Формування механізму фінансової стратегії

Основне завдання полягає у розкритті особливостей вибору та формуванню фінансової стратегії підприємства в умовах сучасних ринкових відносин.

Цілком очевидно, що використання математичних методів при визначенні границь розвитку підприємства на перспективу підвищує точність отриманих висновків і ліквідовує можливість досягнення кращих економічних результатів в окремо взятому аспекті фінансово-господарської діяльності за рахунок їх поліпшення в інших аспектах [26, с. 162].

Нами пропонується модель оптимізації фінансової стійкості підприємства як одного з основних критеріїв діяльності підприємства.

Виразимо фінансову стійкість як величину, що характеризує запас фінансової міцності або так звану зону безпеки в масштабах господарюючого суб’єкта. Аналізуючи беззбитковість виробництва окремих видів продукції, ми визначали «точки беззбитковості» і зони безпеки. Використовуючи накопичену інформацію про постійні і змінні витрати в масштабах всього підприємства, розрахуємо, наскільки може бути понижений об’єм виручки від реалізації продукції без втрат для рівня фінансової стійкості:

 

Таблиця 1.1 - Дворівнева система формалізованих і неформалізованих показників для здійснення принципів антикризового управління підприємством

 

Показники	Критерії
Перший рівень - високорелевантні показники
1 Істотні втрати, що повторюються, в основній виробничій фінансовій діяльності	більше 30%
2 Перевищення критичного рівня простроченої кредиторської заборгованості	більше 50%
3 Надмірне використання короткострокових позикових засобів як джерела фінансування основного капіталу і довгострокових вкладень	більше 70%
4 Стійкі низькі значення коефіцієнтів ліквідності	менше 0,2-0,25
5 Хронічний брак оборотних коштів	менше 30% від встановленого нормативу
6 Стійка зростаюча частка позикових засобів в загальній сумі джерел формування засобів	більше 70%
7 Стабільне невиконання зобов’язань перед інвесторами і кредиторами відносно своєчасності повернення позик, виплати відсотків	-
8 Висока питома вага простроченої дебіторської заборгованості	більше 50%
9 Погіршення відносин з установами банківської системи	-
10 Вимушене використання нових джерел фінансових ресурсів на невигідних умовах	-
11 Застосування у виробничому процесі устаткування з термінами експлуатації, що закінчуються	більше 10%
12 Потенційні втрати довгострокових контрактів з постачальниками сировини	-
13 Несприятливі зміни у сфері реалізації продукції, пов’язані з погіршенням маркетингової діяльності Другий рівень - низькорелевантні показники	-
14 Втрата ключових співробітників апарату управління	-
15 Порушення ритмічності виробничо-технологічного процесу	зниження рівня ритмічності більше 20%
16 Недостатня диверсифікація діяльності підприємства значення коефіцієнта спеціалізації	більше 0,6
17 Зайва ставка на прогнозовану прибутковість нового проекту	-
18 Недооцінка необхідності постійного технічного і технологічного оновлення підприємства	-
19 Неефективні довгострокові угоди	-

 

 

 

(1.1) 

де     ФС(t) – фінансова стійкість підприємства на момент часу t;

ВР(t) – виручка від реалізації на момент часу t;

ВС КС – відсоткова ставка за короткостроковий період;

Кі(t) КС – заборгованість по i-му короткостроковому кредиту;

ВСДС – відсоткова ставка за довгостроковий період;

KДСj(t) – заборгованість по j-му довгостроковому кредиту;

В(t)пост – постійні витрати на момент часу (t);

В(t)змін – змінні витрати на момент часу (t);

n – кількість короткострокових  кредитів;

m – кількість довгострокових  кредитів.

 

На рівень фінансової стійкості впливає значне число факторів, серед яких негативний вплив мають різного роду втрати. Їх сукупність може носити внутрішній (виробничо-фінансовий) та зовнішній (ринковий) характер, відповідно до цього внутрішні втрати можуть бути класифіковані як керовані або контрольовані з боку управлінського персоналу підприємства, а зовнішні – як некеровані.

По відношенню до втрат зовнішнього характеру можна займати наглядову позицію, проте їх не можна не враховувати при розробці фінансової стратегії підприємства. Класичним прикладом тут є втрати внаслідок інфляційних процесів. Як врахувати рівень інфляції, визначаючи запас фінансової міцності? [23, с. 110]

Очевидно, можна використати дефлятор у вигляді індексу споживчих цін (індексу інфляції). Але в цьому випадку в розрахунках на перспективу використовуватиметься ретроспективна величина, тобто застосування цього індексу актуальніше для визначення впливу інфляції на результати фінансової діяльності підприємства у минулому. Для перспективного аналізу світовою економічною думкою розроблений прийом розрахунку неявних витрат. Здійснимо спробу адаптації зарубіжного досвіду до сучасних вітчизняних економічних умов, базуючись на поділі витрат на постійні і змінні та доповнивши кожні з них витратами неявними.

З метою обліку інфляції, а також визначення розмірів альтернативного використання ресурсів при аналізі витрат розраховують величину неявних (альтернативних або імпліцитних) витрат.

Неявні витрати – це витрати, які могли бути використані підприємством у разі альтернативного використання наявних в його розпорядженні засобів і ресурсів [7, с. 105].

Постійні неявні витрати визначимо шляхом добутку постійних бухгалтерських витрат та мінімальної ставки банківського відсотка по депозитних внесках.

Змінні неявні витрати розрахуємо як добуток змінних бухгалтерських витрат на максимальну ставку банківського відсотка.

Використання в розрахунках ставок банківського відсотка дозволяє, по-перше, врахувати вплив інфляційних процесів, по-друге, визначити, яким був би результат виробничо-фінансової діяльності у разі використання матеріально-грошових засобів не на виробництво продукції, а за умови, що ці засоби у вигляді грошового еквівалента знаходилися б на депозитному рахунку в банку.

В основу розрахунку неявних витрат покладений принцип ліквідності: оскільки постійні витрати відрізняються вкрай низькою ліквідністю і часто носять неліквідний характер, то ступінь і можливість їх альтернативного використання є мінімальними, у зв’язку з чим використовується мінімальна відсоткова ставка. І, навпаки, у зв’язку з високою практично абсолютною ліквідністю змінних витрат, для визначення величини втрат від її невикористання їх альтернативним способом, в умовах інфляції використовується максимальна відсоткова ставка по депозитних внесках в банку [14, с. 11].

Використовуючи визначення неявних витрат, визначимо рівень фінансової стійкості підприємства з урахуванням впливу інфляції:

 

    (1.2)

 

де      ФСінф (t) – рівень фінансової стійкості підприємства з урахуванням впливу інфляції;

ДС(t)min – мінімальна відсоткова ставка по депозитних внесках в банку на момент (t);

ДС(t)max – максимальна відсоткова ставка по депозитних внесках в банку на момент (t).

 

Таким чином визначається реальна величина фінансової стійкості, яка значно нижче номінальної. Запропонована методика визначення рівня фінансової стійкості підприємств може бути використана для оцінки фінансового стану в ретроспективі, на даний момент і в перспективі. Частота розрахунків залежить від потреби управлінського персоналу і може коливатися в межах від щорічної до щомісячної.

Необхідність адаптації до процесів трансформації в економіці України змушує підприємства звертатися до освоєння нових видів продукції і технологій, розширення виробництва, для чого власних ресурсів, зазвичай, або не існує, або буває недостатньо. Тому, організація цих процесів, у свою чергу, вимагає залучення відповідних інвестиційних ресурсів.

 

 

 

 

1.3 Принципи формування та критерії оцінювання ефективності фінансової стратегії підприємства

 

 

Забезпечення сталого розвитку та розв’язання проблем економічної стабілізації діяльності вітчизняних підприємств на сьогодні безпосередньо пов’язані з фінансами. Тому, щоб економічні перетворення в Україні, які спрямовані на євроінтеграцію та підвищення соціального забезпечення суспільства, набули стійкого характеру, необхідно приділяти увагу раціональному використанню і розподілу фінансових ресурсів підприємств у стратегічній перспективі. Особливо важливим питанням є розробка та реалізація фінансової стратегії для забезпечення стійкого розвитку підприємства.

За умов самостійності підприємств, їхньої відповідальності за результати діяльності виникає об’єктивна необхідність визначення тенденцій розвитку фінансового стану та перспективних фінансових можливостей. На вирішення таких питань і спрямовано фінансову стратегію підприємства [12, с. 420].

Перспективне фінансове планування визначає найважливіші показники, пропозиції та темпи розширеного відтворення, є основною формою реалізації головних цілей підприємства, містить розробку фінансової стратегії та прогнозування фінансової діяльності.

Фінансова стратегія підприємства являє собою складну багатофакторну орієнтовану модель дій і заходів, необхідних для досягнення постановлених перспективних цілей у загальній концепції розвитку щодо формування і використання фінансово-ресурсного потенціалу.

Місце і роль фінансової стратегії неоднозначно оцінюється в економічній літературі. Найчастіше фінансова стратегія підприємства як інструмент регулювання використовується разом з інвестиційною стратегією, оскільки йдеться про перспективність і часовий крок інвестиційних рішень та їх тісний зв’язок з фінансовими процесами [5, с. 125]. Окремі дослідники трактують фінансову стратегію як частину фінансового менеджменту [11, с. 356].

Однак, на нашу думку, доцільно розглядати фінансову стратегію як органічний елемент фінансового регулювання підприємства:

у методологічному плані сутність і механізм формування фінансової стратегії необхідно аналізувати як одну з проблем фінансових відносин, фінансової оцінки реалізації стратегічних цілей підприємства;

у схемі економічного регулювання фінансову стратегію необхідно розглядати як компонент загальної стратегії підприємства на ряду з товарним, інвестиційним, маркетинговим і іншими видами стратегічних рішень.

Всебічно враховуючи фінансові можливості, об’єктивно оцінюючи характер внутрішніх та зовнішніх факторів, фінансова стратегія забезпечує відповідність фінансово-економічних можливостей підприємства умовам, які склалися на ринку товарів та фінансовому ринку, а також передбачає визначення довгострокових цілей фінансової діяльності та вибір найефективніших способів їх досягнення.

Цілі фінансової стратегії мають підпорядковуватися загальній стратегії економічного розвитку та спрямовуватися на максимізацію прибутку та ринкової вартості підприємства. За розробки фінансової стратегії слід враховувати динаміку макроекономічних процесів, тенденції розвитку вітчизняних фінансових ринків, можливості диверсифікації діяльності підприємства [67, с. 26].

Зазначимо, що фінансова стратегія підприємства забезпечує:

формування та ефективне використання фінансових ресурсів;

виявлення найефективніших напрямків інвестування та зосередження фінансових ресурсів на цих напрямках;

відповідність фінансових дій економічному стану та матеріальним можливостям підприємства;

визначення головної загрози з боку конкурентів, правильний вибір напрямків фінансових дій та маневрування для досягнення вирішальної переваги над конкурентами.

При цьому завданнями фінансової стратегії є:

визначення способів проведення успішної фінансової стратегії та використання фінансових можливостей;

визначення перспективних фінансових взаємовідносин із суб’єктами господарювання, бюджетом, банками та іншими фінансовими інститутами;

фінансове забезпечення операційної та інвестиційної діяльності на перспективу;

вивчення економічних та фінансових можливостей імовірних конкурентів, розробка та здійснення заходів щодо забезпечення фінансової стійкості;

розробка способів виходу із кризового стану та методів управління за умов такого стану підприємства [3, с. 60].

З урахуванням вище викладеного, можна стверджувати, що розробка фінансової стратегії – це галузь фінансового планування. Як складова частина загальної стратегії економічного розвитку, вона має узгоджуватися з цілями та напрямками останньої. У свою чергу, фінансова стратегія справляє суттєвий вплив на загальну економічну стратегію підприємства. Зміна ситуації на макрорівні та на фінансовому ринку спричиняє коригування як фінансової, так і загальної стратегії розвитку підприємства.

Загальна схема формування фінансової стратегії містить наступні етапи:

характеристика підприємства як відкритої системи;

розробка стратегічних цілей;

розробка варіантів стратегії;

визначення критеріїв вибору варіантів;

конкретизація обраного варіанту фінансової стратегії;

оформлення фінансової стратегії, її прийняття і доведення до виконавця;

організація контролю за реалізацією стратегії [6, с. 126].

На нашу думку, модель фінансової стратегії має містити такі взаємозалежні блоки:

мету і завдання;

рівні реалізації; зовнішні і внутрішні фактори формування;

обмеження;

інструменти і методи реалізації; результативність (рисунок 1.4).