Відродження української літератури 20-х років ХХ ст

 

Але в умовах утвердження  тоталітарного режиму в 30-х рр. роман  зазнає кризи, міліє його критично-пізнавальний тонус, художня правда поступається «лакуванню» дійсності, описовості й патетичній фразі. Влада вимагає  від романіста однозначно «оспівувати» соціалістичну індустріалізацію і колективізацію, культурну революцію з її пафосом «нової пролетарської моралі» і «нової людини». Внаслідок такого соціального замовлення виник «виробничий роман», в якому людинознавчий аспект поступається описові виробничих процесів, адміністративних конфліктів. Пропагується «шпигуноманія», обов’язкове викриття «буржуазних спеців», «класових ворогів». Такою ж однобічною була і проза про село і колективізацію.

 

Проте не ці від’ємні ознаки визначають обличчя українського роману цієї доби. У його зміст могутньо входить вся сучасність з її бурями і суперечностями. Він стає дзеркалом епохи.

 

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

 

У чому полягає гуманістичний  пафос прози цієї доби? Які проблеми порушує вона? Висвітліть це на конкретних прикладах.

 

Що збентежило вас у повісті  «Поза межами болю» О.Турянського? З якими творами європейських митців, що відтворили події Першої світової війни, вона перегукується? Покажіть конкретно на тексті твору, в чому своєрідність експресіоністської поетики.

 

Схарактеризуйте жанрове й стильове оновлення прози 20-х рр. Перелічить стильові течії, поясніть причини появи  і відзначте їх досягнення.

 

Як розвивалася новелістика? Яких новацій досягла вона? Які жанрові  різновиди новели функціонують?. Назвіть новелістів і їх твори, тематику, проаналізуйте одну з новел Ю.Яновського, А.Головка, В.Підмогильного. В чому виявляється поетика імпресіонізму оповідань «Пилипко», «Червона хустина» А.Головка?

 

З’ясуйте своєрідність проблематики новел та оповідань Г.Косинки. Чиї  традиції продовжив новеліст? Як будує  свої новели митець? Порівняйте їх з  новелами В.Стефаника. В чому полягає  новаторство Г.Косинки?. Користуючись рекомендованою літературою, підготуйте реферат «Змалювання братовбивчої війни на Україні у новелах Г.Косинки».

 

Що зумовило творче експериментаторство  української повісті 20-х рр.? Які  жанрові різновиди повісті розвиваються? На прикладі повістей А.Головка розкрийте  особливості імпресіоністичного змалювання дійсності.

 

Як ставились і розв’язувались питання про долю роману у 20-х  рр.? Чому український роман стає дзеркалом життя? Які проблеми він  порушував? У чому полягає його новаторство? Які негативні тенденції доби позначилися на його долі?

 

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

Агеєва В.П. Українська імпресіоністична проза. М.Коцюбинський. Г.Косинка. А.Головко. — К., 1994.

 

Білецький О.І. В шуканнях нової повістярської форми // Літературно-критичні статті. — К., 1990.

 

Жулинський М.Г. Із забуття — в безсмертя. — К., 1990.

 

Журба С. Художній світ української  імпресіоністичної повісті 20-х років  ХХ століття. — Тернопіль, 2000.

 

Мельник В.Г. Суворий аналітик доби. Валер’ян Підмогильний в ідейно-естетичному  контексті української прози  першої половини ХХ ст. — К.,1994.

 

Наєнко М.К. Григорій Косинка. Літ.-критич. нарис. — К., 1989.

 

Пінчук С.П. Осип Турянський // Турянський Осип. Поза межами болю. Син  землі. Оповідання. — К., 1989.

 

Сеник Л.Т.Микола Хвильовий  і його роман «Вальдшнепи». —  Львів, 1994.

 

 

ЄВГЕН ПЛУЖНИК

 

(1898 — 1936)

 

О часе велетнів! Прости утому 

 

Мені найменшому з  твоїх синів!

 

І невідомому в світах нікому

 

Мені день радісний яснів...

 

Яснів...

 

(Є. Плужник) 

 

Євгена Плужника сучасники  порівнювали з П.Тичиною і називали найвидатнішим серед митців національного відродження. Українську поезію він підніс до загальноєвропейського рівня, збагативши її інтелектуалізмом, драматичністю, філософічністю та гуманізмом. Поет органічно поєднав у собі класичну традицію з модерними шуканнями, зокрема експресіонізму й імпресіонізму. Гуманістичне вболівання за людину, за саме право її на життя, яке нехтувалося жорстоким світом воєн та революції, протест проти обездуховлення особи, експресивно-масштабні образи й тропи, глибокий психологізм — відбивали умонастрої часу й характер художнього мислення Є.Плужника. Творчий діапазон письменника був широкий: його перу належать самоцвітні поезії, проза, драми, переклади, мовознавчі праці.

 

«Мовчки зросте десь новий  Тарас». Народився Євген Павлович Плужник 26 грудня 1898 року в слободі Кантемирівці, колишнього Богучарського повіту, на південному сході Воронезької губернії. Це Слобожанщина з родючими чорноземами, багатими українськими звичаями й обрядами, традиційними ярмарками. Батько його був хліборобом і небагатим купцем, родом з Полтавщини, зібравши певну суму грошей, прагнув дати дітям освіту. Згодом поет напише: «Я — як і всі. І штани з полотна... / І серце моє наган... / Бачив життя до останнього дна / Сотнями ран! // Ось і не треба газетних фраз! / — Біль є постійний біль! / Мовчки зросте десь новий Тарас / Серед кривавих піль!» У родині було восьмеро дітей, які, успадкувавши від матері сухоти, періодично покидали світ. Це наклало відбиток і на характер Євгена. Він був допитливою й самозаглибленою дитиною, навчився рано читати від старших брата Івана та сестри Ганни, а тому цілі дні просиджував за книгами. Особливо любив «Кобзаря» Т.Шевченка.

 

Євген навчався в кількох  гімназіях: спочатку у Воронежі, а  згодом у Ростові, Боброві, яку закінчив 1918 р. і переїхав з батьком у с. Великі Багачки, де працював вчителем у початковій школі, організував драматичний гурток з сільської молоді. Українське національне відродження зумовило життєвий шлях Є.Плужника, його пошуки себе як творчої особистості, яка прагне самореалізуватися. 1920 р. Є.Плужник прибув у Київ, навчався рік у ветеринарно-зоотехнічному інституті, а згодом у музично-драматичному інституті ім. М.Лисенка, але так само залишає навчання, адже знаходить своє покликання в поезії.

 

Мрійливий і сором’язливий  поет не наважується оприлюднювати свої поезії. Його дружина, Галина Коваленко, показує вірші чоловіка відомому критику Ю. Меженку та М. Рильському, які запрошують молодого поета на збори київських літераторів, аби він ознайомив їх зі своїми творами. Так прийшло до поета визнання. З 1924 р. він активний учасник літературної організації «Ланка», яку в 1926 р. перейменовано у «Марс», що проіснувала три роки (1929). Усього десять років тривала літературна творчість Є.Плужника, але це був період творчого горіння митця. Поетові приходилося нелегко: його немилосердно переслідує хвороба, він бореться з тривалими періодами загострень, прикований до «госпітальних лежань», операцій, змушений щорічно лікуватися в Криму чи на Кавказі. Водночас він знаходить сили для творчості. 1926 р. вийшла перша збірка поезій «Дні», яка викликала значний резонанс серед читачів і принесла славу елітного митця. Про нього із захопленням писали Ю.Меженко, М.Рильський, який відзначив, що пафос цієї знаменитої книжки — «не зневіра, а уповання, не зречення од боротьби, а заспів до неї». Натомість більшовицька критика не сприйняла мистецької глибини художнього світу збірки, твердила про зневіру й втому як вияву «суті занепадницької й гнилої буржуазії», що, мовляв, відбилися у творах поета. Через рік з’явилася друга — «Рання осінь» (1927), а третя — «Рівновага» (1933) побачила світ тільки 1943 року у четвертому числі журналу «Український засів». Є.Плужник написав п’єси «Професор Сухорат» (1928), «У дворі на передмісті» (1929), роман «Недуга» (1929), переклав українською мовою деякі твори М.Гоголя, А.Чехова, «Тихий Дон» М.Шолохова, спільно з В.Підмогильним уклав словник «Фразеологія ділової мови» (1926).

 

Плужник розділив долю митців «розстріляного відродження». У сумнозвісну  добу сталінського терору проти діячів української культури його було так само безпідставно арештовано 2 грудня 1934 р. і засуджено на 10 років концтаборів. Його тяжко хворого на останній стадії туберкульозу було вивезено на Соловки у Білому морі. В останньому листі до дружини він мужньо написав: «Присягаюсь тобі, я все одно виживу!» Однак вижити йому не судилося: 2 лютого 1936 р. поет помер і похований у братській могилі політв’язнів.

 

 

Творча особистість. Дивовижну  цілеспрямованість характеру і  зосередженість на внутрішній природі явищ, почуттів поєднував цей митець слова. Він змальовував «великим планом» світ людської душі, її реагування на драматизм долі людини й самого часу. Це визначило характер його художніх шукань. Збірка «Дні» засвідчила, що за своїм стилем і художнім мисленням Є.Плужник — поет-експресіоніст.

 

Експресіонізм (лат. expression — вираження) — це стильова течія  модернізму, яка виникла в Німеччині  на поч. ХХ ст. у малярстві та письменстві (Й.Бехер, Б. Брехт, Ф.Вольф, Г.Кайзер). У  Польщі розцвів у творчості С.Пшибишевського, К.Тетмайєра, С.Віткевича. У Росії талановитим експресіоністом був Л.Андреєв. Свого виразно національного окреслення він набув в українській літературі, зокрема в прозі В.Стефаника, О.Туринського, в драматургії М.Ірчана, М.Куліша, І.Дніпровського, у поезії Т.Осьмачки, М.Бажана. Юрія Клена, Є.Плужника. Основна його засада — неприйняття антилюдяного світу, загострене суб’єктивне світобачення, бурхлива реакція на зло й обездуховлення людини. Експресіоністи прагнули «подолати» грубу реальність за допомогою звільнення емоційної енергії суб’єкта та його проникливої сили духу. Тому їм притаманні виразна емоційність, вибуховість почуттів, гіперболізація «Я», ірраціоналізм.

 

Однак Плужник мав  могутній талант лірика, щоб замикатися в одному експресіонізмі. Придивлявся він до поетики імпресіоністів та неокласиків. Тому його творчій манері притаманні, за словами М.Бажана, філігранна витонченість образів, досконалість побудови поезій, інтелектуальна гра нюансами емоційної та звукової сфери. Збірки поета відбивають його тяжіння до філософії екзистенціалізму, що почала формуватись у Європі. У його творах категорії самотності, страху та страждання покликані висвітлити антигуманність світу, пояснити, чому життя гірке й знецінене, яке місце людини в історії, вибору її духовних орієнтирів, ставлення до подвигу та ідеалів. Сила Плужника-екзистенціаліста — гуманізм, стоїцизм, увага до інтенсивного духовного життя людини, у порушенні важливих і хвилюючих проблем буття людини ХХ ст.

 

«Як страшно! Людське  серце до краю обідніло». Лірика Є.Плужника відбивала настрої доби, змальовуючи трагізм буття людини в жорстокому світі катастроф, революції та братовбивчих воєн. Митця непокоїла доля людини, сенс її буття. Безглуздому й немилосердному кровопролиттю поет протиставив людинолюбство. Він осуджує чи то «білий», чи то «червоний» терор, так звану «класову боротьбу», якими б гаслами вона не прикривалась. Твори збірки «Дні» відбивають масштаб соціальних потрясінь і людських трагедій, відзначаються пристрасним утвердженням гуманістичного ідеалу. «Як страшно! Людське серце до краю обідніло» (рядки із «Скорбної матері» П.Тичини) — епіграф до збірки, який відбиває проблематику творів і трагічне світосприйняття поета. З цією метою він звертається до поетики експресіонізму, прагнучи найглибше вплинути на емоції читача.

 

Для Плужника як митця-експресіоніста світ позначений людськими стражданнями, болями, невинними смертями. Про  громадянську війну в Україні  він пише як про вселюдське лихо, всесвітні суспільні катаклізми. У центрі його ліричних мініатюр — картини розстрілів, безжально обірваного молодого життя, трагічна доля людини, безглуздя ситуації, коли брат убиває брата: «А хто з них винний, а хто з них правий! — / З-під однакових стріх» («Сідало сонце»). З глибоким психологізмом він змальовує епізоди розстрілів, спричинених «тотальною», «звичною жорстокістю», дією антигуманних сил: «Зціпив зуби. Блідий-блідий! / За байраком село палало. / Хтось прикладом у спину — йди! / Вас чимало! // Сухо чмихнув старий наган / (Перша нота нової гами...) / Надвечірній лягав туман / Над житами» («Зціпив зуби»). У річищі поетики експресіонізму поет нехтує конкретним на користь узагальнення, майже алегорії: хто ця жертва? Молодий чи старий? Інтелігент чи селянин? Читач тільки знає: герой «зціпив зуби» перед розстрілом — зібрав силу волі, мужньо дивиться в очі катам, знає, що помирає за Україну. Такі епізоди зображено в поезіях «Уночі вели його на розстріл», «Притулив до стіни людину», «Зустрів кулю за лісом». «Ще в полон не брали тоді» та ін. Горе чатує на просту людину скрізь. Ці ліричні драми сповнені гострого болю за невинними жертвами революції, це крик душі митця: смерть переслідує людину на кожному кроці, трагедія чийогось обірваного життя волає до совісті кожного. Такі епізоди — ланка грандіозних суспільних потрясінь. Це «фільми революції» (М.Ірчан), трагедія знекровленої нації, сини якої зустрічають «наречену — кулю за Дніпром» («Був ще хлопчик лагідний і тихий»). У народних піснях про смерть козака образом нареченої була могила, у Плужника — «куля за Дніпром». Тільки степ не байдужий до смерті сімнадцятилітнього юнака, його «ранній біль простер». Ці образи наповнені експресією, граничним лаконізмом: «Пригнали до стінки людину, / Витяг нагана... / Придивляйсь, дітлоха, з-за тину, — / Гра бездоганна!» Експресіоністська поезія Плужника була лірикою болю, душевного крику й будувалась на поетиці «короткого удару» (М.Рильський), щоб такими емоційно разючими образами передати жахливу руїну України. Цим він нагадує В.Стефаника.

 

Новаторство жанру медитації. Значних здобутків Є.Плужник досяг у жанрі медитації, органічно поєднавши філософські роздуми з глибокими психологічними одкровеннями. У цих поезіях він порушував складні проблеми буття: життя і смерті, невлаштованості людини у світі, трагізм її існування, жертовності в ім’я майбутнього. Такими мотивами пройняті медитації «І вийшов на поле, а поле — мертве...», «Там, де полягли вони за волю», «Люблю в уяві декілька сторінок» та ін. Поет відбив болючі дисонанси між проголошеними творцями «нової доби» гаслами гуманізму і їх реалізацією, вольовими пориваннями народу і «приборканням» новою владою України. Поет осмислює сучасні тенденції буття й минуле рідного народу, і його серце огортає невимовна туга за майбутнім: «О днів прийдешніх обрії безмірні!» — вигукує ліричний герой медитації «У дужих дні...».