Кримінологічна характеристика корупційної злочинності

Державні службовці 5-7 категорії найчастіше незаконно  сприяють з використанням свого  службового становища фізичним  і юридичним особам у здійсненні ними підприємницької діяльності, а так само в отриманні субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів або пільг; відмовляють фізичним та юридичним особам в інформації, надання якої передбачено правовими актами, умисно затримують її, надають недостовірну або неповну інформацію; порушують вимоги щодо декларування доходів.

Депутати районних рад здебільшого незаконно займаються підприємницькою діяльністю або  працюють за сумісництвом, тоді як депутати міських рад найчастіше припускають  порушення вимог щодо декларування доходів.

Для депутатів  сільських рад найбільш характерним є таке порушення, як неправомірна відмова у наданні передбаченої законом інформації, умисне затримання її, надання недостовірної чи неповної інформації. Таке саме правопорушення, а також незаконне сприяння з використанням свого службового становища фізичним  і юридичним особам у здійсненні ними підприємницької діяльності — це порушення Закону України «Про засади протидії і запобігання корупції", які найчастіше вчиняють міські, селищні та сільські голови.¹²

Військові службові особи та працівники органів внутрішніх справ, як і державні службовці 3-4 категорії, найбільш схильні до незаконного одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг, придбання предметів за ціною, нижчою від їхньої фактичної (дійсної) вартості.

Наведені вище ознаки не вичерпують змісту структури  та головних рис кримінологічної  характеристики особи корупціонера і лише контурно окреслюють уявлення про сутність корупціонера, його типи, характер та рушійну силу поведінки. Особа корупціонера потребує значно глибшого наукового дослідження з боку кримінології, психології, політології, кримінального права. Водночас наші дані доволі переконливо свідчать про те, що саме кримінологічна характеристика особи корупціонера дозволяє глибше з’ясувати соціальну і правову сутність корупції, механізм корумпованої поведінки, соціальні передумови корупції, причини та умови корупційних діянь, розробити й ефективно реалізувати заходи антикорупційного характеру, зокрема профілактичний вплив на певну категорію чи конкретного корупціонера.

2.2. Механізм  корупційних відносин у науковій  літературі.

Питання про  механізм корумпованих відносин (корупційної  поведінки) у розв’язанні розглядуваної  проблеми відноситься до ключових. З’ясування механізму корумпованих відносин дозволяє більш глибоко і точно визначити соціальну сутність і правову природу корупції, її види, закономірності розвитку, а зрештою виробити адекватні заходи протидії цьому злу.

Аналіз спеціальної  літератури свідчить про те, що питанню  визначення механізму корупції з боку науковців не приділяється належна увага, до того ж у теорії права воно вирішується неоднозначно. Пояснюється це рядом моментів, зокрема, складністю зазначеного питання, різними підходами щодо його вирішення, а також недооцінкою його значущості для антикорупційної діяльності.

Більшість учених, які так чи інакше торкались проблеми визначення корупції, спеціально не зупинялись на з’ясуванні механізму корумпованих відносин. Але з ключових положень їхнього визначення цього поняття  можна дійти висновку щодо розуміння ними такого механізму.

Так, І. В. Сервецький визначає корупцію як»єднання представника державного апарату з вітчизняними і (або) зарубіжними кримінальними формуваннями, які діють з власної вигоди на шкоду політиці та економічній сфері». Таким чином, ключовим словом, за допомогою якого І. В. Сервецький визначає поняття корупції, є термін»єднання». При цьому він не уточнює, що слід розуміти під зазначеним терміном, що охоплюється його змістом. З характеристики організованих злочинних угруповань, на якій цей автор далі зупиняється у своїй роботі, можна дійти висновку, що у зміст названого терміну він включає найрізноманітніші види протиправної діяльності: підкуп злочинними угрупуваннями представників державної влади, проникнення представників таких угрупувань у політичні та державні установи, утримання своїх людей на керівних посадаху таких установах за допомогою незаконно набутого капіталу, сприяння окремим посадовим особам у їх політичній кар’єрі.

Отже, зазначене»єднання»І. В. Сервецький, якщо виходити зі змісту його роботи, розуміє як односторонній вплив організованих злочинних угруповань на владні структури, який головним чином здійснюється двома шляхами: 1) за допомогою підкупу державних службовців та політиків; 2) шляхом»проштовхування»своїх представників у владні структури. І хоча в подальшому І. В. Сервецький зазначає, що»однією з умов життєздатності організованих угруповань є встановлення корумпованого взаємозв’язку і взаємовідносин з представниками законодавчої, виконавчої і судової влади», він все ж детально не розкриває механізму корумпованих відносин, оскільки не показує у процесі такого»корумпованого взаємозв’язку і взаємовідносин»ролі суб’єкта корупції - корумпованих осіб законодавчої, виконавчої і судової влади. Хоча, як відомо, без суб’єкта корупції, без його відповідної поведінки, процес корумпування неможливий.

Досліджуючи корупцію в контексті проблем протидії організованій злочинності в  сфері економіки та фінансів, Г. Л. Репецька розглядає корупцію, з одного боку, як спосіб одержання максимального прибутку від тіньового бізнесу, захисту організованої злочинності від соціального контролю, а з іншого, - як спосіб збагачення чиновників, поступового вростання кримінальних структур в державний апарат. Таким чином, Г. Л. Репецька фактично виділяє чотири окремих аспекти корупційної поведінки, а саме такі як: 1) спосіб одержання максимального прибутку від тіньового бізнесу; 2) захист організованої злочинності від соціального контролю; 3) спосіб збагачення чиновників; 4) спосіб поступового вростання кримінальних структур у державний апарат.

З такої характеристики корупції очевидне те, що корупція є  вигідною справою, як власне для корупціонера (спосіб його збагачення), так і для  тих осіб та структур, включаючи  насамперед організовані злочинні угруповання, які задовольняють свій інтерес за допомогою корумпованої поведінки чиновника. При цьому для останніх можливе багатоцільове використання корупційних зв’язків: для одержання прибутку, для самозахисту від дії закону та інших форм соціального контролю, для проникнення в легальні структури державної влади. Така характеристика кидає певне світло на механізм корумпованих відносин, обмальовує його контур, але все ж не визначає його змісту, оскільки має загальнокримінологічний, а точніше загальносоціоло-гічний опис. Вона обмежується визначенням функціонального призначення корупції як протиправної діяльності, не вказуючи на конкретні корупційні засоби досягнення відповідних цілей. Безумовно, зазначена характеристика корупції має важливе значення для розуміння соціальної сутності корупції, але для з’ясування механізму корумпованих відносин вона є недостатньою.

На думку О. М. Охотнікової, корупція існує як система відповідних  стосунків між певними посадовими особами та кримінальним середовищем  на основі протиправної діяльності цих посадових осіб на шкоду державним та суспільним інтересам, які виявляються у різних формах.

Перевагою наведеного розуміння корупції, яке може прояснити  зміст механізму корумпованих відносин, є те, що його автор розглядає  корупцію, як систему стосунків. Разом з тим, не зрозумілим є те, який характер мають ці стосунки (чим зумовлені, на що спрямовані) і хто є іншою (крім посадової особи) стороною таких стосунків, оскільки термін»кримінальне середовище»не дозволяє виразно визначитись у цьому.

З більшості наведених у літературі визначень поняття корупції взагалі  складно виділити однозначні і чіткі  ознаки механізму корумпованих відносин поведінки, оскільки в них сама суть такої поведінки зводиться до загальних формулювань, таких, як, наприклад,»порушення службового обов’язку»,»корисливе зловживання владою або посадовим становищем»тощо.

Деякі з дослідників все ж  акцентують увагу на проблемі визначення власне механізму корумпованих відносин, розуміючи механізм корупції як: а) двосторонню угоду, за якої особа, що перебуває на державній чи іншій службі, нелегально»продає»свої службові повноваження або послуги, що засновані на авторитеті посади чи пов’язаних з ним можливостях, фізичним або юридичним особам, групам (у тому числі організованим злочинним формуванням), а»покупець»отримує можливість використати державну чи іншу структуру в своїх цілях: для збагачення, законодавчого оформлення привілеїв, ухилення від передбаченої законом відповідальності, соціального контролю і т. п.; б) вимагання службовцем хабара, додаткової винагороди; в) ініціативний, активний підкуп службовців, нерідко з одночасним сильним психологічним впливом на них. При цьому зазначається, що взаємовигідна двостороння угода є найбільш поширеним механізмом корупції. За даними деяких досліджень, вона обопільно простежується приблизно у половині всіх випадків хабарництва, частіше, ніж пряме вимагання хабара та ініціативний підкуп, які мають місце майже однаково.

В описаному  механізмі корупції А. І. Долгова  виділяє особливу ситуацію, за якої»угода»полягає втому, що особа»купляється»нібито»на корню», одержуючи регулярну винагороду, не відаючи, яке»завдання»їй прийдеться виконувати і коли саме. У такому випадку посадова особа продається не фізично, а»закладає»свої повноваження, можливості, зв’язки тощо. Таким чином створюються основи»тотального підкупу».

Такої ж позиції  щодо механізму корупції дотримується В. Д. Лаптеакру, на думку якого в  корупції присутні елементи»кримінального договору», предметом якого є купівля-продаж офіційних повноважень за винагороду. Позиція цього автора, власне, базується на положеннях Закону Республіки Молдова»Про боротьбу з корупцією», в якому корупція розглядається як»зговір двох сторін», одна з яких пропонує чи обіцяє не передбачені законом переваги або блага, а інша, яка перебуває на службі, погоджується прийняти чи приймає їх в обмін на виконання чи невиконання певних пов’язаних із службою дій.

Таке визначення механізму корупції базується на розумінні цього явища як»продажності посадової особи»і незважаючи на описані вище варіанти в принципі зводиться до одного - до взаємодії на матеріальній основі обох сторін корумпованих відносин – суб’єкта корупції і особи, яка забезпечує матеріальну»оплату»його послуг (за висловом А. І. Долгової, корупціонера і коруптера).Різниця полягає лише в характері такого роду корумпованих відносин: діють обидві сторони при цьому добровільно чи така угода для однієї з сторін носить вимушений характер; кому із них належить ініціатива зазначених»купівлі-продажу»; незаконна винагорода корупціонером отримується систематично, незалежно від вчинюваних ним дій чи епізодично - лише за вчинені ним конкретні дії тощо. Однак, така різниця видається не принциповою для суті корупції, оскільки зміст корумпованих відносин і їх правова оцінка залишається в принципі однаковою для всіх зазначених варіантів.

З огляду на це, можна констатувати, що наведена схема  механізму корупції відображає лише один із можливих аспектів корумпованих відносин. 3 юридичної точки зору йдеться лише про хабарництво.

Прибічником визнання угоди механізмом корумпованої поведінки  є також Н. О. Лопашенко. Даючи  характеристику найбільш небезпечним  проявам корупції (корупційним злочинам), вона виходить з того, що корупцінні злочини це:

1) завжди угода між посадовою особою і особою, яка зацікавлена у відповідних діях посадової особи;

2) угода, яка завжди носить взаємовигідний характер (не обов’язково матеріальний);

3) угода, яка завжди суперечить чинному законодавству.

Особливість підходу  Н. О. Лопашенко полягає в тому, що вона визнає саме угоду єдиним механізмом злочинної корумпованої поведінки, тоді, як, наприклад, автори зазначеного  вище російського підручника»Кримінологія»за редакцією А. І. Долгової вважають, що угода є найбільш поширеним механізмом корупції. Крім того, обов’язковою ознакою такої угоди вона називає її протиправність. Іншими словами, предмет такої угоди має бути завжди незаконним. При цьому вона допускає нематеріальний характер вигоди від такої угоди, що одразу ж розширює її рамки за межі хабарництва. Водночас, це породжує досить парадоксальну ситуацію, за якої один і той же вид злочину за наявності усіх обов’язкових описаних у законі ознак може як визнаватися корупційним злочином, так і не визнаватися. Це, наприклад, стосується зловживання владою або посадовим становищем (ст. 165 КК): якщо посадова особа зловживала владою або посадовим становищем в інтересах іншої особи, то воно визнаватиметься корупційним злочином, якщо ж таке зловживання вчинялось для задоволення особистого інтересу посадової особи - ні.

Розглядаючи корупцію у контексті радянського кримінального  права, Б. В. Волженкін виділяє три  основні різновиди корумпованої поведінки посадових осіб.

Перший - заволодіння посадовою особою чужим майном шляхом його вилучення всупереч волі власників з використанням службового становища.

Другий - використання посадовою особою службового становища при вчиненні інших дій корисливого характеру, не пов’язаних з заволодінням чужим майном (наприклад, зловживання службовим становищем із корисливих спонукань, контрабанда, спекуляція).

Третій,»класичний»різновид прояву корупції - одержання посадовою особою матеріальних цінностей чи послуг матеріального характеру у зв’язку з посадою, яку вона обіймає, з відома осіб, які передають ці цінності чи надають послуги. Подібний прояв корупції передбачений кримінально-правовою нормою - одержання хабара.

Таким чином, запропонований Б. В. Волженкіним підхід щодо розгляду різновидів корумпованої поведінки суттєво розширює правові рамки корупції порівняно з наведеним вище розумінням механізму корумпованих відносин. Однак, і він, на мій погляд, має два істотні недоліки. По-перше, механізм корумпованої поведінки аналізується лише стосовно кримінально караних проявів корупції. За межами аналізу залишається корумпована поведінка, яка утворює інші види корупційних правопорушень. По-друге, будь-який із виділених цим автором різновидів корумпованої поведінки пов’язується виключно із задоволенням корисливого інтересу корупціонера, у той час, як такий інтерес може бути і некорисливим.