Товарознавча оцінка якості жіночого шкіряного взуття

     Дефекти кріплення деталей низу такі: недостатня стійкість, вилягання грані устілки, деформація сліду підошви, невідповідність простилки, горбики і западини, вилягання складок затяжного пруга, строчіння повз порізки, щілини між деталями низу, відхилення ходової поверхні каблука від горизонтальної площини, неправильно скуйовджений затяжний пруг, зміщення підошви, неприклеєна підошва, звужений крокуль, спалювання верху, пузир, недолив, задирка, недопресовка, різна довжина, товщина, ширина підошов, деформація ранта, вкорочення ранта, неправильно з’єднані кінці ранта, неправильне пристрочування підошов, скупченість скріплювачів, нерівномірне розташування скріплювачів, виступаючі скріплювачі.

     Післявиробничими дефектами можуть також бути: деформація взуття, підноска і задника, механічні пошкодження деталей, плями корозії на металевих деталях і фурнітурі, плями від плісняви, крихкість та інші. [8].

 

     5.2. Особливості  перевірки жіночого шкіряного  взуття за якістю.

 

     Контроль якості включає два етапи: 1. перевірка якості взуття за зовнішнім виглядом; 2. перевірка фізико-механічних показників якості взуття.

     На першому етапі перевіряють відповідність партії взуття зразку-еталону, сорт взуття, правильність його маркування та пакування. Вибірку від партії відбирають методом випадкового відбору: першу пару відбирають довільно, а всі наступні - через однакову кількість пар. Якщо, в результаті перевірки першої вибірки, кількість пар, переведених в брак, менша або дорівнює приймальному числу для першої вибірки, то партію взуття вважають прийнятою. Якщо кількість бракованих пар більше або дорівнює браковочному кількості для першої вибірки, то всю партію бракують. Якщо кількість забракованих пар більше приймального, але менше бракувального числа, то відбирають другу вибірку.

     Взуття оцінюють попарно. Взуття в парі повинне бути однаковим за розміром і повнотою, кольором, мереєю і фактурою поверхні матеріалів. Сортність пари взуття встановлюється за найгіршою з півпар.

     На другому етапі проводять перевірку взуття за фізико-механічними показниками якості: масою, гнучкістю, деформацією підношення і задника, міцністю взуттєвих кріплень, лінійними розмірами і товщиною деталей. Вибірку здійснюють методом випадкового відбору від загальної кількості пар взуття в партії, які пройшли перевірку за зовнішнім виглядом. Пари, забраковані на першому етапі контролю якості, у другому не беруть участь.[11].

     По якості взуття перевіряють наступним чином: беруть пару взуття носками від себе, а підошвами вниз і зєднують півпари внутрішніми сторонами. Натискають великим пальцем на носки, перевіряють їх пружність, щільність шкіри, правильність і симетричність розташування деталей. Нахиляють півпари носком вниз і оглядають висоту задників, правильність положення задніх швів, щільність прилягання каблуків до підошви і відповідність кольору каблука кольору заготівки. Розвертають півпари, зєднавши їх задниками, перевіряють парність взуття за висотою берців і задників а також за висотою каблука. Оглядають бокову, зовнішню поверхню взуття, звернувши увагу на якість швів, щільність прилягання підошви до верху взуття. Повертають півпари вниз задниками, підошвою догори і перевіряють правильність кріплення підошви, насадки каблука, маркування розміру на підошві. Повертають півпару підошвами одну до одної в вертикальному положенні носками догори і перевіряють парність підошв за довжиною, товщиною і шириною. Тоді оглядають зовнішню бокову поверхню, якість строчки, перевіряють пружність взуття в геленочній частині, для чого беруть вправу руку задню частину півпари, а в ліву передню, і згинають підошву, перевіряючи її гнучкість і міцність кріплення з деталями верху. Потім перевіряють правильність і чіткість маркування на внутрішніх деталях взуття (артикул, розмір, номер стандарту, сорт). Після цього опускають праву руку всередину півпари і перевіряють внутрішню поверхню взуття, з'ясовують відсутність бугрів, цвяхів, зморщок.[12]. Наприкінці роблять загальні висновки стосовно якості перевіреного взуття.

    

     6. Організація, постановка експерименту при проведенні товарознавчої експертизи жіночого шкіряного взуття.

    

     Для отримання достовірних і об’єктивних результатів, товарну експертизу жіночого шкіряного проводять у три етапи:

• підготовчий;
• основний;
• заключний.

     Для кожного  етапу характерні специфічні  особливості, засоби, методи та  способи, раціональний вибір яких  передбачає успіх експертизи, її  кінцевий результат. Розглянемо  кожний етап окремо.

     Підготовчий  етап. Перед початком проведення експертизи розглядають підстави для її проведення, які і визначають мету та завдання експертизи.

     На підготовчому  етапі експертизи одержують документи  про призначення експертизи:

• заяву на проведення експертизи, яка оформлюється замовником;
• наряд на проведення експертизи.

     У заявці  на проведення експертизи мають  бути необхідні дані, на підставі  яких правильно ідентифікується  товар, а також його виробник, одержувач, дата відправки та  одержання, номери супроводжувальних  документів. Крім того, замовник  визначає мету та завдання, які  ставляться перед експертом. У  заявці зазначаються дата та  номер виклику експерта, а також  дані про виклик постачальника,  об’єм товарної партії та метод дослідження.

     Заявка повинна  бути підписана керівником і  головним бухгалтером. Підписи  звіряються дійсною печаткою. Заявка  може бути передана у письмовій  чи в усній формі.

     Другим документом  про призначення експертизи є  наряд на проведення експертизи. Наряд видається експертові і  є документом, який підтверджує  право на проведення експертизи. Наряд видається керівником експертної  організації,  чи уповноваженою  особою.

     У наряді  зазначається номер, дата надходження  заявки, дата початку експертизи, організація-замовник, її адреса, телефон,  прізвище та посада представників,  які беруть участь у проведенні  експертизи, його постачальник, а  також завдання експертові, яке  визначається метою та завданням  експертизи. Наряду присвоюється  номер.

     Видачею наряду  експертна організація підтверджує  правоздатність призначення експерта. Для проведення товарної експертизи, призначення експерта повинно   здійснюватися в строки, погоджені  із замовником.

     Після закінчення  експертизи, на зворотному боці  наряду проставляються години  роботи експерта відповідно до  умов оплати за експертні послуги.  Зворотний бік завіряється представником замовника. Оформлений таким чином наряд експерт надає в експертну організацію.

     Основний етап. Початком даного етапу вважають прибуття експерта до замовника експертизи чи збір робочої групи для проведення експертної оцінки. Необхідні документи при цьому, це:

• письмова заява про виклик експерта;
• товаросупровідні документи: товарно-транспортні накладні, сертифікати, свідоцтво про якість, рахунок фактури та інші документи, що мають інформацію про товар, який підлягає товарній експертизі;
• завірена копія виклику постачальника, якщо він викликався;
• прийомні акти, акти незгод між постачальником та одержувачем;
• акти первинної експертизи (якщо такі є);
• комерційні акти, акти відбору проб;
• договір купівлі-продажу чи постачання, інші необхідні технічні чи нормативні документи.

     На всіх  документах, що подані для проведення  експертизи, експерт робить запис  «пред’явлено експерту», ставить  підпис і номер наряду.

     Експерт повинен  уважно вивчити усі подані  документи, проаналізувавши й  оцінивши вірогідність інформації, що в них є. 

     Експертна  оцінка – найважливіша складова  частина основного етапу. При  проведенні експертизи експерт  керується інструкцією про проведення  експертизи та іншими нормативними  документами.

     Експертиза  проводиться особисто експертом  чи групою експертів. При проведенні  експертизи всі результати експертної  оцінки та інша інформація, необхідна  для складання акта експертизи, записується експертом у робочий  зошит.

     При оцінці  якості товарів, експерт повинен  погодити номенклатуру показників  із замовником. Зазвичай, при експертній  оцінці застосовується номенклатура  показників, регламентованих стандартами  чи ТУ. Тому, після визначення  дійсних значень показників якості, експерт установлює їхню відповідність  регламентованим значенням чи  зразкам-еталонам. При виявленні  невідповідності,  дефектів, експерт  повинен показати на це в  робочому зошиті, а потім в  акті, навіть коли це не передбачено  метою експертизи.

     Експертне  дослідження проводиться суцільним  чи вибірковим методом. При  суцільному методі експерт має  право обмежуватися оглядом частини  товару, навіть якщо ця частина  більша. При вибірковому методі  експерт повинен зробити вибірку  чи об’єднану пробу відповідно  до вимог нормативних документів. Вибірка товарів чи проба повинна  бути не меншою встановленої  кількості, але може бути більшою.  Після проведення експертної  оцінки починається третій - заключний  етап експертизи.

     Заключний  етап. Заключний етап – це один із найбільш відповідальних етапів, у якому роблять підсумки всієї раніше проведеної роботи. Метою цього етапу є аналіз і оцінка одержаних результатів, а також їхнє документальне оформлення. Результати експертизи можуть бути оформлені як акт експертизи чи в іншій формі відповідно до записів, зроблених експертом у робочому зошиті під час проведення експертизи.

     Оформлення  результатів експертизи. Після проведення  експертом роботи, результатом експертизи  стає акт експертизи, який складається  на бланках єдиної форми з  додатком.

     Примірник  акта-оригіналу експертизи має  бути складений експертом власноруч  або надрукований чітко, без  виправлень та скорочень.

     Акт експертизи  або висновок повинні складатися  з трьох основних частин:

• загальної (протокольної);
• констатуючої;
• заключної.

     У пунктах загальної (протокольної) частини акта експерт зазначає відомості, згідно з найменуванням пункту. За відсутності необхідних даних по конкретному пункту, він не заповнюється, про що в констатуючій частині акта робиться відповідний запис.

     У констатуючій частині акта експертизи слід зазначити: описаний хід вивчення пред’явлених документів, аргументовано викладені методи та фактично встановлені результати експертизи, дати, а, за необхідності, і години початку та закінчення експертної оцінки.

     Констатуюча  частина підписується експертами  та представниками організацій,  які беруть участь у проведенні  експертизи.

     Загальну та  констатуючу частину експертизи  перевіряють представники зацікавлених  сторін, які присутні при експертизі. Якщо при перевірці вони знайдуть  помилки чи неточності, то мають  право вимагати від експерта  їхнього виправлення. Надалі експерт  не має права вносити зміни  без згоди цих осіб у загальну  та констатуючу частини.

     Висновок за результатами експертизи експерт оформляє самостійно. При цьому зацікавлені сторони не повинні бути присутні, щоб не впливати на об’єктивність експерта. До висновку висуваються такі вимоги: об’єктивність, достовірність та обґрунтованість. Експерт повинен проаналізувати та об’єктивно оцінити результати експертизи, аргументувати дану оцінку, що і обумовлює достовірність висновків. У висновку експерт повинен відповісти на поставлені питання, сформулювати висновки. Висновок повинен кореспондуватися з констатуючою частиною акта експертизи. [12,13].

     Товарознавча експертиза жіночого шкіряного взуття має визначену послідовність. На першому етапі проведення експертизи взуття фахівці використовують органолептичний метод - аналіз зовнішнього виду товару. Інструменти також прості: лінійка, масштабна стрічка, лупа. Після цього в документи заноситься інформація описів взуття. Далі слідує виявлення дефектів товару, тобто експертиза браку взуття.

     На другому  етапі експерти користуються  вимірювальними методами, за допомогою  яких визначають:

1. гнучкість та масу взуття;

2. загальну та залишкову  деформацію підноска та задника;

3. міцність кріплення  деталей верху;

4. міцність кріплення  підошви;

5. міцність кріплення  каблука та набійки. 

     Визначення гнучкості. Відомий ряд методів визначення гнучкості взуття. Всі вони засновані на «повідомленні» взуття вигину в пучках на заданий кут і визначенні зусиль, витрачених на вигин. Найчастіше випробування проводять із застосуванням приладів до розривної машини, але іноді використовують спеціальні прилади. Більшість методів передбачає оцінку гнучкості взуття в статичних умовах при одноразовому вигині або декількох повторних вигинах і лише в окремих методах зазначений показник оцінюється в умовах багаторазового вигину.

     Визначення маси. Маса взуття при одному і тому ж розмірі залежить від типу і властивостей застосовуваних матеріалів, конструкції взуття та особливостей виготовлення. В якості показника при цьому зазвичай використовують масу півпари взуття. Проте іноді, крім цього, застосовують показник відносної маси, що представляє собою відношення маси напівпари в грамах до розміру. Масу взуття визначають згідно ГОСТ 28735. [20].

     Для об`єктивної  оцінки жорсткості і еластичності підноска і задника взуття застосовують прилад типу ЖНЗО-2. Дія приладу заснована на вдавлення кульового сегменту в поверхню носка й п'яти частин взуття та визначення величин загальної та залишкової деформації. Випробування задника жіночого взуття здійснюють при навантаженні 80 М; при випробуванні підноска жіночого взуття, навантаження становить 50 М.

     Показник загальної деформації використовують для характеристики жорсткості підноска і задника взуття, величину залишкової деформації - для оцінки пружних властивостей зазначених деталей.

     Метод визначення міцності кріплення деталей верху приводиться в ГОСТ 9290. При характеристиці міцності ниткових з'єднань заготовки, застосовують два показники: міцність шва Р (відношення навантаження в ньютонах при розриві до довжини рядка в сантиметрах); коефіцієнт міцності шва, що представляє собою відношення у відсотках міцності простроченого зразка до міцності відповідних непрострочених зразків. Показник міцності нормується на жіноче взуття. Значення коефіцієнта міцності використовується головним чином при встановленні оптимальних параметрів ниткового шва. [21].

     Залежно від методу кріплення низу взуття, застосовують різні методи оцінки міцності кріплення підошви. Міцність кріплення підошви та інших деталей низу взуття, виготовлених із застосуванням ниткових, цвяхових, шпилькових і гвинтових кріплень, оцінюється шляхом випробування зразків, вирізаних з певних ділянок взуття, які включають всі елементи, що беруть участь у кріпленні. При визначенні міцності кріплення підошви, прикріпленої клейовим, литтєвим методами та методом гарячої вулканізації, застосовують два методи. Найбільш широке поширення одержав метод, що дозволяє оцінювати міцність кріплення підошви в різних її ділянках (ГОСТ 10241). Показники, одержувані цим методом, регламентуються в нормативно-технічній документації на взуття.[22].