Классическая и кенсианская теория макроэкономического регулирования

П.Самуельсон робить висновок про малу ефективність законодавчого втручання держави  у процес формування монополій та підкреслює доцільність використання економічних важелів. За теорією  неокласичного синтезу світова  економічна система є сталою, незалежно  від спрямування національних політичних курсів. Вона функціонує за законами ринкової економіки, які відбивають зіткнення  економічних інтересів. Тому умовою її успішного розвитку є досягнення ринкової рівноваги за мінімального міждержавного регулювання. А звідси, доцільним є обмеження протекціоністського  втручання, яке заважає вільному рухові капіталів.

Неокласичний  синтез націлює на пошук узгоджень, взаємоприйнятних висновків між  різними, протиборчими концепціями, представниками різних шкіл та напрямів. Як і неокейнсіанство, неокласичний синтез був використаний у практиці державного регулювання  економіки ряду розвинених країн, перш за все США. Обґрунтування теорії неокласичного синтезу П.Самуельсона, завдяки чому було узагальнено тогочасні  досягнення економічної теорії, певною мірою об'єднано різні школи та напрями загальною ідеєю макроекономічної рівноваги, варто вважати підбиттям  підсумків цілого етапу розвитку економічної думки. При наполегливих спробах і на основі положень цієї теорії вченому вдалося досягти  згоди стосовно загального визначення предмету економікс як науки. У 1967р. у черговому виданні його відомого підручника економікс трактувався  наукою про те, як люди і суспільство  з бігом часу з допомогою грошей чи без їх використання здійснюють вибір обмежених виробничих ресурсів, які могли б мати альтернативні  способи застосування, для виробництва  різних товарів та розподілу їх з  метою споживання між людьми та групами  суспільства зараз і в майбутньому.

Представників неокласичного синтезу того часу об'єднали не лише однакове трактування  предмету економічної науки, але  й багато чого в методології аналізу, а також ряд загальнотеоретичних  принципів. До них, зокрема, відносяться  підкреслена увага до вивчення психології людини, її поведінки; виділення ряду універсальних економічних законів; подібне трактування поняття «економічна система». Ця спільність, однак, не відміняла суперечливості й полемічності у поглядах економістів, які належать до різних напрямів, на такі основоположні категорії, як ринковий механізм; можливості, межі і цілі державного втручання в економіку тощо. Водночас у трактуванні цих проблем є ряд недоліків, про які йшлося раніше. Серед опонентів теорії залишаються категоричні оцінки економістів колишнього СРСР.

Разом з  тим, наукове співтовариство західних країн визнало, що П.Самуельсон зробив вагомий внесок у розробку багатьох проблем: теорії цін, теорії економічного циклу, принципів прикладної економіки, теорії оптимального економічного зростання, стабільності економічних систем, тощо.

Видається, що й на початку третього тисячоліття  американське суспільство прийшло  до усвідомлення того факту, що стійкий  розвиток є можливим лише на основі певного балансу між ринковим і державним регулюванням. Це виявляється  як на рівні соціально-економічних  теорій, так і на рівні повсякденної політики.

Очевидно, що, не дивлячись на політичну риторику, котра триває і яка підкреслює відмінності ліберальних та консервативних цінностей, у реальному житті  в США спостерігається явне зближення  соціально-економічної політики демократів і республіканців.

Вивчаючи  неокласичний синтез, слід звернути увагу  на те, що всі теорії, які синтезовано  у єдиному вченні, не базуються  на тій самій методології, вони є  ситуаційними, на чому власне, і наголошував  Самуельсон. Тому,щоб охарактеризувати неокласичний синтез, необхідні знання всіх складових економічної теорії. 

Однак у  цього вчення є й власна структура, яку в загальному вигляді можна  описати, виходячи лише з кількох  принципових вимог:

 —  щодо економіки: можна застосовувати  будь-які методи впливу на неї,  але основною вимогою має бути  забезпечення максимуму свободи  конкуренції, що допускається історичними умовами та завданнями, які розв'язує суспільство;

 —  щодо ролі держави: межі втручання  держави в економіку визначаються  лише загальносуспільним інтересом  та історичними завданнями цього  суспільства. Держава несе повну  відповідальність за соціальну  ситуацію, економічну та соціальну рівновагу[14].

 Очевидно, що такі підходи визнають можливість  застосування будь-яких моделей  економічної політики держави.  Але вчення «неокласичного синтезу»  пропонують цілу низку обмежень, які виходять далеко за межі  суто економічних вимог. Це, зокрема,  вимоги, що лежать у площині  альтернативної теорії — дотримання  загальносуспільних, національних  інтересів.

 Слід  звернути увагу, що це вчення  великого значення надає аналізові  міжнародних економічних відносин, трактуючи їх з неокласичних  позицій як сферу зіткнення  приватних та загальнонаціональних  економічних і політичних інтересів[15].

Підбиваючи  підсумок, необхідно пам'ятати, що неокласичний синтез є інтегрованим викладом усіх попередньо розглянутих у підручнику економічних теорій, котрі мають  як суто теоретичне, так і прикладне значення.

Таблиця 1. Порівняльна характеристика неокласичного синтезу П. Самуельсона.

	КЕЙНСИАНСТВО	НЕОКЛАСИЧНИЙ СИНТЕЗ
1.Проблема повної зайнятості	Безробіття - головне зло для економіки  держави, так як чревата соціальними  потрясіннями, тому держава повинна  стимулювати її скорочення	При досягненні повної зайнятості починає діяти система ринкового  саморегулювання.
2.Бюджетна політика	Необхідно повне курирування економіки  державою, для чого необхідно збільшити  державні витрати в різних формах.	Для досягнення ефективності в боротьбі з інфляцією необхідно         об'єднати ідеї грошово-кредитної і бюджетної політики
3.Кредитно-грошова політика	Мінімізація кредитної ставки для  стимулювання інвестицій у виробництво.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 4. ОСОБЛИВОСТІ ВЕДЕННЯ МАКРОЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ

Державне  регулювання економіки здійснюється за допомогою арсеналу методів. Під  методами державного регулювання економіки  слід розуміти способи впливу держави  в особі законодавчих і виконавчих органів на сферу підприємництва, інфраструктури ринку, некомерційний  сектор економіки з метою створення  або забезпечення умов їх діяльності відповідно до національної економічної  політики, їх можна класифікувати  за двома ознаками. За формами впливу на суб'єкти ринку методи державного регулювання розділяють на дві групи: методи прямого і методи непрямого  опосередкованого впливу. До першої групи  слід віднести методи адміністративного  характеру, засновані на застосуванні таких засобів впливу, як державні замовлення, різного роду ліміти, централізовано встановлені ціни, обмеження, штрафи, дозволи, ліцензії, квоти тощо, а  також методи, засновані на застосуванні бюджету як джерела дотування, цільового  фінансування окремих суб'єктів  і сфер діяльності. До методів непрямого, опосередкованого впливу належать ті, що не прямо регламентують поведінку  суб'єктів ринку, а через створення  певного середовища для його діяльності, яке мотивує ту або іншу його поведінку. До складу методів непрямого впливу слід віднести податкове регулювання, регулювання через політику прискореної  амортизації, методи стимулювання конкуренції  тощо.

Залежно від застосування засобів впливу на ринок розрізняють правові, адміністративні, економічні, в тому числі фінансово-бюджетні і кредитно-грошові методи регулювання  ринку. Механізм поєднання методів  прямого і непрямого регулювання, правових, адміністративних і економічних  може бути різним — залежно від  ступеня розвитку ринкових відносин, фінансової і економічної ситуації в країні. З розвитком ринкових відносин, задіяними у процесі регулювання інститутів ринку методи прямого впливу, адміністративні, як правило, поступаються місцем опосередкованим, економічним.

Основні методи макроекономічного регулювання  економіки:

1. Правові  методи. Правове регулювання —  це діяльність органів державної  влади й управління щодо встановлення  та контроль за дотриманням  обов'язкових юридичних правил  поведінки суб'єктів права.

Серед правових методів регулювання економіки  важливе місце посідають закони, спрямовані на тривале правове регулювання  ринку.

В Україні  створена певна правова основа для  функціонування ринкових відносин, зокрема, прийняті Конституція та Закони "Про  власність", "Про банки і  банківську діяльність", "Про обмеження  монополізму та недопущення недобросовісної  конкуренції", "Про банкрутство", "Про інвестиційну діяльність", "Про захист іноземних інвестицій в Україні", "Про державне мито", "Про єдиний митний тариф", "Про  оплату праці" та ін.; укази та розпорядження  Президента України; постанови та розпорядження  Кабінету Міністрів; нормативні акти місцевих державних адміністрацій та органів  місцевого самоврядування.

Ефект правових методів регулювання ринку знижується у зв'язку з протиріччями між прийнятими законами, постановами і рішеннями, які приймаються урядом та органами виконавчої влади на місцях. Низьким  залишається і рівень виконання  рішень та постанов.

2.Адміністративні методи. У системі державного регулювання домінуючими залишились адміністративні методи. їхня суть полягає у прямому втручанні в діяльність товаровиробника шляхом доведення обов'язкових до виконання державних замовлень (контрактів), ліцензування, квотування норм і стандартів щодо регламентації відповідності вимогам внутрішнього і зовнішнього ринків, державного підприємництва.

До адміністративних методів потрібно віднести: визначення і підтримку мінімально допустимих рівнів життя населення; контроль над  монопольними ринками; захист внутрішнього ринку і національних інтересів  у системі міжнародного співробітництва; реалізацію цільових програм.

Адміністративні методи випливають з потреби врегулювання деяких видів економічної діяльності для захисту інтересів громадян і суспільства в цілому, довкілля, міжнародної співпраці.

Оскільки  основна кількість ринкових інститутів знаходиться у стадії створення, то економічна політика може бути неефективною, або, принаймні, менш передбачуваною і  менш ефективною[17, c. 53-55].

Державне  регулювання ринкової економіки  в Україні здійснюється державними органами республіки.(інспекції,НБУ,міністерства)[18, c. 20].

На жаль, останні кілька років частка бюджету  у ВВП зменшувалася. Спрямованість  до дерегуляції в економіці, яка  не має характеру селективного відбору, слід вважати поспішною, тому що це сприяє зростанню розбалансованості  і викривленням в структурі окремих  сфер економіки. Підвищення ефективності макроекономічної політики вимагає  раціонального поєднання дії  керованих централізовано і ринкових саморегулюючих процесів, створення  сприятливих економічних умов для  розвитку підприємництва у тих сферах, які адаптовані до конкурентного  середовища.

Серед ключових напрямків структурних перетворень  в економіці –реструктуризація  підприємств, оптимізація відносин власності, проведення адміністративної реформи, удосконалення кадрової політики.

3.Економічні методи макроекономічного регулювання[19, c.460].

Економічні  методи державного регулювання економіки  пов'язані зі створенням органами державного управління фінансових або матеріальних стимулів впливу на економічні інтереси суб'єктів господарювання та обумовлюють  їхню поведінку, зберігаючи право на вільний вибір.

Грошово-кредитне регулювання в Україні здійснює Національний банк, який впливає на формування попиту і кон'юнктури  позичкового капіталу, здійснення емісії, контроль за грошово-кредитною системою, концентрацію тимчасово вільних  резервів інших банків.

Основними засобами грошово-кредитного регулювання  є: розміри банківських резервів, які комерційні банки зберігають у Національному банку; облікові ставки; операції на відкритому ринку; регулювання ліквідності комерційних банків.

Регулювання розмірів обов'язкових резервів Національний банк використовує у випадках, коли потрібно збільшувати або зменшувати платіжні засоби в країні. Якщо Національний банк підвищує норму обов'язкових  резервів комерційних банків, то це призводить до збільшення в них кредитних  активів. І навпаки, якщо норма обов'язкових  резервів знижується, то обсяг кредитних  ресурсів у комерційних банках зменшується.