Товарознавча оцінка якості жіночого шкіряного взуття

     На внутрішню  форму та розміри взуття значно  впливає товщина і жорсткість  матеріалів верху. Під час проектування взуття з тонких гнучких матеріалів (наприклад шкір хромового дублення), внутрішні поперечні розміри дещо зменшують порівняно з обхватом стопи. Навпаки, для взуття з верхом із жорстких матеріалів поперечні розміри проектуються з припуском, порівняно з розміром стопи.

     Із внутрішньою  формою і розміром пов’язані й зовнішні розміри параметрів взуття, їх форма і зовнішній вигляд. Хоча внутрішня форма і розміри обґрунтовані, однак бувають випадки, коли втручається мода. Залежно від її напрямків і коливань, відбувається відхилення форми та розмірів носкової частини від норми.

     П’ятково-геленочна  частина уніфікована, тобто має досить визначену форму і розміри для взуття одного виду, розміру, повноти. Форма п’яткової частини взуття залежить від висоти каблука. Висота підйому п’ятки стопи у взутті повинна бути в межах 20 – 40 мм. Відсутність каблука допускається лише в спортивному взутті, для повсякденного взуття це недопустимо, оскільки можлива деформація стопи. Крім того, при великому підйомі п’яткової частини (більше 40 мм) значне навантаження припадає на передню частину стопи.

     Маса і жорсткість  взуття визначають загальні енерговитрати  під час ходіння, а отже, втому людини. При підвищеній жорсткості зменшується контакт взуття з опорною поверхнею, знижуються амортизаційні властивості. Під час експлуатації жорсткого взуття з’являються больові відчуття від тертя та інші неприємні ефекти.

     Одночасно  з максимальною гнучкістю конструкції,  жіноче шкіряне взуття повинне  мати жорсткі задники та пружні  підноски. М’які задники для взуття недопустимі, оскільки вони осідають і зношуються. Без жорстких задників виготовляють окремі види спортивного взуття та дорожні туфлі.

     На зручність  взуття впливає характер застібки, а також фрикційні властивості  його низу. Взуття не повинне  ковзатися. Ковзання спостерігається  у взутті з підошвами з полімерних матеріалів непористої структури з гладкою, не рифленою поверхнею.

     Серед комплексу  гігієнічних властивостей, що визначають температуру і вологість внутрішньовзуттєвого простору, тобто мікроклімат взуття, необхідно відзначити вологообмін та санітарно-мікробіологічні властивості. Взуття повинне сприяти виходу поту назовні, а також мати вологозахисні властивості.Санітарно-мікробіологічні вимоги полягають у тому, що матеріали для внутрішніх деталей взуття не повинні сприяти нагромадженню і розвитку мікрофлори. Бажано, щоб вони мали протимікробну активність

     Під теплозахисними властивостями розуміють здатність взуття чинити опір надмірній тепловіддачі від стопи у зовнішнє середовище. Ці властивості залежать від наявності повітряних прошарків, які утворюються в результаті застосування матеріалів високо пористої структури або за рахунок конструкції.

     Досить вагоме значення має антропометрична відповідність. Суть антропометричних вимог - забезпечення правильного співвідношення між ногою і взуттям у просторі. Від цього залежить можливість використання взуття, стан і функціонування ніг, функціональні, естетичні показники і довговічність взуття. Під час носіння взуття, яке не відповідає стопі за розмірами і формою, не забезпечується стабільність положення стопи під час пересування, що викликає підвищену втому, появу потертостей, мозолів, деформацію і передчасне зношування взуття.

     Надійність  взуття полягає в збереженості, довговічності, ремонтопридатності. Збереженість – це незмінність  властивостей взуття в процесі  транспортування і зберігання. Довговічність  жіночого шкіряного взуття характеризується терміном експлуатації до повного фізичного або морального зношування. Під фізичним зношуванням розуміють неможливість товару задовольняти потреби споживача внаслідок пониження рівня споживчих властивостей матеріалів або кріплень, що входять у конструкцію виробу. Моральне зношування – непридатність взуття до реалізації через застарілі фасони або модель, сировинний матеріал або їх поєднання. На довговічність впливають деякі приховані дефекти. Ремонтопридатність взуття переважно залежить від методу кріплення низу. Ремонт є малоефективним, якщо підошва у взутті сандального методу кріплення відірвалася, зруйнувалися обтяжки платформи при строчечно-клейовому методі кріплення та розірвалися кріплення при бортовому методі тощо.

     Для визначення  надійності і довговічності окремих  елементів взуття розроблено  систему показників.

     Споживчі властивості  жіночого шкіряного взуття формуються  в процесі розробки конструкції  і моделі, залежать від точності  виконання технологічних операцій, ретельності обробки взуття, у тому числі й маркування. Проте зручність і довговічність взуття залежить насамперед від тих матеріалів, з яких вони виготовлені. Саме вони визначають і зовнішній вигляд взуття. Таким чином, експертизу якості шкіряного взуття проводять за комплексом одиничних показників. [1,3].

 

     4. Вимоги до  пакування, маркування, транспортування  та зберігання виробів.

 

     Пакування.  Жіноче шкіряне взуття має  бути упаковане в споживчу  та транспортну тару. В якості споживчої тари використовують картонні коробки, паперові пакети, пакети з полімерних матеріалів. Взуття упаковують у споживчу тару попарно.

     Модельне взуття, взуття білого кольору, світлих тонів пакують попарно в картонні коробки з перестиланням м'яким папером або з укладанням напівпари в полімерний пакет. Всередині кожної напівпари під носок і союзку вставляють вкладиш з коробкового кортона, пластмаси, м'якого сумбурною паперу або інших матеріалів для кращого збереження форми взуття, захисту від деформації при транспортуванні і зберіганні. В халяву чобіт і чобітків вставляють вкладиш з коробкового картону.

     Допускається легке взуття, туфлі домашні, дорожні, спортивні, гімнастичні упаковувати в паперові або полімерні пакети.

     Картонні коробки та пакети повинні бути щільно покладені в транспортну тару. В якості транспортної тари застосовуються дерев'яні ящики або ящики з гофрованого картону. Вага одного упакованого ящика не повинна перевищувати 50 кг. Всередину кожного ящика з взуттям повинен бути вкладений пакувальний ярлик, який містить ту ж інформацію, що і маркування транспортної тари.

     Транспортування взуття може виконуватися всіма видами транспорту. Якщо взуття перевозять в спеціальних контейнерах, допускається його транспортування в споживчій тарі.

     Маркування взуття передбачає наявність інформації про: найменування товару - вид взуття, найменування країни та підприємства-виробника, його адресу, товарний знак, артикул, розмір, повноту, сорт взуттєвого виробу, основне призначення товару, позначення нормативного документа, вимогам якого повинен відповідати товар. Також виробник може доповнити маркування наступними даними: інформацією про добровільну сертифікацію, штрих-кодом товару, гарантійним строком носіння взуття, іншою інформацією, необхідною і цікавою для споживача. Маркувальні дані розміщують відповідно до вимог нормативних документів, або безпосередньо на товарі. В окремих випадках допускається їх розміщення на ярликах або інших деталях кожної півпари. На індивідуальній упаковці кожної пари взуття зазначається дата випуску, а також в кожну упаковку має бути вкладена інформація щодо його експлуатації та догляду за ним.

     На транспортну тару повинне бути нанесене аналогічне маркування. Воно може бути доповнене інформацією про кількість пар взуття в транспортній тарі з вказівкою розмірного асортименту, масою, датою упаковки, номером пакувальника і номером транспортної тари.

Інформація може бути нанесена будь-яким способом (друкарським, або  літографічним, або від руки штампом і т. п.), але у всіх випадках вона повинна бути чіткою і легко читатися, стійкою при зберіганні, транспортуванні та реалізації товару, не знижувати його якість.

     На ходовій поверхні взуття кожної півпари шкіряного взуття вказують його розмір і повноту, а на підкладці у верхній частині взуття проставляють: розмір, повноту, артикул, фасон, дату випуску, номер стандарту, сорт. Маркування наносять незмивною фарбою, гарячим тисненням на одну з деталей обох напівпар взуття. Товарний знак підприємства наносять на вкладені устілки, напів-устілки, підп`ятники.

     Основними умовами, дотримання яких забезпечує належне зберігання товару є:

• температура повітря;
• відносна вологість повітря;
• належні освітлення і вентиляція;
• захист товарів від прямих сонячних променів;
• виконання санітарно-гігієнічних заходів;
• збереження товарів від гризунів і молі.

     Взуття зберігають в сухих, чистих, добре вентильованих приміщеннях при температурі + 14 - +25 °С і відносній вологості повітря 50-80%.

     При зберіганні, коробки і ящики з взуттям розміщують на відстані не менше 0,2 м від стін і підлоги, 0,5 м від електричних ламп, 1м – від приладів опалення. Взуття в коробках складають на стелажах на висоту не більше восьми рядів, а без коробок – не більше п`яти рядів з прокладкою із картону між рядами. Взуття без коробок укладають каблучною частиною однієї півпари на гомілкову частину іншої. Шкіряне взуття забороняється зберігати навалом. Розпаковане взуття потрібно оберігати від дії прямих сонячних променів.

     Допускається зберігання взуття в споживчій тарі на стелажах або дерев'яних настилах штабелями висотою не більше 1,5 м. Між стелажами, штабелями і внутрішніми стінами складу повинні бути проходи шириною не менше ніж 0,7 м.

     При зберіганні, жіноче шкіряне взуття розміщують за такими ознаками:

• характер пошиву (модельне, масового виробництва);
• вид (туфлі, черевики, чоботи тощо);
• розмір і повнота;
• матеріал виготовлення (вид шкіри);
• вік, сезонність. [16,17].

 

     5. Особливості  товарознавчої експертизи жіночого  шкіряного взуття.

     5.1. Показники  якості та дефекти жіночого  шкіряного взуття.

 

     Експертиза жіночих шіряних взуттєвих товарів проводиться згідно номенклатури показників якості, затверджених ДСТУ 3495- 86 "Взуття. Номенклатура показників якості". В стандарті наведено терміни та визначення згідно з ДСТУ 2157 - 93 "Взуття. Терміни та визначення".

     Показники  якості взуття поділяють на  обов'язкові та рекомендовані,  які позначаються: "О" - обов'язковий  показник якості; "Т" - рекомендований  показник якості. [10,15].

     Показники якості взуття наведені в таблиці 1.

     Таблиця 1.

Показники якості взуття.

Показник якості	Одиниця виміру	Нормативний документ на метод
Гарантійний термін експлуатації	ДН	-
Ремонтопридатність	%	-
Товщина деталей взуття	мм	ДСТУ 3164
Лінійні розміри		ДСТУ 3164
Міцність кріплення деталей  заготовки	Н/см	ГОСТ 9290
Міцність кріплення деталей  заготовки низу взуття	Н/см	ГОСТ 9134
Міцність кріплення каблука	Н	ГОСТ9134, ГОСТ 9292
Загальна та остаточна  деформація підноска та задника	мм	ГОСТ 9135
Маса	г	ГОСТ 28735
Гнучкість умовах	Н	ГОСТ 9718
Водопроникність взуття в динамічних умовах	л	ГОСТ 26362
Водопромокаємість взуття в динамічних умовах	мг	ГОСТ 26362
Намокальність взуття в динамічних умовах	мг	ГОСТ 26362

 

     При розробці нормативної документації на взуття, номенклатура обов'язкових показників якості, рівень яких регламентується, повинна відповідати вимогам ДСТУ 3495- 86 "Взуття. Номенклатура показників якості".

     Класифікація дефектів. Залежно від характеру і мети діяльності дефекти розподіляються і групуються за різними ознаками.

     За характером впливу на якість взуття, розрізняють дефекти функціональні і зовнішнього вигляду. Функціональні дефекти позначаються на функціях і надійності взуття, а дефекти зовнішнього вигляду впливають на естетичні властивості.

     За ступенем впливу на якість, дефекти оцінюють як критичні, значні й незначні. Критичними вважаються дефекти, наявність яких не дозволяє використовувати взуття за призначенням. До значних відносять дефекти, які істотно впливають на рівень функціональності і довговічності взуття, помітно погіршують зовнішній вигляд. Незначні дефекти впливають лише на зовнішній вигляд. Вони виявляються при огляді взуття, але малопомітні при носінні.

     За характером розташування, дефекти розподіляють на поодинокі, місцеві й розповсюджені.

     За можливістю виявлення, дефекти бувають явні і приховані.

     Для прийняття рішення за результатами контролю якості розрізняють дефекти усувні і неусувні. До усувних відносяться дефекти, усунення яких технічно можливе й економічно доцільне.

     За стадіями виникнення дефекти розподіляються на передвиробничі, що виникають при моделюванні і проектуванні, виробничі і післявиробничі, що виникають на стадіях транспортування, зберігання і реалізації взуття. Основні причини виникнення дефектів такі: нетехнологічність конструкції, недоброякісність матеріалів, незадовільна робота устаткування, порушення технологічного й організаційного режиму, правил пакування, транспортування й зберігання. [4].

     До дефектів розкроювання матеріалів, обробки деталей і складання заготовок відносять наступні: неправильно викроєна деталь, невідповідність контуру деталей шаблону, непарність однойменних деталей, деформація країв деталей, неправильно розташовані (з’єднані) деталі, неправильна перфорація, неправильно нанесений візерунок, недостатнє тиснення матеріалу, пропуск стібка, повторний шов, зміщення стрічки, звалювання стрічки, співпадання суміжних строчок, невтягнута стрічка.

     Дефекти формування заготовок наступні: неправильно вклеєний підносок, вилягання країв підноска, неправильно вклеєний задник, погане формування п’яткової чи носкової частини, неправильне надягання заготовки на копил. До дефектів формування заготовок також відносять: розриви і тріщини на деталях верху і підкладки, зморшки на деталях верху, зморшки і складки на підкладці, забруднення підкладки, нерівності на обтягнутих платформах і каблуках, неправильна і різна у парі форма носків і п’яткової частини.