Загальні тенденції класичного танцю та його місце у стилях бальної, сучасної та народної хореографії

Виворітність, яка розвивається у класичному танці, якщо вона не носить надмірного характеру, також для бальників дуже потрібна. Адже це важливо для правильного маху, ефектної пози, для кроку, для шпагату. Також виворітність дуже важлива для балансу. На жаль, навіть дуже досвідчені бальники, які танцюють у фіналах міжнародних турнірів, балансом похвалитися не можуть. Саме через неправильну роботу стоп.

Відомо, що класична балетна база - дуже важке заняття у порівнянні, скажімо, з бальними танцями. Тільки класична підготовка дає красу і здоров'я, є основоположною для всіх інших жанрів танцю. Бальна хореографія, не має бази класичної, залишається на рівні самодіяльності. Маючи класику, можна опанувати будь-яким видом хореографії. Володіючи тільки бальним танцем чи народним, інші жанри грамотно танцювати вже не вийде. Пройдена школа залишається на все життя. Візьмемо тих же бальників без класичної бази. Вони шліфують свої стандарти годинами, місяцями, роками. Тому їх руху під час виступів створюють відчуття «висіченими». Але як тільки їм скажеш зробити крок в інший бік - істерика. Тому що їм треба цей крок освоювати з «нуля» [9.].

Необхідність збереження танців класичної спадщини в сучасному бальному репертуарі обумовлюються слідуючими причинами. По-перше, вони являються найбільш яскравими зразками періоду зародження та формування міжнародної програми, загальновизнаної у більшості країн світу, перехідною ланкою від усталених традиційних танцювальних форм, що склалися протягом кількох століть, до новітніх авангардистських різнохарактерних течій і тенденцій, що з'явилися у другій половині ХХ ст. По-друге, їх вивчення готує базу для успішного засвоєння наступних - сучасних зразків бальної хореографії, які потребують універсальної підготовки м′язів. По-третє, зразки першої та другої підгруп являються, по суті, етикетними танцями, в яких закріплюються основні принципи світського етикету, взаємовідносин між чоловіком та жінкою в культурно-дозвіллєвій діяльності.

Крім самого затвердження танцю як високого мистецтва і самостійного виду театрального дійства, здатного розвивати сюжет без допомоги співу або декламації, балет виробив термінологію танцю і систему підготовки танцюристів, з невеликими змінами використовувану і в інших стилях. Тому танцюристам рекомендується починати з уроків класичного танцю, навіть якщо вони, пізніше спеціалізуються в танці модерн, шоу-балеті або джазовому танці.

«Сучасний танець» об'єднує в собі красу практично всіх існуючих танцювальних напрямків, академічність класичного танцю, і свободу театру. В кінці 19 в. виник новий напрям, умовно названий танець «модерн» (вільний, пластичний) витоками пов'язаний з методом Ф. Дельсарта і системою Е. Жак-Далькроза. На формування танцю «модерн» зробило також вплив мистецтво А. Дункан. У 40-60-і рр.. в країнах Європи і в США спостерігався процес взаємодії і взаємозбагачення танцю «модерн» і класичного. Отримує розвиток і естрадний танець, що відрізняється прагненням виконавців і постановників до віртуозності, лаконізму виражальних засобів, гостроти виконання. Особливого поширення танцювальне мистецтво одержало в СРСР, де розвинена мережа самодіяльних художніх колективів, а також професійних ансамблів танцю. У народів, які не мали в минулому розвиненої танцювальної культури або які втратили її (туркмени, казахи, киргизи), створені свої національні танці. Радянські балетмейстери використовують класичний танець як найбільш досконалу танцювальну систему.

Джаз-модерн - це один з найпопулярніших танців «класичного» напрямку. На заняттях танцю в стилі модерн-джаз велику увагу приділяють освоєнню технік «ізоляції» і «напруга / розслаблення». Техніка ізоляції передбачає, що частини тіла рухаються незалежно один від одного. Це досить складно, але саме такі рухи надають особливу барвистість танцювальним композиціям. З технікою ізоляції тісно пов'язане вміння розслабляти одну частину тіла, у той час як інша - напружена. Заняття розвивають музикальність, відчуття ритму, правильне дихання, постановку корпусу, координацію рухів і вміння володіти своїм тілом.

У методиці навчання танцювальної техніки у «Денішон» переважно використовувався балетний екзерсис босоніж на середині залу, піруети та різні комбінації glissade і gete, трансформовані в сторону більшої свободи та гнучкості, а також партерний екзерсис на розтягування [15].

Сучасний танець в основному - це «витяжки» з класичного, народного і бального танців. Змінено тільки манера виконання виконання рухів. Якщо хлопці рухаються, займаються акробатикою, але зовні виглядає грубо і не красиво, то, звичайно, це відбувається там, де не приділяється належної уваги на хореографічну підготовку (класичний тренаж). Багато колективів сучасного танцю це зрозуміли і класика у них поставлена ​​на досить високому рівні.

Як показує практика, усі напрямки сучасного танцю ускладнюються внесенням до них різних обертань і поворотів на підлозі, в повітрі. Якісне виконання неможливо без певної підготовки. А класичний танець, є необхідною базовою основою для красивого виконання не тільки класичних па і піруетів, а й багатьох інших стилів і напрямів сучасного танцю (джаз-модерн, контемпорарі і т.д.). При отриманні знань на базі класичного танцю, тіло людини починає прекрасно розуміти і відчувати манеру виконання і лексику усіх напрямків сучасної хореографії, дозволяє приручити тіло діяти в незвичному для себе режимі фізичних навантажень, а кожен рух і найменший жест наповнюється красою і виразністю.

Якщо людина займається тільки бальним танцем, або східним, іспанським чи циганським, стилем диско або брейк-дансом, або ще якимось стилем – вона буде володіти тільки одним цим жанром. Але якщо танцівник має хоча б три класи класичної хореографії, то він зможе танцювати і схід, і фламенко, і все вище перелічене. Природно те, що треба буде навчитися манері виконання, яка і забарвлює рухи у конкретний стиль. В іспанському танці поворот кисті і кут ліктя, піднятий корпус і опущена голова видає «Іспанію». І це видно по одній тільки позі, ще без руху! У «сході», ті ж пози і рухи виконуються по іншому [24].

Напрямок класичного танцю можна назвати вершиною хореографії. В принципі усі інші напрями базуються, саме, на засадах класичного танцю. Постановка рук, ніг, корпусу, тренажі і т. д. - це екзерсис класичного танцю. Якщо в якій-небудь танцювальній школі не вчать основ класичного танцю - це все що завгодно, але не хореографія. Без навичок основ класичного танцю не можливі ні краса, ні правильність танцювальних рухів, ні грація виконання танцю. Не випадково в багатьох Західних університетах і коледжах вводять обов'язкове заняття класичним тренажем, навіть багато англійських футбольних клубів теж ввели у себе на тренуваннях заняття «класикою». Класичний танець розвиває гнучкість, силу, грацію, красу тіла.

                                             ВИСНОВКИ

У результаті дослідження теми «Класичний танець як засіб формування формування виконавської культури в хореографічних колективах», ми обгрунтували актуальність теми, досягли мети і вирішили поставлені завдання, обгрунтували теоретичну і практичну значущість роботи.

1. Система класичного танцю формувалась напротязі багатьох століть та увібрала в себе усе тільки найнеобхідніше та найкорисніше. Тому класичний танець може підготувати людину до подальшого вивчення та засвоєння будь-якого напрямку танцювального мистецтва. Потрібно пам'ятати, що усі нові течії це ні що інше, як синтез хореографічної спадщини різних часів і народів минулих років. Мистецтво класичної хореографії постійно розвивається і видозмінюється, адже мова пластики, мова танцю, якою володіють її провідні митці, завжди привертатиме увагу і викликатиме захоплення у глядачів усього світу.

2. Класичний танець — це «канонізована система виразних засобів хореографічного мистецтва, яка заснована на принципі поетично-узагальненого трактування сценічного образу; розкриття емоцій, думок та почуттів засобами пластики». Загальна техніка, форма цієї системи складалася протягом довгого часу, відповідаючи вимогам певної епохи та національним особливостям кожного народу. Неодмінні умови класичного танцю: виворітність ніг, великий танцювальний крок, гнучкість, стійкість, обертання, легкий високий стрибок, вільне і пластичне володіння руками, чітка координація рухів, витривалість і сила. Хореографічне виховання як складова загальної освіти формує творчу особистість, що здатна сприймати та розуміти мистецтво. Хореографічне виховання людини не можна собі уявити без піклування про її фізичний розвиток. Танцюрист, який легко володіє корпусом і легко координує рухи, повніше і глибше розкриває зміст танцю.

3. Кожен хореографічний твір вимагає від учня емоційності, творчої активності, мобілізації всіх його фізичних і духовних сил. Люди , які систематично займаються хореографією, набувають гарної, стрункої постави, легко і граціозно рухаються. Тому завдання класичного верстата - домогтися належної постановки корпусу і спини. Як вид мистецтва танець розвиває здатність до самоусвідомлення та сприймання навколишнього світу і є важливим чинником естетичного виховання, розвитку творчих здібностей особистості, її інтелекту. У кожному виді мистецтва техніка виконання і художнє виконання танцю має велике значення. Ці якості можуть бути досягнуті лише в результаті послідовної і систематичної підготовчої навчальної роботи. Щоб бути гарним і виразним, рух має бути правильним, вільним, невимушеним. Оволодіння танцювальними рухами дається лише в процесі систематичного тренування, тіло дитини набуває стрункість, стає більш міцним і гнучким, а рухи його - гармонійними і закінченими.

4. В основі навчальної танцювальної підготовки учасників самодіяльного колективу лежить система підготовчих вправ класичного танцю. Він по праву вважається головним у процесі підготовки виконавців. І це закономірно, оскільки класичний танець і його школа є єдиною всеосяжною системою виховання людського тіла, яка існує вже більше чотирьохсот років. Екзерсис, заснований на класичному танці, давно довів право на перше місце в освоєнні танцювального мистецтва. Ця система є найбільш розробленою, стрункою і продуманою. Вправи класичної системи дуже послідовні, кожне з них має свою певну задачу. Вони не тільки тренують тіло людини, але й збагачують його запасом рухів, які стають виразним засобом танцю. Помилково думати, що тренаж класичного танцю необхідний лише майбутнім класичним танцівникам. Він дає розвиток і навички, вкрай потрібні для всякого роду сценічних танців. У системі хореобразованія він залишається основою основ, і на викладання його доводиться звертати дуже пильну увагу. 

                         СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ  
1. Балет: Енциклопедія. / Гол. ред. Ю. М. Григорович. М.:-1981.-623с.  
2. Бахрушин О.А. Історія російського балету. М 1973 с.314  
3. Бєлов М. Естетичне виховання засобами хореографічного мистецтва. М.: -                  

    1953 .- 46с.

4. Баришникова Т. К. Азбука хореографии:-1996-256с. 
5. Ваганова О. Я. Основи класичного танцю. З-П.:-2002.-192с.  
6. Васильєва Є. Танець. М.:-1968.-248с.  
7. Головкіна С.К. Уроки класичного танцю в старших класах. М.:-1989.-160с.  
8. Гусєв Г.П. Методика викладання народного танцю. М.:-2002.-208с.  
9. Дорога до танцю Державний академічний ансамбль народного танцю   

    СРСР під керівництвом І. Моісеєва. М.:-1989.-89с.  
10. Зацепина К., Климов А., Ріхтер К. Народно - сценічний танець. М.:-1976.-

      224с.  
11. Звездочкін В.А. Класичний танець. Ростов н / Д.:-2005.-410с.  
12. Івановський. Н. А.Я. Ваганова статті, спогади, матеріали. Л-М.: -1958.  
13. Костровицький В. 100 уроків класичного танцю. Л.:-1981.-262с.  
14. Костровицький В, Писарєв А.. Класичний танець. Л.:-1968-264с.  
15. Кутасова Т. Самодіяльний танцювальний колектив. М.:-1954.-112с.  
16. Литкіна І.М. Хореографічний колектив художньої самодіяльності. М.:-1957.-156с.  
17. Моріц В., Тарасов М., Чекригін А. Методика класичного тренажу. М-Л.:-1940.-237с.  
18. Пасютін В. Чарівний світ танцю. М.:-1985.-223с.

19. Погребняк М.М. «Contemporary dance»:- 2010.-69с. 
             20. Рогозін І.В. Танець в колективі художньої самодіяльності. М.:-1960.-160с.  
             21. Станіславський К.С. Зібрання творів. Т 3.  
             22. Ткаченко Т.С. Народний танець. М.:-1967.-656с.  
             23. Уральська В.І. Природа танцю. М.:-1881.-112с.  
             24. http://www.masters.donntu.edu.ua/2009/kita/linkova/ind/index.htm