Формування сприятливого соціально-психологічного клімату в фінансової організації

1.3.2. Стиль управління у вітчизняних та зарубіжних дослідженнях

Під стилем управління розуміється  стійка система способів, методів  і форм дії керівника, що створює  своєрідний почерк управлінської поведінки. Проблемою стилю управління в  організаціях стали серйозно цікавитися відносно нещодавно - на початку цього  століття [5].

Стиль управління переважно  виражається в тому, якими способами  керівник спонукає колектив до ініціативного  напряму покладених на нього обов'язків. У зв'язку з цим А.М. Омаров виділяє два компоненти, що характеризують стиль керівництва : способи, за допомогою яких виявляється дія на підлеглих, і взаємовідносини з ними [6].

Складність і різноманітність  стосунків між керівником і підлеглими зумовлюють інваріантність конкретних стилів керівництва, яке може класифікуватися за різними ознаками. Т.С. Кабаченко в якості найчастіше використовуваної основи для класифікації стилів керівництва називає особливості делегування повноважень підлеглими [63].

З цієї позиції прийнято виділяти три стилі управління, що найчастіше використовуються для характеристики управлінської діяльності у вітчизняній  психології  управління  :  

- авторитарний (директивний),

- демократичний (колегіальний),

- ліберальний (потурання).

Розглянемо кожний з трьох стилів керівництва окремо.

Авторитарний стиль припускає, що рішення приймає керівник одноосібно. Підлеглі йому люди - тільки виконавці. Він діє по відношенню до підлеглих  владно, жорстко закріплює ролі учасників, здійснює детальний контроль, зосереджує у своїх руках усі основні  функції управління. Цей стиль  найбільш  ефективний  в  добре  впорядкованих (структурованих) ситуаціях, коли діяльність підлеглих носить характер (по заданій системі правил), що алгоритмізується [29].

Авторитарний стиль керівництва  має як позитивні, так і негативні  сторони. Позитивною стороною цього  стилю є, в числі інших, оперативність  дії на підлеглих. Застосування цього  стилю треба, коли в групах відсутня дисципліна, або виникають екстремальні ситуації.

Негативною стороною цього  стилю є пригнічення у співробітників прагнення працювати творчо і  проявляти ініціативу. Якщо вона виникає, то тут же пригнічується керівником. Часто поведінка такого керівника  характеризується зарозумілістю по відношенню до працівників, неповагою  до особи підлеглого, переслідуванням  за критику і тому подібне. Усі  ці чинники в сукупності призводять до створення негативного соціально-психологічного клімату усередині робочих групп [72].

Часті звільнення співробітників "підживлюють" владу авторитарного  керівника.

Основна негативна властивість  цього стилю керівництва - відсутність  гнучкості, невміння перебудовуватися залежно від конкретних ситуацій. Автократи виходять з помилкової психологічної установки вважати  своїх підлеглих такими, що постійно бояться покарання. Авторитарні  управлінці люблять "купатися у владі", отримуючи задоволення не від  процесу і результату діяльності, а від можливості віддавати накази, проявляти свою владу так, як хочеться. Для них влада - вища цінність.

Поява керівника-автократа А.М. Омаров зв'язує з властивостями його особи і особливостями характеру : у більшості випадків це владні люди, наполегливі і пихаті, з перебільшеними уявленнями про власні можливості і надмірним потягом до зовнішніх атрибутів влади [44].

Демократичний стиль припускає, що рішення приймаються керівником спільно з підлеглими. При такому стилі він прагне управляти групою спільно з підлеглими, надаючи  їм свободу дій, організовуючи обговорення  своїх рішень, підтримуючи ініціативу.

Цей стиль найбільш ефективний в слабо структурованих ситуаціях  і орієнтований на міжособові стосунки, рішення творчих завдань.

Керівник-демократ намагається  створити усередині робочих груп нормальний клімат в колективі, грунтований  на довірі, доброзичливості, хоча уміє відстоювати загальні інтереси. Демократичний  стиль накладає певні зобов'язання на лідера. Особливостями керівника-демократа  є емоційна стійкість і гнучкість  поведінки. Емоційна стійкість допомагає  долати негативні емоції у важких ситуаціях, тверезо оцінювати перспективи, бути готовим до подолання кризових явищ. Керівники-демократи з високим рівнем культури проявляють цілеспрямованість, витримку, адекватно реагують на умови діяльності, що міняються [36].

Ліберальний стиль припускає, що рішення нав'язуються підлеглими керівникові. Він практично усувається від активного управління групою, поводиться, як рядовий учасник, надає  учасникам групи повну свободу. Учасники групи поводяться в відповідності  зі своїми бажаннями, їх активність носить спонтанний характер.Цей стиль найбільш ефективний в ситуаціях пошуку найбільш продуктивних напрямів групової діяльності.

Керівник, використовуючий  цей стиль керівництва, для своїх  підлеглих є основним джерелом інформації. При обговоренні управлінських  питань намагається піти від конфліктів, якщо вони при цьому виникають. Позитивною стороною цього стилю є можливість виконавцям використати самостійність. Діяльність керівника, характеризуючись пасивністю, сприяє виникненню дезорганізації усередині групп [59].

Керівник-ліберал може використати  лише обмежені методи впливу на працівників, в основному, - це прохання і умовляння.

Одним з негативних моментів в цьому стилі керівництва  є скорочення дистанції в спілкуванні  з виконавцями, що в цілому не сприяє успішній роботі групи. Окремі керівники, що користуються стилем потурання, прагнуть брати якомога менше завдань  для виконання. В результаті цього  керівник сам нерідко попадає  під вплив членів групи і у  ряді випадків "ховається за нею".

При використанні ліберального стилю цілі колективи розпадаються на неформальні групи, коли найбільш активні члени групи намагаються "підмінити" свого керівника, переймаючи на себе лідерські ролі. Беручи на себе деякі функції керівника, вони сприяють тому, що керівник добровільно віддає їх на якийсь час. Порівняльну характеристику різних стилів управління можна побачити в таблиці 1.

Таб.1 - Порівняльна характеристика трьох стилів управління

Практика управління в  сучасних умовах показує, що вибір стилю керівництва детермінований організаційною ситуацією, що швидко міняється; найбільш ефективним є уміле і своєчасне використання керівником кожного стилю і їх поєднання залежно від управлінської ситуації, що склалася. Та все ж багато дослідників (Т.С. Кабаченко, Н.Г. Яновский, А.М. Омаров, А.В.Биків) підкреслюють, що в реальному житті в поведінці кожного керівника спостерігаються загальні риси, властиві різним стилям при домінуючій ролі якого-небудь одного з них. Перевага того або іншого стилю управління обумовлена особовими особливостями керівника [7].

Кабаченко Т.С. виділяє наступні чинники, що становлять основу стилю  управлінської діяльності, - актуальні  для людини життєві і професійні цінності, установки, інтеріорізовані групові норми, самооцінку [8].

Істотну дію на становлення  стилю чинять інтелект і рівень культурного  розвитку керівника, професійний досвід, особливості характеру і темпераменту, світогляд і властиві керівникові  моральні цінності, установки, заломлені  до певної міри через призму особливостей і потреб очолюваного ним колективу.

Пріоритет в розробці трьох  стилів керівництва належить К.Левину, який в 1938 році зі своїми колегами провів експеримент, що зробив значний вплив  на розвиток концепцій керівництва. У експерименті взяли участь три групи підлітків, які за завданням експериментаторів ліпили маски з пап'є-маше. Діяльність груп координувалася керівниками, що демонстрували різні стилі керівництва. Метою експерименту було виявлення зв'язку між ефективністю діяльності груп і стилем поведінки керівника [79].

Грунтуючись на висновках і закономірностях, виявлених в ході експериментів, Левін дав характеристику кожного з цих класичних стилів управління : авторитарного, демократичного і ліберального. У літературі зустрічаються різні їх назви: авторитарний називають директивним, ліберальний - потуранням, нейтральним, дозвільним.

В результаті проведених досліджень, було встановлено, що найбільшій ефективності діяльності сприяє демократичний стиль  керівництва. По-перше, цей стиль  створює сприятливішу атмосферу, і  сприяє активнішому включенню членів групи в спільну діяльність. По-друге, при цьому стилі керівництва  група відрізняється найвищою задоволеністю, прагненням до творчості. По-третє, цей  стиль забезпечує встановлення найбільш сприятливих взаємовідносин між  керівником і колективом.

При авторитарному стилі  керівництва група виконувала більший  об'єм роботи, чим при демократичному стилі, але мала нижчу мотивацію, оригінальність дій і дружелюбність. У таких групах було відсутнє групове  мислення, проявлялося більше агресивності. Вона демонструвалася як по відношенню до керівника, так і по відношенню до інших учасників групи. Спостерігалися ознаки більшої пригніченості і  тривоги, залежної і покірної поведінки. Порівняно з демократичним стилем керівництва, при ліберальному стилі  об'єм роботи зменшувався, її якість знижувалася, проявлялося більше гри, і в опитуваннях  фіксувалася перевага демократичного керівника [34].

Кожному конкретному керівникові  не може бути властивий тільки який-небудь один стиль. Залежно від конкретної ситуації, що складається, найчастіше спостерігається поєднання рис  різних стилів з домінуванням якогось  одного. Якийсь з трьох стилів знаходить  своє реальне втілення в індивідуальному  стилі управління. Індивідуальний стиль  виражається в практичному застосуванні керівником сучасних принципів управління, основних положень теорій управління, використанні стандартів по управлінню. Основні параметри трьох стилів керівництва роздивимось в таблиці 2. [63]. Виділимо ряд важливих зауважень у зв'язку з цим:

- у чистому вигляді викладені стилі керівництва зустрічаються украй рідко. Як правило, спостерігається поєднання різних стилів, але переважають, все ж, ознаки якогось одного стилю.

Таб.2 - Основні параметри трьох стилів керівництва