Поняття, предмет і система курсу «транспортне право»

 

 

Вступ

 

 

 

 Економічний прогрес залучає нашу країну до міжнародного розподілу праці, якому супутні міждержавні потоки матеріальних та фінансових ресурсів. Жодна країна не в змозі самостійно забезпечити умови найефективнішого виробництва товарів і послуг. Ці завдання можуть бути успішно вирішеними завдяки міжнародному співробітництву, за допомогою якого можна забезпечити потік необхідних товарів, одержати доступ до нових ринків збуту.  
Розвиток транспорту зумовив активізацію національної транспортної політики, чому сприяє унікальне географічне розташування України, що має забезпечити органічне приєднання її до світового співтовариства, передусім, завдяки просуванню на зовнішніх ринках послуг національного транспорту. У зв’язку з цим має місце стійка тенденція до збільшення обсягів міжнародної торгівлі та визначення найоптимальніших вантажопотоків із найменшими витратами.

У цьому контексті вивчення зазначених тем модульної контрольної роботи надзвичайно актуальне.

Метою модульної контрольної роботи є набуття знань про будову, стан, функціонування транспортної системи України і суб’єктів транспортних правовідносин, правові засади діяльності окремих галузей транспорту (залізничного, автомобільного, повітряного, морського, річкового, трубопровідного) та особливості господарювання транспортних підприємств.

Модульна контрольна робота передбачає вивчення як теоретичних питань юридичного забезпечення діяльності транспорту в цілому, так і окремих його галузей, набуття практичних навичок роботи з нормативно-правовими актами, що регулюють суспільні відносини у сфері надання транспортних послуг, порядок створення окремих суб’єктів господарювання на транспорті, укладення та забезпечення виконання договорів перевезення, юридичної відповідальності за невиконання, порушення чи неналежне виконання зобов’язань суб’єктами транспортних правовідносин, захисту прав та інтересів громадян, які користуються транспортом.

Транспортне право передбачає комплекс знань матеріального і процесуального права, вмінь і навичок у застосуванні його норм для юридичного забезпечення господарської діяльності підприємств транспорту.

Для підвищення змістовності у роботі передбачений словник основних термінів із транспортного права. Матеріал, який є у роботі, міцно по- 
в’язаний з чинним законодавством і правозастосовчою практикою.

 

 

 

 

Тема 1. Поняття, предмет і система курсу «транспортне право»

 

1.1. Поняття транспортної  діяльності

 

Транспортне право України є міжгалузевим комплексом, який складається з норм різних галузей права. Підставою для їх об’єднання є матеріальна відокремленість транспортної діяльності, регулювати яку і покликане транспортне право.

На жаль, законодавство України не містить легальної дефініції транспортної діяльності. Тому звернемося до її доктринальних визначень. 

Керуючись «золотим правилом тлумачення» проаналізуємо латинську етимологію цього терміну. «Transportatio» — це пересування, переселення, а «trans-porto» має декілька значень: переносити, пересувати, переміщати; перекидати; перевозити; переправляти тощо. Ці слова походять від «trans» — «через –», «пере –» або «наскрізь», «за», «за межами» та «porto» — носити, переносити; перевозити; увозити, привозити; мати на борту; доставляти або їхати; передавати; наносити; направляти.

Лінгвістичний спосіб тлумачення терміну «транспортування» доповнимо логічним аналізом його змісту і зробимо п’ять послідовних кроків у напрямку визначення цього поняття. 

По-перше. Природним буде визначити транспортування як перевезення — переміщення у просторі матеріальних цінностей та людей.

По-друге. Таке переміщення не має відбуватися стихійно. Перевезення буде результативним за умови, що воно відбувається до вказаного місця з передачею вантажу певній особі.

Визначення транспортування на основі двох виділених ознак спрацьовує в соціології, певною мірою в економічній науці, але не є правовим. Проте під таку дефініцію підпадають, наприклад, і побутові послуги членам родини, які ведуть спільне господарство. При здійсненні таких перевезень не виникають ані майнові (цивільні), ані управлінські (адміністративні) правовідносини. Тому для правового визначення перевезення, надання йому суто юридичного характеру необхідно виділити ще одну ознаку.

По-третє, переміщення цінностей та людей має відбуватися на платній основі. Ця ознака має цивільно-правовий характер. Вона є визначальною для визнання юридичного характеру відносин перевезення.

Ці ознаки певний час були достатніми для загального визначення перевезення як особливого виду економічної діяльності. З розвитком науки і техніки постійно з’являються нові транспортні засоби, які вимагають певного рівня професійності. Використання такого чи іншого транспортного засобу суттєво впливає на обсяги і швидкість перевезення. Тому постає необхідним виділення ще однієї ознаки, яка відрізняє транспортування від перевезення.

По-четверте. Транспортування — це перевезення з використанням транспортних засобів та шляхів сполучення.

Перевезення без використання транспортних засобів, як правило, не вимагають спеціального дозволу, а тому не мають публічно-правового характеру. 

По-п’яте. Відомо, що транспортні засоби відносяться до джерел підвищеної небезпеки (створюють підвищену імовірність заподіяння шкоди оточуючим). Тому законодавець, як правило, встановлює порядок державного дозволу займатися діяльністю з надання транспортних послуг. Це публічно-правова ознака транспортної діяльності.

Таким чином, можливе таке доктринально-правове визначення транспортування, як переміщення матеріальних цінностей та людей на платній основі уповноваженими на це перевізниками з використанням транспортних засобів та шляхів сполучень до певного місця, а при перевезенні вантажу — з передачею певній особі.

Термін «транспортування» за своїм змістом ширший від терміну «перевезення», який застосовується в складному інституті договірного права та в інституті договорів перевезення цивільного права . З іншого боку, «транспортування» вужче «транспортної діяльності».  
Транспортування — це становий хребет всієї транспортної діяльності. Інші види діяльності належать до транспортної діяльності тому, що вони безпосередньо пов’язані саме з транспортуванням.

Транспортна діяльність — це діяльність, яка безпосередньо пов’язана з транспортуванням (перевезенням і буксируванням вантажів та перевезенням пасажирів).Як вид господарської діяльності транспортна діяльність є не тільки наданням «послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність», а й управлінською діяльністю, яка «спрямована на надання» таких послуг. Тобто з юридичної точки зору, транспортна діяльність має комплексний приватноправовий та публічно-правовий характер.

До основних видів транспортної діяльності необхідно віднести:

1. Транспортування — основний системоутворюючий вид транспортної діяльності, загальні основи якого визначені нами вище. Конкретний зміст окремих видів транспортування розглядається в окремій частині лекційного курсу.

2. Управлінську діяльність в галузі транспорту, яка має різні правові виміри: 

2.1. Державне управління Єдиною транспортною системою, яке у свою чергу поділяється на:

Здійснення транспортної політики — діяльність з управління єдиним транспортним комплексом та окремими підгалузями транспорту і транспортними підприємствами органів державної влади та місцевого самоврядування, які наділені господарською компетенцією. Особливість такої діяльності в тому, що за своїм змістом вона полягає в розробці, прийнятті та реалізації довгострокових програм і планів розвитку транспортної галузі. Ця управлінська діяльність має переважно конституційно-правовий вимір.

Оперативне державне управління Єдиною транспортною системою — зміст її складають реалізація державного управління на середньому (обласному) та низовому (районному, міському тощо) рівнях. Така діяльність регулюється адміністративним правом та господарським законодавством.

2.2. Оперативне господарське управління, якемає два виміри:

Внутрішнє господарське управління як вид внутрішньогосподарської діяльності складається з відносин «між структурними підрозділами суб’єкта господарювання та відносин суб’єкта господарювання з його структурними підрозділами». До цього виду діяльності також відносяться планування і розрахунок перевезень. Такий вид управління регулюється нормами господарського права.

• Управління в процесі праці, насамперед між органом управління та персоналом (екіпажем) транспортного засобу. Такі відносини знаходяться переважно у сфері регулювання адміністративного і трудового права.

• Посередницьку діяльність низки підприємств та установ (з фрахтування транспортних засобів, транспортної експедиції, лоцманської проводки тощо).

• Режимоутворюючу діяльність на транспорті, яка здійснюється за такими напрямками:

• Митне оформлення та контроль вантажних і багажних перевезень.

• Дотримання податкового режиму перевезень.

• Страхування транспортних ризиків.

• Забезпечення правопорядку на транспорті.

Зміст основних понять, які описують транспортну діяльність, розкривається на рис. 1.1. 

 

 
Рис. 1.1.

На відміну від класичних галузей права, для визначення яких виділяється певний тип правовідносин (владні, майнові, особисті немайнові, управлінські тощо), транспортне право як міжгалузевий комплекс регулює цілісні правові ситуації, які виникають у процесі транспортної діяльності і, як правило, є багатомірними у правовому відношенні.

Саме п’ята ознака, яка є суттєвою у позадоговірних зобов’язаннях, не є істотною у договірному праві. Тому поняття перевезення не містить як обов’язкову ознаку державного підтвердження компетентності перевізника.

У господарському праві економічна політика та оперативна управлінська діяльність позначається поняттям «організаційно-господарські відносини».

Відповідно до п. 1 ст. 4 Господарського кодексу України трудові правовідносини не відносяться до предмета регулювання господарського законодавства — тобто не є господарськими правовідносинами.

 

 

 

 

1.2. Місце транспортного  права в системі права України

 

Як нами вже зазначалося, транспортне право не є окремою галуззю системи права.

Такий висновок ґрунтується на наступних положеннях: 
По-перше,транспортне право — не окрема галузь права, яка регулює певний тип правовідносин, а сукупність різних правових норм, які регулюють різні види правовідносин (переважно майнові та управлінські), що виникають у зв’язку з діяльністю транспорту.

Майнові відносини складають матеріальний зміст договорів перевезення, договорів страхування транспортних ризиків, правових ситуацій митного оформлення вантажів тощо. Серцевиною, основним нервом майнових відносин у сфері транспорту є договори перевезень, що регулюються цивільним правом. Особливе місце займає захист майнових прав сторін зобов’язань, що випливають із договорів перевезень. Так, в цивілістиці виділяються матеріальні та процесуальні норми з регулювання морських спорів.

Управлінські відносини визначають організацію транспорту як єдиної системи, яка охоплює всі види транспорту — державного, колективного й приватного. Норми, які регулюють ці правовідносини, належать різним галузям публічного права — конституційному, адміністративному, кримінальному, господарському праву.

По-друге,транспортне право — не галузь права, а міжгалузевий комплекс, тому що для правового регулювання транспортної діяльності в ньому застосовується не єдиний метод правового регулювання, а методи різних галузей права.

Так при регулюванні майнових відносин переважно застосовується метод приватного права(цивільно-правовий) — метод автономних рішень, який ґрунтується на принципі юридичної рівності сторін, з якого випливає правило:

«Можна робити все, що не заборонено законом».

При регулюванні управлінських відносин застосовується метод публічного права — метод владних приписів, який ґрунтується на принципі нерівності сторін (субординації), з якого випливає правило: «Можна робити тільки те, що передбачено законом».

Таким чином, транспортне право — це не окрема галузь права, а міжгалузевий комплекс. Він об’єднує правові норми, що за допомогою різних галузевих методів регулюють управлінські та майнові відносини, які виникають у зв’язку зі здійсненням транспортної діяльності.

Норми різних галузей права об’єднуються в єдиний комплекс транспортного права з метою правового регулювання діяльності транспортної системи України і відносин, що виникають між під

приємствами транспорту і користувачами. Тому система транспортного права відображає особливості суспільних відносин, які воно регулює.

У цілому транспортне право складається із сукупності норм різних галузей права — цивільного, господарського, адміністративного, трудового, земельного, міжнародного та інших.

Проте, транспортне право як цілісна юридична наука і навчальна дисципліна традиційно поділяється на загальну та спеціальну частини.  
У загальній частині розглядаються теоретичні основи транспортного права, поняття та структура транспортної системи, організаційно-правові засади управління транспортом, правові засади господарської діяльності підприємств транспорту, юридична відповідальність за правопорушення на транспорті, порядок укладання та виконання транспортних договорів.