються державою на продукцію державних  підприємств, деякі ресурси, соціальне  значимі товари, які монопольно виробляються державою (наприклад, газ).

Регульовані ціни встановлюються шляхом регулювання рентабельності продукції (товарів, робіт, послуг) першої необхідності (наприклад, хліб).

Останні використовуються для  окремих найбільш соціальне значущих і дефіцитних товарів та послуг з  метою стримування інфляційних  процесів у народному господарстві та здійснення соціального захисту  прав споживачів, а також для продукції  підприємств-монополістів. Питома вага товарів, робіт і послуг, ціни і  тарифи на які регулюються державою, є невеликою, основна ж маса товарів, робіт і послуг реалізується за вільними (договірним) цінами і тарифами.

Регулювання цін і тарифів  в Україні здійснюється у різноманітних  формах, основні з яких такі:

• пряме затвердження повноважними органами виконавчої влади (центральної або місцевої) оптових і роздрібних цін і тарифів (так званих державних фіксованих цін і тарифів) на товари та послуги;
• встановлення граничних (максимальних або мінімальних) цін і тарифів;
• затвердження граничних рівнів рентабельності (питомої ваги прибутку в ціні, тарифі);
• встановлення граничних рівнів торгових надбавок і постачальницько-збутових націнок при реалізації товарів, робіт, послуг.

Вільні ціни встановлюються підприємством самостійно або на договірній основі з врахуванням  попиту і пропозиції на ринку товарів; орієнтовані на економічну зацікавленість виробників у розширенні асортименту  товарів та запобігання ажіотажного  попиту і пропозиції.

Крім класифікації цін  на фіксовані, регульовані та вільні, існує поділ цін на оптові та роздрібні. Оптові ціни – це ціни, що встановлюються між підприємством-виробником продукції  виробничо-технічного призначення  і товарів народного споживання та іншими підприємствами (споживачами  продукції) або збутовими організаціями, оптовими і роздрібними торговельними  підприємствами. Оптова ціна включає  в себе собівартість товару і прибуток. Якщо реалізація продукції відбувається через збутові, посередницькі та інші торговельні підприємства, до оптової ціни додаються постачальницько-збутові  націнки і надбавки, що є джерелом покриття витрат, пов'язаних з організацією постачання і збуту продукції.

Оптова ціна також може включати в себе транспортні витрати, пов'язані з доставкою продукції  до споживача. В залежності від внесення або невнесення до оптової ціни транспортних витрат розрізняють ціни: франко-склад  постачальника, франко-станція призначення. Термін "франко" показує, до якого  пункту транспортні витрати покриваються за рахунок постачальника при  даній оптовій ціні.

Різновидом оптових цін  е розрахункові ціни. Вони можуть встановлюватися  для групи підприємств однієї галузі, виходячи з індивідуальної собівартості, з метою забезпечення її реального рівня рентабельності (прибутковості). Справа в тому, що в деяких галузях промисловості підприємства мають значну різницю у витратах на виробництво та інвестиціях відносно інших підприємств галузі з причин, незалежних від їх діяльності (гірничо-геологічні, природнокліматичні, транспортні та інші умови). За допомогою розрахункових цін організовуються розрахунки всередині галузі між підприємствами і збутовими організаціями.

Оптові ціни, за якими  проводяться розрахунки між постачальниками  та покупцями, включають в себе податок  на додану вартість і (в окремих випадках, при реалізації високорентабельної продукції) акцизний збір.

Роздрібні ціни використовуються при реалізації товарів і послуг населенню через підприємства торгівлі і громадського харчування державної  та інших форм власності, включаючи  товари виробничо-технічного призначення (наприклад, цемент, інші будівельні матеріали, нафтопродукти, автомобілі тощо), які  надходять в особисте користування громадян. Вони включають в себе, поряд з оптовою ціною, торгові  надбавки (націнки), які є джерелом покриття витрат підприємств роздрібної торгівлі на організацію торгівлі.

1.3. Чинники зростання  та методи планування виручки від реалізації продукції.

.Досить суттєвим фактором, який впливає на обсяг виручки  від продажу товарної продукції,  є ціни. Вищі ціни сприяють  збільшенню виручки, і навпаки.  Ціни на товари повинні бути  економічно обґрунтованими, забезпечувати  господарюючих суб'єктів прибутком,  що дозволяє вносити до бюджету  податки та формувати внутрішні  фонди грошових коштів. Крім того, вони повинні стимулювати виробництво  продукції, необхідної суспільству,  забезпечувати зацікавленість підприємств  у випуску технічно прогресивних  виробів. З іншого боку, ціни  не повинні знижувати зацікавленість  споживачів у придбанні більш  нових, досконалих виробів. У  процесі ціноутворення повинен  враховуватись попит та пропозиції  на ті чи інші товари.