Відносини Німеччини з її африканськими колоніями кін. ХІХ – поч. ХХ століття

Охоронні війська і поліцейські  сили в німецьких колоніях створювалися в залежності від місцевих умов. У Німецькій Південно-Західній Африці охоронні війська формувалися в основному з європейців, а представники місцевого населення залучалися тільки в поліцію на рядові посади. У Того були створені лише поліцейські сили. У Камеруні охоронні війська складалися з найманців з інших районів Африки, а особовий склад поліції набирався з місцевого населення тільки на рядові посади. Керівна ланка колоніальної поліції формувалося тільки з німецьких громадян. У Німецькій Східній Африці охоронні війська створювалися з європейців (керівний склад) і місцевого населення (в основному рядовий склад). Особовий склад поліцейських сил формувався таким же чином і призначався для супроводу караванів і забезпечення порядку. Однак у кризових ситуаціях цих сил було явно недостатньо, і без військової допомоги з метрополії, як і в інших протекторатах, вони обійтися не могли.

Важливо відзначити, що військово-силові засоби колоніальної політики були визначальними  і найбільш пріоритетними, що властиво державам з імперською системою влади і особливо наочно проявилося в історії Німеччини. Військово-силові структури держави були як би відділені від соціальної сфери, але в теж час вся суспільно-політична система суспільства працювала на них[49].

Таким чином, варто ще раз зазначити, що зародження і становлення колоніальної політики Німецької імперії проходило  в період, коли колоніальний розділ був вже, по суті, майже завершено, що зробило свій істотний вплив на характер економіки фатерланду і  на розвиток зовнішньої і внутрішньої  політики. Стрімке економічне піднесення в країні наприкінці 70-х і 80-х років  значно посилило військову міць імперії  і, відчувши силу, німецьке суспільство  прагнуло увійти до клубу великих  колоніальних держав, але вже не рядовим його членом, а претендентом на провідне місце не тільки в клубі, а й у світовій політиці. Німеччина, взявши на озброєння досвід колоніальної політики всіх провідних колоніальних держав, не могла реалізувати його на практиці, так як "вільних земель" для здійснення заморської експансії в наявності вже не було, і вирішити назрілу колоніальну проблему імперії могла тільки велика європейська війна. Без сильного сучасного військово-морського флоту і потужних сухопутних військ успішно провести цю війну було неможливо, і тому керівництво імперії приступило до реалізації програми з будівництва флоту і модернізації армії. Ідеологічною підживленням цієї політики мало стати утворення масового колоніального руху в країні.

1.2. Колоніальний рух в Німеччині: становлення ідей та діяльність провідних  організацій

Політика колоніальних захоплень  складалась з сукупності цілеспрямованих  дій в економіці, політиці та ідеології. У першу чергу ідеологам колоніальної політики необхідно було довести, що колонії потрібні Німеччині. Підтвердити це повинні були численні теорії про нестачу у Німеччині «життєвих засобів» та «життєвого простору». Потім слід було показати, що захоплення можливі, що колоніальна політика відповідає потребам економіки Німеччини. Існувало також й третє завдання – сформулювати і довести право Німеччини на колоніальні загарбання.

Колоніальна ідеологія Німеччини  народилася на грунті, удобреному шовіністичними і мілітаристськими доктринами.  Використовуючи це ідеологічну спадщину, журналісти, політики і вчені, звертаючись до різних верств німецького суспільства прагнули до єдиної кінцевої мети: довести право Німеччини на особливе місце у світі, в долі інших країн і народів.

Посилення пропаганди колоніальних захоплень мало крім економічних  і політичних переваг і цілком певний внутрішньої аспект: правлячі кола німецької імперії сподівалися  за допомогою колоніального ажіотажу в якійсь мірі розрядити соціальні суперечності [50].

Примітною рисою тогочасного  суспільно-політичного життя Німеччини  була наявність безлічі політичних, професійних, економічних, релігійних, культурно-просвітницьких спілок і товариств, що склали цілу систему організованого впливу пануючих верств на громадську думку, на розвиток національної свідомості німецького народу. Ця система створювалася або безпосередньо державою, або з її схвалення або за її підтримки буржуазно-юнкерських партій.

Таким чином утворювався  німецький імперський союз проти  соціал-демократії і безліч подібних організацій. Вони мали філії на всій території імперії, випускали величезними тиражами газети, листівки тощо. У цій пропагандистській літературі на всі лади оспівувалася головна тема – перевага німців над іншими націями і необхідність встановлення німецької гегемонії в усьому світі [51].

У 1873 році було організовано «Африканське товариство в Німеччині», що ставило своєю метою географічне  дослідження Африки [52].

Найпотужніші спілки підприємців виникли в галузях промисловості, де велике виробництво беззаперечно переважало, зокрема у гірничій справі і чорній металургії. Створений в 1876 р. Центральний союз німецьких промисловців, одним із засновників якого був великий промисловець В. фон Кардорф, зайняв провідні позиції серед інших підприємницьких об'єднань важкої індустрії. Через пресу та політичні організації Союз здійснював великий вплив і на громадську думку, і на колоніальну політику Німеччини на рубежі століть і в наступні роки.

Пізніше виникли Конфедерації промисловців (1895 р.), Ганзейська ліга, яка склалася в ході боротьби навколо митної політики на початку ХХ-го століття, і Німецький з'їзд представників торгівлі (надалі – промисловості і торгівлі), але вони не похитнули ролі Центральної спілки німецьких промисловців як головного виразника інтересів західнонімецької важкої індустрії на колоніальних територіях. Великі підприємницькі об'єднання виникали і в інших галузях економіки. Вони брали найактивнішу участь у створенні політичних організацій, таких, як Німецький колоніальний союз і Німецький флотський союз [53].

У 1878 р. в Берліні виникає  Центральна спілка торгової географії  та сприяння німецьким інтересам  за кордоном. Його членами були великі фінансисти і промисловці: А. фон Ганземан, В. Сіменс, В. Аннеке, видатний чиновник відомства закордонних справ Г. фон Куссеров. Також Союз підтримували голова Німецького банку Г. Сіменс і промисловець Х. Грузон. Союз ставив своєю метою, як говорилося в його статуті, «відкрити німецькій торгівлі і промисловості нові області збуту та сприяти створенню торгових і навігаційних станцій, а також поширити вплив на німецьких колоніальних територіях». Його відділення незабаром виникли в Бармені, Темниці, Фрейбурзі, Йєні, Кассілі та Штутгарті. в Лейпцигу з ініціативи Е.Гассе, майбутнього голови Пангерманського союзу, було створено Товариство торгової географії та колоніальної політики, а в Баварії під керівництвом Ф.Ратцеля - Мюнхенський союз захисту німецьких інтересів за кордоном.

У січні в 1881 р. з ініціативи колоніального діяча Ф. Фабрі було засновано Західнонімецьке товариство колонізації та експорту. На установчих зборах в Дюссельдорфі зібралися, як повідомлялося в пресі, «60 найвидатніших представників Рейнсько-вестфальської великої індустрії і торгових представників». Головою товариства став кельнський промисловець Е.Ланген, до складу правління входив генеральний секретар Центральної спілки німецьких промисловців Х. А. Бюкк; до Суспільства незабаром приєдналися генеральний директор гельзенкирхенського гірничорудного акціонерного товариства Е. Кірдорф і Ллойд Х. Х. Майєр [54].

Приблизно в той же час  виник ряд регіональних торговельних і колоніальних товариств, які ставили  своїм завданням шляхом колоніальної політики домагатися розширення німецького експорту, а також вирішення соціального питання в Німеччині шляхом еміграції за море «надлишкового» населення .

Навесні 1882 р. аугсбургска  «Альгемайне Цайтунг» опублікувала статтю Макленбургского поміщика барона Г. фон Мальтцана, що оголосив створення  торгових колоній справою, життєво  важливою для Німеччини. Висуваючи ідею створення загальнонімецької колоніальної організації, Мальтцман діяв у тісному контакті з групою фінансистів і підприємців, до яких незабаром приєднався князь Гогенлоу-Лангенбург, депутат рейхстагу від Німецької імперської партії, роками виступав за активну колоніальну політику. Таким чином у 1882 році виникає Німецький колоніальний союз, тобто в період, коли Німеччина приступала до захоплення колоній.  Новина про його заснування зустріла підтримку в експансіоністських колах політиків і промисловців, торговців і банкірів, вчених і журналістів. Установчі збори союзу відбулись 6 грудня 1882 у Франкфурті-на-Майні. Агресивна пропаганда цієї організації фінансувалася главою банку «Діськонто Гезельшафт» Генземанном і найбільшим промисловцем Кірдорфом.  Організація діяла активно та мала велику підтримку, зокрема показовими є результати, що на початку своєї діяльності Союз об'єднував близько 200 членів, а вже в 1884 році в 43 його відділеннях налічувалося до 9 тис. членів. До 1900 р. товариство налічувало в своїх лавах 36 тис. членів [55].

Бурхливе зростання числа  прихильників придбання колоній  і політичного впливу колоніалістіческіх кіл у 80-х роках було пов'язано  з початком переходу капіталізму в імперіалістичну стадію, з формуванням монополій та їх нестримним експансіонізмом. Для ведення пропаганди колоніальне товариство видавало газету «Дойче Колоніальцайтунг», різного роду брошури та інші матеріали, а також широко використовувало пресу провідних буржуазних партій, в тому числі націонал- ліберальну «Кьольніше Цайтунг». Німецьке колоніальне товариство, що було організацією великої буржуазії (передусім її монополістичних кіл) і юнкерства, справляло значний вплив на внутрішню і колоніальну політику Німецької імперії.

Керівний  склад  Німецького колоніального товариства був приблизно  таким же, як і в Пангерманському союзі, більше того, нерідко це були ті ж самі особи, і вони, природньо, проводили в обох організаціях одну і ту ж політику. Юнкери і капіталісти, професори університетів і викладачі гімназій, чиновники та офіцери, священики та лікарі, юристи і економісти - всі вони вимагали німецької колоніальної експансії. Жорсткі методи імперіалістичної колоніальної політики не тільки схвалювалися, а й активно підтримувались [56].

Німецький колоніальний союз підняв нову хвилю пропагандистської кампанії на користь політики колоніальних придбань. У країні з'явилося безліч брошур, памфлетів і інших пропагандистських матеріалів, які з економічної, політичної і навіть релігійно-етичної точки зору барвисто розповідали про незрівнянні принади та чудові вигоди активної колоніальної політики.

До Німецького колоніального  союзу вступило Західнонімецьке  товариство колонізації та експорту, що говорило про особливу зацікавленість промисловців Рейнланду-Вестфалії  в колоніях.  Берлінське, а також Лейпцігське і Мюнхенське товариства торгової географії спочатку зберігали свою самостійність, але їх голови були членами правління нової організації, до якої корпоративно входили Центральний союз німецьких промисловців, Об'єднання німецьких промисловців заліза та сталі та Об'єднання німецьких металургів, а також 23 торгові палати, 16 великих міських магістратів з їх обер-бургомістрами 15 торгових товариств. У чисельному відношенні серед членів Німецького колоніального союзу в перші роки його існування переважали підприємці середнього класу, торговці й освічені бюргери, але керівне ядро складали представники великої буржуазії і юнкерства [57].

Головою «Колоніального союзу» був князь Гогенлоу-Лангенбург: як родич глави династії Гогенцоллернів і в якості віце-президента рейхстагу він у великій мірі сприяв просуванню колоніальних проектів, особливо банку «Дісконтогезельшафт», з яким був особисто пов'язаний. У списку засновників «Колоніального союзу» були і такі аристократичні імена, як граф  Штольберг-Вернігероде, герцог фон Ратібор, граф Арнім фон Бойтценбург, граф фон Франкенберг-Тілловітц – великий сілезький магнат і власник підприємств важкої промисловості. Серед засновників спілки були представники великої промисловості, нетитуловані, але вельми впливові фігури, такі як: Штумм, Брюнинг, Бенігсен, Гаммахер і, нарешті, Мікель, який з учасника союзу комуністів давно перетворився на ренегата і шанувальника Бісмарка, а тепер став бургомістром Франкфурта-на-Майні і однієї з провідних фігур у «Дісконтогезельшафт». Глава цього банку Ганземан і лейб - банкір Бісмарка Блейхредер, великий гамбурзької судновласник Верман і багато інших владних фігур брали активну участь у діяльності «Колоніального союзу» і були безпосереднім чином зацікавлені у здійсненні колоніальних захоплень [58].

У грудні 1887 р. відбулося  злиття Західнонімецького товариства з Німецьким колоніальним союзом в Німецьке колоніальне товариство, ідеологом якого став Ланге –  видавець газети, демагог, антисеміт  і расист в одній особі.

Генеральний штаб  встановив найтісніші зв'язки з німецькою монополістичною буржуазією, але головне у відносинах військових і монополій складається, звичайно, в їх взаємовигідних економічних зв'язках: отримання військових замовлень зобов'язували їх, у свою чергу, підтримувати агресивні прагнення Німеччини, що підтверджувалося і спільністю військових цілей, розроблених монополістами і генеральним штабом. Програмні цілі німецьких промисловців у державних органах представлялися генеральним штабом і прусським військовим міністерством, адже заради досягнення своїх цілей німецький імперіалізм і мілітаризм планували розв'язання війни за переділ світу[59].

Також варто відмітити, що спеціальні колоніальні організації сповідували ідеї мілітаризму й шовінізму. Найбільш активнимз них був Пангерманський союз, який ставив собі за мету пропаганду світової експансії і переваги німців над іншими народами, обгрунтування загарбницьких домагань німецької буржуазії і юнкерства, культивування пруссько-юнкерських реакційних традицій.

Взагалі-то, Пангерманський союз зобов'язаний своїм виникненням німецькому колоніальному руху 80-х років. Так як в 1886 р. відомий африканський діяч Петерс, засновник Німецького колоніального товариства, представив ідею щодо скликання загального німецького з'їзду в Берліні, до якого були запрошені всі провідні фігури німецьких колоніальних захоплень, об'єднані тут же в союз під назвою «Пангерманський союз» . З тієї пори союз піддався чималим змінам. Він майже зовсім розпався, але з поверненням  Петерса в Африку, відродився після укладення Занзібарскої угоди з Англією в 1891 році на нових засадах [60].

У такому вигляді «всенімецкій союз» з'явився виразником національних прагнень і задався метою пильно стежити за всіма питаннями колоніальної політики, бажаючи, по можливості, впливати в національному дусі на дії уряду. Тісно пов'язаний з усіма верствами німецького суспільства і численними політичними нитками з німецьким урядом, Пангерманський союз у своїй діяльності як відомо, використовував агресивні дії щодо колоніальних надбань. Однак уряд зазвичай з тактичних міркувань заперечував свою причетність до пропаганди і настільки відвертим загарбницьким планам Пангерманського союзу [61].

Отже, можна підсумувати, що з переходом до імперіалізму в німецькій колоніальної експансії складається дві основні течії, що розрізняються за методами, за допомогою яких можна було найбільш успішно здійснити експансіоністські цілі. Висування таких цілей завжди визначається історично конкретними «соціальними інтересами» тієї чи іншої групи монополістичного капіталу, що склалися в даних історичних умовах. Юнкерство і магнати важкої індустрії наполягали на застосуванні насильницьких анексіоністських методів придбання чужих територій. Основними виразниками їхніх поглядів стали Пангерманський Союз та його дочірні організації. Дотримувалися більш гнучкої лінії кола монополістичної буржуазії, насамперед великого банківського капіталу, нових галузей промисловості, тісно пов'язаних з німецьким банком хімічних та електротехнічних концернів, а також ще не повністю монополізованої промисловості готових виробів, були прихильниками «мирних» методів експансії, зокрема у формі середньоєвропейського економічного союзу держав Центральної Південно-Східної Європи під егідою Німеччини. Треба, однак, відзначити, що і серед пангерманцев були широко поширені плани утворення середньоєвропейського економічного союзу, очолюваного Німеччиною, - так звана «Серединна Європа». Таке об'єднання повинно було, на їх задумам, служити базою світової експансії німецького імперіалізму.