Зарождение кинематографа

Мы уже говорили об исходной ситуации, как о почве, из которой вырастает конфликт. Теперь разберёмся подробнее в таких, сопутствующих  конфликту понятиях, как ситуация и коллизия.

Ситуация - это предконфликт. Ситуация рождает коллизию, то есть столкновение.

Коллизия и есть форма существования конфликта во времени.

Коллизия не должна разрешаться сразу. Она должна, как  бы, зависать, приводя к новым  коллизиям (столкновениям). Коллизия имеет  свои "пики" и свои равнины, когда  зрителю даётся кратковременный "отдых", чтобы подумать, расслабиться, посмеяться (щепотка юмора остаётся хорошей  приправой даже к трагедии) и подготовиться  к сопереживанию в новой коллизии.

Практически каждая коллизия должна, если не порождать  новую ситуацию, то, как минимум, видоизменять исходную.

Естественно, надо избегать любой банальности.

Пишите исключительно  о вещах небанальных. Отбирайте  их тщательно из потока деталей, приходящих к вам в голову. История не должна быть сцеплением случайностей. Это - цепочка ситуаций и коллизий, (которые в совокупности и есть переосмысление фабулы, то есть сюжет фильма).

Если зритель  не дремлет, значит всё в порядке!

А теперь пара практических соображений, как этого добиться. Конфликт должен быть обращён в глубину  зрительского подсознания - к архетипическому (инстинкт продолжения рода, инстинкт выживания, инстинкт защиты потомства) или социальному бессознательному (чувство справедливости, долга и т.п.). Интересен герой-супермен (воплощение детской мечты), но интересен и обыкновенный человек, ставший "героем поневоле" (по долгу, по инстинкту).

Можно угадать "актуальный" конфликт, можно его вычислить, можно  подмешать "современность" к "вечному" конфликту (архетипическому). В любом случае нужно помнить о зрителе. Ему должно быть интересно.

Не беда, если кому-то не понравилось. Это нормально, нельзя нравиться всем без исключения. Беда, если не понравилось никому... Но если то, что вы сотворили, оказалось по-настоящему интересно хотя бы одному человеку, вы работали не зря (и человек этот на самом деле не один).

(...) Эти два понятия присутствуют всегда вместе, как бы дополняя друг друга. Когда придумана исходная ситуация, (то есть, тема, заключающая внутри себя конфликт), наступает время эту ситуацию разрабатывать.

Есть множество  формулировок таких понятий, как  фабула и сюжет. Все они достаточно многословны и часто невнятны. Самую точную, краткую и абсолютно  исчерпывающую формулировку предложил (это моё личное мнение) И.В.Вайсфельд. Он сказал: "Фабула - это перечень событий". Просто последовательный перечень событий, которые будут  происходить на экране.

Что означает понятие "архетип" можно посмотреть в  любой энциклопедии. Этим понятием оперируют и философы, и психологи, и археологи. Если кратко - это нечто  сидящее глубоко в нашей наследственной памяти. В драматургии "архетип" означает способ мышления зрителя на уровне подсознания, а также обращение  напрямую к инстинктам зрителям. Логика развития действия строится как раз  на таком архетипическом принципе.

Переведём его на язык драматургии: экспозиция - завязка - развитие действия - кульминация - разрешение действия (развязка) - финал. Всё придумано самой Природой. Никакого другого способа сделать "интересно" не бывает. Другую последовательность человек не воспринимает.

Можно, например, поставить  финал в начале и показать, как  ваши герои к такому финалу пришли. Можно начать сценарий в какого-то острого события (завязка), а экспозицию дать после, для объяснения обстоятельств (в виде флэш-бэка, или "иллюстрированного  рассказа" одного из персонажей, например, во время допроса свидетеля или  потерпевшего). К этому моменту  зритель уже заинтригован яркой  сценой в начале фильма и его можно  немного "поводить за нос", ввести в курс дела. Можно совсем отказаться от финала (часто он просто содержит авторскую "мораль", которая не всегда интересна), а закончить развязкой, то есть "разрешением действия". Можно в финале (эпилоге) показать судьбы героев много лет спустя (американцы часто начинают с этого финальные титры: такой-то умер в тюрьме, такой-то совершил головокружительную карьеру).

Часто кульминация  совмещается с развязкой.

А есть ещё открытый финал. Многоточие вместо точки или  восклицательного знака. Одно время  тоже был в большой моде, особенно в европейском кинематографе. Обычно такой финал не очень интересен. Но зато продолжение (сиквел) можно  снять в случае успеха. Для справки - самый первый открытый финал в  мировом искусстве был в "Евгении  Онегине". Этот приём придумал А.С.Пушкин и применил гениально. Историю вроде  можно продолжать дальше, а рассказывать уже не о чем. Всё главное уже  сказано...

Из моды открытый финал вышел потому, что "Пушкиных" мало. Форму повторить дело нехитрое, а наполнить её - уже талант нужен. Если чувствуете его в себе, если уверены - Бог вам в помощь!

Классическая форма  сюжетного действия надёжнее, она  много ерунды "вытягивала" и  всегда будет "вытягивать". Потому что соответствует глубинному нашему мышлению.

Вот, собственно, и  всё основное, что надо помнить  о фабуле, прежде чем начинать писать...

Ах, да, про сюжет-то я ничего не сказал.

Тоже существует множество формулировок. Хорошо, например, сформулировал первоклассный мастер литературы М.Горький: "Сюжет - это  связи и противоречия, симпатии и  антипатии, истории роста организации, характера, типа".

По сути, Горький  написал об осмыслении событий. Отборе, последовательности показа, образном ракурсе, который позволяет выделить главные события и сделать занимательными второстепенные, который тоже нужны, поскольку дают зрителю (читателю) дух перевести, произвести сравнительную оценку, наконец, порой просто рассмеяться, чтобы снять напряжение.

Вы уже улавливаете, о чём речь? В чём связь между  фабулой и сюжетом?

Эту связь кратно и точно сформулировал известный  режиссёр и теоретик (времён первых пятилеток) В.Туркин. Он сказал исчерпывающе: "Сюжет - это осмысленная фабула". И всё.

(...) При пересказе  содержания фильма (не важно уже снятого, или ещё только намечающегося) часто пользуются термином "история" (story).

История - это не фабула и не сюжет. История - это фабула, движимая конфликтом. То есть, к перечню событий добавляется некий "двигатель". Это двигатель и есть конфликт. Его функция - увлечь, заинтересовать зрителя.

 

 

 

№

1)

Історія українського кіно

Х/ф "Арсенал"

У 1893 році головний механік Одеського Новоросійського  університету Йосип Тимченко винайшов і сконструював прототип сучасного кінознімального апарату та апарату для кінопроекції. Тоді ж він здійснив перші в світі кінозйомки – зафільмував вершників і метальників списів. Із 7 листопада до 20 грудня 1893 року в готелі “Франція” (Одеса) демонструвалися ці дві стрічки. 9 січня 1894 винахід демонструвався на 6-му засіданні секції фізики ІХ з’їзду російських натуралістів та лікарів у Москві. Нині знімальний апарат у фондах московського Політехнічного музею. 
У вересні 1896 року в Харкові фотограф Альфред Федецький зняв кілька хронікальних сюжетів. А вже в грудні — майже рік-у-рік з першим публічним кіносеансом у Парижі — Альфред Федецький влаштував кіносеанс у Харківському оперному театрі. 
Піонери українського кінематографу початку 1900-х років віддавали перевагу екранізації популярних українських вистав «Наталка Полтавка» (за участю відомої актриси Марії Заньковецької), «Москаль-чарівник», «Наймичка». Тоді ж мала місце спроба створити фільми на українську історичну тематику, теж на театральній основі («Богдан Хмельницький» за п'єсою Михайла Старицького). З дореволюційним кіно в Україні пов'язана творчість багатьох популярних акторів. Королевою екрану тих часів була Віра Холодна, яка народилася в Полтаві і багато знімалася в Одесі.

Німе кіно

Кадр  з фільму «Ягідка кохання» Олександра Довженка

З 1919 р. в Радянській Україні починається тотальне одержавлення кіно. 1922 року було засновано Всеукраїнське фотокіноуправління, якому вдалося реконструювати одеське і ялтинське підприємства, а 1928 року ввести в дію київську кінофабрику (майбутню Київську кіностудію ім. О.Довженка) — одну з найбільших та найсучасніших на той час у світі. Разом з тим, ігрове кіно намагалося поєднати революційну тематику з традиційною для попереднього періоду мелодрамою та пригодницькими жанрами («Укразія» П.Чардиніна; «Сумка дипкур'єра», «Ягідка кохання» Олександра Довженка). У цей час в Україні з'явилися також екранізації класичних творів національної літератури — «Тарас Трясило», «Микола Джеря», «Борислав сміється».

Олександр Довженко

У Одесі проходили зйомки багатьох фільмів, що ставили московські кінорежисери. У 1925 р. на екрани країни вийшов кінофільм Сергія Ейзенштейна «Броненосець Потьомкін», що увійшов в десятку кращих фільмів світового кінематографу і став візитною карткою Одеси.  
Наприкінці 1920-х рр. в українському кінематографі дедалі гучніше почала заявляти про себе нова модерністська течія, що сформувалася у співпраці режисера Леся Курбаса з письменниками Майком Йогансеном та Юрієм Яновським. Неторовані шляхи долав у кіно самобутній режисер і сценарист, відомий скульптор Іван Кавалерідзе («Прометей», «Запорожець за Дунаєм»). 
Особливу роль у становленні українського кіномистецтва відіграли фільми О.Довженка «Звенигора» (1928), «Арсенал» (1929), «Земля» (1930). Цікаво також те, що Довженко, який знаходився у лавах Армії УНР, тепер знімав фільм Арсенал «з іншого боку». Його творчість піднесла вітчизняний кінематограф до світового рівня. У 1958 році на Всесвітній виставці в Брюселі (Бельгія) в результаті опитування, проведеного Бельгійською синематекою серед 117 видатних критиків і кінознавців із 26 країн світу, фільм «Земля» було названо у числі 12 найкращих картин усіх часів і народів. Стилістика, створена Довженком, поклала початок напряму, який визначають як «українське поетичне кіно». 

 

Звукове кіно

Кадр  зі стрічки Дзиги Вертова «Симфонія Донбасу»

У 1930 р. в Україні  з'являється перший звуковий фільм  — документальна стрічка Дзиги Вертова «Симфонія Донбасу», а наступного року глядачі почули голоси акторів у художньому фільмі О.Соловйова «Фронт». 
Наприкінці 1930-х тотальний терор у СРСР поєднується з кон'юнктурним поверненням до національно-історичної тематики. Фільми «Щорс» (1939) Олександра Довженка і «Богдан Хмельницький» (1941) Ігора Савченка — дивовижне поєднання вимушеної заангажованості держзамовлення і очевидної режисерської та акторської обдарованості.

Х/ф  «Сумка дипкур'єра»

Українське кіно часів Другої світової війни, частково евакуйоване на схід, було переважно підпорядковане ідеологічним завданням воєнної доби. Разом з тим, у цей час були зняті і справжні кіношедеври. До них можна віднести фільм «Райдуга» Марка Донського за сценарієм Ванди Василевської, який з надзвичайною художньою силою передає трагедію окупованого фашистами українського села. Фільм здобув низку міжнародних нагород, серед них премія «Оскар» (1944) в номінації «кращий іноземний фільм».

Видатна акторка Віра Холодна

Сценарій Олександра Довженка «Україна в огні», який Сталін спочатку сприйняв схвально, потім було піддано розгромній критиці, а автора — шельмуванню. Одною з причин цього, про що Довженкові натякнули, було те, що у сценарії нічого не було сказано про вирішальну роль Сталіна у перемозі над ворогом. Крім того, у фільмах воєнних років за вказівкою «вождя» пропагувалася ідея швидкої та легкої перемоги над фашизмом. 
Хоча українські фільми 1945-53 рр. були обмежені жорсткими канонами «соціалістичного реалізму», їх велику цінність складають високий рівень акторської гри (на екрані в цей час з'являються Михайло Романов, Амвросій Бучма, Дмитро Мілютенко, молодий Сергій Бондарчук) і високофахові роботи кінооператорів («Подвиг розвідника», 1974, режисер Борис Барнет, оператор Данило Демуцький; «Тарас Шевченко», 1951, режисер Ігор Савченко, оператор Данило Демуцький та інші).

 

 

Розвиток українського кіно

Перші кінозйомки 

У 1893 році головний механік  Одеського Новоросійського університету Йосип Тимченко винайшов і сконструював прототип сучасного кінознімального  апарату та апарату для кінопроекції. Тоді ж він здійснив першу в  світі кінозйомку — зняв вершників і метальників копій. З 7 листопада по 20 грудня 1893 року в готелі «Франція» (Одеса) демонструвалися ці дві стрічки. 9 січня 1894 винахід демонструвалася на 6-му засіданні IX з'їзду російських природознавців і лікарів у Москві. Зараз знімальний апарат знаходиться у фондах московського Політехнічного музею.

У вересні 1896 року в Харкові фотограф Альфред Федецький зняв кілька хронікальних сюжетів. А вже в грудні — майже  з року в рік з першим публічним  кіносеансом в Парижі — Альфред  Федецький влаштував кіносеанс  у Харківському оперному театрі. Піонери  українського кінематографу початку 1900-х років віддавали перевагу екранізації популярних українських вистав «Наталка Полтавка» (за участю відомої актриси Марії Заньковецької), «Москаль-чарівник», «Наймичка». Тоді ж мала місце спроба створити фільми на українську історичну тематику, теж на театральній основі («Богдан Хмельницький» за п'єсою Михайла Старицького). З дореволюційним кіно в Україні пов'язана творчість багатьох популярних акторів. Королевою екрану тих часів була Віра Холодна, яка народилася в Полтаві і багато знімалася в Одесі.