Шкільне життя п'ятикласників ускладнюється
також часто невиправдано високими вимогами
до них з боку вчителів-предметників, які
спеціалізуються на роботі переважно
у старших класах.
Цього не можна допускати щонайменше
з трьох причин:
зміст навчальних предметів
основної школи вибудовується систематично,
що, у свою чергу, передбачає сформованість
у школярів добре розвиненого теоретичного
мислення. У п'ятикласників же воно тільки
формується; вони звикли працювати з одиничними
поняттями та термінами. Тому, щоб не перевантажувати
п'ятикласників, наукові терміни та поняття
необхідно вводити поступово, учити дітей
виокремлювати їх, характеризувати, використовувати
в різних ситуаціях під час уроків з різних
предметів. Причому не лише на репродуктивному
рівні (запам'ятай, повтори), а й на основі
сформованих уявлень і досвіду практичної
діяльності;
високі вимоги до самостійності
та відповідальності підлітків без урахування
їх вікових особливостей можуть становити
загрозу для емоційного благополуччя
дитини;
дорослі очікують від підлітків
здатності розуміти інших людей, співіснувати
з ними на принципах рівноправності та
толерантності, а, наприклад, у п'ятикласників
ці властивості тільки починають формуватись,
і їх розвиток вимагає терпіння, обережності,
діалогового навчання, створення ситуацій,
в яких підлітки навчаються враховувати
різні точки зору.
За цих обставин важливо, щоб учитель-предметник
не переносив механічно методи навчання
й форми взаємодії зі старшими школярами
на учнів 5-го класу. Необхідно поступово
вводити новий зміст і нові форми навчальної
діяльності. На початку вони повинні відповідати
засобам навчання останнього року перебування
дітей у початковій школі. Водночас спостереження
й дослідження свідчать про те, що в 4-му
класів школярі засвоюють навчальний
матеріал тими ж методами, що і в перші
два роки шкільного життя. Відбувається
збільшення обсягу знань, умінь, навичок,
але не відбувається помітних змін у розвитку
дитини. Наприклад, деякі школярі недостатньо
розуміють прочитаний текст, не вповні
володіють технікою читання, грамотним
письмом як загально навчальними вміннями,
у них не розвинена здібність розв'язувати
творчі задачі тощо.
Умовою успішної адаптації випускників
початкової школи до навчання у 5-му класі
є також забезпечення можливості формування
в них робити усвідомлений вибір. На відміну
від початкової школи, де варіативність
освіти задається ззовні (батьки, школа,
учитель мають право вибору прийомів навчання),
у підлітковому віці необхідно навчати
дитину вибирати додаткові предмети, форми
позакласного навчання, пізніше готуватись
до вибору профілю навчання у старші школі.
Успішність самореалізації підлітків
тісно пов'язана з мікрокліматом в учнівському
колективі. Важливо, щоб учителі-предметники
створювали ситуації, які б дозволяли
підлітку проявляти ініціативу, мати право
на помилку, на власну думку, брати участь
у спільній діяльності, працювати в умовах
альтернативи, вибору, створювати демократичну,
не авторитарну атмосферу навчання.
Урок, де учням дається можливість працювати
у власному темпі й отримати знання у відповідності
до рівня навченості, залишається основною,
але не єдиною формою організації навчального
процесу у 5-х класах. Важливо ширше застосовувати
й інші форми організації навчання: екскурсії,
дидактичну чи рольову гру, дискусії, практичні
роботи тощо. [ 5, 103-114 ]
Отже, при навчанні іноземної
мови та при формуванні лексичної навички
особливу увагу потрібно приділяти віковим
психолого-фізіологічним особливостям
учнів класу (5 клас).
1.2. Мета і зміст формування
лексичних навичок учнів 5-го класу
Навчання англійської мови посідає одне
з провідних місць у загальному навчанні
учнів та й взагалі у всебічному розвитку
особистості. Знання іноземної мови поєднується
із знанням слів, в той час як володіння
мовою - з лексичними навичками. Отже лексичні
навички слід розглядати як найважливіший
компонент змісту навчання іноземної
мови, а їх формування саме і є метою навчання
лексичного матеріалу. [14, 92]
Під лексичною компетентністю
розуміють лексичні знання, а також здатність
використовувати мовний словниковий запас
у мовленні: усному (аудіювання, говоріння)
і писемному (читання, письмо).
Лексичні знання включають
(класифікація О.О.Коломінової):
- знання про звукову форму лексичної одиниці
(ЛО), необхідні для її правильної вимови
та розпізнавання і розрізнення на слух;
- знання про графічну форму, правила орфографії,
необхідні для правильного написання ЛО та
розпізнавання і розуміння її при читанні;
- знання з граматики, необхідні для утворення
словоформ;
- знання семантики слів, необхідних для
утворення вільних словосполучень;
- знання, пов'язані з правилами сполучуваності
відповідних слів у мові, що вивчається.
[8, 48] (Учителям англійської мови добре відомі типові помилки учнів, спричинені неадекватністю правил сполучуваності слів в англійській та українській/російській мовах).
Отже, формуючи лексичну компетентність,
вчитель формує в учнів знання. (Таб.1 Лексичні знання)
Для забезпечення функціонування
лексики у процесі спілкування потрібно
сформувати в учнів відповідні лексичні
навички: рецептивні і репродуктивні.
Їх формування становить провідну практичну
мету навчання лексичного матеріалу, як
зазначають учені-методисти В.А. Бухбіндер,
С.Ю. Ніколаєва та інші. При цьому одиницею
навчання лексичного матеріалу на всіх
ступенях шкільного курсу з іноземної
мови служить лексична одиниця. До ЛО відносять:
- окремі слова (кореневі, тобто безафіксні,
складні та похідні), наприклад: реn, green, go, reader, musical;
- прості сталі словосполучення типу look like, a lot of;
- клішовані звороти, значну частину яких
становлять розмовні вирази і формули
мовленнєвого етикету наприклад: How do you do? Good morning! Well done!
Отже одиницями навчання лексичного
матеріалу є: (Таб.2)
Уважно вивчивши дидактичні
принципи, виділені А. М. Щукіним [20]
та В. В. Краєвським, А. В. Хуторським
[12, 85]можна виділити такі дидактичні принципи:
принцип наочності, наступності навчання,
міцності, науковості, активності, усвідомленого
навчання, виховуючого навчання.
Оскільки мета формування лексичної
компетентності школярів зумовлює правомірність
застосування наступних принципів при
роботі з іншомовним лексичним матеріалом(Таб.3 Принципи
формування лексичної компетентності):
Доктор педагогічних наук Ніколаєва
С.Ю. виділяє також спеціальні методичні
принципи,до яких відносяться:
- принцип природовідповідного навчання
- принцип розвиваючого навчання
- принцип культуро-творчого навчання[14;43]
Як відомо, вживання лексики
в мовленні передбачає єдність форми і
значення ЛО. Проте цей процес ускладнюється
інтерференцією з боку рідної мови. Чинниками
цього можуть бути:
1) розбіжності в передачі
значень деяких ЛО (Порівняємо: українські
слова "плакати', "кричати" - передаються
в англійській мові одним словом - cry),
2) відсутність певних
понять у рідній мові учнів
(ladу, sir, lunch),
3) різні правила сполучуваності
слів тощо.
Тому планування роботи з ЛО
на уроці вимагає ретельного аналізу учителем
особливостей кожної ЛО, її форми (фонетичної,
графічної, структурної, граматичної),
значення, особливостей вживання у мовленні,
вибір адекватних прийомів організації,
ознайомлення, тренування і застосування
відповідних ЛО у процесі спілкування.
Так, при ознайомленні з назвами речей,
дій, ознак, що мають конкретне значення,
вчитель обирає безперекладні способи
семантизації, використовуючи для цього
предметно-зображальну наочність, демонстрацію
дій; ознайомлення з національними реаліями
вимагає застосування лінгвокраїнознавчих
коментарів.
Мета навчання лексичних засобів
спілкування полягає в оволодінні учнями
навчальним матеріалом для здійснення
спілкування і взаємодії в ситуаціях,
які моделюються на уроці і які мають бути
наближені до умов реальної комунікації.
Тому вчитель має забезпечити не тільки
мотивацію ознайомлення з новими ЛО, але
й мотиви кожного завдання і вправи при
організації тренування. Наприклад, мотивом
для засвоєння назв свійських тварин служить
запрошення відвідати Лондонський зоомагазин
та усвідомлення учнями необхідності
підготуватися до розмови з продавцем,
отримати потрібну інформацію, пов'язану
з перспективою їхньої діяльності. Доцільним
у цьому плані є ознайомлення дітей з деякими
стереотипами поведінки британців - їх
ставлення до домашніх тварин, що має розширити
коло країнознавчих фонових знань учнів.
Отже подача нової лексики має відбуватися
в цьому разі за допомогою лінгвокраїнознавчого
коментаря, предметної та зображальної
наочності.
Щоб сформувати комунікативне
ядро іншомовного спілкування, навчання
лексичного матеріалу має бути інтенсивним.
Цьому сприяють:
- тренувальні прийоми з елементами сугестопедії, які мають подвійне навантаження - формування лексичної компетенції і вимовної культури учнів, а саме, відбивання ритму фраз, що промовляються, зміна модуляції голосу, ритмічні рухи, використання фонової музики із джазовим синкопованим ритмом для руйнування усталених стереотипів ритму рідної мови;
- прийоми одночасної взаємодії учнів
у рухомих шеренгах, „натовпі", в командах, запозичені з інтенсивної методики, а також у парах, малих групах;
- ігрові прийоми на етапах тренування
і практики у спілкуванні: конкурси, змагання,
рухливі та спокійні ігри з комунікативним
або когнітивним завданням (кросворди, чайнворди, ребуси тощо), інсценівки (віршів, пісень), рольові ігри;
- проективні прийоми, переважно для самостійної роботи
вдома.
Зазначена вище система формування
лексичної компетенції школярів має отримати
свою реалізацію у всіх компонентах навчання
мовленнєвої компетентності для відповідного
класу. [8, 50]
Розглядаючи зміст формування
лексичної компетенції школярів, не слід
забувати про освітню і розвиваючу цінність
навчання іншомовного лексичного матеріалу.
Адже спеціальними дослідженнями доведено:
завдяки кумулятивній (тобто накопичувальній)
функції мова на рівні всіх своїх одиниць
і, насамперед, на рівні слова не лише віддзеркалює
сучасну культуру, але й накопичує і зберігає
досягнення пізнавальної діяльності людства,
закріплює й відображує у своїх формах
та одиницях минулий і сучасний стан культури,
пізнання яких опосередковано мовою.
Йдеться про формування здатності
учня застосовувати інші компетентності,
для того щоб діяти (на основі спостереження,
здогадки про значення того, за чим спостерігаєш,
аналізу, узагальнення, запам'ятовування
і т.д.) у специфічній навчальній ситуації.
Реалізації освітнього і розвиваючого
потенціалу формування лексичної компетентності
школярів мають сприяти добір навчального
матеріалу і технологія роботи з ним.
Показниками володіння мовним
матеріалом на рівні лексичних знань є:
1) правильність розуміння
й відтворення ЛО;
2) швидкість виконання
відповідних дій, що має свідчити
про процес ще свідомого оперування
інформацією про нові ЛО. Швидкість
вимірюється часом виконання
завдання, який в репродукції
залежить від індивідуального
темпу мовлення або письма
конкретної дитини.
Перевірка знань ЛО на рецептивному
і репродуктивному рівнях проводиться
у певному і чітко визначеному місці навчального
процесу, а саме після повідомлення лексичних
знань. Відомо, що діти неоднаково швидко
запам'ятовують нові слова. Тому на певному
етапі уроку можна зіткнутися з таким:
деякі школярі виконують завдання досить
швидко, а деякі не можуть впоратися з
ними взагалі. Якщо у такій ситуації перейти
до наступного етапу роботи, з'являється
небезпека утворення прогалин у знаннях
слабшого учня, накопичення яких у подальшому
приведе до неможливості користуватися
англійською мовою як засобом спілкування.
Вирішити цю відому проблему допоможе
прийом „активної асистенції": слабким
учням даються додаткові вправи, а сильнішим
пропонується допомагати їм у роботі.
Далі учень-асистент, виконуючи роль учителя,
пропонує слабшому учню виконати інше
контрольне завдання, і лише після отримання
результату вся група може просуватися
далі.
Застосування прийому „активної
асистенції" приносить користь і слабкому,
і сильному учневі: слабкий одержує можливість
„пригальмувати" і краще запам'ятати
й осмислити новий лексичний матеріал,
а сильний отримує можливість випробувати
свої сили у навчанні слабшого товариша,
що підвищує його самооцінку і тому має
високу мотиваційну цінність.
Отже, формування лексичної
компетенції як компонента соціокультурної
компетенції має виступати необхідним
складником навчально-виховного процесу
на всіх ступенях навчання в загальноосвітніх
навчальних закладах (ЗНЗ), оскільки при
його відсутності неможлива підготовка
повноцінних учасників міжкультурної
комунікації.