Поняття, предмет і система курсу «транспортне право»

• реєстрації транспортних засобів;

• технічного огляду транспортних засобів;

• державного контролю на автомобільному транспорті.

Система стандартизації на автомобільному транспорті спрямована на реалізацію єдиної технічної політики, захист інтересів споживачів і держави (ст. 8 Закону України «Про автомобільний транспорт»).

Сертифікація товарів, робіт, послуг на автомобільному транспорті загального користування здійснюється з метою:

• запобігання реалізації товарів, робіт, послуг, небезпечних для життя, здоров’я людей та майна осіб і довкілля;

• сприяння споживачам у свідомому виборі товарів, робіт, послуг;

• створення умов для участі суб’єктів підприємницької діяльності, які належать до автомобільного транспорту загального користування, у міжнародному економічному, науково-технічному співробітництві.

Порядок проведення сертифікації товарів, робіт, послуг на автомобільному транспорті визначає Кабінет Міністрів України. 
Надання послуг із перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування підлягає ліцензуванню відповідно до закону (Закон України «Про автомобільний транспорт», Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності)». Ліцензування на автомобільному транспорті загального користування спрямоване на визначення початкових і поточних умов надання послуг із перевезень, а також найважливіших параметрів обслуговування споживачів (ст. 8 Закону України «Про транспорт», ст. 9 Закону України «Про автомобільний транспорт»).

Іншим важливим заходом гарантування безпеки на транспорті є державний контроль на автомобільному транспорті, який здійснюють Державний департамент автомобільного транспорту, його територіальні органи, у тому числі служба міжнародних автомобільних перевезень, а також інші органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до закону (ДАІ, управління транспорту тощо). Державний контроль забезпечується системою реєстрації та технічного огляду транспорту. 
Згідно зі ст. 34 Закону України «Про дорожній рух» державній реєстрації та обліку підлягають призначені для експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування автомобілі, автобуси, самохідні машини, сконструйовані на шасі автомобілів, мотоцикли всіх типів, марок і моделей, причепи, напівпричепи та мотоколяски. Державна реєстрація і облік здійснюються органами Державтоінспекції Міністерства внутрішніх справ України, а їх порядок встановлено Кабінетом Міністрів України (Постанова Кабінету міністрів України від 7 вересня 1998 р. № 1388 «Про затвердження Правил державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок»). 
Усі інші механічні транспортні засоби підлягають відомчій реєстрації та обліку, порядок яких установлюється в ст. 34 Закону України «Про дорожній рух» (Закон України № 3353-XII від 30.06.93 року «Про дорожній рух»). 
Власники транспортних засобів зобов’язані зареєструвати належні їм транспортні засоби протягом десяти діб після їх придбання, одержання або виникнення обставин, що потребують внесення змін у реєстраційні документи. 
За рішенням місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування може провадитися реєстрація мопедів, велосипедів і гужових візків (саней).

Експлуатація незареєстрованих транспортних засобів, а також транспортних засобів без державних номерних знаків встановленого зразка забороняється. У разі експлуатації такого транспортного засобу він може бути примусово вилучений. Власнику транспортного засобу в цьому випадку повертається його вартість із врахуванням технічного стану і строку експлуатації.

Механічні транспортні засоби, що беруть участь у дорожньому русі, а також причепи (напівпричепи) підлягають обов’язковому державному технічному оглядові в порядку, встановленому Кабінетом міністрів України (Постанова Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 р. № 141 «Про затвердження Правил проведення державного технічного огляду автомобілів, автобусів, мототранспорту та причепів»). Механічні транспортні засоби, що не пройшли обов’язковий черговий технічний огляд, до подальшої експлуатації не допускаються (ст. 35 Закону України «Про дорожній рух»).  
Автомобільне паливо та мастильні матеріали повинні відповідати встановленим законодавством вимогам і супроводжуватися сертифікатом відповідності цим вимогам. Реалізація автомобільного палива та мастильних матеріалів здійснюється лише у відведених для цього місцях у встановленому порядку. 
Законодавець висуває спеціальні вимоги до водіїв транспортних засобів і персоналу автомобільного транспорту взагалі (ст. 19 Закону України «Про автомобільний транспорт»). Водії транспортних засобів зобов’язані відповідати вимогам щодо допуску до керування транспортними засобами (ст. 15 Закону України «Про дорожній рух»).

Право на керування транспортними засобами підтверджується відповідним посвідченням. На території України діють національні і міжнародні посвідчення на право керування транспортними засобами, що відповідають Конвенції про дорожній рух. Порядок видачі цих посвідчень установлюється Кабінетом Міністрів України (Постанова Кабінету Міністрів України від 8 травня 1993 р. № 3402 «Про затвердження Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами»). Водій може бути позбавлений права на керування транспортним засобом внаслідок погіршення стану здоров’я, якщо воно перешкоджає безпечному керуванню транспортним засобом, а також за невиконання встановлених обов’язків у передбачених законодавством випадках. 

Щодо персоналу автомобільного транспорту загального користування встановлені додаткові вимоги, зокрема:

• наявність необхідного рівня професійної кваліфікації;

• забезпечення якісного надання послуг автомобільного транспорту загального користування.

Підприємства автомобільного транспорту загального користування повинні також забезпечити належну організацію праці та контролю за роботою водіїв автомобілів. Контроль за роботою водіїв автомобілів повинен забезпечувати безпечне виконання водіями транспортної роботи і включає організацію перевірок режимів їх праці і відпочинку, а також виконання водіями вимог законодавства.

 

4.2. Договір перевезення вантажів, пасажирів і багажу автотранспортом

 

Основні засади діяльності підприємств транспорту визначені Законом України «Про транспорт», де встановлено, що надання транспортних послуг здійснюється на підставі договорів, державних контрактів, державного замовлення. Відносини з перевезення автомобільним транспортом регулюються загальними положеннями про договір перевезення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Законом України «Про автомобільний транспорт», Статутом автомобільного транспорту та правилами здійснення окремих видів перевезень.

Законодавчо в Україні визначено такі види договорів перевезення автомобільним транспортом: договір перевезення пасажирів; договір перевезення багажу; договір перевезення вантажу; договір перевезення пошти; договір перевезення по прямому та змішаному сполученню; договір перевезення в міжнародному сполученні.

У свою чергу кожен із названих договорів має свої підвиди. Договір перевезення пасажирів поділяється на договір автобусного перевезення, договір перевезення таксі, договір вантажопасажирського перевезення. 
Договір перевезення пасажира автомобільним транспортом укладається між перевізником та пасажиром у письмовій формі (пасажирський квиток, договір, квитанція тощо). 

Істотними умовами договору є:

• найменування та місцезнаходження перевізника;

• вид, маршрут перевезення, вартість перевезення та час відправлення і прибуття до пункту призначення.

Договір про перевезення пасажира автомобільним транспортом загального користування вважається укладеним із моменту придбання пасажиром квитка на право проїзду (є консенсуальним), а для осіб, які користуються правом пільгового проїзду, при туристичних перевезеннях, перевезеннях на замовлення — з моменту посадки в автобус (є реальним). Цей договір діє до моменту висадки пасажира у пункті призначення. Договір перевезення пасажира на таксі набуває чинності з моменту посадки пасажира (є реальним).

Пасажир може відмовитися від договору про його перевезення та одержати компенсацію вартості проїзду у встановленому порядку. Дія договору про перевезення пасажира автомобільним транспортом може бути припинена за ініціативою пасажирського перевізника чи водія автомобільного транспортного засобу, якщо пасажир порушує вимоги закону та правила здійснення перевезень (перебуває у стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння, порушує громадський порядок, пред’являє заборонений до перевезення багаж або багаж, який за габаритами не відповідає встановленим нормам).

За договором автомобільного перевезення пасажир має такі права:

• одержувати від перевізника (водія) на зупинках автобусних маршрутів загального користування, автостанціях та автовокзалах інформацію про послуги автомобільного транспорту загального користування;

• безоплатно провозити з собою на автобусних маршрутах загального користування одну дитину дошкільного віку без надання їй окремого місця;

• безоплатно перевозити з собою на автобусних маршрутах загального користування ручну поклажу, а також користуватися іншими правами відповідно до законодавства про захист прав споживачів і правил перевезень.

За договором автомобільного перевезення пасажир зобов’язаний:

• мати при собі квиток на проїзд, на перевезення багажу, а за наявності права пільгового проїзду — відповідне посвідчення;

• виконувати вимоги правил користування автомобільним транспортом.

У свою чергу згідно зі ст. 54 Закону України «Про автомобільний транспорт» пасажирський перевізник має право:

• відміняти рейси своїх автомобільних транспортних засобів за обставин, які він не міг передбачити і яким не міг запобігти, повернувши пасажирам кошти, сплачені ними за перевезення;

• обмежувати або припиняти перевезення у разі стихійного лиха, епідемії, епізоотії або іншої надзвичайної ситуації;

• зазначати у багажній квитанції стан багажу, що має зовнішні пошкодження, або відмовитись від його перевезення у разі заперечення пасажира щодо такого зазначення.

Пасажирський перевізник зобов’язаний:

• забезпечувати дотримання персоналом вимог законодавства про автомобільний транспорт;

• мати паспорт маршруту для здійснення перевезень;

• забезпечувати проведення медичного огляду водіїв;

• забезпечувати водія схемою маршруту та розкладом руху;

• утримувати автомобільні транспортні засоби у належному технічному та санітарному стані, забезпечувати їх своєчасне подання для посадки пасажирів та відправлення;

• забезпечувати проїзд пасажирів до пункту призначення за маршрутом без додаткових витрат у разі припинення поїздки через технічну несправність автомобільного транспортного засобу.

Іншим поширеним договором у сфері транспортних послуг є договір перевезення вантажу. 

Договір перевезення вантажів буває двох видів — договір перевезення у прямому та договір перевезення у змішаному сполученні. Договір перевезення в прямому сполученні передбачає, що перевезення вантажу здійснюються одним автомобільним транспортним засобом без перевантаження на інший. У договорі перевезення у змішаному сполученні перевезення вантажу здійснюються кількома видами транспорту.

У договорі перевезення вантажу при здійсненні перевезення виникають допоміжні операції, які законодавець виділяє окремо:

• завантаження та розвантаження автомобільних транспортних засобів;

• перевантаження вантажів на інший вид транспорту чи транс- 
  портний засіб;

• сортування, пакування, обмірювання та маркування вантажу;

• накопичення, формування або дроблення партій вантажу;

• зберігання вантажу;

• транспортно-експедиційні послуги.

Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом затверджуються Мінтрансом України (Наказ Мінтрансу України № 363 від 14.10.97 року «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні»). 

Окреме місце займає договір про пряме змішане сполучення при перевезенні вантажів автомобільним транспортом, коли автомобільне перевезення здійснюється разом з іншими видами транспорту. Взаємовідносини перевізників у процесі перевезення вантажів за єдиним документом різними видами транспорту визначаються законодавством відповідних галузей транспорту та укладеними відповідно до нього договорами між перевізниками. 
Згідно зі ст. 61 Закону України «Про автомобільний транспорт» встановлена письмова форма договору перевезення вантажу автомобільним транспортом (договір, накладна, квитанція тощо). Відносини щодо перевезення вантажу також врегульовано Наказом Мінтрансу України «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні» № 363 від 14.10.97 року.