Поняття, предмет і система курсу «транспортне право»

Після прибуття на станцію призначення вантажу всю відповідальність перед залізницею щодо цього перевезення несе одержувач. Якщо вантаж адресовано одержувачу, якого не виявилося на станції призначення, відповідальність перед залізницею несе відправник.

 

3.3. Претензійно-позовна діяльність на залізничному транспорті

 

Щодо відносин, що випливають з договорів про надання транспортних послуг, Господарсько-процесуальний кодекс України зберіг обов’язковий — претензійний, досудовий порядок вирішення спорів. Претензійний порядок вирішення спорів було також закріплено в Господарському кодексі України. 
Обставини, що є підставами для звернення із претензією, підлягають обов’язковій фіксації актами у порядку та формі, встановлених Статутом залізниць України і окремими правилами перевезень (Наказ № 334 від 28.05.2002 року «Правила складання актів» (ст. 129)). 
Згідно із ст. 129 Статуту залізниць України та правил комерційний акт складається для засвідчення таких обставин:

а) невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах;

б) у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу;

в) псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу; 

г) повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу.

Залізниця зобов’язана скласти комерційний акт, якщо вона сама виявила зазначені вище обставини або якщо про існування хоча б однієї з них заявив одержувач або відправник вантажу, багажу чи вантажобагажу. 
В усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами загальної форми. Порядок складання актів визначається правилами.

Претензії, що виникли з приводу перевезення вантажів, заявляються залізниці призначення вантажу. Претензії, що виникли з приводу перевезення пасажирів, багажу і вантажобагажу, можуть бути заявлені залізниці відправлення або призначення (на бажання заявника претензії). Претензії, що виникли з перевезення вантажу у прямому змішаному сполученні, заявляються: 
а) залізниці призначення, якщо кінцевим пунктом перевезення є залізнична станція; 
б) іншому транспортному органу, якщо кінцевим пунктом перевезення є порт. 
Претензії вантажовідправників щодо штрафів заявляються залізниці відправлення, а вантажоодержувачів — залізниці призначення. Порядок заявлення і розгляду претензій з приводу платежів, зборів і штрафів, пов’язаних із перевезенням пасажирів, багажу і вантажів, установлюється правилами. Укрзалізниця може доручити розгляд претензій своїм структурним підрозділам. 

Не допускається пред’явлення вимог вантажовідправників, вантажоодержувачів і залізниць, що випливають із договорів перевезення, на суму менше однієї мінімальної заробітної плати за кожною накладною, за винятком претензій від громадян.

Передача іншим організаціям або громадянам права на пред’явлення претензій та позовів не допускається, за винятком випадків передачі такого права вантажовідправником вантажоодержувачу або вантажоодержувачем вантажовідправнику, а також вантажовідправником або вантажоодержувачем вищій організації або уповноваженій особі, яка виступає від їх імені. Передача права на пред’явлення претензій і позовів засвідчується переуступним підписом на документі (накладній, вантажній, багажній квитанції), а для уповноваженої особи — дорученням, оформленим згідно із законодавством. До претензійної заяви мають бути додані документи, які підтверджують претензію. До претензії щодо втрати, нестачі, псування або пошкодження, крім документів, які підтверджують право на пред’явлення претензії, додається документ, який засвідчує кількість і вартість відправленого вантажу.

Згідно зі ст. 315 Господарського кодексу України та Статуту залізниць України претензії до залізниць можуть бути заявлені протягом шести місяців, а претензії з приводу штрафів — протягом 45 діб. Зазначені терміни обчислюються: 
а) з дня видачі вантажу, багажу або вантажобагажу — для претензій про відшкодування за псування, пошкодження або недостачу вантажу, багажу та вантажобагажу; 
б) у кількості 30 діб з дня закінчення терміну доставки — для претензій про відшкодування за втрату вантажу;

в) у кількості 2 місяців з дня прийому вантажу до перевезення — для претензій про відшкодування за втрату вантажу, що виникли з приводу перевезень у прямому змішаному сполученні;

г) через 10 діб після закінчення терміну доставки багажу чи вантажобагажу — для претензій про відшкодування за втрату багажу чи вантажобагажу;

д) від дня видачі вантажу, багажу або вантажобагажу — для претензій з приводу прострочення доставки вантажу, багажу або вантажобагажу; 
е) після закінчення п’ятиденного терміну, встановленого для оплати штрафу, — для претензій про стягнення штрафу за невиконання плану перевезень; 
є) з дня отримання заявником претензії копії платіжного доручення (рахунка) залізниці про нарахування плати — для претензій про повернення плати за користування вагонами і контейнерами;

ж) з дня встановлення обставин, що спричинили заявлення претензії, — в усіх інших випадках.

Залізниця зобов’язана розглянути заявлену претензію і повідомити заявнику про результати її розгляду в такі терміни з дня отримання претензії:

а) протягом 3 місяців — претензії, що виникли внаслідок перевезень у залізничному сполученні;

б) протягом 6 місяців — претензії, що виникли внаслідок перевезень у прямому змішаному сполученні;

в) протягом 45 діб — претензії про сплату штрафів. 

У разі часткового задоволення або відхилення претензій у повідомленні мають бути зазначені підстави рішення залізниці з посиланням на Статут залізниць України. Позови до залізниць, що випливають із Статуту залізниць України, можуть бути подані тільки у разі повної або часткової відмови залізниці задовольнити претензію чи у разі неодержання від залізниці відповіді в установлений термін. Позови подаються до Господарського суду або до суду за місцем знаходження залізниці, якій була пред’явлена претензія, у шестимісячний термін із дня одержання відповіді залізниці або з дня закінчення терміну, встановленого для відповіді.

Позови залізниць до вантажовідправників, вантажоодержувачів і пасажирів, що випливають із Статуту залізниць України, можуть бути подані відповідно до установленої підвідомчості чи підсудності до Господарського суду або до суду за місцем знаходження відповідача протягом 6 місяців.

Зазначений шестимісячний термін обчислюється: 

а) щодо стягнення штрафу за невиконання плану перевезень — після закінчення п’ятиденного терміну, встановленого для сплати штрафу;

б) в усіх інших випадках — з дня настання події, що стала підставою для подання позову.

Вище викладене є загальними умовами претензійної роботи у сфері залізничного транспорту.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тема 4. Правова регламентація автомобільних перевезень

 

4.1. Державне управління автомобільним транспортом і правове регулювання дорожнього руху

 

Автомобільний транспорт виконує значну частку пасажирських і вантажних перевезень у країні. Так, обсяг автомобільних перевезень вантажів перевищує аналогічний показник залізничного транспорту у 4,5—5 разів, а обсяг перевезень пасажирів — у 5—6 разів. У нашій країні автобусами перевозиться практично стільки ж пасажирів, скільки всіма іншими видами транспорту (тролейбусним, трамвайним, залізничним, метрополітеном, таксомоторним легковим, морським, річковим, авіаційним), разом узятими.  
Автомобільний транспорт виявляється найбільш надійним, швид- 
ким і рентабельним при здійсненні вантажних перевезень на короткі відстані (у середньому близько 20 км) «від дверей — до дверей».  
Загальна довжина доріг із твердим покриттям у нашій країні перевищує чверть мільйона кілометрів. Проте, автомобільні дороги України не відповідають європейським стандартам за багатьма показниками. Так, явно не вистачає доріг 1 категорії з багаторядним рухом на високих швидкостях.  
Територіально Україна знаходиться на перехресті транспортних коридорів, що з’єднують країни Південно-Східної і Північно-Західної Європи, що дає підстави передбачати значне підвищення ролі автотранспорту у майбутньому.  
Транспортне законодавство, яке регулює автомобільний транспорт, оперує такими основними поняттями, як «автомобільний транспорт», «дорожній рух», «склад автомобільного транспорту».

Автомобільний транспорт — це підгалузь транспорту, яка покликана задовольняти потреби населення та суспільного виробництва в автомобільних перевезеннях. Його утворюють перевізники, автостанції, автовокзали, виконавці ремонту і технічного обслуговування автомобільних транспортних засобів, вантажні термінали (автопорти), вантажні автомобільні станції та контейнерні пункти.

Наступним важливим явищем, що безпосередньо пов’язане з автомобільним транспортом, є категорія дорожнього руху, яка в свою чергу виражає відносини з приводу використання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів або інших місць, призначених для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів. Категорія дорожнього руху є частиною такого явища, як автомобільний транспорт, виходячи з чого ми будемо узагальнювати ці категорії і будемо вести мову про «автомобільний транспорт».

 

Склад автомобільного транспорту:

• автомобільний транспорт загального користування (перевізники, автостанції, автовокзали, виконавці ремонту і технічного обслуговування автомобільних транспортних засобів, вантажні термінали (автопорти), вантажні автомобільні станції та контейнерні пункти, автомобільні транспортні засоби);

• відомчий автомобільний транспорт (автомобільні транспортні засоби суб’єктів підприємницької діяльності, установ та організацій, що використовуються ними тільки для власних потреб);

• індивідуальний автомобільний транспорт (автомобільні транспортні засоби фізичних осіб, що використовуються ними тільки для власних потреб, відносяться до індивідуального автомобільного транспорту).

В юридичній літературі застосовується поняття «автотранспортне право», яке тлумачиться як підгалузь транспортного права, предметом якого є правові відносини, що виникають з приводу здійснення автомобільних перевезень.

Джерела автотранспортного права характеризуються деякою кодифікованістю та певним впорядкуванням. Основні джерела — Закон України «Про транспорт», Закони «Про автомобільний транспорт» та «Про дорожній рух»; підзаконні акти досить різноманітні і відображають специфіку транспортного права як спеціальної галузі з великою часткою адміністрування. 
Основним завданням державного регулювання діяльності автомобільного транспорту є формування ринку його послуг шляхом реалізації єдиної економічної, інвестиційної, науково-технічної та соціальної політики (Закон України « Про автомобільний транспорт»). До системи державних органів управління автомобільним транспортом необхідно віднестиВерховну Раду України, Кабінет міністрів України, Міністерство транспорту та зв’язку України, Державний департамент автомобільного транспорту, Державну службу автомобільних доріг України, органи державної влади на місцях та органи місцевого самоврядування в частині реалізації компетенції в сфері управління транспортом.

Міністерство транспорту України є центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту і забезпечує проведення державної політики на автомобільному транспорті, службу міжнародних автомобільних перевезень та урядовий орган державного управління на автомобільному транспорті — Департамент автомобільного транспорту України.

Департамент автомобільного транспорту України організовує контроль за виконанням законодавства про автомобільний транспорт та підготовку пропозицій щодо його вдосконалення, у встановленому порядку бере участь у здійсненні стандартизації та сертифікації, ліцензування перевезень, формує пропозиції щодо тарифної політики, відповідно до законодавства забезпечує захист прав споживачів послуг автомобільного транспорту загального користування.

Державна служба автомобільних доріг України є центральним органом виконавчої влади після ліквідації Української державної корпорації по будівництву, ремонту та утриманню автомобільних доріг (Указ Президента № 1056/2001 від 08.11.01 року «Про заходи щодо підвищення ефективності управління дорожнім господарством України»). 
Місцеві державні адміністрації організовують та контролюють автомобільні перевезення відповідно до законодавства. Функції територіального органу виконавчої влади в галузі транспорту в місті Києві здійснює відповідний структурний підрозділ Київської міської державної адміністрації — Управління транспорту КМДА, в інших регіонах — відповідні галузеві підрозділи — відділи і управління.

Суб’єктами правовідносин на автомобільному транспорті є широке коло юридичних та фізичних осіб, які забезпечують транспортне обслуговування, споживають транспортні послуги, створюють умови для здійснення дорожнього руху. Їх правовий статус має дві складові: одна пов’язана з наданням транспортних послуг (регулюється Законом України «Про автомобільний транспорт», Закон № 2344-III від 05.04.01 року), а інша — із участю в дорожньому русі (регулюється Законом України «Про дорожній рух», Закон № 3353-XII від 30.06.93 року). Основні учасники дорожнього руху — володільці автотранспортних засобів. Використання автотранспортних засобів має певні особливості, враховуючи те, що вони є джерелами підвищеної небезпеки. У зв’язку з цим до автомобільного транспорту висувається ціла низка вимог безпеки для захисту інтересів інших учасників руху.

Заходи безпеки на автомобільному транспорті полягають у встановленні:

• системи стандартизації і сертифікації транспортних засобів;

• ліцензування транспортних засобів;