Кримінологічна характеристика корупційної злочинності

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ІНСТИТУТ ПРАВА 

 НАЦІОНАЛЬНОГО  УНІВЕРСИТЕТУ 

«ОДЕСЬКА  ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ»

 

Прокурорсько-слідча спеціалізація

Кафедра кримінально-правових дисциплін

 

КУРСОВА РОБОТА

з курсу  кримінології

 

на тему: «Кримінологічна характеристика корупційної злочинності»

 

Виконав:

студент 4 курсу 402 групи

денного відділення,

Боєв  П.Г.

 

Науковий  керівник:

старший викладач

Кльован Н.В.

 

 

 

 

Миколаїв 2013

 

Зміст

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Недосконалість  суспільства і низька ефективність держави сприяють загостренню численних  проблем не тільки на державному, а  й на глобальному рівні. Не рідко  вони перетинаються і переплітаються у зв'язку з такими об'єктивними  факторами, як масова інформатизація та комунікація, індустріалізація, культура тощо, а також суб'єктивними, в яких дивовижно поєднуються і протистоять людські чесноти та вади. До останніх ми відносимо корупцію. На думку багатьох дослідників цієї теми, корупція є найбільшою із зол для перехідних суспільств. Розділяючи їх стурбованість з цього приводу, ми не схильні пов'язувати проблеми тільки з нею, вважаючи, що вона є однією з ланок у довгому ланцюгу економічних, соціальних, духовних проблем, в тому числі і для України, у якої довгий шлях соціальних змін супроводжується багаторічними перманентним балансуванням між кризою і нетривалими періодами відносної стабільності, що провокує численні соціальні аномалії: криміналізацію суспільства, соціальна нерівність і корупцію, які носять системний характер і пов'язані з недосконалістю суспільства і самої людини.

Якщо звернутися до історичного аспекту явища, то видно, що корупція в усі часи була актуальною проблемою суспільства і держави. За своїм історичним стажу корупція поступається лише війні. Хабарник - чиновник (переписувач), поряд з розбійником (злодієм), купцем і жерцем - головні фігури, що згадуються поряд з воїнами (богатирями) в народних переказах двох - або чотирьохтисячолітньої давності.

Актуальність  теми визначається також:

1. суспільною небезпекою; Суспільна небезпека корупції надзвичайно велика. У документах світового співтовариства підкреслюється, що корупція робить винятково шкідливий вплив на економіку, підриває ефективність усіх видів урядових рішень і програм, завдає шкоди стану моралі у суспільстві, розхитує довіру громадян до уряду, авторитет влади, руйнує принцип справедливості і неупередженого правосуддя.

2. поширеністю; Згідно з експертними оцінками, практично всі вітчизняні та зарубіжні дослідники одностайні: рівень корупції в сучасній Україні надзвичайно високий. Є підстави вважати, що він один з найвищих у світі. Побічно це підтверджується тим, що в правоохоронних органах - в центрі і на місцях - накопичилося величезна кількість матеріалів, що чекають своєї години до зміни політичної обстановки.

3. високою латентністю корупції. Характерною рисою корупційної злочинності є її найвища латентність. Експертні оцінки фахівців розмірів виявлених випадків хабарництва по відношенню до їх фактичного рівня коливаються в межах від 0,002 до 5 %.

В Україні в  розробці проблематики корупції є значні наукові результати. Так, ряд досліджень присвячений феномену російської корупції, зарубіжна корупційна діяльність також вивчається представниками різних суспільних наук.

Причина підвищеного інтересу до феномену корупції може бути пов'язана з проблемами державного управління, так як, не вирішивши проблему корупції, що не можливо ефективно вирішити і завдання управління. Слід також зазначити, що корупція зазвичай виникає і розвивається в період зміни політичних режимів, в умовах виникнення кризових ситуацій в економіці і політиці, бюрократизації суспільства і держави. Об'єктом корупції можуть бути практично всі встановлені та охоронювані законом суспільні відносини.

Мета даної  курсової роботи: дати поняття і кримінологічну характеристику корупційної злочинності, а також визначити основні детермінанти обумовлюють корупцію.

Завдання курсової роботи зумовлені заявленою метою:

дослідження феномену корупції та корупційних злочинів з  позицій кримінологічної теорії;

виявлення детермінант  корупції в Україні;

дослідження кримінологічних  значущих характеристик корупції та закономірності її прояву в Україні  на різних етапах історії країни.

Розділ І. Кримінологічна характеристика корупційної злочинності

1.1 Поняття і ознаки корупційних злочиності

 

 Корупційназлочинність є складовою більш широкого суспільного явища — корупції. Тому розгляд цього виду злочинності доцільно розпочати зі з'ясування сутності корупції. Тим більше, що вона залишається малодослідженою і є чинником, що реально загрожує національній безпеці України.

У загальному вигляді корупцію можна визначити як соціальне  явище, яке охоплює всю сукупність діянь, пов'язаних з неправомірним  використанням особами наданої  їм влади та посадових повноважень з метою задоволення особистих інтересів чи інтересів третіх осіб, а також інших правопорушень, що створюють умови для вчинення корупційних діянь або їх приховування.¹

Сутність корупції полягає у тому, що вона має:

— соціальну обумовленість;

— свою»ціну", що платить суспільство за її існування;

— негативний вплив на всі  сфери суспільного життя;

— транснаціональний характер;

— економічні, політичні, правові, психологічні та моральні аспекти;

— здатність постійно пристосовуватися до нових реалій життя.             

Таке розуміння корупції є відправним, вимагає не обмежуватись у боротьбі з нею лише правовими  заходами, переважно у формі юридичної  відповідальності за корупційні діяння, а застосувати комплекс економічних, політичних, організаційних та інших заходів протидії.             

У кримінологічному аспекті корупція характеризується низкою ключових ознак:

— вона можлива лише у  сфері діяльності органів державної  влади і місцевого самоврядування;

— її суб'єктом може бути тільки особа, наділена владою чи посадовими повноваженнями;

— корупційні відносини  виникають виаслідок зловживання  особою, наділеною владою чи посадовими повноваженнями, своїми повноваженнями. Тут вони виступають предметом торгу, в результаті якого суб'єкт одержує  певні блага як матеріального, так  і нематеріального характеру;

— корупцію складають лише такі діяння, які вчинені особою, наділеною владою чи посадовими повноваженнями, з метою задоволення корисливих власних або інтересів інших  осіб. Неправомірність або й неетичність  діянь посадової особи та їх спрямованість на задоволення корисливих інтересів по суті визначають, які саме діяння відносяться до категорії корупційних.          

Глибше й точніше з'ясувати  соціальну сутність і правову  природу корупції допомагає встановлення механізму корумпованої поведінки. На наш погляд, він може проявлятися у двох варіантах. В першому випадку має місце взаємодія двох суб'єктів, кожен з яких прагне задовольнити свої корисливі інтереси (скажімо, давання— одержання хабара); у другому — корумпована поведінка зводиться до дій лише однієї особи, яка самостійно задовольняє корисливі інтереси, зловживаючи наданими їй посадовими повноваженнями (наприклад, розкрадання державного майна з використанням свого службового становища). Обидва варіанти об'єднує те, що суб'єкт корупційних діянь задовольняє власний інтерес чи інтереси третіх осіб за допомогою неправомірного використання наданих йому владних повноважень.         

У правовому плані корупція становить собою сукупність різних за характером та ступенем суспільної небезпеки, але єдиних за своєю суттю діянь (кримінальних, адміністративних, цивільно-правових, дисциплінарних), а також порушень етичних норм поведінки посадових осіб, пов'язаних із вчиненням цих діянь. Таке широке розуміння корупції вказує на те, що не всі корупційні прояви є кримінально-караними. Але, зазвичай найбільшу суспільну небезпеку мають корупційні злочини.         

Корупційним може бути визнано будь-який умисний злочин, що вчиняється посадовою особою органу державної влади чи місцевого  самоврядування з використанням свого службового становища з корисливих мотивів, іншої особистої заінтересованості або для задоволення інтересів третіх осіб. При цьому частина з них може бути безумовно визнана корупційними, інша — лише за певних умов їх вчинення.         

Безумовно, корупційними є злочини, всі ознаки яких вказують на їх корупційний характер і визначені  в законі чи випливають з його змісту. До них належать: одержання хабара; зловживання владою або службовим  становищем; заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем; притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності; постановления суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови; притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності; зловживання військовою службовою особою владою або службовим становищем.         

До умовно корупційних  відносяться злочини, склади яких мають  не всі ознаки корупційності. До цієї категорії належать: порушення законодавства  про бюджетну систему України; видання нормативних актів, що змінюють прибутки і витрати бюджету всупереч встановленому законом порядку; перешкоджання здійсненню виборчого права; підлог виборчих документів, приписки або неправильний підрахунок голосів; порушення таємнищ голосування; порушення посадовою особою законодавства про референдум; порушення недоторканності житла громадян; переслідування громадян за критику, перевищення влади або посадових повноважень; провокація хабара; посадовий підлог; завідомо незаконний арешт, затримання або привід; примушування давати показання; невиконання судового рішення; бездіяльність військової влади. Суб'єктивна сторона цих злочинів не пов'язується з корисливою чи іншою особистою заінтересованістю; порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної приналежності чи ставлення до релігії; протидія законній підприємницькій діяльності; втручання у вирішення судових справ; втручання у діяльність працівника прокуратури, органу внутрішніх справ, безпеки. Суб'єктом вказаних злочинів можуть бути як приватні, так і службові особи.²        

Особливістю корупційних  злочинів є те, що, будучи об'єднаними за вищезазначеними ознаками в окрему групу, вони можуть бути складовими й  інших видів злочинів. Так, за місцем розташування у Особливій частині Кримінального кодексу України корупційні злочини можуть входити до злочинів проти основ національної безпеки України, проти власності, проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина, проти правосуддя у сфері господарської діяльності, службової діяльності, військових злочинів. За деякими кримінологічними ознаками корупційні злочини можуть бути причетні до економічної, професійної, організованої та інших видів злочинності. Але корупційні злочини повністю не співпадають із жодним іншим видом злочинів. Це цілком стосується й посадових, з якими найчастіше ототожнюють корупційні злочини. Річ у тім, що не всі посадові діяння е корупційними (взяти ту ж халатність, яка вчиняється з необережності). З іншого боку корупційні злочини не зводяться тільки до посадових.

1.2.   Детермінанти  корупційної поведінки

Високий рівень корупції в Україні, її негативний вплив  фактично на всі сторони суспільного  життя країни потребує поглибленого вивчення цього явища, його детермінантів та соціально-економічного простору розповсюдження. Більшість таких причин, безумовно, пов‘язані з труднощами становлення України як незалежної держави, особливо нових економічних відносин, і пов’язані з цим процесом кризові явища в економічній, соціальній та політичній сферах життя країни.

Проте, сама по собі зміна державного устрою, форм власності не обов’язково супроводжується  корупцією. Основні причини і  умови її поширення в Україні  стали результатом стратегічних прорахунків у реформуванні суспільства. Цей процес значною мірою відбувався стихійно, без глибоких наукових розробок і прогнозів, без врахування інтересів різних верств суспільства, відповідних соціально-економічних розрахунків, що суперечить вихідним принципам філософії реформ щодо формування соціально орієнтованої правової демократичної держави. Формування нової політичної економічної еліти відбувалося на основі перерозподілу державної власності, а не збільшення суспільного продукту, як результату підприємницької активності. Держава та її інституції влади не вживали серйозних і ефективних заходів щодо стимулювання сфери матеріального виробництва. Навпаки, механізм створення, реєстрації, оподаткування нових суб’єктів господарювання стимулював умови для зловживань, незаконного накопичення і концентрації коштів, підштовхував бізнесменів до різного роду спекулятивних операцій. Перманентний цейтнот, у якому знаходяться державні інститути, не сприяє динамізму економічних реформ, прийняттю ефективних рішень і дій практичного характеру.³

У суспільстві фактично всі роки незалежності продовжується криза і протистояння гілок влади, зниження ефективностізаконотворчого процесу, правового забезпечення реформ. Має місце невизначеність правового статусу Глави держави, нечіткість його статусу відносно виконавчої влади.

Для діяльності виконавчих структур влади характерною  стала є хронічна нестабільність, відсутність науково обґрунтованої  і виваженої кадрової політики у  державі. За роки незалежності змінилось  тринадцять Прем’єр-міністрів, стільки  ж, якщо не більше, змінювались міністри і їх заступники, що кожного разу приводило до кадрового коловороту, а тимчасовість перебування державних службовців на посадах, як свідчить світова практика і результати дослідження, є однією з причин корупції. До цього слід додати, що за умов відсутності закону про Кабінет Міністрів України діяльність уряду регулювалась 440 законами, а повноваження Прем’єр-міністра визначались 250 законами.