Кримінологічна характеристика корупційної злочинності

Реформаційні  намагання в сфері виконавчих структур влади досі не обґрунтовані, мають характер пристосування старої системи управління та її суб’єктів до нових суспільних відносин, які сформувались після розпаду тоталітарної системи і створення основ демократичного політичного режиму. Всі зазначені спроби здійснюються за умови замкнутості у своїх штучних конструкціях, невідповідності державного управління та основного його прояву – управлінського впливу – життєвим потребам, що призводить до некерованості суспільними процесами, сприяє поглибленню кризових явищ, бюрократизації, корупційним проявам, ставить під загрозу національну безпеку.⁴

Негативним  процесам певною мірою сприяє гальмування  з проведенням адміністративної реформи, в процесі якої повинні  бути конкретизовані і законодавчо  визначені місце, роль та повноваження окремих елементів механізму  держави відповідно до принципів розподілу влади, закріпленим у ст. 6 Конституції України; крім того, ще не вирішена проблема співвідношення, взаємозв’язку та ієрархізації гілок влади як складових єдиного механізму держави.

При розв’язанні  цих завдань необхідно відійти від спрощеного розуміння положень концепції розподілу влади, обмежуючись використанням тільки першої її частини. Адже глибоке дослідження сутності ідеї розподілу влади з часів її виникнення у світовій суспільно-політичній та правовій думці до сучасних концепцій, а також практики побудови механізму державної влади у багатьох демократичних країнах свідчить, що необхідно вести мову, по-перше, про державну владу як єдине ціле, яка належить суверену (народу), а її розподіл на взаємозалежні гілки здійснюється у структурному і функціональному аспектах для належного виконання його волі, вираженої в законі, попередження зловживань влади та створення умов для реалізації громадянами своїх природних прав і політичних свобод; по-друге, про первинність законодавчої влади стосовно інших гілок влади, яка від імені народу приймає правові закони, створює спеціальні органи виконавчої та судової влади, визначає їх повноваження для реалізації законів шляхом активної виконавчо-розпорядчої діяльності та примусу.

З цього приводу мислителі багатьох епох, зокрема Г. Горацій, Б. Спіноза, Д. Локк, Ш. Монтеск’є, Ж.-Ж. Руссо, І. Кант, О. Радищев, С. Десницький та ін., зазначали, що джерелом влади, основою цілого є народ, який шляхом суспільного договору створює державу для забезпечення своїх природних прав і соціальної стабільності та механізм реалізації цієї мети, складовими якого розглядаються народний суверенітет, верховенство парламенту і виконавча влада (в особі монарха чи уряду).

Криміналізацію  інституцій влади стимулює також невизначеність сутності та змісту зовнішніх проявів структур влади – виконавчо-розпорядчої діяльності. Офіційна влада не враховує, що у перехідному суспільстві суттєво змінився її об’єкт – суспільні відносини, які зумовлюють природу як самого суспільства, що є цілісним соціальним організмом, так і окремих його явищ, найважливіші серед яких – суспільство та його найважливіші сфери: політична, економічна та соціальна. Водночас не враховується, що на шляху до правової держави і громадянського суспільства у перехідній державі формуються три рівні суспільних відносин, згідно з чим змінюється і проявляється виконавчо-розпорядча діяльність, яка не може бути сталою і повинна вдосконалюватися.⁵

На першому  рівні суспільних відносин, які охоплюють  сферу сім’ї, її побуту, освіти, освоєння культурних цінностей, вплив держави через виконавчі органи повинен бути обмеженим і спрямованим на створення для цього належних умов.

На другому  рівні суспільних відносин, які охоплюють  сферу власності й економіки, матеріального й духовного виробництва, обміну предметами, продуктами її діяльності, виконавчо-розпорядча діяльність повинна проявлятися з більшою інтенсивністю. У той самий час необхідно законодавчо визначити межі втручання держави через виконавчі органи у зазначені процеси, щоб не обмежувати діяльність окремих індивідів, соціальних груп і об’єднань громадян щодо створення основ громадянського суспільства: вільної конкуренції, самоврядності, здатності самостійно розвиватися і визначати свій розвиток, що само по собі виключає корупцію.⁶

На третьому рівні суспільних відносин держава  в особі виконавчих органів не може претендувати на зверхність, повинна  розглядатися нарівні з іншими суб’єктами і забезпечувати: захист суверенітету, національну безпеку, стабільність суспільства; охорону форм власності, правопорядку, прав та інтересів громадян; забезпечення економічної стратегії і створення ринку якісних товарів; виконання соціальних функцій.

До цього  часу в розпорядчо-виконавчу діяльність не запроваджені визначальні демократичні принципи: публічність, тобто відхід від адміністративної опіки, безпосереднього впливу на виробничі процеси і виробництва у бік здійснення, розпорядчих повноважень, спрямованих на створення умов для розвитку виробничої, економічної, соціальної та інших сфер; законність, яка передбачає діяльність на підставі і для виконання закону, здійснення повноважень, визначених представницьким органам влади, підзаконність при виданні юридичних актів; постійність, безперервне охоплення виконавчо-розпорядчим впливом об’єктів управління; цілеспрямованість, діяльність відповідно до мети, передбаченої ст. 1 Конституції України, – побудови України як суверенної, незалежної, демократичної, соціальної і правової держави.

До загальних  детермінантів корупційних проявів  слід віднести і недосконалість чинного законодавства (адміністративного, зокрема), яке покликане регулювати управлінсько-розпорядчу діяльність. Воно не вписується у правове поле, визначене Конституцією України. У чинних законах та законодавчих актах переважають підзаконні акти, що суперечить визначальним ідеям правової держави і вимогам ч. 1 ст. 8 Конституції України стосовно запровадження в державі принципу верховенства права.⁷

З Конституції  України випливає, що тільки законами повинні визначатись основні  засоби регулювання виконавчо-розпорядчої діяльності, вони мають бути носіями демократичних і гуманістичних основ, інструментом їх реалізації у державному управлінні, забезпечувати соціальну справедливість у сфері відносин влади, формування підвалин і функціонування правової держави. Але більшість з них недосконалі. Сьогодні, наприклад, нараховується більше 20 загальнодержавних та місцевих податків та зборів. Створено кількасот доповнень, податків і роз’яснень до податків, лише до НДС їх існує близько 100. Крім того, в Україні створено близько двох десятків різноманітних інстанцій, які контролюють його діяльність. А закони, правила та інструкції настільки заплутані, настільки не відповідають інтересам людини та суперечать одне одному, що провокують людей їх не виконувати, а отже, штучно роблять їх правопорушниками. Таким шляхом порушують провокативні норми, громадяни опиняються на гачку залежності від державних чиновників, які мають монопольне право на застосування або незастосування репресивних санкцій проти формальних порушників закону. Завдяки появі такої штучно створеної соціальної залежності громадян від бюрократів, останні отримують можливість торгувати своїми послугами щодо захисту підприємців від відповідальності перед законом. Таким чином, виникає ринок послуг державних чиновників із своїми розцінками, таксами та товаром – ресурсами влади на державній посаді. Бюрократ отримує можливість конвертувати такі повноваження у гроші та власність. За цих умов хабарництво є не тільки порушенням закону, а й засобом самозахисту людини від державної сваволі, а також наслідком маніпуляції держави щодо громадянина. Держава провокує своїх громадян на хабарі. Утиски чиновників спонукають підприємців їх давати, а мізерна платня держслужбовців – приймати.

Тому потрібно законодавчо обмежити втручання державних органів і посадових осіб у господарську діяльність підприємницьких структур, уникаючи загальних формувань, які надають можливість довільного їх тлумачення чиновниками. Одночасно слід визначити, що у сфері малого та середнього підприємництва також бракує потрібної законодавчої бази. Сьогодні, щоб зареєструвати новий бізнес, треба достукатись у 62 чиновничі віконця.

Досі не створені умови, щоб закони охоплювали всі  сторони виконавчо-розпорядчої діяльності, незалежно від її обсягу і заперечували можливість видання органами управління чисельних підзаконних актів, які на перше місце ставлять інтереси відомства, обмежують права громадян, їх активність у державному управлінні, ускладнюють вирішення їх проблем і задоволення інтересів.

Пріоритет закону в регулюванні виконавчо-розпорядчої діяльності, зменшення кількості та ролі підзаконних актів покликані змінити методи управлінського впливу, значно обмежити відомче адміністрування, виключити залежність людини від суб’єктивної волі виконавця, виробити еталони поведінки учасників управлінських відносин, які створять реальні можливості вибору варіантів поведінки відповідно до принципу правової держави, згідно з яким органи державного управління та їх службовці повинні виконувати тільки приписи законів, а інші суб’єкти виконавчо-розпорядчої діяльності – все, що не заборонено законом, що б виключало можливість корупційних проявів.

На практиці склалася абсолютно інша ситуація: великі економічні проекти неможливо  реалізувати, не маючи чиновничого»прикриття». При цьому йдеться не про політичне лобування, що характерно для розвинутих демократичних країн, де партії відкрито захищають ті чи інші соціальні групи та їх інтереси. В Україні ж, як і у Росії, інтереси економічних кланів оберігаються конкретними людьми, які займають солідне становище у політичному та бюрократичному істеблішменті держави. Великий бізнес вимушений займатись роздрібною торгівлею лише для того, щоб добувати наявні кошти для»спонсування»посадових осіб, від яких залежить те чи інше рішення. Ось які дані МВС України за перше півріччя 2011 р. характеризують злочинність у сфері службової діяльності.⁸

Всього скоєно злочинів у сфері службової діяльності –  7158

у тому числі:

зловживання владою або службовим становищем –  2203

перевищення влади або службових повноважень –  517

хабарництво –  1546

Злочини пов’язані (вчинені):

З приватизацією –  1235

З земельними відносинами  –  235

У сфері зовнішньоекономічної діяльності –  596

У сфері банківської діяльності –  1282

з них:

безпосередньо в банках – 320

на об’єктах паливно-енергетичного комплексу  – 1716

З агропромисловим  комплексом – 2699

У бюджетній  сфері – 4011

У сфері високих  технологій – 254

У сфері інтелектуальної  власності – 119

Більшість експертів  вбачає причини корупції також у  неврегульованості відношень власності. У колишньому Союзі РСР відносини власності були порівняно прості і жорстко відрегульовані нормами права, де власником була держава чи колектив. За цих умов таке явище як корупція виступало в дуже спрощеній формі – хабарництві. Радянська держава не допускала будь-яких ігор з власністю. Тому у чинних законах та законодавчих актах СРСР взагалі не зустрічається поняття "корупція".

Планова економіка  породжувала стимули для виплати  винагород як засобу одержання дефіцитних товарів і послуг. Крім продажу товарів і послуг покупцям, які запропонували найбільшого хабара, у державних чиновників могли з’являтись стимули до створення ще більшої кількості вузьких місць. Наприклад, чиновники створювали затримки при виконанні своїх функцій або встановлювали обтяжливі для клієнта умови. Основна проблема полягала не просто в існуванні контрольованих цін, встановлених нижче за ринковий рівень, а у монополії влади чиновників, для яких не існувало небезпеки появи конкурентів. Ці спостереження привели до помилкових уявлень, що падіння тоталітарних режимів і централізовано-планових економік обмежать сферу поширення корупції у міру того, як будуть розвиватись конкурентоспроможні ринкові сили. Проте цього не відбулось, навпаки, корупція різко зросла. Це було обумовлене тим, що держава втратила можливість реального управління економікою, оскільки більш як половина економічної діяльності має неофіційний характер, тіньова економіка не підпадає під дію державно-правових регуляторів, а центральні органи влади не володіють об’єктивними макроекономічними показниками про об’єктивний стан економіки, ускладнює формування ефективної економічної політики.

Багатоукладність  економіки, можливість переходу права  власності з однієї форми в  іншу створили умови для безпосереднього або лобістського тиску на апарат чиновників з метою правового оформлення таких переходів, а також участі самих чиновників у легальному чи нелегальному розподілі власності. Дослідження дає підстави виділити кілька паралельно існуючих видів»рекету», а інакше – поборів або вимагання хабарів за здійснення (бездію) дій з використанням свого службового стану:

- державний  – з боку державних чиновників, на відкуп яких практично безконтрольно  передані повноваження у сфері  роздержавлення власності, розвитку  ринкових відносин, створення та забезпечення функціонування нових господарських структур ринкової орієнтації;

- промисловий  (виробничий) – пов’язаний з монополізацією  виробництва в ряді галузей  промисловості на фоні вкрай  роздрібненої спеціалізації підприємств-сумісників;