Особливості галузевої структури України та напрями її удосконалення

1. 1.Промисловість як основна ланка народного господарства України

1. 1.1 Поняття галузевої структури промисловость

Сучасна промисловість складається  з безлічі самостійних галузей  виробництва, кожна з яких включає  більшу групу родинних підприємств  і виробничих об'єднань, розташованих в окремих випадках на значному територіальному  видаленні друг від друга. Галузева структура промисловості характеризується складом галузей, їхніми кількісними  співвідношеннями, що виражають певні  виробничі взаємозв'язки між ними. (мал.1)

      Галузева структура  промисловості —це сукупність  якісно однорідних груп господарських  одиниць, які виробляють однорідну  продукцію, надають різноманітні  послуги та здійснюють інші  суспільно корисні види діяльності.Територіальна  структура промисловості світу  — це розміщення і розподіл  галузей промисловості по континентах,  країнах, групах країн, а також  по окремих регіонах.

     Галузь промисловості  – це якісно однорідна сукупність підприємств, об'єднань та інших господарських одиниць різних форм власності, що виконують однакові функції в системі суспільного поділу праці. 
     У галузевій структурі промисловості відображається рівень індустріального розвитку країни і її економічної самостійності, ступінь технічної оснащеності промисловості й провідна роль цієї галузі в економіці в цілому.  Про прогресивність структури промисловості судять як по складу й питомій вазі галузей, що входять у промисловість, так і по тому, наскільки досконала внутрішньогалузева структура тієї або іншої галузі промисловості, тобто наскільки в даній галузі представлені й розвинені найбільш прогресивні виробництва.

     За різними ознаками промисловість  поділяють на видобувну й обробну,  важку й легку, виробництво  засобів виробництва (група "А") та виробництво предметів споживання (група "Б"). Для вивчення економіки України велике значення має функціональна класифікація галузей. Це — первинні галузі, у тому числі видобувна промисловість і сільське господарство, та вторинні, що охоплюють обробну промисловість, до якої, в свою чергу, належить переробна. У структуру народного господарства входять транспорт, торгівля, житлове будівництво, охорона здоров'я, сервісні галузі, управління, наука й наукове обслуговування.

   До видобувної промисловості  належить група галузей, що  займаються видобутком і заготівлею  різних видів сировини та палива  із надр Землі, вод і лісів.  Серед них гірничодобувна, рибальство, мисливство, лісозаготівля тощо. Під  обробною промисловістю розуміють  сукупність галузей, що зайняті  обробкою або переробкою сировини  й напівфабрикатів. Найважливіші  галузі обробної промисловості:  машинобудування, чорна й кольорова  металургія, хімічна промисловість  та ін. Співвідношення між цими  двома групами галузей характеризує  рівень розвитку країни.Чим більше  обробна промисловість перевищує  видобувну, тим вищим є рівень  розвитку господарства країни.Сукупність  галузей промисловості, які виробляють  переважно засоби виробництва,  тобто знаряддя праці (машини, обладнання та ін.) і предмети  праці (сировину, паливо та ін.), називають важкою промисловістю.  До неї належать паливна, енергетична,  металургійна, машинобудівна, хімічна  та лісова промисловість, а  також промисловість будівельних  матеріалів. Легка і харчова галузі  промисловості виробляють предмети  споживання (тканини, одяг, продукти  харчування тощо).

Найпростішим елементом територіальної організації промисловості є  промисловий пункт. Це невеликий  населений пункт, де є одне промислове підприємство. Якщо таких підприємств декілька, то поселення називають промисловим центром. Він за галузевою приналежністю підприємств може бути одногалузевим чи багатогалузевим. Щодо взаємозв'язків між підприємствами, то в багатогалузевих вони можуть бути не вираженими. Наявність тісних взаємозв'язків свідчить про промисловий центр як промисловий комплекс.

Під промисловим комплексом розуміють поєднання взаємопов'язаних ' (технологічно, через комбінування і кооперування) підприємств на певній території. Економічний ефект тут досягається за рахунок спільного використання транспортної, енергетичної системи, природних і трудових ресурсів. Промисловий комплекс, який охоплює одне велике місто або декілька порівняно близько розташованих промислових центрів і пунктів, вважають промисловим вузлом. Якщо він сформувався в межах міської агломерації, де промислове виробництво відіграє містоутворюючу роль, то його називають промисловою агломерацією.

Скупчення промислових алгомерацій, вузлів, центрів та пунктів на певній території утворюють промислові райони. Вони виникають в основному  у регіонах, багатих на різні природні ресурси, особливо мінеральні, що зумовлює значний розвиток багатьох галузей  промисловості та інших виробництв.

 Нині  серед областей з високим рівнем  розвитку промисловості — Дніпропетровська, Донецька, Луганська, Запорізька  та ін., з низьким рівнем—Тернопільська, Рівненська, Чернівецька тощо.

Найбільша роль у формуванні територіальної організації промислового виробництва  належить промисловим вузлам. Вони мають різний рівень розвитку і спеціалізації. Найпотужнішими серед них є Київський, Харківський, Донецько-Макіївський, Дніпропетровський  та Одеський. Ці та інші промислові вузли  разом зі зв'язками між ними становлять економіко-географічний каркас усього промислового комплексу країни.

Структура промислового виробництва, тобто співвідношення галузей, в  Україні весь час змінюється. Так, протягом останнього десятиліття поступово  зростає частка чорної металургії, електроенергетики, паливної промисловості. Суттєво зменшилася питома вага машинобудування  та металообробки, деревообробної і  целюлозно-паперової та харчової промисловості. Майже у вісім разів зменшилася частка легкої промисловості. Несуттєво  зросла питома вага кольорової металургії та хімічної і нафтохімічної галузі. Незначне зменшення частки промисловості  будівельних матеріалів.

Кожне сучасне промислове підприємство, кожна галузь має свою спеціалізацію, що передбачає виготовлення однорідної продукції. Спеціалізація виробництва  сприяє підвищенню продуктивності праці, поліпшенню якості продукції, зниженню витрат тощо.

Деякі види промисловості, наприклад, паливна й електроенергетична, чорна і кольорова металургія та інші, формують міжгалузеві промислові комплекси. Це системи економічно зв'язаних між собою виробництв, діяльність і розміщення яких технологічно і територіально зумовлені. Найважливішими міжгалузевими промисловими комплексами є: паливно-енергетичний, металургійний, машинобудівний, лісопромисловий.

1.2. Основні чиннки, що впливають  на формування галузевої  структури  промисловості в Україні 
      На галузеву структуру економіки України мають вплив різні економічні та природні фактори, в тому числі наявний рівень розвитку продуктивних сил, темпи зростання або занепаду виробництва, рівень забезпечення сировинними та паливно-енергетичними ресурсами, інтенсивність реалізації досягнень науки і техніки, міжнародний поділ праці, економічна інтеграція.

        Взаємозв'язок галузей промисловості,  пропорції, що зложилися між  ними, обумовлен способом виробництва,  а також сукупною дією на  його основі багатьох інших  факторів. До найважливішого із  цих факторів, що визначають зміни в галузевій структурі промисловості, ставляться:

- науково  технічний прогрес і ступінь  впровадження його результатів  у виробництві;

- рівень  суспільного поділу праці, розвиток  спеціалізації й кооперування  виробництва;

- ріст матеріальних  потреб населення;

- суспільно-історичні  умови, у яких іде розвиток  промисловості;

природні  ресурси країни.

     Основними ознаками, що впливають на формування галузей промисловості (і народного господарства), є: виробництво в значних масштабах однорідної або спорідненої продукції; наявність великої кількості підприємств-виробників цієї продукції;специфічні технологічні процеси і організація праці; 
однорідність споживаної підприємствами сировини; особливий склад спеціально підготовлених кадрів. На розміщення підприємств окремих галузей промисловості впливають різні чинники, зокрема: 
 а)     природні (рельєф, водні ресурси); б)       техніко-економічні (енергетичний, сировинний, транспортний, споживчий, економіко-географічне положення); в)         демосоціальні (трудові ресурси, споживчий, соціальна інфраструктура). Ці фактори тісно пов'язані між собою і своєрідно впливають нарозміщення підприємств різних галузей, залежно від технологічних особливостей виробництва.

       Основним  чинником розміщення промислових  підприємств донедавна був економічний, тобто прагнення максимальних обсягів виробництва при мінімумі затрат. Тепер провідними стають чинники соціально-економічні (робочі місця, задоволення попиту на товари народного споживання) та соціально-екологічні (збереження чистого довкілля). За сучасної економічної ситуації, крім традиційних цілей, соціально-економічні фактори розміщення і розвитку продуктивних сил повинні забезпечити: зменшення масштабів бідності та посилення соціального захисту населення, розширення продуктивної зайнятості населення і скорочення безробіття, сприяння соціальній інтеграції.

     Закономірності і принципи втілюються  в практику розміщення продуктивних  сил через врахування конкретних  факторів, що впливають як на  розміщення окремих об’єктів, так  і на формування територіально-виробничих  комплексів. Під факторами розміщення  розуміють сукупність аргументів (причин), що зумовлюють вибір  місця для окремих підприємств,  їх груп і галузей . Усі фактори розміщення продуктивних силможуть бути представлені такими основними укрупненими групами: природно-географічні, геополітичні, демоекономічні, соціально-економічні та техніко-економічні.

  Природно-географічні фактори включають характеристику природно-кліматичних умов та економічну оцінку природних ресурсів.

   Для раціонального розміщення  продуктивних сил України необхідно:  визначити потреби суспільного  виробництва в мінерально-сировинних  та паливно-енергетичних ресурсах  з позицій збалансованості, достатньої  необхідності, комплексності та  екологічної безпеки; розробити  екологічні вимоги до охорони  і раціонального використання  надр у нових економічних умовах.

    Сучасне використання земельних,  водних і лісових ресурсів  України не відповідає вимогам  раціонального природокористування.  Тому в перспективі для посилення  позитивного впливу цієї групи  факторів на розміщення продуктивних  сил необхідно сформувати високоефективну  систему водо-, земле- та лісокористування.

Геополітичні фактори розвитку і розміщення промисловості  охоплюють: географічне положення території; конкурентні переваги вітчизняних товаровиробників у системі світового господарства; модель інтеграції в світовий економічний простір. В цілому географічне положення України є сприятливим для економічного розвитку.

    Дія геополітичних факторів забезпечує  інтеграцію продуктивних сил  країни чи   певного регіону  в структуру світового економічного  простору і міжнародного поділу  праці на основі розвитку різних  форм зовнішньоекономічних зв’язків. При цьому визначальну роль відіграють певні конкурентні переваги держави в господарській сфері, які залежать від рівня ефективності використання природно-ресурсного потенціалу, структури економіки, курсу зовнішньоекономічної політики.

    Для України вихід на світовий  ринок пов’язаний з формуванням  конкурентоспроможної національної  економіки, що вимагає докорінної  зміни територіально-галузевої структури  регіональних господарських комплексів, підвищення питомої ваги виробництв  з високим ступенем переробки  сировини, зниження залежності від  імпорту енергоносіїв, створення  нових виробництв для забезпечення  власних потреб у товарах широкого  вжитку. Вирішення цих надзвичайно  складних завдань потребує реалізації  принципово нових підходів до  обгрунтування розміщення нових  виробництв.

    Техніко-економічні фактори включають: основні напрями науково-технічного прогресу та конкретні форми впровадження його результатів у практику господарювання, форми суспільної організації виробництва та рівень розвитку транспортної системи. Сукупна дія цих факторів створює можливості для рівномірного розміщення промисловості на основі зниження трудо-, фондо- і матеріаломісткості виробництва, встановлення раціональних міжгалузевих та внутрігалузевих зв’язків, забезпечення ефективного використання усіх видів ресурсів.

  На сьогодні визначальними критеріями  раціонального розміщення промисловості виступають екологічні та соціальні. Дотримання екологічних критеріїв передбачає: збереження просторової цілісності природних систем у процесі їх господарського використання; освоєння та застосування природо- і ресурсозберігаючих, маловідходних та безвідходних технологій; виробництво екологічно чистих видів продукції. Керуючись вимогами цього критерію, необхідно надавати пріоритет саме збереженню природного середовища і підпорядковувати йому суто економічні цілі.

      Інтенсивність структурних змін  прискорюється або зменшується  під впливом  таких факторів , як науково-технічний прогрес,  циклічність економічного розвитку, поділ праці, міжнародна економічна  інтеграція, економічна нерівномірність  розвитку регіонів, структури зовнішнього  середовища (політичні, інституціональні, ментальні та ін.). Вони впливають  на структуру національної економіки  безпосередньо або діють на  наведені вище рушійні сили. Державне  регулювання структурних змін  має можливість змінювати структуру  національної економіки через  регулювання активності названих  вище факторів або безпосереднє  вдосконалення структурних змін.

1.3. Роль і значення промисловості у системі національної економіки України

    Промисловість — провідна  і найважливіша галузь виробничої  сфери і всього народногосподарського  комплексу України.